АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
ДЕЯКI ЯВИЩА ПІДСВIДОМОГО
Найбiльш поширеними проявами пiдсвiдомого є сон i сновидiння. СОН - перiодичний функцiональний стан мозку i усього органiзму, зi своїми специфiчними якiсними особливостями дiяльностi нервової системи. Сон характеризується неповним зупиненням свiдомої дiяльностi i зниженням активної взаємодiї iз навколишнiм середовищем.
Сон є циклiчним. За фiзiологiчними проявами вiн подiляється на двi фази - повiльну i швидку (парадоксальну). Кожен цикл складається з окремих стадiй повiльного i швидкого сну. Тривалiсть одного циклу 1,5-2 години. За нiч можне спостерiгатися до 3-5 циклiв.
У перiод «швидкого» сну виникають сновидiння. Функцiями швидкого сну є: пiдвищення готовностi iндивiда взаємодiяти iз невирiшеною проблемою; вiдновлення почуття власної компетентностi; зникнення почуття безпорадностi; тренування механiзму пошукової активностi. Фактично швидкий сон пiдвищує стiйкiсть органiзму до стресiв. У маленьких дiтей сновидiння виконують функцiю безпосереднього реагування, символiчного задоволення незадоволених потреб пiд час відпочинку від сну. У дорослих у сновидiннях вiдбувається пошук шляхiв взаємного примирення потреб, якi визначають соцiальну поведiнку, iз тими, якi суперечать їм i тому витiсненi зi свiдомостi.
Пiд час «повiльного» сну здiйснюються вiдновнi обмiннi (анаболiчнi) процеси у рiзних тканинах органiзму, впорядковується iнформацiя, отримана у денний перiод, та її органiзацiя за ступенем значущостi. Усувається iнформацiйне перевантаження, в оперативнiй пам’ятi залишається лише iнформацiя, необхiдна для успiшної наступної дiяльностi. Повiльний сон ще виконує функцiю емоцiйної розрядки: так, пiд час дельтасну трапляються напади сноходiння та жахи, якi сприяють зменшенню психiчного напруження у станi поза сном.
В зарубiжнiй психологiї, зокрема, у психоаналiзi З. Фрейда, стверджується конфлiктнiсть свiдомих i підсвiдомих процесiв. Свiдоме життя стає повністю залежним вiд автономної дiлянки пiдсвiдомостi, де знаходяться «витiсненi свiдомiстю, несумiснi з нею iдеї та уявлення», передусiм пов’язанi зi статевим iнстинктом. Пiдсвiдоме домiнування сексуального iнстинкту, затримка його проявлення сукупне з «iнстинктом руйнування, агресії» психоаналiтики вважають його основним джерелом усiх складних проявiв психiки, соцiальної поведiнки та рiзних видiв патологiї.
Наступники психоаналiзу, неофрейдисти (Е. Фромм та iн.) обмежують роль бiологiчного першоджерела в людинi i визнають механiзми соцiального порядку. Пiдсвiдоме наповнюється новим змiстом: мiсце нереалiзованих сексуальних потягiв займає потяг до влади внаслiдок переживання комплексу меншовартостi (А. Адлер), колективна пiдсвiдомiсть, яка виражається в мiфологiї, релiгiйнiй символiцi, мистецтвi i спадкове (К. Юнг), неможливiсть досягти гармонiї в соцiальнiй структурi суспiльства i викликане цим почуття одинокостi (Е. Фромм). Переважна частина з них стверджує, що сучасна цивiлiзацiя чинить перепони успiшнiй реалiзацїї iнстинктiв. Значною заслугою прихильникiв психоаналiзу є те, що вони вперше звернули увагу людини на проблеми пiдсвiдомого, впливу iнстинктивних потреб на поведiнку особистостi.
Великий внесок у вивчення пiдсвiдомих психiчних процесiв у структурi цiлiсної психiчної дiяльностi був зроблений вітчизняними вченими: I.М. Сєченовим, I.П. Павловим, Д.Н. Узнадзе, В.М. Мясищевим, Г.В. Гершунi, В.Є. Рожновим, Д.I. Дубровським, О.Т. Соколовою та iншими. Також числi зроблений значний науковий внесок у вивчення пiдсвiдомих захисних психологічних механізмів особистостi. Початок їх вивченню поклав З. Фрейд, який визначав їх як засоби вирiшення конфлiкту мiж свiдомiстю та пiдсвiдомiстю i спрямування енергiї лiбiдо у соцiально прийнятнi форми дiяльностi, захист вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, компромiс мiж конфлiктними iмпульсами з усуненням внутрiшнього напруження. З позицiй неофрейдизму, захиснi механiзми - це звичнi форми поведiнки, котрим людина навчилася з дитинства, але процес їх засвоєння та реалiзацiї залишається незмiнним. Вони можуть виконувати як конструктивно-адаптивну роль для особи, сприяти її розвитку, так i деструктивну роль, сприяючи стагнацiї i деградацiї особистостi.
Дослiдженi захиснi механiзми витiснення, рацiоналiзацiї, проекцiї, переносу, гiперкомпенсацiї, сублiмацiї, регрессiї, опору, iдентифiкацiї та iншi.
Витіснення - забезпечує усунення неприйнятних потягiв, почуттiв, бажань i думок із свiдомостi у підсвiдоме. Те, що було витiснене, не руйнується: при послабленнi механiзму пригнiчення воно частково сягає рiвня свiдомостi i викликає почуття тривоги та iншi захиснi реакцiї (специфiчнi сновидіння, рацiоналiзацiю, проекцiю тощо). Воно вiдобра-жається у рисах особистостi, у системi переконань i цiнностей, у невротичних, психосоматичних i психотичних симптомах. Проявляється у вузьконаправленому забуваннi, запiзненнях, iгноруваннi очевидних фактiв, хвороб та iн.
Раціоналізація - один з найбiльш загальних механiзмiв установлення почуття власної гiдностi та лiквiдацiї почуття провини. Забезпечує рацiональне («розумне») пояснення вчинкiв, справжнi мотиви яких лишаються неосмисленими. Це - неусвiдомлене прагнення до самовиправдання, пошук причин i мотивiв своїх вчинкiв у зовнiшньому середовищi, звинувачення, наприклад навколишнiх у своїй хворобi, у своїх невдачах та iн.
Проекція - засiб захисту, при якому власнi неусвiдомленi риси, потяги i мотиви (агресивнi, несхвальнi - ненависть, страх, нечеснiсть) приписуються iншим, ніби проектуються на них. Людина при цьому почуває себе невинною i жертвою iншого. Механiзм проекцiї часто буває причиною упередженого i ворожого ставлення до iнших осiб, на яких проектуються власнi негативнi тенденцiї, i легко призводить до розвитку взаємного вiдчуженя.
Заміщення (перенос) - механiзм, при якому недосяжна (неприйнятна) мета (емоцiя, об’єкт, наприклад людина) замiщується підсвiдомо бiльш прийнятними i досяжними. Так забезпечується замiсне задоволення пiдсвiдомого потягу до будь-чого чи будь-кого, почуття переноситься з актуального об’єкта на його замiщувач. Особливо часто переносяться з однiєї особи на iншу почуття та вiдношення (любовi, ненавистi). Наприклад, почуття ворожостi до батькiв чи до дiтей може бути настiльки iнтенсивним, що свiдомо воно несприйнятне, а соцiально аморальне, i тодi переноситься на iншу людину i тим самим оберiгає особу вiд усвiдомлення даного факту.
При фобiї вiдбувається підсвiдомий перенос страху вiд прихованого початкового внутрiшнього джерела на iнший, зовнiшнiй i усвiдомлений.
Гіперкомпенсація - прагнення досягнення успiху у тiй областi, яка досi була найбiльш важкою: фiзично слабкий за допомогою iнтенсивних тренувань прагне стати сильним в будь-якому видi спорту, боязкий i несмiливий - маскується пiд напускною розкутiстю i грубiстю; брехливий - прагне впевнити оточуючих i навiть сам впевнений у своїй виключнiй чесностi тощо.
Сублімація - механiзм трансформацiї i спрямування енергiї iнстинктивних, неприйнятних на теперiшнiй час iмпульсiв i потреб на соціально-сприйнятливу мету (мистецтво, лiтературу, релiгiю, науку, спорт i т.iн.).
Регресія - захисне повернення у поведiнцi на той рiвень розвитку, де особа нездатна реалiстично i конструктивно вирiшувати проблеми (так званий «вихiд назовнi латентної iнфантильної реактивностi»): регрес навичок охайностi (енурез, енкопрез), самообслуговування (неохайнiсть, втрата навичок користування столовими приборами), рухiв («поза ембріона», порушення статики тiла, iстеричнi астазiя-абазiя), мови (невиразна мова, вiдмова вiд мови - мутизм – повний, або вибiрковий - лише з особами, що здатні викликати психотравмуючi переживання). Спостерiгається при неврозах i психозах.
Опір - пiдсвiдома вiдмова (опозицiя) пригадувати травмуючi подiї, неприйнятнi комплекси i тим самим усвiдомлювати їх. Так уникаються спомини, якi можуть викликати тривогу та iншi неприємнi емоцiї.
Ідентифікація - забезпечує досягнення внутрiшнього психiчного заспокоєння шляхом спiвставлення (iдентифiкацiї) себе з будь-ким (мати, iдентифiкуючи себе зi своєю дитиною, говорить замiсть «вона, йому» - «ми, нам»; бажання, щоб дiти досягли у життi того, до чого прагнув, але не досяг сам). Формами iдентифiкацiї є емпатія (здатнiсть до проекцiї себе у ситуацiю та почуття iнших, здатнiсть вiдчути i розумiти стан iншої людини), реакцiї пiдлiткової iдентифiкацiї - прагнення максимально бути схожим на лiдера групи чи естрадного кумира. Лiкарi нерiдко свiдомо звертаються до прямої чи побiчної iдентифiкацiї пацiєнта з iншими, одужуючим чи вже одужавшим пацiєнтом.
Д.Н. Узнадзе до медико-психологiчної термiнологiї увiв поняття «Установка особи»: це специфiчний стан, що виникає i фiксується при перебуваннi людини в ситуацiї задоволення певної потреби, i що виражається у підсвiдомому прагненнi до дiї, яка може задовольнити цю потребу. Описана «установка на хворобу», яку сам пацiєнт не усвiдомлює, що приносить йому певну вигоду по каналах підсвiдомих захисних механiзмiв особи, i яку завжди необхiдно враховувати при лiкуваннi хронiчних захворювань.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 522 | Нарушение авторских прав
|