АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Будова органів дихання.

Носова порожнина. Дихальна система починається носовою порожни­ною, розділеною поздовжньою перегородкою на дві половини, кожна з яких в свою чергу ділиться трьома носовими раковинами — верхньою, середньою і нижньою — на носові ходи. Носові ходи у дітей порівняно вужчі, ніж у дорослих, і остаточно формуються в 14—15 років.

Вдихуване повітря проникає в порожнину носа через два передніх отвори — ніздрі, і, пройшовши по носових ходах, виходить з носової порожнини в носоглотку через два задні отвори — хоани. В носову порожнину відкривається слізний канал, по якому надлишок сліз стікає в носову порожнину і додатково зволожує слизову оболонку. Носова порожнина має багато додаткових порожнин, розміщених у великих кістках, що утворюють ніс, і сполучених з носовою порожниною спеціальними отворами. Ці додаткові порожнини, або пазухи, містяться в тілі верхньої щелепи — верхньощелепна, або гайморова порожнина, в клиновидній кістці — клиновидна пазуха, в решітчастій — решітчастий лабіринт, в лобовій кістці — лобова пазуха. В дітей дошкільного віку всі ці порожнини розвинені недостатньо. А лобова пазуха остаточно формується лише в 15 років.

Носова порожнина вистелена слизовою оболонкою, яка має густу сітку кровоносних судин і вкрита миготливим епітелієм. В епітеліальному покриві багато бокаловидних клітин і залозок, які виділяють слиз. Слизова оболонка пронизана густою сіткою кровоносних судин і тому має добре кровопостачання, завдяки чому поверхня слизової оболонки завжди тепла.

Проходячи по носових ходах, вдихуване повітря зігрівається, зволожується і частково очищається від пилу та мікроорганізмів. Завдяки коливним рухам війок миготливого епітелію, слиз разом з прилиплими до нього пилинками та мікробами видаляється з носової порожнини у носоглотку.

У слизі носової порожнини є лейкоцити, які виходять на поверхню слизової оболонки з кровоносних судин. Завдяки фагоцитарній здатності, лейкоцити знищують мікробів, що потрапляють в носову порожнину з вдихуваним повітрям. Згубно діє на мікроби наявна в складі слизу речовина — лізоцим. Пригнічуючи життєдіяльність мікробів, лізоцим зменшує небезпеку їх для організму.

Дихання можливе не тільки через ніс, але й через рот. Проте, проходячи через ротову порожнину, вдихуване повітря не може так очищатись, зігріватись і знешкоджуватись, як у носовій порожнині. Тому дуже важливо дихати через ніс, а не через рот.

Слизова оболонка носової порожнини, як і розміщених нижче частин верхніх дихальних шляхів (носоглотки, гортані, трахеї, бронхів), у дітей дуже ніжна, легко пошкоджується і схильна до запалень. Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Все це сприяє легшому проникненню інфекції в організм дитини.

При запальних процесах у носі (при нежиті) слизова оболонка набухає, внаслідок чого утруднюється або ж і зовсім стає неможливим дихання через ніс, тому діти змушені дихати через рот. А це сприяє охолодженню дихальних шляхів аж до легень і проникненню у них мікробів та частинок пилу. З носової порожнини повітря проходить через хоани в порожнину носоглотки.

Носоглоткою називають верхній відділ глотки, по якому проходить повітря в гортань. У носоглотку відкриваються отвори євстахієвих труб, що йдуть з порожнини середнього вуха. Тут же містяться трубні і глоткові мигдалики.

У 4—10-річних дітей нерідко утворюються так звані аденоїдні розрощення, тобто розрощення лімфатичної тканини (аденоїдної) в ділянці глотки, а також у носі. Вони можуть надавати голосу дитини гугнявості і утрудню­вати дихання. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати на загальний стан здоров’я і на працездатність дитини, тому їх необхідно лікувати. Зустрічаються аденоїдні розрощення і в підлітків. Із носоглотки повітря надходить в ротову частину глотки і далі в гортань.

Гортань.

Гортань є не тільки відділом дихальних шляхів, а і голосовим апаратом. Розміщена гортань на передній поверхні шиї на рівні 4—6 шийних хребців, від яких відокремлена нижньою частиною глотки. Стінка її має хрящовий скелет, що складається з трьох великих непарних і трьох малих парних хрящів. До непарних хрящів належать щитовидний, персневидний і надгортанник. До парних — черпакуватий, ріжковидний і клиновидний. Найбільший хрящ гортані — щитовидний; його легко промацати на передній поверхні шиї — передній його виступ (кадик) лежить безпосередньо під шкірою. Над щитовидним хрящем міститься другий великий хрящ — надгортанник, який має велике значення для захисту дихальних шляхів від попадання в них їжі під час ковтання. Коли людина робить ковтальні рухи, гортань трохи піднімається, при цьому щитовидний хрящ тисне на нижній конус надгортанника і останній закриває вхід у дихальне горло. Одночасно язичок м’якого піднебіння піднімається і закриває хоани. Таким чином, дихання під час ковтання при­пиняється і їжа не може попасти в дихальні шляхи.

Хрящі гортані сполучені один з одним суглобами та зв’язками і приводяться в рух численними м’язами, розміщеними в стінках гортані. Всередині гортань вистелена слизовою оболонкою. Сухожильними зв’язками гортань прикріплюється до під’язикової кістки, внаслідок чого вона рухається разом з рухами під’язикової кістки, опускаючись і піднімаючись, як це спостерігається, наприклад, під час ковтання.

В гортані містяться голосові зв’язки, від коливання яких виникає звук голосу. Голосові зв’язки мають вигляд складок, натягнутих в передньо-задньому напрямі і прикріплених кінцями до хрящів гортані. Дві справжні голосові зв’язки натягнуті від внутрішньої стінки щитовидного хряща до відростків черпакуватих хрящів. Вони складаються з еластичних волокон і м’язової тканини. Над ними розміщені дві несправжні голосові зв’язки.

Складні рухи гортані, зв’язані з мовою, спричиняються скороченням м’язів, розташованих в її стінках. При напруженні голосових зв’язок щілина між ними звужується, внаслідок чого з силою виштовхуване з легень повітря спричиняє коливання голосових зв’язок, які й утворюють звук.

Відтінки голосу залежать як від довжини і товщини голосових зв’язок, так і від будови порожнин рота і носа, які відіграють роль резонаторів.

У дітей молодшого шкільного віку гортань ще невелика, гортанні хрящі м’які, голосові зв’язки короткі і тонкі, тому голос, як при всяких ко­ротких струнах в музикальному інструменті, високий. Посилений ріст гортані починається з 5—6 років, а найінтенсивніше він відбувається, починаючи з 13—14 років. Гортанні хрящі стають товщі і щільніші. Одночасно із збільшенням гортані ростуть і стають довшими і товщими справжні голосові зв’язки, внаслідок чого голос стає нижчим, а розвиток і зміна форми сусідніх порожнин глотки змінюють його дзвінкість і тембр.

У період статевого дозрівання у підлітків відбувається різка зміна голосу, яка особливо різко проявляється у хлопчиків («злам голосу»). У цей період, поки не встановиться голос, підліткам — хлопчикам і дівчаткам не рекомендується багато співати, щоб не подразнювати і не стомлювати їх голосовий апарат. Для нормального розвитку голосу в дітей необхідно охороняти дихальні шляхи, зокрема гортань, від простуди і перенапружень. Особливо відповідальним є період «зламу голосу». Взагалі для розвитку гортані і вправляння голосу в дітей велике значення має раціональне на­вчання їх співу, а також читання вголос і декламування з правильними наголосами та інтонацією. Все це сприяє також розвиткові грудної клітки та легень. Пройшовши гортань, повітря потрапляє в трахею.

Трахея.

Трахея, або дихальне горло, являє собою трубку, що складається з 16—20 неповних хрящових кілець, звернених вільними кінцями назад. Хрящові кільця, що лежать одне над одним, з’єднані між собою перетинкою із сполучної тканини. Кінці кожного незамкненого хрящового кільця на задній стінці трахеї зв’язані гладенькими м’язами. Наявність м’язової смужки в стінці трахеї забезпечує вільне просування харчових грудок по стравоходу, який розташований позаду трахеї і паралельно з нею. Хрящові кільця, обмежовуючи трахею спереду і з боків, підтримують сталим її просвіт.

Слизова оболонка, що вистилає внутрішню поверхню трахеї, вкрита багаторядним миготливим епітелієм, в якому багато слизових бокаловидних клітин, що виділяють слиз. Як і в носовій порожнині, слиз безперервно рухається в напрямі до глотки. Цей рух викликається коливними рухами війок миготливого епітелію. Пилинки, що попадають у трахею, осідають на поверхні слизової оболонки і разом із слизом піднімаються вгору до глотки і заковтуються.

Бронхи. Нижній кінець трахеї на рівні IV—V грудних хребців поділяється на два первинні бронхи, з яких один заходить у праву легеню, а другий — у ліву. Правий бронх коротший і товщий, лівий — довший і тонший. Через лівий бронх перекидається дуга аорти.

Всередині легень первинні бронхи поділяються на вторинні, які далі багато разів галузяться, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші розгалуження цього дерева (близько 1 мм в діаметрі) називаються бронхіолами. Останні закінчуються тонкостінними альвеолярними ходами, стінки яких мають випини, що називаються альвеолами. Стінка альвеоли — це дуже тоненька перетинка, вистелена зсередини одношаровим епітелієм. Наявність еластичних волокон у стінці альвеоли сприяє її спаданню під час видиху. Розширення альвеол відбувається внаслідок розширення грудної клітки. Навколо альвеол, щільно прилягаючи до їх стінок, розташована густа сітка кровоносних капілярів. Через стінки альвеол і кровоносних капілярів відбувається обмін газів між кров’ю та альвеолярним повітрям.

У легенях дорослої людини 700 млн. альвеол з загальною поверхнею 60—120 м². Така величезна поверхня забезпечує велику швидкість газообміну в легенях.

У стінках великих бронхів як і в трахеї, є хрящові кільця, побудовані з гіалінового хряща. У стінках бронхіол хряща немає, а є лише кільцевий шар гладеньких м’язів. Внутрішня поверхня бронхів вистелена слизовою оболонкою, яка вкрита миготливим епітелієм.

У дітей трахея і бронхи розвиваються поступово. Вони ростуть в основному паралельно з ростом тулуба. Просвіт трахеї і бронхів у дітей значно вужчий, ніж у дорослих; хрящі їх ще не зміцнілі. М’язові і еластичні волокна розвинені слабо. Слизова оболонка, що вистилає трахею і бронхи, дуже ніжна і багата на кровоносні судини. Тому трахея і бронхи у дітей легше ушкоджуються, ніж у дорослих. Проникнення в них частинок пилу, а також хвороботворних бактерій для дітей значно небезпечніше, ніж для дорослих.

Легені. Легені розташовані в грудній порожнині, по боках серця. У просторі між легенями, який називається середостінням, розміщені трахея, стравохід, зобна залоза, серце, великі судини, лімфатичні вузли і деякі нерви. Форма легень нагадує зрізаний конус, основа якого має вгнутість, що відповідає опуклому куполові діафрагми. Права і ліва легені неоднакові як за розмірами, так і за формою. Права легеня коротша і товща, а ліва довша і тонша. Кожна легеня закінчується звуженою верхівкою. Глибокими борознами кожна легеня ділиться на частки. Ліва легеня складається з двох часток, а права — з трьох. Кожна частка в свою чергу ділиться на частинки, яких буває кілька сот.

На вгнутій поверхні, зверненій до середостіння, містяться ворота легень, куди входять бронхи, артерії і нерви і звідки виходять вени і лімфатичні судини. Зовнішня, опукла поверхня легень прилягає до ребер. Нижня, вгнута поверхня кожної легені опирається на купол діафрагми.

Ззовні кожна легеня вкрита сполучнотканинною оболонкою — плеврою. Плевра складається з двох листків — легеневого, або вісцерального, який щільно зростається з тканиною легені, і пристінного, або парієтального, який вистилає внутрішню поверхню стінки грудної порожнини. Між обома листками є плевральна щілина, заповнена невеликою кількістю рідини, яка полегшує ковзання листків плеври під час дихальних рухів.

Легені в дітей розвинені ще недостатньо, альвеоли малі, слабо розвинена в них еластична тканина. Кровонаповнення легень у дітей підвищене.

Легені дітей ростуть безперервно, причому спостерігається два періоди особливо енергійного їх росту: від народження до тримісячного віку, коли об’єм їх майже подвоюється, і в період статевого дозрівання (від 12 до 16 років включно). Легені новонародженої дитини важать близько 50 г, в 1 рік — 150 г і в 12 років — 500 г, у дорослих — майже 1 кг. Дихальна поверхня альвеол у дітей відносно більша, кількість крові, що протікає через легені за одиницю часу, також відносно більша, ніж у дорослих. Все це забезпечує підвищений газообмін, необхідний для посиленого обміну речовин ростучого організму.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1847 | Нарушение авторских прав