АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Довідник з біології

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ'Я

НЕРВОВА СИСТЕМА

ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Головний мозок (encephalori) розташовується в порожнині мозкового черепа, форма якого визначається формою мозку. Маса мозку у новонародженого близько 389 г у хлопчиків і 355 г у дівчаток. При цьому у новонародженого більш розвинені філогенетичні, старіші відділи мозку. До 5 років маса мозку шви­дко збільшується, в 6-річному віці складає 85-90% остаточної, потім до 24-25 років поволі зростає, після чого зростання закін­чується і складає близько 1500 г (від 1100 до 2000).

Абсолютна і відносна маса мозку не є надійним критерієм щодо визначення ступеня розвитку організму. Так, маса головного мозку макаки 62 г., гібона 100 г., шимпанзе і орангутанга 400- 420 г., горили 500 г., кішки 30 г., дельфіна 1800 г., кита 7000 г., сло­на 5000 г. і т. д.

Складається мозок з п'яти відділів: переднього (великі півку­лі), проміжного, середнього, заднього і довгастого мозку, з яких останні чотири відділи складають стовбур головного мозку. Усе­редині головного мозку знаходяться чотири порожнини, що спо­лучаються між собою, — мозкові шлуночки. Вони заповнені спинномозковою рідиною. І й II шлуночки розташовані у великих півкулях, III — в проміжному мозку, а IV — в довгастому. У лю­дини півкулі досягають високого розвитку, складаючи 80 % маси мозку. Філогенетично більш давня частина — стовбур головного мозку. Він включає довгастий мозок, мозковий (варолієв) міст, середній і проміжний мозок. У білій речовині стовбура залягають численні ядра сірої речовини. Ядра 12 пар черепно-мозкових нервів також знаходяться в стовбурі мозку. Стовбурна частина мозку прикрита півкулями головного мозку.

Довгастий мозок (medulla oblongata) є безпосереднім продовженням спинного і повторює його будову: на передній і задній поверхнях тут також залягають борозни. Нижньою його межею вважають місце виходу корінців 1-го шийного спинномозкового нерва або перехрест пірамід, верхній — задній край мосту, дов­жина його близько 25 мм., форма наближається до усіченого кону­су, поверненого основою вгору. Він складається з білої речовини — провідних пучків, де розсіяне скупчення сірої речовини — яд­ра, від яких беруть початок черепні нерви — з IX по XII пари, в їх числі язико-глотковий (IX пара), блукаючий (X пара), іннервуючий органи дихання, кровообіги, травлення й інші системи, під'язиковий (XII пара). Угорі довгастий мозок продовжується в потовщення — варолієв міст, а з боків від нього відходять нижні ніжки мозочка. Зверху і з боків майже весь довгастий мозок при­критий великими півкулями і мозочком.

У сірій речовині довгастого мозку залягають життєво важливі центри, регулюючі серцеву діяльність, дихання, ковтання, здійс­нюючі захисні рефлекси (чхання, кашель, блювота, сльозотеча), секрецію слини, шлункового і підшлункового соку тощо. Пошко­дження довгастого мозку може бути причиною смерті унаслідок припинення серцевої діяльності та дихання.

Задній мозок (metencephalon) включає варолієв міст, розта­шований вентрально, і мозочок. Варолієв міст (pons) з'являється лише у ссавців у зв'язку з розвитком плаща головного мозку, у людини він досягає найбільшого розвитку. Знизу міст обмежений довгастим мозком, зверху переходить в ніжки мозку, бічні його відділи утворюють середні ніжки мозочка. У речовині варолієва моста знаходяться ядра з V по VIII пари черепно-мозкових нервів (трійчастий, відводящий, лицьовий, слуховий).

Мозочок (cerebellum) розташований назад від моста і довгас­того мозку. Поверхня його складається з сірої речовини (кора). Під корою мозочка знаходиться біла речовина, в якій є скупчення сірої речовини — ядра. Весь мозочок представлений двома півку­лями, середньою частиною — черв'яком і трьома парами ніжок, які утворені нервовими волокнами, за допомогою яких він пов'язаний з іншими відділами головного мозку. Основна функ­ція мозочка — безумовно-рефлекторна координація рухів, визна­чаюча їх чіткість, плавність і збереження рівноваги тіла, а також підтримку тонусу м'язів. Через спинний мозок по провідних шляхах імпульси від мозочка поступають до м'язів.

Контролює діяльність мозочка кора великих півкуль.

Середній мозок (mesencephalon) розташований попереду варолієва мосту, він представлений четверо-горбочком і ніжками мозку. У центрі його проходить вузький канал (водопровід моз­ку), сполучаючи III і IV шлуночки. Мозковий водопровід оточе­ний сірою речовиною, в якій лежать ядра III і IV пар черепно-мозкових нервів. У ніжках мозку продовжуються провідні шляхи від довгастого мозку і варолієва моста до великих півкуль. Серед­ній мозок відіграє важливу роль у регуляції тонусу і здійсненні рефлексів, завдяки яким можлива постава і ходіння. Чутливі яд­ра середнього мозку знаходяться в горбах четверо-горбочків: у верхніх містяться ядра, пов'язані з органами зору, в нижніх — ядра, пов'язані з органами слуху. За їх участю здійснюються орі­єнтовні рефлекси на світло і звук.

Проміжний мозок (diencephalon) розташований під мозоляс­тим тілом. Складається з двох зорових горбів, надгорбочковою, підгорбочковою областей і колінчастих тіл. По периферії проміж­ного мозку знаходиться біла речовина, а в його товщі — ядра сірої речовини. Зорові горби — головні підкіркові центри чутливості: сюди по висхідних шляхах надходять імпульси зі всіх рецепторів тіла, а звідси — до кори великих півкуль. У підгорбочковій облас­ті (гіпоталамус) знаходяться центри, сукупність яких є вищим підкірковим центром вегетативної нервової системи, регулюючої обмін речовин в організмі, тепловіддачу, постійність внутрішньо­го середовища. У передніх відділах гіпоталамуса розташовуються парасимпатичні центри, у задніх — симпатичні. В ядрах колінча­стих тіл зосереджені підкіркові зорові та слухові центри.

До колінчастих тіл прямує II пара черепно-мозкових нервів — зорові. Стовбур мозку пов'язують з навколишнім середовищем і з органами тіла черепно-мозкові нерви. По характеру дії вони мо­жуть бути чутливими (I, II, VIII), руховими (III, IV, VI, IX, XII) і змішаними (V, VII, IX, X пари).

Передній мозок (prosencephalon) складається з сильно розви­нутих півкуль і сполучаючої їх серединної частини. Права та ліва півкулі відокремлені одна від одної глибокою щілиною, на дні якої лежить мозолясте тіло. Мозолясте тіло (corpus callosum) сполучає обидві півкулі за допомогою довгих відростків нейронів, які створюють провідні шляхи. Порожнини півкуль утворені біч­ними шлуночками (І і II). Поверхня півкуль утворена сірою речо­виною, або корою головного мозку, що складається з нейронів і їх відростків. Під корою залягає біла речовина — провідні шляхи. Провідні шляхи сполучають окремі центри в межах однієї півкулі або праву і ліву половини головного і спинного мозку, або різні поверхи центральної нервової системи. У білій речовині знахо­дяться також скупчення нервових клітин, створюючи підкіркові ядра сірої речовини. Частиною великих півкуль є нюховий мозок з парою нюхових нервів, що відходить (І пара) від нього.

Загальна поверхня кори півкуль складає 2000-2500 см², її то­вщина — 2,5-3 мм. Кора включає нервові клітини, розташовані шістьма шарами. У тримісячного зародка поверхня півкуль гла­денька, але кора росте швидше, ніж мозкова коробка, тому кора утворює складки — звивини, обмежені борознами; у них містить­ся близько 70 % поверхні кори. Борозни ділять поверхню півкуль на частини. У кожній півкулі розрізняють чотири частини: лобо­ву, тім'яну, скроневу й потиличну. Найглибші борозни — центральні, відділяючі лобові частки від тім'яних, і бічні, які відмежовують скроневі частини від інших; тім'яно-потилична борозна відособляє тім'яну частину від потиличної. Наперед від центральної борозни в лобовій частині знаходиться передня центральна звивина, позаду неї — задня центральна звивина. Нижня поверхня півкуль і стовбурна частина мозку називається основою мозку.

Функції головного мозку. У кору великих півкуль головного мозку поступає інформація від великої кількості різноманітних високоспеціалізованих рецепторів, здатних уловлювати найзначніші зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі.

Рецептори, розташовані в шкірі, реагують на зміни в зовніш­ньому середовищі. У м'язах і сухожиллях знаходяться рецептори, які сигналізують у мозок про ступінь натягнення м'язів, рухи суглобів. Є рецептори, реагуючі на зміни хімічного і газового складу крові, тиску осмосу, температури тощо. У рецепторі по­дразнення перетворюються на нервові імпульси. По чутливих не­рвових шляхах імпульси проводяться до відповідних чутливих зон кори головного мозку, де і формується специфічне відчуття — зорове, нюхове тощо.

Функціональну систему, що складається з рецептора, чутли­вого провідного шляху і зони кори, куди проектується даний вид чутливості, І. П. Павлов назвав аналізатором.

Аналіз і синтез отриманої інформації здійснюється в строго певній ділянці — зоні кори великих півкуль. Найваж­ливіші зони кори — рухова, чутлива, зорова, слухова, нюхова. Рухова зона розташована в передній центральній звивині попере­ду центральної борозни лобової частини, зона шкірно-м'язової чутливості — позаду центральної борозни, в задній центральній звивині тім'яної частки. Зорова зона зосереджена в потиличній частині, слухова — у верхній скроневій звивині скроневої частини, а нюхова і смакова зони — в передньому відділі скроневої час­тини.

У нашій свідомості діяльність аналізаторів відображає зовні­шній матеріальний світ. Це дає можливість пристосовуватися до умов середовища шляхом зміни поведінки.

Рис. 110. Функціональні зони кори головного мозку.

Кора виконує дві основні функції: взаємодія організму із зов­нішнім середовищем (поведінкові реакції) і об'єднання функцій організму, тобто нервова регуляція всіх органів. Діяльність кори головного мозку людини і вищих тварин визначена І. П. Павловим як вища нервова діяльність, що є умовно-рефлекторною фун­кцією кори головного мозку.

Умовні рефлекси виробляються протягом індивідуального життя тварин і людини. Тому умовні рефлекси строго індивідуа­льні: у одних осіб вони можуть бути, у інших відсутні. Для вини­кнення таких рефлексів необхідний збіг у часі дії умовного подра­зника з дією безумовного. Лише багатократний збіг цих двох по­дразників приводить до утворення тимчасового зв'язку між двома центрами.

У людини і ссавців нові умовні рефлекси формуються протя­гом всього життя, вони замикаються в корі головного мозку і но­сять тимчасовий характер, оскільки представляють тимчасові зв'язки організму з умовами середовища, в яких він знаходиться.

Різні подразники зовнішнього середовища, діючі на організм, можуть викликати в корі не тільки утворення умовних рефлексів, але і їх гальмування. Якщо гальмування виникає відразу при першій же дії подразника, його називають безумовними.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 652 | Нарушение авторских прав