ДИФТЕРІЯ. Дифтерія-гостра інфекційна хвороба переважно дитячого віку, яка характеризується значною загальною інтоксикацією і місцевим запальним процесом з утворенням
Дифтерія- гостра інфекційна хвороба переважно дитячого віку, яка характеризується значною загальною інтоксикацією і місцевим запальним процесом з утворенням фібринозних плівок на слизових оболонках зіва (глотки), носа, гортані, трахеї, бронхів, очей, зовнішніх статевих органів і на пошкодженій шкірі.
Епідеміологія та етіологія. Збудник-дифтерійна паличка (паличка Леффлера). Стійка в зовнішньому середовищі. Температуру нижче 0°С витримує добре. Довго зберігається при висиханні. У слизу чи плівках, які висохли, може зберігати життєздатність декілька місяців. Розпилена у вигляді мілких краплин може зберігатись в повітрі протягом 1-2 днів, навіть при сонячному світлі вона гине тільки через декілька годин. Чутлива до дезинфікуючих засобів, при кип'ятінні гине відразу.
Типова повітряно-крапельна інфекція. Проте у зв'язку зі стійкістю збудника буває і контактна передача інфекції: прямий контакт (поцілунок) і непрямий (посуд, іграшки). Заразитися можна і через харчові продукти (молоко, крем). Сприйнятливі до дифтерії всі вікові групи, але найчастіше хворіють діти від 1 до 10 років. Індекс контагіозності 0,15-0,2 (індекс контагі-озності - це середнє відношення кількості захворілих до числа тих, що не хворіли раніше на цю інфекційну хворобу і могли заразитися нею). Джерело інфекції-хворий і бактеріоносій.
Перебіг. Інкубаційний період триває 2-10 днів.
Можливі комбіновані форми дифтерії, коли уражається не один, а кілька органів. Найчастішою формою дифтерії є дифтерія зіва (глотки, ротоглотки) -дифтерійна ангіна. Залежно від ступеня загальної інтоксикації та поширення місцевого процесу розрізняють локалізовану, поширену та токсичну дифтерію зіва.
Локалізована дифтерія зіва характеризується помірною інтоксикацією та місцевим запальним процесом, що обмежується ділянкою піднебінних мигдаликів. Хвороба починається нездужанням, втратою апетиту, підвищенням температури тіла, болем при ковтанні, помірним збільшенням дещо болісних піднижньощелепних лімфовузлів.
Залежно від характеру ураження піднебінних мигдаликів локалізовану дифтерію поділяють на плівчасту, острівцеву і катаральну. При плівчастій формі локалізованої дифтерії зіва слизова оболонка помірно червона, мигдалики збільшені, на їхній поверхні є білуваті, сірувато-білі або сірі нальоти з гладенькою дещо хвилястою поверхнею, чітко окресленими краями (мал. 4.15). Нальоти щільно сидять на прилеглій тканині, важко знімаються шпателем. Зняття нальоту зумовлює кровотечу з ураженої ділянки мигдалика. Якщо знятий наліт помістити у воду кімнатної температури, то він зберігає свою форму, навіть якщо на нього діяти предметом з тупими краями (шпателем). При острівцевій формі спостерігаються щільно зв'язані з поверхнею помірно збільшених і почервонілих мігдаликів острівці нальотів з неправильними обрисами. При катаральній формі симптомів інтоксикації практично немає. Відмічається помірне збільшення та почервоніння мигдаликів.
Поширена дифтерія характеризується чіткіше вираженими явищами загальної інтоксикації. З'являється слабкість, анорексія, підвищується температура до 38°С і вище. Спостерігається помірний біль у горлі, що посилюється під час ковтання, болючість збільшених лімфатичних вузлів. Типовими є нальоти, які поширюються за межі мигдаликів.
При токсичній дифтерії всі симптоми виражені ще сильніше. Відмічаються нервово-психічні розлади (збудження, марення, порушення свідомості). Спостерігається різкий набряк слизової оболонки зіва (ротоглотки), через це не завжди вдається побачити дифтерійні нальоти, і тому при появі набряку в ділянці зіва, незалежно від того, видно нальот чи ні, необхідно вважати, що можлива токсична дифтерія зіва.
Профілактика. Велике значення має активна імунізація (асоційована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина АКДП; АДП та АДП-М-анаток-син). Хворого обов'язково шпиталізують. Усі контактні з хворим проходять бактеріологічне обстеження. В осередку проводиться заключна дезинфекція -
кип'ятіння або камерна обробка речей. За епідемічним осередком встановлюють медичний нагляд протягом 7-8 днів.
Туберкульоз
Туберкульоз — інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною.
Сьогодні у світі налічується 50—60 мільйонів хворих на туберкульоз, щороку захворює 7-10 мільйонів, помирає 3 мільйони осіб. Одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15
Збудник туберкульозу передається як через людину, так і через тварин, особливо через велику рогату худобу, а також, значно рідше, через птахів. Мікробактерії людського типу спричиняють у людей від 80 до 95 % випадків захворювання туберкульозом. Мікробактерії можуть виділятись під час кашлю з харкотинням, слиною, а також під час співу, розмови; рідше — з калом, сечею при позалегеневих формах туберкульозу.
Мікробактерії вельми живучі у зовнішньому середовищі. Потрапивши в повітря, вони можуть утримуватись у завислому стані до 5 годин, а, наприклад, в маслі житимуть до 5 місяців. Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки), і опосередковано (через забруднені предмети вжитку: книжки, рушники, посуд, продукти, особливо молочні). Найчастіше зараження відбувається повітряним шляхом (90 %), рідше — через продукти (2 %) або контакти (5 — 6 %).
Туберкульозна паличка (МусоЬасІегішп ШЬегсиїозіз) може вражати всі органи і системи людського організму — легені, бронхи, нирки, кишечник, кістки, серце, слизові оболонки. Найнебезпечнішими є хворі з легеневими формами туберкульозу. За добу вони можуть виділяти понад 1 млрд. мікробактерій. Проте більшість людей має велику опірність до туберкульозу, зумовлену комплексом вроджених і набутих механізмів захисту, рівнем імунітету. Тому якщо загальна інфікованість туберкульозом на планеті становить 50 %, хворіє лише 5-6 %.
Крім того, існують як об'єктивні, так і суб'єктивні причини, насамперед: швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та туберкульоз із медикаментозною стійкістю до протитуберкульозних препаратів; вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення протитуберкульозних закладів та лабораторій; відсутність лабораторії, яка б у повному обсязі виконувала функції центральної лабораторії країни, і забезпечувала контроль за якістю діагностики туберкульозу; високий відсоток хворих, які переривають лікування (від 4,9 до 33 %), що є однією з основних причин розвитку стійких до протитуберкульозних препаратів форм туберкульозу тощо.
Збудник туберкульозу — Паличка Коха.
Туберкульоз супроводжував розвиток людини впродовж тисяч або навіть мільйонів років, хоча найдавніші залишки людини мають 9000 річну давність. Протягом цього часу бактерія зазнала багатьох змін у генетичному коді, що дає можливість виділити багато її штамів. Це пояснює відмінність штамів у різних географічних регіонах, що в подальшому може бути використане для визначення походження та руху кожного штаму.
Діагностика
Докладніше: Туберкулінодіагностика
Оскільки на початковому етапі недуги не виникає жодних хворобливих відчуттів, рання діагностика туберкульозу можлива тільки при застосуванні специфічних методів дослідження (рентгенологічних, туберкулінодіагностики, інструментальних).
Симптоми
кашель більше 2 тижнів,
підвищена температура тіла більше 7 днів,
поганий апетит,
постійна слабкість,
безпідставна втрата ваги,
підвищена пітливість, особливо вночі,
задишка,
біль в грудній клітці,
крововідхаркування.
Під час розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °С. З'являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях і задишка, і біль в грудях проявляються рідко.
Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття і збереження працездатності. Тому важливо не нехтувати загальним правилом: коли кашель триває більш ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне обстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз на рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з, так званої, «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.
Лікування
Лікування туберкульозу проходить у два етапи:
основна фаза;
фаза підтримування;
Основна фаза лікування проходить в умовах стаціонару й триває 2-3 місяці. Під час цієї фази має місце:
швидке знищення мікобактерій туберкульозу; запобігання лікарській стійкості бактерій; хворий стає незаразним;
Фаза підтримування може проводитися амбулаторно й триває від 3 до 4 місяців. У цій фазі зменшується кількість прийнятих препаратів, у порівнянні з основною фазою лікування.
У цій фазі має місце:
вплив на решту мікобактерій туберкульозу (у тому числі на дрімаючі форми);
повне знезаражування вогнища в ураженому органі.
Повний курс лікування триває не менше 6 місяців.
Профілактика
Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, яку здійснюють працівники протитуберкульозних установ, необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. їжа повинна бути збалансована. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.
Туберкульоз в Україні
Станом на 2011 рік Україна посідає 7-ме місце у Європі за рівнем захворюваності на туберкульоз. ВООЗ віднесла Україну у 2011 році до третьої категорії країн Європи — це країни з високим показником захворюваності на туберкульоз.[8]
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 402 | Нарушение авторских прав
|