АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Провідні шляхи головного і спинного мозку

Основоположниками вчення пропровідні шляхи і центри нервової системи є німецький вчений анатом і фізіолог К. Ф. Бурдах (K. F. Burdach, 1776-1847), англійський невролог У. Р. Говерс (W. R. Gowers, 1847-1915), німецький невролог і психіатр П. Є. Флексиг (Р. Е. Fleshing, 1847-1929), російський невролог і прихіатр В. М. Бехтерев (1857-1927).

К. Ф. Бурдаху належить відкриття та опис клиноподібного пучка задніх канатиків спинного та продовгуватого мозку.

З ім*ям У. Р. Говерса пов*язаний опис анатомічних особливостей будови переднього спинно-мозочкового шляху.

П. Е. Флексингом представлений опис невідомих раніше пучків волокон у центральній нервовій системі, таких як прямий спинно-мозочковий пучок, первинні зорові та слухові пучки, кірково-містові волокна. Ним ретельно описані пірамідний шлях та будова мозолистого тіла.

Значною широтою підходу до вивчення центральної нервової системи виділяються роботи російського дослідника, невролога та психіатра, морфолога та фізіолога В. М. Бехтерева. Його основоположні роботи, такі як «Провідні шляхи спинного та головного мозку (1896-1898)», «Основи вчення про функції мозку (1903-1907)» та ін. мають не малу цікавість і у наші дні. В. М. Бехтеревим відкриті та описані ряд ядер в центральній нервовій системі, окремі провідні шляхи (ядро Бехтерева – верхнє вестибулярне ядро, центральний пучок намету моста, короткі асоціативні провідні шляхи, зв*язуючі кору сусідніх звивин півкуль великого мозку – полоски Бехтерева, міжсегментні зв*язки спинного мозку та ін.). З ім*ям В. М. Бехтерева пов*язане вивчення ретикулярної формації головного та спинного мозку. Заслуга В. М. Бехтерева також в тому, що він, зібравши усі дані про провідні шляхи єдине ціле, вперше їх систематизував, детально переробив на основі морфологіних досліджень, будучи першокласним практичним лікарем з великим стажем роботи. Перу В. М. Бехтерева належить більше 600 робіт. Не випадково говорять, що немає такого розділу в неврології, куди б не проник допитливий розум В. М. Бехтерева.

Значний внесок у вивчення розвитку провідних шляхів мозку внесла С. Б. Дзугаєва. Запропонований нею оригінальний метод попередньої обробки мозку для тонкого анатомічного препарування в поєднані з нейрогістологічними методами дозволив автору отримати ряд нових цікавих даних, відображаючих вікову динаміку становлення проекційних, комісуральних та асоціативних шляхів.

Підсумком 35-літньої роботи С. Б. Дзуганової над цією проблемою в Лабораторії анатомії нервової системи Інституту мозку АМН СРСР з*явилась глибоко змістовнамонографія «Провідні шляхи головного мозку людини в онтогенезі (1975)», де автором сформульований принципструктурно – функціональної орагнізації зв*язків в системі аналізаторів.

Успішному розкриттю таємниць структурної організації мозку у багато чому сприялозастосування нового методу, відкритого в 1875 році італійським морфологом професором гістології та загальної патології університету в Пальвії К. Гольджі (C. Golgi, 1844 – 1926). Його метод, що є ключем до пізнання морфологічного субстрату нервової системи на мікроскопічному рівні, дозволив вперше забарвитинервову клітину вцілому зі всіма її відростками. Правда, при цьому на зрізі виявились не всі нервові клітини, а лише вибірково одна зі ста.

Використовуючи цей метод, сучесник К. Гольджі іспанець С. Рамон-і-Кахал (S. Ramon-y-Cajal, 1852-1934) професор Мадридського університету, з успіхом вивчив різні відділи нервової системи. Результатом його наполегливих вивчень є прекрасна фундаментальна праця «Гістологія нервової системи людини і хребетних тварин», уперше побачивша світ у 1904р. Ставши настільною книгою нейроморфологів, вона не втратила значення і в наші дні та неодноразово перевидавалась. Дякуючи працям Рамон-і-Кахала морфологія збагатилась цікавими даними про будову і зв*язки нейронів різних відділів нервової системи на рівні світлової мікроскопії.

Всесвітнім визнанням величезного внеску К. Гольджі та С. Рамон-і-Кахала у розвиток нейроморфології є присудження для них в 1906р. Нобелевської премії по фізіології та медицині.

Класифікація провідних шляхів

Провідні шляхи центральної нервової системи – це система нервових волокон, з*єднуючих різні відділи головного та спинного мозку як між собою, так і в межах або тільки головного або тільки спинного мозку, забезпечуюча, таким чином, функціональний двосторонній зв*язок між різними структурами мозку. Завдяки провідним шляхам, досягається інтегративна діяльність центральної нервової системи, єдність організму та його зв*язок з зовнішнім середовищем.

Всі провідні шляхи центральної нервової системи по природі прийнято ділити на три групи: проекційні, комісуральніта асоціативні.

В залежності від напрямлення проведення нервових імпульсів проекційні провідні шляхи діляться на аферентні (центростремительние) і еферентні (центробежние).

Аферентні шляхи проводять нервові імпульси в висхідному напрямку (від рецепторів до центрів головного мозку), еферентні шляхи – в низхідному напрямку (від центрів головного та спинного мозку до робочих органів).

Комісуральні шляхи з*єднують між собою ділянки кори правї та лівї півкуль великого мозку, здійснюючи міжпівкульний взаємозв*язок.

В процесі встановлення провідної системив онтогенезі першочергово формуються проекціонні шляхи, потім комісуральні, а самими останніми – асоціативні шляхи.

Проекційні провідні шляхи

Проекційні провідні шляхи здійснюють двосторонній зв*язок кори півкуль великого мозку з ядрами мозкового стовбура(короткі проекційні шляхи) та ядрами спинного мозку (довгі проекційні шляхи).

За направленням проведення нервових імпульсів проекційні шляхи діляться на аферентні (висхідні, центростремительние, чуттєві), що проводять нервовий імпульс з периферії до кори півкуль великого мозку, та еферентні (низхдні, центробежние, рухові), що проводять нервовий імпульс від кори веливиго мозку до периферії.

Аферентні та еферентні проекційні шляхи є складовими частинами складної рефлекторної дуги. Контакт між цими частинами встановлюється в корі півкуль великого мозку, в асоціативних кіркових полях. Тому вони представляють в функціональному відношенні єдине ціле, замкнутий ланцюг послідовно контактуючих нейронів.

Але через надзвичайну складність будови рефлекторних дуг їх складові частини (аферентне та еферентне) розглядають окремо у вигляді аферентних та еферентних шляхів. В процесі онтогенезу аферентні шляхи, що входять до складу рухового аналізатора, формуються дещо раніше, ніж еферентні шляхи.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 490 | Нарушение авторских прав