АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ГРУП ІНВАЛІДНОСТІ

5.1. ВИЗНАЧЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ

У Законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що «інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті».

Якщо раніше інвалідами визнавались особи, які внаслідок хронічних захворювань або виражених дефектів зі стійкими і вираженими порушеннями функцій втрачали працездатність, то на сьогоднішній день принципово змінився підхід до встановлення групи інвалідності у відповідності до інструктивно-методичних положень і рекомендацій, що прийняті Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

В Україні 7 квітня 2004 р. була прийнята «Інструкція про встановлення груп інвалідності». В ній визначено, що «інвалідність – соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги».

5.2. СУЧАСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

В інструкції дано тлумачення поняттю «життєдіяльність». Під життєдіяльністю людини згідно з інструкцією і рекомендаціями ВООЗ слід розуміти повсякденну діяльність, що здатна забезпечити людині її існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства в цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участю у трудовій діяльності. Життєдіяльність фактично – це інтеграція фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

У відповідності до інструкції обмеження життєдіяльності означає неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в об’ємі, які є звичайними для здорової людини, що створює для індивідуума перешкоди в соціальному середовищі, ставить його в незручне становище в порівнянні зі здоровими людьми і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування (обмеження мобільності), орієнтації в просторі і часі, спілкування, навчання, контролю за своєю поведінкою, а також значним обмеженням обсягу професійної діяльності або зниження кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

5.3. СУЧАСНІ КАТЕГОРІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ТА ПАРАМЕТРИ ЇХ ОЦІНКИ

В Інструкції відзначено, що основними категоріями (критеріями) життєдіяльності людини є наступні: здатність до самообслуговування, пересування (мобільності), орієнтації в просторі і часі, контролю за своєю поведінкою, спілкування з іншими людьми, навчання (отримання освіти), виконання трудової діяльності.

В Інструкції дається тлумачення цих категорій (критеріїв) життєдіяльності.

Здатність до пересування – це можливість ефективного пересування у своєму оточенні самостійно або за допомогою пристроїв незалежно від погоди і сезону (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом).

Оцінюється здатність до пересування наступними параметрами: характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватися транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні.

Здатність до самообслуговування – можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти свої потреби без допомоги інших людей.

Параметри оцінки здатності до самообслуговування: потреба використання допоміжних засобів, інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень – регульована або декілька разів на день – нерегульована допомога).

Здатність до орієнтації – можливість самостійно орієнтуватися у просторі і часі, мати уяву про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух (за умови нормального стану психіки та мовних функцій).

Параметри оцінки здатності до орієнтації є наступні: можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується або зменшується в різних умовах (наявність або відсутність перешкод, знайомство з навколишньою обстановкою), розрізняти звуки та усну мову (слухова орієнтація) за відсутності або наявності перешкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами (письмо, невербальні форми), необхідність використання технічних засобів для орієнтації та допомоги, інших осіб у різних видах повсякденної діяльності (у побуті, у навчанні, на виробництві).

Здатність до спілкування (комунікативна здатність) – можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв’язки (порушення спілкування, пов’язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються). Основним засобом комунікації є усна мова, допоміжним – читання, письмо, невербальна мова (жестова, знакова).

Оцінюється здатність до спілкування наступними параметрами: характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допомозі інших осіб у процесі навчання, отримання та передачі інформації і трудової діяльності.

Здатність контролювати свою поведінку – можливість вести себе у відповідності з морально-етичними і правовими нормами суспільного середовища.

Параметри оцінки: здатність усвідомлювати себе і дотримуватися встановлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об’єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати і адекватно реагувати на традиційну і незвичну ситуації, дотримуватися особистої безпеки, особистої охайності.

Здатність до навчання – можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навички і уміння (побутові, культурні, професійні та інші) у цілеспрямованому процесі навчання; можливість до професійного навчання – здатність до оволодіння теоретичними та практичними навичками і уміннями конкретної професії.

Оцінюється здатність до навчання наступними параметрами: можливість навчання в навчальних закладах загального типу або в спеціально створених умовах (спеціальний навчальний заклад або група навчання в домашніх умовах та інше); обсяг програми, строки і режим навчання; можливість освоєння професій різного кваліфікаційного рівня або тільки окремих видів робіт; необхідність використання спеціальних допоміжних засобів, технічної допомоги, залучення допомоги інших (крім викладача) осіб.

Здатність до трудової діяльності – сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров’я працюючого, що дає йому можливість займатися різного роду трудовою діяльністю. Професійна працездатність – здатність людини якісно виконувати роботу в конкретній професії, що дозволяє їй реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва у відповідності до вимог, змісту і обсягу виробничого навантаження, установленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Здатність до трудової діяльності оцінюється за наступними параметрами: збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Порушення професійної працездатності – найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати першою і бути єдиною, в той час як інші категорії життєдіяльності не порушені; або бути вторинною на основі порушень інших критеріїв життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією у інвалідів з обмеженням інших критеріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частково чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створених умовах з повною чи скороченою тривалістю робочого часу.

5.4. СТУПЕНІ ОБМЕЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ,

ЩО ПРИЙНЯТІ В УКРАЇНІ

Ступінь обмеження життєдіяльності – величина відхилення від норми діяльності людини, що може бути викликано порушенням одного або поєднанням порушень декількох критеріїв життєдіяльності. В інструкції виділено три ступеня обмеження життєдіяльності: помірно виражений, виражений і значно виражений.

1. Помірно виражений ступінь обмеження життєдіяльності зумовлений такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

2. Виражений ступінь обмеження життєдіяльності проявляється такими порушеннями функцій органів і систем організму, які призводять до вираженого порушення можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

3. Значно виражений ступінь обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів і систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в постійному сторонньому догляді (сторонній допомозі).

5.5. СТУПЕНІ ОБМЕЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ЗА КАТЕГОРІЯМИ

В інструкції наведені наступні ступені обмеження життєдіяльності за окремими категоріям.

Обмеження самообслуговування:

1-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

2-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та допомоги інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.

Обмеження здатності самостійно пересуватися:

1-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скороченням відстані;

2-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.

Обмеження здатності до навчання:

1-й ступінь – здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);

2-й ступінь – здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;

3-й ступінь – нездатність до навчання.

Обмеження здатності до трудової діяльності:

1-й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю за відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;

2-й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до трудової діяльності.

Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь – здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;

2-й ступінь – здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь – здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;

2-й ступінь – здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до спілкування.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь – часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку;

2-й ступінь – здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;

3-й ступінь – нездатність контролювати свою поведінку.

5.6. СУЧАСНА ТРАКТОВКА ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

У МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ І РЕАБІЛІТОЛОГІЇ,

ЩО ПРИЙНЯТА В УКРАЇНІ

В «Інструкції про встановлення груп інвалідності» (2004 р.) дане наступне тлумачення понять і термінів, що використовуються при проведенні медико-соціальної експертизи і реабілітації інвалідів.

Соціальна недостатність (дезадаптація) – нездатність людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві з урахуванням віку, статі, місця проживання, освіти та ін., що викликано обмеженням життєдіяльності, яке проявляється нездатністю до самостійного проживання, неможливості установлення соціальних зв’язків, потребою в допомозі інших осіб, потребою в підтримці економічної незалежності, неможливості виконання занять, властивих людині, включаючи професійну діяльність.

Соціальний захист інвалідів – система гарантованих державою постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів, що забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення та компенсації обмеження життєдіяльності.

Соціальна допомога – періодичні або регулярні заходи, що сприяють усуненню або зменшенню соціальної недостатності. Види соціальної допомоги: гарантована соціальна допомога з боку держави у вигляді грошових виплат (пенсії, грошова допомога, одноразові виплати), забезпечення технічними та іншими засобами – автомобілями, крісло-візками, протезно-ортопедичними виробами, друкованими виданнями зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальною апаратурою та сигналізаторами, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, професійної реабілітації та побутового обслуговування.

Реабілітація інвалідів – система медичних, психологічних, соціально-економічних, юридичних, професійних, освітніх педагогічних та інших заходів, що спрямовані на усунення і компенсацію обмежень життєдіяльності та соціальну адаптацію інваліда; реабілітація інвалідів включає в себе медичну, професійну та соціальну реабілітацію.

Реабілітація медична – комплекс лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення і розвиток порушених фізіологічних функцій хворої людини, на виявлення і активізацію всіх компенсаторних можливостей її організму з метою забезпечення у подальшому умов для повернення інваліда до активного самостійного життя.

Реабілітація професійна – комплекс державних та суспільних заходів, що спрямовані на відновлення працездатності хворого або інваліда, повернення або залучення людини до суспільно корисної праці у доступних їй за станом здоров’я умовах, з урахуванням особистих здібностей та побажань з метою досягнення нею матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції у суспільство.

Реабілітація соціальна – комплекс державних та суспільних заходів, що спрямовані на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції інваліда у суспільство, відновлення його соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.

Реабілітаційний потенціал – комплекс біологічних, психофізіологічних і соціально-психологічних характеристик людини, а також факторів соціального середовища, що дають можливість реалізувати її потенційні можливості до всіх видів реабілітації.

Реабілітаційний прогноз – передбачувана ймовірність реалізації реабілітаційного потенціалу та передбачуваний рівень інтеграції інваліда у суспільство. Реабілітаційний прогноз визначається не тільки рівнем і змістом реабілітаційного потенціалу, а також реальними можливостями застосування для його реалізації сучасних реабілітаційних технологій, засобів і методів.

Трудовий прогноз – передбачувана можливість хворого (інваліда) відновити або продовжити трудову діяльність за умов виконання реабілітаційних заходів. Він базується на сукупній оцінці клінічних, функціональних, соціально-гігієнічних та психологічних ознак людини. Для інвалідів з дитинства реабілітаційний прогноз – це можливість засвоєння трудових (професійних) навичок у процесі навчання і реалізації їх на ринку праці.

Соціально-трудова адаптація – процес пристосування інвалідів до адекватного і оптимального виконання соціальних функцій, які пов’язані з трудовою діяльністю.

Соціально-трудова підтримка – допомога інваліду в отриманні професійної консультації по професійній орієнтації, професійній підготовці і освіті; зв’язок зі службою зайнятості та безпосередньо з підприємствами (у тому числі спеціалізованими) для допомоги у працевлаштуванні, наданні надомної роботи.

Професія – вид трудової діяльності, що потребує певних знань та навичок, набутих шляхом навчання і практичного досвіду.

Кваліфікація – рівень загальної і спеціальної підготовки працівника, що підтверджується встановленими законодавством документами (атестат, диплом, свідоцтво та інші).

Посада – службове положення працівника, зумовлене колом його обов’язків, посадовими правами та характером відповідальності.

Спеціальність – сукупність набутих шляхом спеціальної підготовки та досвіду роботи знань, умінь і навичок, необхідних для виконання певного виду трудової діяльності в межах даної професії.

Основна професія – робота за вищою професійною кваліфікацією, що набута шляхом освіти у вищих і середніх навчальних закладах, в професійно-технічних училищах або навчання на робочому місці, або кваліфікована робота, що виконується тривалий час.

Спеціально створені умови – комплекс заходів, що забезпечують необхідні для інваліда умови та режим праці: значно скорочений робочий день з наданням показаних видів праці, індивідуальні норми вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження, можливість повністю або частково працювати вдома та інші особливості в умовах праці. Працевлаштування інвалідів у спеціально створених умовах здійснюється на спеціальних робочих місцях; у спеціальних цехах, спеціальних дільницях, на спеціалізованих підприємствах, що призначені для праці інвалідів в надомних умовах.

Спеціальне робоче місце – робоче місце, що вимагає додаткових заходів з організації праці, яке включає адаптацію основного і допоміжного обладнання, технічного та організаційного оснащення, додаткового оснащення і забезпечення технічним пристосуванням з урахуванням індивідуальних можливостей інвалідів.

5.7. ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ ГРУП ІНВАЛІДНОСТІ

Встановлення групи інвалідності повнолітнім громадянам здійснюється шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), які підпорядковані республіканському в АР Крим, обласним та міським (м. Київ та м. Севастополь) центрам (бюро) медико-соціальної експертизи.

При винесенні рішення МСЕК враховує комплексну оцінку клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. Поряд із цим лікарі МСЕК враховують характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, особливо тих функцій, що суттєво впливають на виконання роботи в тій або іншій професії, ефективність лікування та проведених реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потребу в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, установки особистості, конкретні умови і зміст праці, освіту та професійну підготовку, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Проведення медико-соціальної експертизи у відповідності до «Положення про медико-соціальну експертизу» (постанова Кабінеті Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83) МСЕК здійснює після повного та всебічного медичного обстеження хворого та проведення йому всіх необхідних додаткових методів дослідження. Поряд із цим лікарі-експерти МСЕК повинні визначитись відносно клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримати дані та проаналізувати результати відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або незворотний характер захворювання.

У відповідності до «Інструкції про встановлення груп інвалідності» хворого, який вперше направляється на МСЕК, представляє лікуючий лікар або голова лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу. Крім цього, для вирішення соціальних питань такого хворого на засідання МСЕК запрошуються представники власника підприємства (установи, організації), де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.

У цій же Інструкції вказано, що документи, якими обґрунтовується причинний зв’язок інвалідності, подаються в медико-соціальну експертну комісію в оригіналі або нотаріально засвідчені. Документи іноземних громадян які проходять освідчення у МСЕК, повинні подаватись у перекладі на українську мову та бути нотаріально засвідчені.

В «Інструкції про встановлення груп інвалідності» (2004 р.) підкреслюється, що з метою об’єктивної оцінки стану здоров’я хворого і ступеня обмеження його життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному конкретному випадку проводиться комплексне обстеження освідчуваного: виясняються скарги, анамнестичні дані, вивчаються дані посильного листка на МСЕК, виписки із стаціонару або амбулаторної картки, результати додаткових методів обстеження. Потім, після комісійного огляду хворого усіма членами МСЕК та вивченням ними всіх додаткових методів обстеження, встановлюється клініко-функціональний діагноз і виноситься експертне рішення.

Після винесення експертного висновку відносно групи інвалідності та визначення реабілітаційного потенціалу і реабілітаційного прогнозу медико-соціальна комісія складає індивідуальну програму реабілітації, в якій вказуються конкретні заходи по медичній, психологічній та соціально-трудовій реабілітації; відмічається послідовність виконання цих заходів, комплексність і терміни виконання передбачуваних заходів, очікувані результати та критерії оцінки запланованих реабілітаційних заходів.

МСЕК в залежності від ступеня обмеження життєдіяльності хворого встановлює 1-шу, 2-гу або 3-тю групи інвалідності, а також причину інвалідності.

5.8. ПЕРЕЛІК ПРИЧИН ІНВАЛІДНОСТІ

На сьогоднішній день лікарі-експерти медико-соціальної експертної комісії можуть встановити наступні причини інвалідності:

– загальне захворювання;

– інвалідність з дитинства;

– трудове каліцтво;

– професійне захворювання;

– поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов’язані із захистом Батьківщини;

– поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов’язані з перебуванням у партизанському загоні;

– поранення, контузія або каліцтво, пов’язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій);

– поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов’язків військової служби;

– захворювання, отримане в період проходження військової служби;

– поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання отримані при виконанні інтернаціонального обов’язку;

– поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов’язків військової служби під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних об’єктах, та випробуваннях ядерної зброї;

– захворювання, травма, каліцтво, пов’язані з роботами під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об’єктах;

– захворювання, пов’язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

В інструкції відмічено, що при підвищенні групи інвалідності внаслідок професійного захворювання, трудового каліцтва, захворювань та травм, пов’язаних з аварією на ЧАЕС, з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни в разі виникнення більш тяжкого загального захворювання причина інвалідності встановлюється згідно з вибором хворого (інваліда).

5.9. ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ВСТАНОВЛЕННЯ

ГРУП ІНВАЛІДНОСТІ

Перша група інвалідності встановлюється при стійких, значно виражених функціональних порушеннях в організмі, що зумовлені захворюваннями, травмами або уродженими дефектами, які призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюється, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

До інвалідів першої групи відносять хворих з тяжкими порушеннями стану здоров’я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Критерії встановлення 1-ї групи інвалідності: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до самостійного пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку.

Прикладами встановлення першої групи інвалідності можуть бути наступні захворювання та стани:

– хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів, пневмосклероз, дихальна недостатність ІІІ ступеня, хронічне легеневе серце, серцева недостатність ІІІ стадії;

– цироз печінки змішаної етіології, виражена активність у стадії декомпенсації, портальна гіпертензія ІІІ, печінковоклітинна недостатність ІІ-ІІІ ступеня, анасарка;

– захворювання чи наслідки травм центральної нервової системи з одним або декількома наступними синдромами: геміплегія, виражений аміостатичний синдром, виражена атаксія, гіперкінетичний синдром з неможливістю стояння та ходьби, тетраплегія, верхній чи нижній параліч, нижній парапарез зі значним порушенням функції тазових органів та неможливістю ходіння і стоянні, тотальна афазія, тощо;

– ідіотія або виражена імбецильність;

– туберкульоз будь-якого відділу хребта в стадії активного ураження зі значним порушенням функції хребта (порушення функції хребта ІІІ ступеня) та інші.

Друга група інвалідності встановлюється хворим зі стійкими і вираженими функціональними порушеннями в організмі, які зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування і відсутності потреби постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.

Критерії встановлення 2-ї групи інвалідності: здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб; нездатність до трудової діяльності чи здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і (або) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; нездатність до навчання чи здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; здатність до орієнтації в часі і просторі, що потребує допомоги інших осіб; здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб; здатність частково або повністю контролювати свою поведінку тільки при допомозі сторонніх осіб.

Наряду з цим, 2-га група інвалідності встановлюється також особам, які мають дві або більше хвороб, по кожній із яких хворого можна визнавати інвалідом 3-ї групи, наслідки травм або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група інвалідності визначається також інвалідам 3-ї групи з дитинства (учням, студентам) на період навчання; після закінчення навчального закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття ними професії.

Прикладами встановлення 2-ї групи інвалідності можуть бути наступні захворювання та стани:

– виразкова хвороба шлунка, тяжкий перебіг, із занепадом харчування ІІІ ступеня;

– хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів, пневмосклероз, ДН ІІ ступеня, хронічне легеневе серце, серцева недостатність ІІ-А стадії;

– ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія, ІV функціональний клас;

– захворювання серця з хронічною серцевою недостатністю ІІ-Б стадії;

– віддалені наслідки черепно-мозкової травми з вираженим геміпарезом;

– віддалені наслідки перенесеного менінгоенцефаліту з помірним тетрапарезом;

– захворювання і стани очей при гостроті зору з переносимою корекцією 0,05-0,08 на обидва ока чи око, що краще бачить, або концентричне звуження меж поля зору до 20 градусів від точки фіксації на обох очах;

– туберкульоз тазостегнового або колінного суглоба в стадії активного ураження зі значним порушенням опори і ходьби, порушення функції суглоба ІІІ ступеня.

Прикладами встановлення 2-ї групи інвалідності при сукупності захворювань та дефектів можуть бути:

– виражений парез однієї верхньої або нижньої кінцівки і відсутність ока або відсутність зору на одне око;

– захворювання серця з хронічною серцевою недостатністю ІІ-А стадії та помірний геміпарез;

– кукса нижньої кінцівки і хронічна дихальна недостатність ІІ ступеня внаслідок захворювання органів дихання;

– кіфосколіоз ІV ступеня і хронічна дихальна недостатність ІІ ступеня, хронічне легеневе серце, серцева недостатність ІІ-А стадії;

– цукровий діабет, тип 1, тяжка форма, стадія субкомпенсації, гіпертонічна хвороба ІІ стадії, серцева недостатність ІІ-А стадії.

Інваліди П групи можуть виконувати ту чи іншу роботу лише в спеціально створених умовах; в спеціально створених для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, сурове дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога та ін.); на спеціально створених місцях; в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов’язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та приймання вдома готової продукції.

Інваліди 2-ї групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в тому числі і висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення та ін.).

Третя група інвалідності встановлюється при стійких, помірної тяжкості функціональних порушеннях в організмі людини, які зумовлені захворюваннями, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, та виникнення в зв’язку з цим потреби соціальної допомоги і соціального захисту.

Критерії встановлення 3-ї групи наступні: здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; здатність до навчання у навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); здатність до орієнтації в часі, у просторі за умови використання допоміжних засобів; здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності – втрата професії, або значне зниження кваліфікації, або значне зменшення обсягу трудової діяльності (більш ніж на 25 %), значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.

Прикладами встановлення 3-ї групи інвалідності можуть бути наступні захворювання та стани:

– ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія, ІІІ функціональний клас у робітника, робота якого пов’язана з помірним або значним фізичним навантаженням;

– ревматичні захворювання кістково-м’язової системи з порушенням функції суглобів та хребта ІІ ступеня;

– захворювання єдиної нирки з хронічною нирковою недостатністю І ступеня;

– захворювання і стани очей, при яких спостерігається практична сліпота одного ока (гострота зору нижче з переносимою корекцією 0,05, або концентричне звуження меж поля зору до 10 градусів від точки фіксації) внаслідок професійного захворювання, трудового каліцтва або воєнної травми;

– наслідки перенесених захворювань центральної нервової системи з помірним парезом верхньої або нижньої кінцівок, чи помірними координаторними розладами;

– різко виражена контрактура (обсяг рухів 8–10 градусів) або анкілоз кульшового суглоба у функціонально невигідному положенні (під кутом більше 170 градусів і менше 150 градусів);

– розхитаність плечового чи ліктьового суглобів.

Приклади захворювань та станів, що в сукупності призводять до помірного обмеження життєдіяльності:

– інфільтративний туберкульоз верхньої частки лівої легені, дихальна недостатність І-ІІ ступенів. Виразкова хвороба шлунка в фазі нестійкої ремісії, перебіг середньої тяжкості, занепад харчування І-ІІ ступеня;

– легкий парез однієї або двох кінцівок в поєднанні з нестабільністю хребта І або ІІ ступеня.

Приклад помірного обмеження життєдіяльності внаслідок зменшення обсягу трудової діяльності (більше ніж на 25 %): переведення інженера, який страждає гіпертонічною хворобою ІІ стадії з гіпертонічними кризами середньої тяжкості і частоти, на роботу інженера на 0,5 ставки.

Приклад помірного обмеження життєдіяльності внаслідок втрати професії і перехід на іншу роботу зі зниженням кваліфікації: переведення слюсаря VI розряду на роботу слюсаря на виданні інструментів у зв’язку з наслідками черепно-мозкової травми, що проявлялись легким правостороннім геміпарезом та легкими розладами координації.

5.10. ТЕРМІНИ ПЕРЕОГЛЯДУ ІНВАЛІДІВ

Переогляд інвалідів з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою нагляду за ефективністю відновного лікування та соціально-професійною реабілітацією, в тому числі і за реалізацією індивідуальної програми реабілітації, стану здоров’я і ступенем соціальної адаптації у суспільство проводиться через 1-3 роки.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 976 | Нарушение авторских прав