АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

9.1. ЛІКУВАННЯ І МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Поняття лікування та медична реабілітація мають багато спільного. В той же час між ними є й відмінності. Але якщо це стосується одного й того ж хворого, то тут вони переплітаються. Мета лікування і медичної реабілітації одна – ліквідація наслідків захворювання або травми і якнайшвидше повернення хворого в суспільство, у тому числі до суспільно корисної праці. Відмінності зводяться до того, що лікувальні заходи спрямовані на причину і суть хвороби, у тому числі і усунення самого патологічного процесу. В поняття «медична реабілітація» включають усі види впливу на хворого: профілактика – попередження хвороби та інвалідності, диспансеризація та різні види лікування.

Загальна профілактика підрозділяється з певною часткою умовності на три види: первинна профілактика є попередженням виникнення захворювання; вторинна – попередженням прогресування патологічного процесу; третинна – попередженням наростання тяжкості патологічних змін та інвалідності.

Профілактика інвалідності також зводиться до трьох видів:

– первинна: заходи, що спрямовані на попередження морфофункціональних порушень зі сторони органів-мішеней (своєчасна діагностика захворювання та проведення якісного лікування з метою запобігання незворотних органічних змін в організмі);

– вторинна: заходи, що спрямовані на зупинення прогресування морфофункціональних порушень в організмі і попередження обмежень життєдіяльності і виникнення соціальної недостатності та інвалідності;

– третинна: заходи, що спрямовані на стабілізацію патологічного процесу та на зниження або стабілізацію обмежень життєдіяльності і попередження наростання тяжкості інвалідності.

Основні відмінності між лікуванням та медичною реабілітацією:

– лікування спрямоване на боротьбу з причинами, що привели до розвитку хвороби, та на усунення самої хвороби. В той же час медична реабілітація направлена на мобілізацію всіх резервів організму з метою відновлення порушених соматичних, психічних функцій, працездатності та соцального статусу хворого;

– лікування спрямоване на симптоми, синдроми і саму хворобу, що мають місце в певний період життя людини, а медична реабілітація орієнтована на перспективу та усунення наслідків хвороби;

– лікування спрямоване на усунення або досягнення компенсації захворювання, а при медичній реабілітації – на можливі результати (реабілітаційний потенціал) та виділення окремих етапів з метою їх досягнення;

– лікування може проводитись без безпосередньої участі хворого – пасивно, а проведення реабілітації потребує активної участі хворої людини в реабілітаційному процесі;

– лікування, як правило, базується на нозологічному або синдромологічному діагнозі, в той час як медична реабілітація основується на функціональному діагнозі;

– для проведення лікування використовуються медикаментозна терапія в поєднанні з фізіотерапевтичним лікуванням, бальнеолікуванням, лікувальною фізкультурою та ін., а при реабілітації, наряду з перерахованими вище способами, проводяться психотерапія, лікувальна фізкультура, трудотерапія і інші важливі методи.

Наведені дані свідчать про те, що між лікуванням та медичною реабілітацією є багато спільного і є багато відмінностей, але в більшості випадків вони здійснюються одночасно і спрямовані на відновлення або зменшення порушень життєдіяльності хворої людини.

9.2. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ЗАКОНОДАВЧІ

ТА ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Наказом № 117 МОЗ України від 23.05.2000 р. була затверджена «Комплексна програма профілактики інвалідності серед дітей і населення працездатного віку на період 2000–2005 років», в якій особлива увага приділена розробці ІПР при різних захворюваннях, у тому числі питанням медичної реабілітації.

Постановою Кабінета Міністрів України від 10.01.2002 р. була затверджена міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки, в сьомому розділі «Кращі можливості для інвалідів» якої підкреслюється, що з метою забезпечення інвалідів можливостями жити повноцінно в соціальному, екологічному і психологічному відношеннях створити при Управліннях охорони здоров'я обласних і міських держадміністрацій реабілітаційні ради, які б керували та координували роботу по медичній реабілітації хворих та інвалідів. Крім цього, на ці ради були покладені і наступні обов'язки:

– забезпечення проведення моніторінгу стану здоров'я інвалідів;

– створення можливостей для отримання дітьми-інвалідами повноцінної загальної середньої освіти;

– розробка та впровадження в практику роботи дитячих лікарень обґрунтованих стандартів оцінки важкості функціональних порушень при встановлення груп інвалідності дітям;

– сприяння розвитку мережі центрів реабілітації дітей-інвалідів та розробка комплексної програми медичної, психопедагогічної і соціальної реабілітації і адаптації дітей в суспільство;

– розробка програми профілактики інвалідності найбільш поширених захворювань, що приводять до інваладності в молодому віці;

– розробка рекомендацій по створенню системи підготовки спеціалістів вищої та І–ІV рівнів акредитації для здійснення медико-соціальної реабілітації інвалідів;

– розробка та впровадження в практику роботи МСЕК науково обґрунтованих стандартів медико-соціальної експертизи і реабілітації інвалідів.

У Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», що був прийнятий 6 жовтня 2005 р. за № 2961- ІV, реабілітаційні заходи розглядаються як система підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя та сприяння їм у досягненні соціальної і матеріальної незалежності. В цьому ж законі виділені основні завдання законодавства республіки з питань реабілітації інвалідів:

– створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;

– визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;

– розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;

– регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;

– структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;

– сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.

У прийнятому Законі вказується, що держава бере активну участь у проведенні реабілітації інвалідів і управління системою їх реабілітації покладає на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво підприємствами, установами, закладами системи реабілітації інвалідів, аналітично-прогнозну діяльність, визначають тенденції розвиттку і вплив демографічної, соціально-економічної, екологічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан інвалідності населення, формують напрями взаємодії різних ланок системи реабілітації інвалідів, стратегічні напрямки її розвитку, узагальнюють світовий і вітчизняний досвід у цій сфері.

У Законі підкреслюється, що медико-соціальні експертні комісії, поряд з проведенням експертизи стану життєдіяльності та вирішенням інших експертних питань, повинні виносити рішення про професійну придатність інваліда, яке включається в ІПР та є обов'язковим для органів виконавчої влади та підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

Центральний орган виконавчої влади в сфері медичної реабілітації інвалідів бере участь у розробці та в забезпеченні державних і цільових програм, заходів з профілактики інвалідності та медичної, психологічної, фізичної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів; організовує здійснення заходів щодо забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів соціальним, культурним та інформаційним обслуговуванням, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, занять фізичною культурою, дозвілля; забезпечує ведення державного реєстру реабілітаційних установ і розробляє для них типові штатні нормативи професійного складу працівників реабілітаційних установ та ін.

Згідно з Законом «Про реабілітацію інвалідів в Україні» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують виконання державних програм у сфері реабілітації інвалідів; вживають заходів щодо розширення при необхідності мережі реабілітаційних установ; створюють умови для забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів) технічними та іншими засобами і послугами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом; сприяють роботі громадських організацій, у тому числі громадських організацій інвалідів, залучають їх до співпраці та партнерства при проведенні реабілітації та ін.

Функції системи реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів зводяться до забезпечення своєчасної комплексної і неперервної медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації з метою досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.

В систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів входять наступні заклади і установи: органи виконавчої влади або місцевого самоврядування; реабілітаційні установи для інвалідів, дітей-інвалідів; будинки дитини- дошкільні навчальні заклади для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку віком до чотирьох років; спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7(8) років, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-інвалідів; санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення; протезно-ортопедичні підприємства та ін.

У залежності від змісту реабілітаційних заходів, які здійснюють реабілітаційні установи, вони розподіляються на такі типи: медичної реабілітації, медико-соціальної реабілітації, соціальної реабілітації, психолого-педагогічної реабілітації, фізичної реабілітації, професійної реабілітації, трудової реабілітації, фізкультурно-спортивної реабілітації.

Рішення про створення державних реабілітаційних установ приймається Кабінетом Міністрів України, а комунальних – місцевими органами виконавчої влади.

У Законі вказується, що держава гарантує забезпечення інваліду переліка послуг, що передбачений державною типовою програмою реабілітації інваліда.

Реабілітаційний процес включає такі складові:

– відновлювальні медичні заходи, реконструктивна хірургія, ендопротезування, протезування, ортезування, санаторно-курортне лікування;

– медична, медико-соціальна, соціальна, психологічна, психолого-педагогічна, фізична, професійна, трудова, фізкультурно-спортивна реабілітація, соціальна адаптація;

– забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;

– освіта, професійна орієнтація, сприяння в працевлаштуванні, виробнича адаптація;

– фізкультурно-спортивні заходи, оздоровлення.

Реабілітаційні установи здійснюють комплексну реабілітацію інвалідів, дітей-інвалідів шляхом реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров'я та трудових навичок інвалідів, дітей-інвалідів, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності.

При необхідності реабілітаційні установи створюють реабілітаційні комісії, до складу яких входять провідні спеціалісти та представники органів виконавчої влади.

9.3. ВИДИ ТА ФОРМИ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Інвалідам та дітям-інвалідам в залежності від нозологічної форми захворювання і можливостей установи можуть надаватися наступні види реабілітаційних заходів:

– медичні: медикаментозне лікування, відновна терапія, реконструктивна хірургія, ендопротезування, забезпечення виробами медичного призначення, протезування, ортезування;

– фізичні: відновлення, покращення, стабілізація, координація рухових дій, уміння користуватися протезами, ортезами та іншими технічними засобами реабілітації, що поліпшують самообслуговування, адаптацію інвалідів, дітей-інвалідів у суспільному житті;

– психологічні: психокорекція якостей і функцій інваліда, його мотивації до життєдіяльності та праці, профілактика негативних психічних станів, навчання прийомам і методам психологічної саморегуляції;

– професійні: сприяння у професійному навчанні й професійній адаптації;

– трудові: раціональне працевлаштування і психологічна підтримка в процесі професійної адаптації до виробничих умов;

– соціальні: соціально-побутова адаптація і соціально-середовищна орієнтація, соціальне обслуговування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації;

– психолого-педагогічні: психологічна і педагогічна корекція розвитку;

– фізкультурно-спортивні: фізкультурно-спортивна підготовка та адаптація, організація і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять.

Основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; матеріальне забезпечення.

Реабілітаційні послуги надаються інвалідам, дітям-інвалідам в установах і закладах системи реабілітації інвалідів, а також у разі потреби – за місцем проживання інваліда, дитини-інваліда.

Для забезпечення догляду за інвалідом, дитиною-інвалідом з тяжкими формами інвалідності в разі тимчасової відсутності осіб, які доглядають за ним (під час хвороби, відпустки, у вихідні дні), органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють відділення тимчасового перебування інвалідів, дітей-інвалідів при установах соціального обслуговування, реабілітаційних установах, а також можуть створювати будинки тимчасового перебування інвалідів.

Держава забезпечує розробку, виробництво, закупівлю технічних та інших засобів реабілітації. До таких засобів відносять: засоби для пересування; спеціальні засоби для самообслуговування; спеціальні засоби для догляду; спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією; спеціальні засоби для освіти (включаючи літературу для сліпих) і занять трудовою діяльністю; протезні вироби (включаючи протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття і спеціальний одяг); спеціальне фізкультурно-спортивне обладнання і спорядження, спортивний інвентар.

Виробами медичного призначення є прилади, комплекси, системи обладнання, інструменти, пристрої, імплантати, приладдя, матеріали або інші вироби, призначені для діагностики, лікування та профілактики захворювань.

Забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, включаючи вироби медичного призначення, проводиться за рішенням МСЕК з урахуванням медичних показань та протипоказань а також соціальних критеріїв; дітей-інвалідів – за рішенням лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу.

9.4. СИСТЕМА МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Керування процесом проведення медичної реабілітації в області здійснюється обласною держадміністрацією через обласні управління охорони здоров'я і управління праці та соціальної політики.

Обласне управління праці та соціальної політики впливає на процес медичної реабілітації через наступні фонди: Фонд соціального захисту інвалідів, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасовою непрацездатністю, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд Чорнобиля.

Обласне управління охорони здоров'я для проведення реабілітації та керування реабілітаційним процесом створює Реабілітаційну раду, до складу якої вводить головного лікаря обласного Центру медико-соціальної експертизи, головного реабілітолога Центру медико-соціальної експертизи, головних спеціалістів обласного управління охорони здоров'я, головних лікарів обласних і великих спеціалізованих міських лікарень, заступника головного лікаря обласної лікарні по ЛКК. Керує діяльністю Реабілітаційної ради заступник начальника обласного управління охорони здоров'я по лікувально-профілактичній допомозі.

Реабілітаційна рада керує процесом реабілітації хворих та інвалідів через обласний Центр медико-соціальної експертизи та головних спеціалістів обласного управління охорони здоров'я і обласних лікарень.

Обласний Центр медико-соціальної експертизи здійснює реабілітацію інвалідів через обласні, міські, міжрайонні та спеціалізовані МСЕК, лікарі-реабілітологи яких розробляють індивідуальні реабілітаційні програми та контролюють їх виконання.

Обласні головні спеціалісти і головні спеціалісти обласних лікарень здійснюють реабілітацію хворих та інвалідів через реабілітаційні комісії міських, районних лікарень, обласних бальнеологічних лікарень і протезних підприємств.

Спеціалісти обласного Центру медико-соціальної експертизи та головні спеціалісти обласного управління охорони здоров'я і обласних лікарень, МСЕК та лікарень, а також протезних підприємств працюють у тісному контакті. Вони включають у реабілітаційний процес хворих і інвалідів реабілітаційні відділення (стаціонарні, денні, амбулаторні), центри медико-соціальної реабілітації, місцеві санаторії-профілакторії та санаторно-курортні заклади професійних спілок.

Слід відзначити, що в системі реабілітації інвалідів керівна, організаційна, координуюча і контролююча функції належить лікарям медико-соціальної експертної служби.

9.5. ЗАДАЧІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ

ОСНОВНИХ УЧАСНИКІВ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ХВОРИХ ТА ІНВАЛІДІВ

Задачі та фукціональні обов'язки основних учасників медичної реабілітації хворих та інвалідів цитуємо за книгою А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, В. В. Марунича, Ю. Л. Науменка, Т. Г. Войтчак «Методика складання індивідуальної програми медичної реабілітації, управління процесом її реалізації і контроля». – Д.: Пороги, 2003. – С. 59-65:

«На установи служби МСЕ покладені наступні задачі в області реабілітації інвалідів:

– визначення структури і ступеня обмежень життєдіяльності осіб, що оглядаються, їх реабілітаційного потенціалу;

– визначення реабілітаційного прогнозу;

– встановлення групи інвалідності, її причини, строків і часу настання інвалідності, потреб інвалідів у заходах соціального захисту, включаючи реабілітацію;

– розробка індивідуальних програм реабілітації;

– здійснення окремих видів реабілітаційної допомоги (профорієнтація, психокорекція, правове, психологічне консультування та ін.);

– надання допомоги інвалідам у реалізації ІПР;

– динамічне спостереження за повнотою, якістю реалізації індивідуальних програм реабілітації, оцінка ефективності реабілітації інвалідів;

– узагальнення й аналіз результатів реабілітації на регіональному, муніципальному і державному рівнях;

– контроль за реалізацією ІПР окремими закладами, що проводять той або інший етапи реабілітації;

– формування банку даних державної системи обліку інвалідів, вивчення стану, динаміки інвалідності й факторів, що приводять до неї, а також по реабілітації інвалідів;

– проведення науково-просвітницької роботи серед населення з питань реабілітації інвалідів;

– внесення пропозицій у законодавчі й виконавчі органи влади по покращенню реабілітаційного обслуговування інвалідів;

– участь у розробці комплексних програм в області профілактики інвалідності, медико-соціальної експертизи, реабілітації і соціального захисту інвалідів".

Крім цього, лікарі МСЕК разом з головними спеціалістами управління охорони здоров'я беруть участь у формуванні реабілітаційної бази області та окремих регіонів, визначають рівень та об'єм реабілітаційних послуг на таких базах, проводять стандартизацію реабілітаційних послуг в залежності від їх складності з основних медичних спеціальностей і найбільш поширених інвалідизуючих захворювань, беруть участь у акредитації і ліцензуванні реабілітаційних медичних закладів.

«Функціональні обов'язки Реабілітаційної ради при обласному управлінні охорони здоров'я:

– визначення регіональної інфраструктури реабілітаційно-лікувальних і реабілітаційно-оздоровчих закладів, інвентаризація їх;

– формування реабілітаційних баз по окремих профілях надання реабілітаційної допомоги хворим та інвалідам;

– підготовка наказу управління охорони здоров'я про організацію і удосконалення системи медичної реабілітації хворих та інвалідів в області;

– контроль за діяльністю реабілітаційно-експертних закладів (МСЕК) по питанням складання ІПР;

– контроль за діяльністю лікувально-реабілітаційних закладів по питанням медичної реабілітації інвалідів;

– контроль за діяльністю обласних спеціалізованих центрів, головних спеціалістів з питань організації роботи лікувально-реабілітаційних установ;

– методична робота по стандартизації реабілітаційних послуг при основних інвалідизуючих захворюваннях;

– розробка багатоцільових комплексних програм реабілітації хворих і інвалідів у регіоні;

– визначення рівня діяльності реабілітаційних закладів;

– забезпечення взаємодії між окремими реабілітаційними лікувально-профілактичними установами;

– заслуховування звітів Центру МСЕ, головних лікарів і завідувачів лікувально-реабілітаційних установ, відділень по проведенню і ефективності медичної реабілітації інвалідів;

– інформування керівництва регіону з питань медичної реабілітації інвалідів;

– розробка і введення в дію регіонально-адміністративно-територіальних реабілітаційних стандартів;

– розробка пропозицій для управління охорони здоров'я по створенню, реорганізації, ліцензуванню реабілітаційних лікувальних закладів адміністративно-територіального підпорядкування;

– розробка пропозицій по фінансуванню витрат на реабілітацію хворих і інвалідів із місцевих бюджетів, забезпеченню проведення медичної реабілітації хворих і інвалідів в державних реабілітаційних закладах в тих випадках, якщо питання їх реабілітації неможливо рішити на регіональному рівні».

На базі поліклінічних відділень районних та великих міських лікарень на громадських засадах створюються реабілітаційні комісії, головою яких, як правило, є заступник головного лікаря по тимчасовій втраті працездатності (голова ЛКК). До складу такої комісії вводять травматолога, невропатолога, терапевта, фізіотерапевта, лікаря з лікувальної фізкультурі, а за необхідності – інших спеціалістів.

«Функції реабілітаційних комісій:

– вивчення заходів по медичній реабілітації, що визначені в ІПР інваліда, організація виконання їх у встановлені терміни в рекомендованих об'ємах;

– визначення індивідуальних особливостей хворого та його хвороби;

– розробка технології реалізації ІПР і передача в певній послідовності програми реабілітації відновлювальним структурно-функціональним підрозділам для виконання;

– уточнення функціонального діагнозу під час відновного лікування і прогнозування результатів реабілітації;

– корекція за необхідності методів виконання ІПР;

– управління виконанням ІПР за допомогою регулювання взаємодії і взаємозаміни в роботі реабілітаційних структурно-функціональних підрозділів;

– облік ефективності лікування, порівняння отриманих результатів лікування з запрограмованими показниками;

– аналіз результатів реабілітаційної діяльності, якості й ефективності окремих програм і визначення заходів по їх оптимізації, корегуванню;

– інформування МСЕК про проведене відновне лікування, здійснення зворотних зв'язків;

– підготовка епікризу за підсумками виконання ІПР за рік, який необхідно прикласти до посильного листка на МСЕК;

– оформлення документів у Фонд соціального захисту інвалідів на придбання медикаментів, що необхідні для проведення курсу консервативного або оперативного лікування;

– забезпечення реабілітаційних відділень лікувально-профілактичного закладу необхідними кадрами, устаткуванням, медикаментами;

– розробка заходів по розвитку й удосконаленню служби медичної реабілітації в своїй лікувальній установі».

9.6. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

В РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ УСТАНОВАХ

У Законі «Про реабілітацію інвалідів в Україні» передбачена наступна організація медичного обслуговування в реабілітаційних центрах.

Лікарі закладів охорони здоров'я проводять медичний огляд інвалідів, дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, моніторинг і корекцію стану здоров'я, здійснення лікувально-профілактичних заходів.

Інвалідам, дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності, надається безоплатне медичне обслуговування.

Контроль за станом здоров'я інвалідів, дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, покладається на органи охорони здоров'я незалежно від відомчого підпорядкування реабілітаційних установ, їх типу і форми власності.

Наприклад: у зоні обслуговування центральної районної лікарні знаходяться реабілітаційні центри для дорослих інвалідів та для дітей-інвалідів. Згідно з прийнятим Ззакону лікарі центральної районної лікарні повинні безоплатно проводити періодичні медичні огляди інвалідів із цих центрів і при необхідності – лікування, у тому числі й у стаціонарі районної лікарні.

Порядок організації і перелік медичних послуг, що надаються реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав