Гігієна хірургічних стаціонарів, прибирання, санітарно-епідемічний стан, гігієна тіла, одягу медперсоналу, гігієна білизни і одягу хворих.

Особливо нагальними стають питання догляду за хворими в післяопераційному періоді, коли більшість з них знаходиться на постільному режимі, а наявність ран робить догляд більш складнішим. Гострий, динамічний перебіг захворювання у оперованих хворих потребує підвищеної пильності і відповідальності при догляді за ними. Недаром кажуть, що хірургічні хворі самостійно не одужують, їх виходжують. Хоча догляд за оперованими на черевній порожнині, грудній клітці та сечовидільній системі відноситься до спеціального догляду і проводиться, як і загальний догляд, середнім та молодшим медичним персоналом (санітарками), дані знання і навички необхідні лікарям загального профілю. Тому, що вони перекликаються із елементами догляду за пацієнтами і кінологією відповідних систем, розширяють теоретичний кругозір лікаря, допомагають вихованню важливих моральних якостей, притаманних лікарській професії - чуйному ставленню до хворих, гуманізму, милосердю, відданості громадському обов'язку.

В зв'язку з тим, що хворі в післяопераційному періоді потребують максимальної уваги, постійного динамічного спостереження та догляду, своєчасної корекції лікування, то часто їх після операції помішують н відділення анестезіології та реанімації (ВАР), або в відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ), або в палати інтенсивної терапії (ПІТ). ПІТ організуються в хірургічному відділенні поряд з постом медсестри, або процедурною Вони обладнуються системою для централізованої подачі кисню, апаратами для штучної вентиляції легень, наркозним апаратом, контролюючою та іншою спеціальною апаратурою.

Спостереження за пацієнтами в ВАР, ВРІТ та ПІТ характеризується безперервністю та цілеспрямованістю і може бути: візуальним, лабораторним, за допомогою моніторів і змішаним.

На кожного хворого в ПІТ заводять карту погодинного спостереження і листок лікарських призначень, куди на протязі доби через 1-3 години заносять показники дихання, кровообігу, температуру тіла, діурез, кількість виділень через катетери та дренажі, обсяг введеної та виведеної рідини.

Найпростішим і найдоступнішим с візуальне спостереження (звертають увагу на стан свідомості, поведінку, колір шкіри, температуру тіла, частоту та глибину дихання, наявність кашлю, характер мокроти, тощо).

За допомогою моніторів проводять контроль і реєстрацію показників гемодинаміки (пульс, центральний венозний тиск, АТ, ЕКГ), функцію органів дихання (частота дихання, ДО, МОД, вміст СО2), центральної нервової системи (ЕЕГ), терморегуляції (температуру тіла), тощо.

Проводяться також необхідні лабораторні аналізи (кількість еритроцитів, лейкоцитів, гематокрит, коагулограму тощо). Найчастіше описані методи спостереження проводяться в сукупності.

Спостереження за пацієнтами в ВАР, ВРІТ проводиться спеціальною бригадою. За штатними нормативами на 6 хворих повинен бути 1 лікар реаніматолог і 2 медсестри. В ПІТ постійне спостереження ведеться черговою медсестрою до повного пробудження після операції, а потім хворий часто провідується лікуючим або черговим лікарем. На 3-4 день пацієнти переводяться в палати загального профілю

Догляд за хворими, оперованими на черевній порожнині, грудній клітці, і сечовидільній системі базується на засадах загального догляду, але мають деяку свою специфіку. Вона характеризується в першу чергу порушеннями функції даних систем

Проявами порушення функції органів травлення є: біль в животі та диспепсичні промни - нудота, блювання, печія, відрижка, здуття живота, запор, пронос.

Біль в животі виникає внаслідок скорочення гладеньких м'язів органів травлення при подразненні їх больових рецепторів різними зовнішніми чинниками (харчовими продуктами, лікувальними засобами, отруйними і токсичними речовинами), а також гістаміном, вільними радикалами, серотоніном, автоімунними комплексами, алергенами, перекісними сполуками, продуктами недоокислених речовин, які уторились в результаті різноманітних патологічних і миші чи безпосереднім подразненням очеревини під час операції, перитоніті або внаслідок шпальної реакції в черевній стінці, як результат операційної травми.

В післяопераційному періоді біль інтенсивний і постійний, що вимагає призначення наркотичних засобів. Через 2-3 доби інтенсивність болю зменшується, що дозволяє помежуватись ненаркотичними середниками. Як правило, на 4-5 добу при нормальному перебігу післяопераційного періоду пацієнти відказуються від призначення знеболюючих

При появі раптового інтенсивного болю в животі необхідно прикласти міхур з льодом на живіт, негайно викликати лікаря, не застосовуючи ніяких знеболюючих засобів, щоб не змазати клінічну картину захворювання.

Нудота - неприємне відчуття, яке характеризується слабкістю, салівацією, часто є провісником блювання.

Перша допомога - заспокоїти хворого, дати доступ для свіжого повітря в палату, запропонувати декілька ковтків прохолодної води з настойкою м'яти, або таблетку валідолу під язик. При тривалій нудоті викликати лікаря.

Блювання - рефлекторний акт, що виникає внаслідок збудження блювотного центру і характеризується викидом вмісту шлунку назовні.

По своїй природі розрізняють блювоту центрального (ураження головного мозку чи отруєннях) і периферичного (подразнення рецепторів травного тракту) характеру.

Особливо небезпечним є блювання в непритомному стані, або в період виходу із наркозного сну в зв'язку з попаданням вмісту шлунку в дихальні шляхи і асфіксією хворих, або виникненням аспіраційної пневмонії.

Для стимуляції перистальтики використовують гіпертонічну клізму, або клізму за Огнєвим. Для гіпертонічної клізми використовують 10% розчин натрію хлориду або 20-30% розчин магнію сульфату в кількості 100-150 мл. Для клізми за Огневим використовують по 30 мл гліцерину, 3% розчину перекису водню та 10% розчину натрію хлориду. Гумовою грушею розчини вводять в пряму кишку і хворому рекомендують утримати їх 20-30 хвилин, після чого садять на судно або унітаз.

Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань стравоходу.

Найчастіше в клініці оперуються хворі з приводу рубцевої стриктури, раку, ахалазії стравоходу.

В післяопераційному періоді у хворих з анастомозом стравоходу, для зменшення навантаження на лінію швів і профілактики їх неспроможності, проводять зонд через лінію анастомозу. Через такий зонд уже з наступного дня вводяться за допомогою крапельниці харчові суміші. Однак наявність зонду викликає неприємні відчуття, слинотечу, нудоту у деяких хворих, порушується дренажна функція бронхів, що сприяє розвитку пневмоній. Іноді тривале (до 5-6 днів) стояння дренажу викликає пролежень в ділянці швів, тому зонд утримують не довше, ніж 3 дні.

Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки.

Найчастіше оперуються хворі з приводу ускладненого перебігу виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки, рідше з приводу раку шлунку, дивертикулів. Найтиповішими операціями для лікування виразкової хвороби являється резекція шлунку (видалення частини органу), або різного виду ваготомії (пересікання гілок вагусу) з дренуючими чи беї них ітераціями.

В післяопераційному періоді для дренування шлунка або його кукси вставляють нічийний (на 2-3 дні) або перманентний (1-2 рази на добу) зонд. При постійному стоянні дренажу слідкують за його функцією При відсутності виділень з зонда не говорить про те, що в шлунку немає вмісту. Для перевірки його прохідності періодично вводять по 30-50 мл води. Воду треба вводити повільно, без зусиль, або самопливом, щоб не викликати неспроможності швів анастомозу.

Догляд за хворими, оперованими на черевній стінці з приводу гриж.

Грижі черевної стінки - захворювання, які супроводжуються виходом внутрішностей за межі черевної стінки з ділянкою парієтальної очеревини через вроджені чи набуті слабкі місця.

За локалізацією розрізняють пахові, стегнові, пупкові, післяопераційні тощо Післяопераційні грижі, в залежності від розміру грижових воріт, поділяють на малі (до 5 см), середні (від 5 см до 10 см), великі (від 10 до 20 см), гігантські (понад 20 см) Операції з приводу гриж називаються висіканням грижі.

В післяопераційному періоді хворим рекомендують обмежувати фізичні навантаження, запобігати різких рухів, як і при інших операціях на черевній стінці У хворих з післяопераційними грижами середніх і великих розмірів додатково рекомендують носити спеціальні бандажі, або підв'язують їх широким рушником, простирадлом для профілактики рецидиву. Хворих з гігантськими грижами, як правило, не оперують в плановому порядку в зв'язку виникненням легенево-серцевої недостатності в післяопераційному періоді, великим ризиком рецидиву. їм рекомендують носити бандажі постійно.

Догляд за хворими, оперованими з приводу перитоніту

Перитоніт - запалення очеревини, яке виникає внаслідок запального процесу, перфорації порожнистого органу, травми органів черевної порожнини чи інших причин Перитоніт буває місцевим обмеженим чи необмеженим, розповсюдженим, тотальним. При перитоніті порушується обмін речовин, функція всіх органів та систем тому і летальність при цьому захворюванні досить висока, тому догляд за хворими повинен бути дуже ретельним.

Догляд за хворими, оперованими на грудній клітці

Проявами порушення функції органів дихання є: задишка, кашель, виділення харкотиння, біль в грудній клітці.

Задишка - порушення частоти, ритму та глибини дихання, яка характеризується відчуттям нестачі повітря і є проявом недостатності дихальної або серцево-судинної системи.

Вона може супроводжуватися як збільшенням частоти (тахіпное) так і зменшенням (брадіпное) або зупинкою дихання (апное) В залежності від того, яка фаза дихання утруднена розрізняють - інспіраторну (утруднений вдих), експіраторну (утруднений видих) або змішану. Причиною задишки є зміна газового складу крові - нестача кисню (гіпоксія) або надлишок вуглекислого газу (гіперкапнія) і може супроводжуватись як центральними (депресія дихального центру) так і периферичними (міопатії, міастенії тощо) розладами регуляції дихання Задишка може виникати гостро (при закритті повітряних шляхів чи здавлюванні легеневої тканини) або хронічно (в результаті захворювань легеневої системи). Приступ раптової задишки носить назву задухи (ядухи). Раптова задишка у оперованих хворих може свідчити про закупорку дихальних шляхів слизом, попаданні в них блювотних мас, сторонніх тіл, або здавлюванні легеневої тканини накопиченими повітрям чи рідиною в плевральній порожнині.

У хворих, оперованих на грудній клітці операцію закінчують дренуванням плевральної порожнини, дренажі приєднують до активного чи пасивного дренажу За хворим і дренажами необхідно вести спостереження. Треба слідкувати за кількістю і характером виділень із дренажів, станом пов'язок, а у випадку пасивного дренування стежити, щоб трубка не виходила за рівень рідини в банці При тривалому дренуванні емпієми легень виділення можуть просочуватись між трубкою і грудною стінкою і мацерувати шкіру. Для мацерації шкіру обробляють пастою Ласара.

Догляд за хворими, оперованими на органах сечовиділення

Проявами порушення функції органів сечовиділення є порушення секреції та екскреції сечі. Процес утворення і виділення сечі називається діурезом. В нормі людина за добу виділяє від 1 до 2 л сечі. Кількість сечі залежить від кількості спожитої і виділеної шляхом рідини. Зменшення добової кількості менше ніж 500 мл називається олігурією, відсутність сечі або виділення її до 50 мл – анурією. Виділення понад 2 л сечі – поліурія. Часте, понад 6 раз за добу, виділення сечі називається поллакіурією.

Відсутність сечі може бути в результаті зниження її фільтрації в нирках (АТ, нижчий за 70 мм рт ст) преренальна анурія, порушення її секреції в нирках (ренальна анурія), або порушення виділення сечі по сечових шляхах (постренальиа анурія). Наявність сечі в сечовому міхурі і порушення її виділення з нього – ішурія. Часте, болісне виділення сечі з покликами на сечовипускання називається дизурією.

Гостра затримка сечі вимагає швидкого виведення сечі із сечового міхура. Якщо затримка виникає в післяопераційному періоді, то можна спробувати викликати випорожнення сечового міхура без його катетеризації. Самостійному сечовипусканню сприяє шум води, що витікає з крану, тепла грілка на ділянку лобка, зрошення татевих органів теплою водою. Якщо проведені заходи не ефективні, проводять катетеризацію сечового міхура. Для катетеризації використовують м'які (гумові), напівжорсткі (пластмасові) і металічні катетери У чоловіків тільки лікар може випускати сечу металічним катетером.

Підготовка хворих до планових і екстрених операцій.

Екстрені операції виконуються при невідкладних станах, а часом і за життєвими показниками (тобто коли зволікання з операцією може привести до значного погіршення стану хворого, а то й до загибелі). їх проводять зразу або через декілька годин після надходження до стаціонару. Тому підготовка до операції в даних випадках зводиться до функціонального стану основних органів і систем (дихальної, серцево-судинної,, визначення рівня глікемії. При їх компенсації проводять санітарну обробку шкіри, голять волосяний покрив на місці операційного поля, пропонують хворому помочитися, або випускають сечу катетером, дренують шлунок, а при необхідності промивають його і проводять необхідне оперативне втручання. При декомпенсації органів проводять короткочасну (до 2 год) підготовку, наприклад, знижують АТ, відновлюють кислотно-лужну рівновагу, знижують рівень глікемії, а потім виконують операцію.

При виконанні планових операцій (операції, що можуть бути відстрочені на певний час без шкоди для хворого) проводять повноцінне обстеження всіх органів та систем і проводять загальну і спеціальну підготовку хворих до оперативного втручання. До загальної підготовки входить психологічна підготовка та загальносоматична.

Психологічна підготовка мас за мсту впевнити хворого про необхідність оперативного втручання заспокоїти його перед операцією, створити атмосферу повної довіри і впевненості в позитивний результат лікування.

Спеціальна підготовка проводиться при виконанні певних операцій. Наприклад, при звуженні стравоходу над місцем звуження накопичуються залишки їжі, створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Тому перед операцією проводиться санація стравоходу - за 5-6 днів промивається стравохід 0.1% теплим розчином перманганату калію чи розчином фурациліну. Сапуються каріозні зуби. Рекомендують споживати подрібнену висококалорійну їжу, а іноді накладають гастростому і згодом виконують основний етап операції.

Одним із важливих завдань передопераційної підготовки у хворих з захворюваннями легень є навчити пацієнтів періодичному глибокому диханню, особливо повному видиху, вмінню відкашлювати мокроту. Для цього призначається курс лікувальної фізкультури. Проводять санацію трахеобронхіального дерева шляхом призначення антибіотиків, їх ендобронхіальної інстиляції, падання тулубу постурального (таке положення тіла, при якому найкраще виділяється мокрота) положення.

Безпосередня підготовка хворих до всіх операцій базується па таких принципах:

1) попередня підготовка операційного поля;

2) порожній шлунок;

3) порожній кишечник;

4) порожній сечовий міхур,

5) премедикація.

Премедикація - передбачає введення медичних препаратів безпосередньо перед операцією з метою профілактики ускладнень, зв'язаних з дією наркозних препаратів.

Спостереження та догляд за хворими після операцій на голові, обличчі та шиї

Операції на голові, її м'яких ткани­нах проводять у хірургічних відділеннях загального профілю. Оскільки такі втру­чання виконуються або у разі відкритих травм (ран) м'яких тканин голови без ушкоджень мозку чи з легкими форма­ми струсу його, або при патологічних процесах чи захворюваннях м'яких тка­нин (опіки, пухлини і пухлиноподібні утворення — атерома, дермоїдна кіста), догляд за такими хворими практично не відрізняється від догляду за хворими, оперованими на інших ділянках тіла.

Головним чином стежать за станом пов'язки, просяканням її, кольором рідини, що змочує пов'язку, — кров чи світло-рожева рідина, та за поло­женням пов'язки на рані. М'які тка­нини голови дуже добре постачаються кров 'ю, і тому кровотеча після операцій на голові буває частіше, ніж у разі опе­рацій на поверхневих м'яких тканинах і інших ділянках тіла.

Сильне просякання пов'язки повин­но викликати у медичної палатної сест­ри насамперед підозру на значну кро­вотечу з рани, вона має проінформу­вати про це хірурга чи лікаря-ордина­тора палати.

За незначної кровотечі відповідно до рішення лікаря пов'язка може бути за­мінена на нову чи поверх старої додат­ково накладають перев'язний матеріал та інші допоміжні засоби (прикладан­ня мішечка з піском, міхура з холод­ною водою чи іншого тягаря).

За значної кровотечі, що може бути зумовлена недостатнім механічним ге­мостазом, рідше — порушенням згор­тання крові, і яка може тривати, особ­ливо у хворих з можливими відхилен­нями в системі згортання крові, знач­ний час і після заміни пов'язки та інших заходів консервативного характеру, або у разі розвитку після кровотечі під­шкірної гематоми, переважно потрібна оперативна ревізія рани — повторне взяття хворого на операційний стіл, зняття швів з рани та зупинка крово­течі чи видалення гематоми — перев яз-ка кровоточивої судини (накладання лігатури), термокоагуляція тощо. Про­те не тільки загальні ускладнення мож­ливі у оперованих на м'яких тканинах голови.

Через анатомо-фізіологічні особли­вості операцій на голові у хворих часті­ше можливі реакції загального типу на травму та анестезуючі засоби у вигляді диспепсичних явищ (нудоти, блюван­ня або запаморочення) чи так званого ортостатичного колапсу (зниження ар­теріального тиску та короткочасної не­притомності під час піднімання з ліжка, переходу у положення стоячи).

У хворих, оперованих з приводу рани голови, з наявністю в анамнезі порушення функції мозку може розви­нутися в подальшому в післяоперацій­ний період тяжкий синдром ураження мозку — стиснення його гематомою.

Це супроводжується такими ознака­ми, як головний біль, що наростає, сповільнення пульсу, розширення зі­ниць, а зрештою непритомність і судо­ми. Тому за хворими, оперованими з приводу травми м'яких тканин та з мож­ливим синдромом струсу мозку, треба в післяопераційний період дуже пильно спостерігати, уважно прислухатися до їх скарг, періодично промацувати пульс та визначати його частоту і за появи навіть незначних змін у самопочутті хворого інформувати про це лікаря.

Нейрохірургічні втручання на го­лові, що виконуються звичайно в спеціалізованих нейрохірургічних від­діленнях, зокрема трепанація черепа з маніпулюванням на мозку чи реві­зією черепної порожнини з втручан­ням на оболонках мозку, належать до дуже складних операцій з можливими різноманітними ускладненнями в піс­ляопераційний період — набряком моз­ку, інфекцією (менінгіт чи менінго-енцефаліт, абсцес мозку, сепсис), травматичною епілепсією, кровоте­чею як у порожнину черепа, так і зов­нішньою тощо.

Всі ці ускладнення спричинюють значні порушення діяльності мозку та механізмів, що регулюють різні системи організму, зокрема дихання, кро­вообігу, обміну, травлення та ін.

Безпосередній післяопераційний період у таких хворих дуже часто ускладнюється блюванням, яке може мати подвійний генез — унаслідок як травматичного подразнення центрів довгастого мозку (парасимпатичних), так і хімічного, наркотичного. Тому в реанімаційних відділеннях (відділеннях інтенсивної терапії) таких хворих після операції кладуть на спину, повернувши голову убік (у разі початку блювання хворого зразу кладуть на бік). Це запо­бігає аспірації блювотних мас та асфіксії. Нерідко у цих хворих спосте­рігаються і такі ускладнення, як пси­хічне та моторне збудження (включно із судомами та травматичною епілеп­сією), під час якого хворі можуть зри­вати пов'язку. Тому медперсонал по­винен своєчасно помітити всі відхилен­ня в стані хворого з травмою голови чи в післяопераційний період та інформу­вати про це лікаря для негайного вжиття відповідних заходів.

Догляд за хворими після операцій у ділянці обличчя (їх проводять переваж­но під місцевим чи внутрішньовенним наркотичним знеболюванням), вико­наних з приводу пухлин, травм та за­пальних процесів, практично мало чим відрізняється від догляду за хворими після операцій на м'яких тканинах у інших ділянках тіла.

Звертати проте потрібно увагу на виражений більшою мірою, ніж у інших ділянках тіла, набряк (травматич­ний) тканин обличчя, який може про­являтися звуженням щілини ока, аж до її повного закриття, та деяким обме­женням ротового отвору.

У таких випадках медсестра повинна промивати око (його щілину та частко­во кон'юнктивальний мішок) перева­реною теплою водою чи стерильним теплим ізотонічним (0,9 %) розчином натрію хлориду. Це роблять кулькою із стерильної вати.

Після цих операцій, особливо з при­воду запальних процесів (карбункул губ, абсцедуючий фурункул), хворі по­винні їсти лише рідкі та напіврідкі стра­ви, менше говорити.

Операції в порожнині рота та рото­вої частини глотки (щілини губ та підне­біння, пухлини, кісти, видалення зубів, резекція щелепи, тонзилекто-мія, розтин заглоткових та метатонзи-лярних абсцесів тощо) складніші й не­безпечніші, тому хворі потребують ре­тельнішого догляду, насамперед щодо запобігання аспірації слини, крові, часток тканин у дихальні шляхи, адже це може призвести до асфіксії чи пнев­монії та абсцесу легень тощо.

Операції з приводу вад піднебіння та злоякісних пухлин язика, мигда­ликів, щелеп, остеомієліту щелепи виконують звичайно під наркозом, і тому в післяопераційний період, особ­ливо в перші години його, треба не­ухильно спостерігати за хворим у відділенні інтенсивної терапії та реа­німації до виходу його зі стану наркозу.

Хворі повинні лежати горизонталь­но без подушки з повернутою набік го­ловою — для запобії-ання асфіксії язи­ком чи блювотними масами. Під підбо­ріддя та рот треба класти марлеву сер­ветку або шматок вати для стікання сли­ни з домішкою крові. Знеболювання після операції повинно бути повноцін­ним, проте таким, що не пригнічує дихання (без опіатів). Хворі мають от­римувати кисень через носовий катетер.

Пригнічення кашлю, салівації та секреції бронхіальних залоз важливе для нормального перебігу післяопераційно­го періоду (створює спокій, поліпшує духання, зменшує ризик аспірації та асфіксії). Його досягають уведенням невеликих доз аміназину та атропіну сульфату.

Хворих, оперованих у ділянці порож­нини рота під місцевим знеболюванням, відразу після операції кладуть набік, дещо нахиляють голову до грудей (для полегшення пасивного виділення сли­ни та крові). Під підборіддя ставлять лоток, у який стікають слина та кров.

На другу добу після операції хворим, оперованим у ділянці порожнини рота, прополіскують останню 0,001 % розчи­ном калію перманганату та протирають ватною кулькою, змоченою цим самим розчином, зуби. Пізніше полоскати рот можна перевареною водою з натрію гідрокарбонатом (1—2 % розчином).

Дітей грудного віку, оперованих з приводу щілин піднебіння та губ, годують природним шляхом мате­ринським молоком (рідше) або через уведений через ніс у шлунок зонд мо­локом матері чи стерильною дитячою сумішшю.

Дорослих хворих годують або рідкою стерильною охолодженою до кімнатної температури їжею, або такою самою їжею через зонд (назогастральний).

Операції на шиї та її органах викону­ють як під наркозом, так і під місцевим знеболюванням. Тому догляд за хвори­ми дещо відрізняється і залежить від часу повного виходу хворих зі стану наркозу.

Головними у догляді за цими хво­рими (незалежно від виду знеболюван­ня) є забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів, виявлення та своє­часне усунення причин, що можуть зу­мовити асфіксію, та достатнє забезпе­чення хворих свіжим, багатим на ки­сень повітрям.

Пов'язки на рану шиї накладають клейові, а не бинтові (для запобігання стисканню шиї). Положення хворих після операції (хворих, оперованих під наркозом, — після виходу з нього) — у ліжку з дещо підвищеним головним кінцем. Медсестра уважно стежить за поведінкою і характером дихання хво­рих, станом пов'язки (просякання кро­в'ю) та тканин біля рани, кольором шкіри та слизової оболонки губ, час­тотою пульсу та температурою тіла.

Найнебезпечнішими у ранній після­операційний період є звуження чи стискання трахеї внаслідок ларинго-спазму, паралічу гортанних нервів (особливо двобічного після тиреоїдек-томії чи резекції щитовидної залози), набряку голосових зв'язок гортані чи стискання трахеї гематомою у разі кро­вотечі із зашитої рани.

Всі ці ускладнення призводять до асфіксії, що може закінчитись смертю хворого. Тому про будь-які зміни в диханні хворих (прискорення його, ціа­ноз, стридорозне дихання) після опе­рації на шиї треба негайно доповідати лікарю, який має оглянути хворого і у разі потреби змінити пов'язку (особли­во за значного її просочування кров'ю) і навіть провести ревізію рани (при ге­матомі), призначити спазмолітичні та протинабрякові препарати, оксигена-цію чи навіть інтубацію трахеї або трахеостомію.

Хворі можуть пити навіть у день опе­рації, а їсти рідку та напіврідку негаря­чу їжу — на другу добу.

При травмі верхньогортанного не­рва, що можливо при струмектомії та видаленні пухлин у ділянці шиї, у хво­рих спостерігається закидання їжі в гор­тань, спричинюючи кашель та явища задишки (асфіксії). У разі цього ускладнення хворим треба рекоменду­вати ковтати рідку їжу малими порція­ми та в положенні сидячи, нахиливши голову донизу.

У разі невеликого просякання пов'яз­ки кров'ю треба її змінити або додатково накласти перев'язний матеріал (просякан­ня пов'язки спостерігається у цих хворих майже завжди, оскільки в більшості ви­падків рани дренують гумовими смужка­ми чи трубочками для профілактики ге­матом та стискання трахеї).

Дренажі з ран видаляють через 24— 48 год і шви знімають рано — через 4— 5 діб.

Інфікування ран на шиї після опе­рації з приводу неінфекційних (неза-пальних) захворювань спостерігається рідко завдяки доброму кровопостачан­ню тканин і органів шиї.

Після операцій на шиї з приводу за­пальних процесів (флегмон) та травм проникаючого характеру треба звертати увагу на загальний стан хворого, особ­ливо температуту тіла та біль і його по­ширення на середостіння (медіа-стиніт), а також на пов'язку, зокрема просякання її кров'ю чи слиною. Ос­таннє свідчить про кровотечу або про­никаючу травму стравоходу.

За наявності фістули стравоходу хво­рих годують за допомогою уведеного в шлунок через ніс (або гастростому) зон­да, в який вливають рідку страву. По­в'язку хворого з фістулою стравоходу або трахеї (після екстирпації гортані чи тра-хеостомії) треба міняти часто, а шкіру змащувати пастою Лассара та мазями, що містять кортикостероїди, для про­філактики та лікування дерматиту й ма­церації шкіри.

Хворим з патологічними процесами в ділянці шиї, головним чином з пух­линами різних тканин та органів її (гортань, щитовидна залоза), стенозом гортані різного походження, в тому числі й двобічним паралічем нижньо-гортанних нервів, та хворим з травмами мозку нерідко буває показана тра-хеостомія (тимчасова чи постійна). У цьому разі медична сестра повинна сте­жити, аби трубка в трахеостомі розта­шовувалась правильно, та періодично очищати її від слизу й гною шляхом їх аспірації катетером.

Якщо слиз дуже густий, його розрі­джують введенням у трахею 3 % розчи­ну натрію гідрокарбонату (2—Змл) чи хімотрипсину. Сестра повинна вміти замінити внутрішню трубку у разі її за­купорки або випадання з трахеї. Якщо виникли якісь труднощі з виконанням цієї процедури, медсестра мусить своє­часно інформувати про це лікаря.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 946 | Нарушение авторских прав