АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інформаційний матеріал. Виникнення фізіології тісно пов’язане з медициною

Виникнення фізіології тісно пов’язане з медициною. Перші відомості про фізіологічні функції людини і тварин зустрічаються ще у античну епоху у працях Гіппократа та Аристотеля. Класик античної медицини Клавдій Гален (130-201 рр.н.е) започаткував розтин (вівісекцію) тварин, завдяки чому довів, що кров рухається не лише по венах, але й по артеріях, з’ясував участь міжреберних м’язів і діафрагми у дихальних рухах.

Важливим етапом у становленні фізіології прийнято вважати 1628 рік, коли англійський лікар і фізіолог В.Гарвей опублікував свою книгу, у якій довів, що кров рухається від серця по артеріях, а до серця – по венах, і що постійна течія крові зумовлена скороченнями серця. Тому 1628 рік вважають роком, коли виникла фізіологія людини і тварин. Гарвей не знав, як кров переходить з артерій у вени. Це питання розв’язав італійський вчений М.Мальпігі (1628-1694), який відкрив кровоносні капіляри, описав еритроцити крові, альвеолярну будову легень.

У науці ХVII-XVIII ст. переважав описово-анатомічний напрям, але вже тоді робились спроби впровадити у фізіологію методи фізики і хімії. Переломним моментом стало винайдення приладів, за допомогою яких можна було б об’єктивно реєструвати дані експериментальних досліджень. Внаслідок використання специфічних приладів стало можливим проведення експерименту у два етапи: 1) – отримання високоякісних записів; 2) – аналіз отриманих даних (пізніше, не відволікаючись). Крім того, стало можливим одночасне проведення реєстрацій декількох показників.

З позицій механіки Р.Декарт описав у 1644 р. рефлекторний акт, хоча термін «рефлекс» запропонувавпізщніше Г.Прохазка. У 1738 р. англійський вчений С.Гейлс визначив величину кров’яного тиску у коня, започаткувавши дослідження гемодинаміки.

З 1738 р. фізіологію як самостійну дисципліну почали читати в Санкт-Петербурзькому університеті. М.В.Ломоносов у цей період сформулював трикомпонентну теорію кольорового зору, дав першу класифікацію смакових відчуттів, сформулював закон збереження речовин і енергії. Наприкінці XVIII ст. італійський вчений Л.Гальвані відкрив біоелектричні явища і разом з К.Маттеучі дослідив процеси збудження.

У XIXст. Відбулось відокремлення фізіології від анатомії та гістології. У цей час Й.Мюллер вивчав рефлекторну діяльність спинного і довгастого мозку, Г.Гельмгольц запропонував резонансну теорію слуху, теорію тетанічних скорочень скелетних м’язів, виміряв тривалість поодинокого скорочення, швидкість поширення нервового імпульсу.

І.М.Сєченов відомий як «батько» російської фізіології. Він створив вчення про гази крові, виявив явища сумації та гальмування у ЦНС, сформулював центрально-нервову теорію втоми та поняття про активний відпочинок. У 1863 році була опублікована його книга «Рефлекси головного мозку», у якій він обґрунтував рефлекторну природу психічної діяльності людини. Видатним учнем І.М.Сєченова був Н.Є.Введенський, який досліджував процеси збудження і гальмування, відкрив явище оптимуму, песимуму подразнення, парабіозу. Продовжувачем праць Н.Є.Введенського був А.А.Ухтомський, який, зокрема, увів у фізіологію поняття «домінанти».

Особливо великий вплив на розвиток фізіології мали праці І.П.Павлова, який створив вчення про вищу нервову діяльність, досліджував серцево-судинну систему та фізіологію травлення. Він впровадив у фізіологію метод хронічного експерименту. Такі методи дослідження лягли в основу синтетичної фізіології, тобто фізіології цілісного організму. У 1904 р. І.П.Павлову за роботи в галузі фізіології травлення була присуджена Нобелівська премія.

На початку ХХ століття значні успіхи були досягнуті у галузі електрофізіології, коли голандському вченому В.Ейнтховену (1903), а потім А.Ф.Самойлову вдалось зареєструвати електричний потенціал серця і стандартизувати умови реєстрації електрокардіограм. В.В.Правдич-Немінський (1912) уперше зареєстрував електричний потенціал головного мозку, тобто є засновником методу електроенцефалографії. Великий вклад внесли Д.А.Орбелі та А.Г.Гінецинський, які довели трофічну функцію симпатичної нервової системи. В напрямку ендокринології значні досягнення мають Б.М.Завадовський, Л.С.Штерн, Г.Н.Кассіль. В фізіології травлення – Б.П.Бабкін, Г.В.Фолдьборт, І.П.Разенков. А.Ходжкін і Е.Хакслі (1952) сформулювали сучасну мембранну теорію біоелектричних потенціалів. Е.Хакслі та Дж.Хенсон (1954) сформулювали теорію скорочення скелетних м’язів.

Значний внесок у фізіологію зробили українські вчені П.Г.Богач (дослідив центральні та периферичні механізми регуляції діяльності органів травлення), М.Ф.Шуба (виявив електричний зв’язок між гладком’язовими клітинами шлунково-кишкового тракту), П.Г.Костюк, О.О.Кришталь та ін..

Загалом у розвитку фізіології сьогодні спостерігається її подальша диференціація і спеціалізація, використання точних кількісних методів дослідження на всіх рівнях організації живого із застосуванням обчислювальної техніки, теорії інформації, автоматичного регулювання. Аналітичний підхід до вивчення життєдіяльності організмів поєднують з синтетичним, який дає можливість з’ясовувати функціональну цілісність організмів, просторово-часову організацію фізіологічнихз процесів, складних актів поведінки людини і тварин.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 810 | Нарушение авторских прав