АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Медицина і валеологія: реальні перспективи наукового і практичного вирішення проблем здоров'я населення

Науково-практичною основою охорони здоров'я є медицина. В існуючій клініко-профілактичній парадигмі медичних знань є два відповідних напрямки підтримки здоров'я населення: перший — через лікування хворих і другий — шляхом збереження здоров'я практично здорової людини. Реалізація першого привела до розробки вчення про хвороби (патологію) і клінічну медицину, другого — до комплексу гігієнічних дисциплін.

Неспроможність досягти здоров'я шляхом лікування хвороб очевидна: вихід організму з хвороби є завжди вихід з поразкою (одним із винятків є створення імунітету).

Гігієнічна наука, яка очолила другий напрямок, також не спроможна розв'язати дану проблему. Адже в центрі її уваги не сама людина і її здоров'я, а умови, в яких вона існує. У той же час проблема здоров'я невіддільна від проблеми самої людини, вона виникає разом з людиною і видозмінюється з розвитком людської культури. Криза сучасної медицини частково пов'язана з вузькою спеціалізацією її фахівців. У медичній науці відомо 10 тисяч синдромів і нозологічних форм, хвороби діагностуються і лікуються представниками більш як 300 медичних спеціальностей. Безсумнівно, вузька спеціалізація — природний етап розвитку будь-якої науки, в тому числі й медицини. На даному етапі її розвитку немає і не може бути лікаря, здатного одночасно надати кваліфіковану допомогу як уролог, невропатолог, окуліст і гінеколог... Однак ще Сократ вказував: "Хороші лікарі говорять, що неможливо лікувати тільки очі, а необхідно в той же час лікувати голову... Так само немає сенсу лікувати голову, не використовуючи при цьому всього тіла".

Прогресивна за своєю суттю спеціалізація призвела до неминучого звуження лікарського мислення. Окуліст досліджує тільки очі, отоларинголог — тільки носоглотку й вуха. Локальний підхід до хвороби, коли не враховують зв'язок будь-якого органу із загальним станом організму, приводить до того, що людина стає почергово пацієнтом лікарів різних спеціальностей, кожен з яких лікує свою хворобу, в той час, як вона у хворого одна. Ще Гіппократ уявляв організм як єдину, цілісну, гармонійну систему, здатну до саморегуляції у здоров'ї і у хворобі.

Реакцією на непродуктивність існуючої медичної методології, теорії та практики була спроба сформулювати положення про механізми здоров'я і способи впливу на них (С.М.Павленко, С.Т.Олійник), здійснена ще в кінці 60-х років нашого століття. Так був створений новий науковий напрямок, який отримав назву "санологія" (від лат. "сано" -здоров'я, грец. "1огос" - наука). Санологія була не сприйнята медичною громадськістю і забута на два десятиліття до моменту обґрунтування її методологічної бази Ю.П.Лісіциним (1987 р.). Проте все ж сучасна медицина за своєю суттю є практично наукою про хвороби людини.

Валеологія як сучасний напрямок, котрий обирає людство для вирішення проблем здоров'я, має за мету запобігти хворобі, зберегти і зміцнити здоров'я індивіда через розширення його можливостей пристосування до факторів зовнішнього середовища, удосконалювати механізми здоров'я.

3. Сучасний стан вирішення питання методологічного забезпечення валеології як науки.

Валеологія — це теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров 'я індивіда. Об'єктом валеології є здорова людина, або людина, яка перебуває у "третьому стані". Предмет валеології — індивідуальне здоров'я. Ієрархічно індивідуальний рівень здоров'я пов'язаний із суспільним і груповим (Лісіцин Ю.П., 1985), причому в такій послідовності: суспільний — груповий — індивідуальний.

Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров'я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних і духовних відносин, які існують у суспільстві. Другий — групове здоров'я — зумовлений специфікою життєдіяльності людей певного трудового чи сімейного колективу чи безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій — індивідуальний рівень здоров'я — формується як в умовах суспільства і групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина.

Поняття "здоров'я " є провідною категорією валеології. Воно має широкий інтегральний зміст, для розкриття якого потрібні знання з різних галузей людинознавства.

Розкрити сутність категорії здоров'я людство намагалося давно. Більше 2000 років тому лікар і мислитель Клавдій Гален запропонував визначити здоров'я як стан, при якому "людина не страждає від болю і не обмежена у своїй життєдіяльності". Людина, вважав учений, тільки тоді по-справжньому вільна, коли здорова і володіє високим рівнем психічного комфорту. Він же запропонував оцінювати міру здоров'я трьома станами: здоров'я, хвороба і не здоров'я-не хвороба (третій — "перехідний" стан). Античний лікар і учений Гіппократ намагався пояснити здоров'я і хворобу через природу людини і в той же час через її діяльність, поведінку і спосіб життя. Він, зокрема, говорив: "Яка діяльність людини, така вона й сама, такі її хвороби".

Прогресивні погляди на здоров'я були визначені на початку XIX століття видатним ученим М.Я.Мудровим: "Взяти у свої руки людей здорових, уберегти їх від хвороб спадкових чи загрожуючих, рекомендувати їм належний спосіб життя є чесно і для лікаря спокійно. Тому легше запобігти хворобам, ніж їх лікувати..."Так що ж таке здоров'я в сучасному розумінні?

На сьогоднішній день немає загальноприйнятого визначення терміна "здоров'я". Існує більш ніж 200 дефініцій цієї категорії. Медична енциклопедія пояснює його як "природний стан організму, що є виразом його досконалої саморегуляції, гармонійної взаємодії всіх органів та систем і динамічної рівноваги з оточуючим середовищем." Енциклопедичний словник з фізичної культури термін "здоров'я" розкриває як "стан організму, коли всі його органи й системи функціонують нормально, коли в ньому немає якихось хворобливих змін".

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), "здоров'я" — не що інше, як стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Це визначення закріплене в основах Законодавства України про охорону здоров'я. Сучасні дослідники визначають категорію "здоров'я" як "цілісний динамічний стан, який характеризується певними резервами синергетичної, пластичної і регуляторної забезпеченості функцій, стійкістю до впливу негативних факторів зовнішнього середовища і є основою для виконання соціальних і біологічних функцій (Г.Л.Апанасенко). Суттєвою є також дефініція, яку запропонував І.В.Муравов: "Здоров'я — динамічний стан найбільшого фізичного та психоемоційного (душевного) благополуччя, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємозв'язаних функцій і структур, що забезпечується високим енергетичним рівнем організму за найменшої "ціни" адаптації його до умов життєдіяльності.

Хвороба не є категорією наукового пізнання у валеології. Але без розуміння сутності хвороби, як специфічного стану організму людини не можна зрозуміти й специфіки вияву таких станів організму, як здоров'я і "передхвороба".

У проблемі здоров'я і хвороби головне — стан захисних сил організму. Хвороба — боротьба пошкоджуючого фактору з захисними силами організму, в якій захисні сили переборюють хворобу або довготривало утримують її, локалізуючипатологічний процес. За І.В.Давидовським, хвороба — це стан, залежний від організму. Іншими словами — не мікроб стає причиною хвороби, а певний стан імунної системи організму, не здатний протидіяти даному мікробу. Хвороба — це вияв пониженої життєдіяльності, це нормальна, природна реакція організму на певний фактор. А це значить, що хвороба — сигнал про негаразд, що існує в нашому організмі і попередження, на яке організм повинен прореагувати певними заходами оздоровлення, підвищення життєвого потенціалу тощо. Тобто хвороба, на думку І.В.Давидовського, є умовою розвитку людини.

Хвороба певною мірою сумісна зі здоров'ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров'я. Здоров'я і хвороба — це категорії, які є наслідком соціальної зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників.

Відношення людини до хвороби неоднозначне. Людину завжди насторожувала поява хвороби. Одні розглядають хворобу, якщо вона серйозна, як кінець усього, вважаючи, що на "лікованому коні" далеко не заїдеш. Інші впевнені в тому, що хвороба, навіть серйозна, лише тимчасове явище і після неї людина знову здорова. Ці, другі, — оптимісти допускають думку про те, що в людині генетичне закладена як готовність до хвороби, так і програма її подолання, особливо, якщо людина молода і повна сил.

Прихильники оптимістичної точки зору вважають, що хвороби, якщо вони виникають рідко, природні для організму. Це струс, стимул для саморегуляції, зміцнення захисних сил, для оновлення і перебудови, розвитку організму. Хвороба може бути на користь людині за тієї однієї умови, якщо вона врахувала її попередження, якщо змінила свій життєвий задум, прагнення, спосіб життя, які привели до хвороби, набула навичок

Оцінюючи здоров'я, слід пам'ятати, що дефіцит здоров'я може виявлятися і виявляється через "третій стан", відмінний від станів здоров'я і хвороби (рис.1). В сучасній медицині такий стан ще називається "мала патологія". Очевидно, "третій стан" виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв'язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішньоорганізмових структур і зовнішнього середовища. "Третій стан", в основному характерний для прояву дозонологічних (тобто тих, що передують хворобі) змін в організмі. В.П.Казначеєв (1986), І.І.Брехман (1987) та ін. вважають, що більше ніж половина людей мають дозонологічні прояви, у тому числі особливі фізіологічні стани.

Найбільше людей перебуває у "третьому стані" через те, що в своєму житті вони нехтують методами загартовування, психорегуляції, оздоровчого харчування та загального життєвого режиму. Тому розуміння необхідності уважно ставитися до проблем свого здоров'я, засвоєння механізмів його підтримання, зміцнення і відновлення, пізнання особливостей своєї індивідуальної психічної і соматичної організації і на основі цього вироблення оздоровчої поведінки є запорукою щасливого, довгого життя, реалізації себе як особистості і як члена суспільства. І допомогти усвідомити це кожній людині є одним із провідних завдань валеологічної освіти.

Отже, теоретичні основи валеології можуть бути представлені у таких положеннях:

Ø валеологія розглядає здоров'я як стан організму, який може бути кількісно і якісно охарактеризований прямими показниками;

Ø здоров'я розглядається як більш широка категорія, порівняно з хворобою. Передхвороба і хвороба — окремі випадки здоров'я, коли є його дефекти або зниження рівня;

Ø рівень структурної організації, що досліджується у валеології, — переважно рівень організму. Підхід до людини і її здоров'я у валеології — інтегративний, цілісний, а методи впливу — природні;

Ø розробка теоретичних принципів валеології відповідає завданню формування загальної теорії здоров'я, що об'єднує філософське осмислення сутності здоров'я, хвороби і перехідних станів.

Теоретичні основи визначають практичні аспекти валеології — сферу застосування сил як спеціалістів у галузі здоров'я, так і пересічних громадян, які не байдужі до цієї життєдайної цінності.

Практичні аспекти валеології включають активне формування, збереження і зміцнення здоров'я. 1) Формування здоров'я — це створення оптимальної (в межах можливостей генотипу) психосоматичної конституції і попередження можливих захворювань. Очевидно, що такий аспект життєдіяльності підлягає контролю протягом усього життя, особливо в критичні періоди (пубертат, клімактерій і т.д.), коли відбувається зміна онтогенетичних програм, перебудова гормонального статусу, і організм як система перебуває у нестійкому стані.

Особливий інтерес викликають питання формування психічної конституції. Останнім часом з'явилися нові дані про зв'язок психічного стану матері й плоду, роль характеру родового процесу у формуванні психокомплексів ("перинатальні матриці"), значення заохочення до творчості й набуття практичних навичок дитини до 12 років для її наступної психічної і соціальної адаптації, правильне ведення періоду статевого дозрівання.

2) Другою складовою частиною практичного аспекту валеології є збереження і зміцнення здоров'я. Вона включає дотримання принципів здорового способу життя, повернення втраченого здоров'я (оздоровлення) і примноження його за рахунок відповідних тренувань. Уточнюючи поняття "оздоровлення", відзначимо, що в основі його — управління здоров'ям у діапазоні" передхвороба — хвороба". Вектор впливів при цьому спрямований на підвищення рівня здоров'я, що перешкоджає появі і прояву захворювань. Універсальним підходом, який веде до підвищення рівня здоров'я, є психологічна гармонізація. Вона є основним прийомом оздоровлення.

Оскільки зниження рівня здоров'я є наслідком порушення правильних взаємовідносин організму із зовнішнім середовищем, першим етапом у збереженні й зміцненні здоров'я є відновлення цих взаємовідносин шляхом оптимізації середовища і пошуку адекватних форм життєдіяльності з урахуванням конституції людини.

Дата добавления: 2015-10-19 | Просмотры: 1683 | Нарушение авторских прав