АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Препарати гормонів кори надниркових залоз (кортикостероїди) та їх інгібітори.

Кора надниркових залоз продукує близько 40 стероїдних гормонів-кортикостероїдів — глюкокортикостероїдів (глюкокортикоїдів), мінералокортикостероїдів (міне-ралокортикоїдів) і сполук з естрогенними і андрогенними властивостями. Більшість з них має важливе біологічне значення, а гідрокортизон (кортизол), кортикостерон, альдостерон є життєво необхідними.

Основними природними глюкокортикоїдами є гідрокортизон (кортизол) і кортизон, а основними представниками мінералокортикоїдів є альдостерон і дезоксикортикостерон.

Біосинтез і виділення глюкокортикоїдів контролюються головним чином кортикотропіном. Продукція мінералокортикоїдів залежить від загального об'єму позаклітинної рідини, вмісту в крові К+, Na+, а також від системи ренінангіотензин. Кортикотропін при цьому має менше значення.

10.5.1. ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ.

Як лікарські засоби використовують глюкокортикоїди (син.: глікокортикоїди), отримані синтетичним шляхом (гідрокортизону ацетат і гемісукцинат, кортизону ацетат) та їх синтетичні аналоги (преднізолон, дексаметазон, тріамцінолон, синафлан, флуметазону півалат, бетаметазон та ін.).

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Глюкокортикоїди зазнають хімічних перетворень у печінці, де утворюють кон'югати із залишками глюкуронової та сірчаної кислот. Виділяються з організму із сечею. Період напіврозпаду — від ЗО хв до 1,5-2 год.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Глюкокортикоїди виявляють значний вплив на обмін речовин. При всій багатогранності метаболічних ефектів, молекулярний механізм дії кортикостероїдів є специфічним. Рецепторні білки їх містяться в цитоплазмі клітин. Завдяки добрій розчинності в жирах, гормони проникають через плазматичну мембрану клітин-мішеней, у цитоплазмі яких утворюють комплекс із специфічними білками-рецепторами. Білково-стероїдні комплекси мають високу спорідненість до ядерного хроматину. Це зумовлює зміну активності хроматину, що спричиняє активацію біосинтезу специфічних мРНК, які впливають на синтез білків і ферментів, і відповідні фізіологічні ефекти.

Вплив па вуглеводний обмін — це збільшення вмісту глюкози в крові, затримка утилізації глюкози в тканинах, може виникати глікозурія. У печінці зростає вміст глікогену. Гіперглікемічна дія пов'язана з підвищенням активності гліконеогенезу в печінці за рахунок вільних амінокислот, що утворюються внаслідок катаболічної дії надмірної кількості глюкокортикоїдів. Катаболічна дія добре виражена у м'язовій, жировій, лімфоїдній, сполучній тканинах, що проявляється негативним азотистим балансом, підвищеним виведенням із сечею амінокислот, аміаку, сечовини. Це є однією з причин затримки регенеративних процесів, пригнічення клітинної проліферації і фібробластичної функції. У зв'язку з цим сповільнюється загоєння ран, виразок, гальмується вироблення антитіл. У дітей порушується формування тканин, затримується ріст. Глюкокортикоїди специфічно впливають на обмін нуклеїнових кислот. У більшості периферичних тканин, за винятком селезінки, пригнічується утворення РНК. У печінці вони стимулюють цей процес, викликаючи анаболічну дію.

Вплив па жировий обмін виявляється збільшенням продукції гліцерину і вільних жирних кислот у жировій тканині. Гліцерин також є субстратом гліконеоге-незу. Вільні жирні кислоти використовуються як джерело енергії, що забезпечує збереження запасів глюкози у тканинах. Так, у ділянці кінцівок відбувається місцева ліполітична дія, а в ділянці тулуба індукується ліпогенез. Цим пояснюється ожиріння тулуба при надлишку глюкокор-тикоїдів без значного збільшення маси тіла, що особливо помітно на фоні атрофії м'язів кінцівок. Виникають такі ознаки, як «горб буйвола» та «місяцеподібне обличчя». Ліполітична дія глюкокортикоїдів може бути опосередкована через посилене виділення з мозкового шару надниркових залоз адреналіну і норадреналіну.

Глюкокортикоїди мають деяку мінера-локортикоїдну активність: збільшують реабсорбцію у ниркових канальцях Na+ і води, затримують їх в організмі і підвищують виведення К+, Са2+ (особливо при підвищенні його вмісту в організмі).

Глюкокортикоїди стимулюють функцію серцево-судинної системи. Під впливом великих доз збільшується скоротлива функція міокарда, зростають систолічний і хвилинний об'єм крові, підвищується тонус артеріол, зростає чутливість судинної стінки до пресорних амінів — адреналіну, норадреналіну, ренін-ангіотензину.

Крім того, глюкокортикоїди збуджують (або пригнічують) у здорових людей ЦНС (неспокій, дратливість, ейфорія або депресія).

Діючи па травний канал, глюкокортикоїди посилюють виділення пепсину, хло-роводневої кислоти. У легенях стимулюють синтез сурфактанту, який забезпечує розправлення альвеол. Під впливом глюкокортикоїдів змінюються процеси кровотворення. Пригнічуючи проліферацію лімфоцитів, викликають лімфопенію, зниження вмісту в периферичній крові еозинофільних гранулоцитів, але підвищують продукцію еритроцитів, ретикулоцитів і нейтрофільних гранулоцитів, пригнічують імунні реакції.

Глюкокортикоїди мають значну протизапальну дію, гальмуючи усі фази запалення. Це пов'язано з їх здатністю впливати на утворення медіаторів запалення, на судинний компонент, а також на клітини, що беруть участь у запаленні. Під впливом дії глюкокортикоїдів звужуються дрібні судини, знижується проникність стінки капілярів і зменшується ексудація. У зоні запалення зменшується накопичення лейкоцитів, знижується активність макрофагів і фібробластів. Гормони індукують синтез у лейкоцитах спеціальних білків ліпокортинів, які пригнічують активність фосфоліпази А2. Пригнічується синтез арахідонової кислоти і відповідно зменшується продукція простаноїдів (простагландинів, тромбоксану), лейкотрієнів і фактора, що активує тромбоцити (ФАТ). Глюкокортикоїди стабілізують клітинні та лізосомні мембрани, запобігають звільненню лізосомних ферментів з протеолітичною активністю, у результаті пригнічується альтеративна фаза запалення. У вогнищі запалення погіршуються репаративні процеси, зменшується вростання капілярів у зону ушкодження (в офтальмології використовують для запобігання реваскуляри-зації рогівки і помутніння кришталика).

Імунодепресивна дія глюкокортикоїдів пов'язана з пригніченням активності Т-і В-лімфоцитів, зменшенням продукції інтерлейкінів та інших цитокінів, зниженням вмісту комплементу в крові, циркулюючих лімфоцитів та макрофагів, а також пригніченням фактора — інгібітора міграції (МІФ). Протиалергічна дія глюкокортикоїдів зумовлена стабілізацією клітинних мембран базофільних гранулоцитів, які містять медіатори алергії.

Механізм протишокової дії глюкокортикоїдів полягає у збільшенні реакції судин на ендо- та екзогенні судинозвужувальні речовини, зростанні концентрації катехоламінів у тканинах, зменшенні вивільнення біогенних амінів, що перешкоджає подальшому розширенню судин, зниженню артеріального і венозного тиску, посиленні скорочень серця. Різновидом протишокової дії можна вважати антитоксичний ефект глюкокортикоїдів. Крім того, це важливий компонент антистресової дії препаратів.

Усі основні фармакологічні властивості гідрокортизону і кортизону однакові. Відрізняються вони між собою за активністю — гідрокортизон приблизно наполовину активніший. Інші глюкокортикоїди відрізняються від них співвідношенням протизапальної і мінералокортикоїдної активності.

Преднізолон (дегідрований аналог гідрокортизону) має у 3-4 рази активнішу протизапальну дію, менше затримує в організмі Na+, а отже, зменшує побічні впливи. Для внутрішньовенного введення використовують водорозчинний препарат преднізолону — преднізолону гемісукцинат, що застосовується у невідкладній терапії для негайного підвищення рівня глюкокортикоїдів у крові. Метил-преднізолон є похідним преднізолону з незначною мінералокортикоїдною активністю і тривалішою дією. «Солу-Мед-рол» і НСІ + О.

Таким чином, протимікробна дія хлору спричиняється хлоруванням і окисненням органічних речовин. Сполуки, що містять вільний хлор, мають дезодоруючу властивість.

Протимікробна дія сполук хлору знижується за наявності органічних речовин і лугів. У кислому середовищі і при підвищенні температури протимікробна дія підвищується.

Газоподібний хлор використовують для хлорування води.

Хлорне вапно — це суміш кальцію гіпохлориту (Са(СЮ)2) (Calcii hypochlo-ritum), кальцію хлориду (СаС12) (Calcii chloridum) і кальцію гідроксиду (Са(ОН)2) (Calcii hydroxydum). Хлорне вапно було одним з перших антисептиків. Сьогодні його як антисептик не застосовують, оскільки воно подразнює шкіру і слизові оболонки, знебарвлює тканини. Гіпохлорити діють швидко, активно, але короткочасно.

Хлорамін Б містить 25-29 % активного хлору. На відміну від хлорного вапна, віддає хлор повільно. Протимікробна дія його слабша, але триваліша, мало подразнює тканини. Хлорамін має також протимікозну і дезодоруючу активність. Його призначають у розчинах для лікування при інфікованих ранах, для дезінфекції рук, металевих інструментів, зовнішньої дезінфекції.

Хлоргексидину біглюконат має поверхневоактивну речовину, є одним з найактивніших місцевих антисептичних засобів. Для оброблення операційного поля слід розвести 20 % розчин хлоргексидину біглюконату (форма випуску: 20 % водний розчин у склянках по 500 мл), 70 % спиртом етиловим (1: 40). Такий розчин можна використовувати для швидкої стерилізації інструментів. Для дезінфекції ран, опіків використовують 0,05 % розчин; для промивання сечового міхура — 0,02%; для дезінфекції рук — 0,5% спиртовий розчин; для дезінфекції приміщень — 0,1 % водний розчин.

12.1.1.1.2. ПРЕПАРАТИ ЙОДУ.

Препарати йоду, які містять вільніші (елементарний) йод, і частково органічні сполуки йоду використовують як активні антисептичні засоби. Перші — йодиди застосовують для резорбтивної дії. Радіоактивний йод використовують для діагностики і лікування при захворюваннях щитоподібної залози. Рентгеноконтрастні речовини використовують для діагностики захворювань печінки, нирок, бронхів, матки, судин.

Спектр протимікробної дії препаратів йоду широкий, феноловий коефіцієнт становить 180-230.

Механізм протимікробної дії полягає в денатурації білка внаслідок взаємодії йоду з N-групами білкових молекул. Йод має також фунгіцидну дію. Пререзорбтивна дія подразнювальна. Може використовуватись як відволікаючий засіб. Надмірна подразнювальна дія може в окремих випадках викликати ідіосинкразію. Місцева подразнювальна дія і значна токсичність йоду спричинилися до пошуків нових його сполук. Виявилось, що введення йоду в молекули полімерних сполук дає змогу зберегти широкий спектр його протимікробної, фунгіцидної, противірусної дії і нейтралізувати токсичність при введенні в організм вищих тварин і людини. Наприклад, йодинол, сполука йоду з полівініловим спиртом, однаково діє in vivo та in vitro.

Розчин йоду спиртовий — призначають зовнішньо як антисептичний, подразнювальний, відволікаючий засіб при запальних та інших захворюваннях шкіри і слизових оболонок. Як відволікаючий засіб застосовують також при міозиті, не-вральгії.

Розчин Люголя — містить йод, калію йодид, гліцерин. Призначають для змазування слизових оболонок ротової частини глотки.

Иоддицерин — препарат для зовнішнього застосування. До його складу входять: йод, димексид, гліцерин. Иоддицерин має широкий спектр протимікробної дії: активний відносно стафілококів, менінгококів, гонококів, пневмококів, ешеріхій, шигел, клебсіел, протея, неспороутворю-вальних анаеробів, вірусів герпесу і вітряної віспи, хламідій. Швидко проникає крізь мембрани. Иоддицерин можна наносити на шкіру, слизові оболонки ротової й носової порожнини, статевих органів, серозні оболонки (плевру, очеревину), вводити в рани, нориці.

Механізм дії полягає в стабілізації катіону йоду в лікарській формі й активному транспорті у тканини.

Показання: гнійні рани, опіки, обмороження, гнійні процеси м'яких тканин, гангрена, мастит, парапроктит, гайморит, синусит, пародонтит, пульпіт, гінекологічні захворювання.

Побічна дія: алергічні реакції.

Протипоказання: індивідуальна непереносність йоду, вагітність.

Йодоформ практично не розчиняється у воді, погано розчиняється у спирті, добре — в ефірі та хлороформі. Призначають зовнішньо як антисептичний засіб у формі присипок, мазей для лікування у випадках інфікованих ран, виразок.

Йодинол містить йод, калію йодид, полівініловий спирт. Препарат призначають зовнішньо при хронічному тонзиліті, отиті, озені, хронічному періодонтиті, гнійних хірургічних захворюваннях, трофічних і варикозних виразках, термічних і хімічних опіках.

Йодонат — містить йод і калію йодид. Призначають як антисептик для знезаражування шкіри операційного поля, а також як замінник розчину йоду спиртового.

Йодопірон — містить йод, калію йодид і полівінілпіролідон. Призначають для оброблення рук хірурга, операційного поля, а також для лікування при гнійних ранах.

Йодовідон — містить йод і полівінілпіролідон. Діє бактерицидно на кишкову паличку, золотистий стафілокок, протей. Препарат призначають для лікування при опікових та інших ранах.

12.1.1.2. ОКИСНИКИ.

З речовин цієї групи як антисептичні засоби використовують водню пероксид і калію перманганат. Механізм їх протимікробної дії полягає в здатності вивільнювати під впливом каталази атомарний кисень і окиснювати субстрат мікробної клітини, що зумовлює загибель мікроорганізму.

Водню пероксид завдяки наявності каталази у тканинах швидко розкладається з утворенням молекулярного і незначної кількості атомарного кисню:

2Н2Ог -» 2Н2 + 02Т.

Кисень, що звільняється за цією реакцією, має слабку протимікробну дію. Застосування водню пероксиду для лікування при ранах грунтується головним чином на механічному очищенні рани від! гною, елементів розпаду тканин за допомогою пухирців кисню. Водню пероксиді при місцевому застосуванні активізує згортання крові, у зв’язку з чим використовується для зупинки носових кровотеч при введенні в ніс на тампонах.

Розчин водню пероксиду розведений призначають як дезинфікуючий і дезодоруючий засіб для промивань і полоскань при стоматиті й ангіні, для спринцювань при гінекологічних захворюваннях, для оброблення гнійних ран.

Гідроперит — комплексна сполука водню пероксиду із сечовиною. Випускають у таблетках. Після розчинення застосовують як антисептик замість розчину водню пероксиду розведеного.

Калію перманганат у рідкому середовищі під впливом пероксидаз розпадається з виділенням атомарного кисню:

2КМп04 + Н20 -» 2КОН + 2Мп02 + ЗО.

Калію перманганат є сильнішим окисником порівняно з водню пероксидом, має також активнішу протимікробну дію. Атомарний кисень викликає бактерицидний ефект, який за наявності білка значно знижується.

У низьких концентраціях калію перманганат діє як в'яжучий засіб (мангану оксид утворює сполуки типу альбумінатів з білками тканини), у вищих концентраціях — як подразнювальний.

Калію перманганат як антисептичний засіб призначають у водневих розчинах для промивання ран, полоскання порожнини рота, для змазування виразкових і опікових поверхонь, для спринцювань і промивань у гінекологічній та урологічній практиці, для промивання шлунка при отруєннях морфіном та іншими алкалоїдами, а також ФОС.

12.1.1.3. КИСЛОТИ, ЛУГИ.

12.1.1.4. СПОЛУКИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ.

У хімічно чистому вигляді важкі метали є неактивними. Сполуки їх при резорбтивній та пререзорбтивній дії виявляють себе як загальноклітинні отрути. Пряма дія солей важких металів на тканини макро- і мікроорганізмів подібна. При взаємодії йонів металів з білком утворюється альбумінат і кислота:

Процес денатурації білків залежить від низки чинників, тому місцева дія може бути в'яжучою, подразнювальною або припікаючою.

Пререзорбтивна дія залежить від щільності альбумінату. Щільний альбумінат перешкоджає глибокому проникненню йонів металів у тканини. Якщо альбумінат пухкий, йони металу проникають у клітину, викликаючи глибокі зміни. Чим менша щільність альбумінату, тим активніша бактерицидна дія.

Розміщені з лівого боку метали виявляють в'яжучу і подразнювальну дію, з правого — перевалено припікаючу, посередині — залежно від концентрації, всі три види дії.

Місцева дія залежить від характеру кислоти, що вивільняється при утворенні альбумінату. Сильні кислоти ушкоджують тканини і перешкоджають виявленню в'яжучої дії. В'яжуча дія спостерігається при застосуванні солей елементів, що розташовані в ряду ліворуч, та слабких органічних кислот (наприклад, оцтової та ін.). Солі елементів у ряду праворуч та сильних кислот (хлороводневої, азотної) мають подразнювальну і припікаючу дію.

Концентрація розчину значною мірою впливає на характер дії. З підвищенням концентрації дія підсилюється. Міді сульфат у концентрації 1: 1000 має в'яжучу дію, 1: 100 — подразнювальну, кристали — припікаючу дію.

Вплив сполук металів більше виявляється на слизові оболонки, ніж на шкіру. Мають значення також властивості самих сполук, ступінь дисоціації. Речовини, що менше дисоціюють, мають слабшу антимікробну дію, ніж ті, що краще дисоціюють. Механізм протимікробної дії пов'язаний з блокадою активності ферментів, що мають SH-групи.

Після абсорбції сполуки важких металів розподіляються і накопичуються в органах нерівномірно: найбільше — в кістковій тканині, печінці, нирках, кістковому мозку.

Виділення сполук металів відбувається повільно нирками, через потові залози, слизову оболонку травного каналу, сльозові залози.

Сполуки металів, маючи загальні властивості, відрізняються певною специфічною дією. Мідь і залізо впливають на кровотворення, срібло має антисептичні властивості, ртуть і бісмут — хіміотерапевтичні.

Деякі сполуки металів у значних дозах можуть викликати гострі отруєння. У випадках повторних надходжень їх у незначних кількостях можуть розвиватися хронічні отруєння. Токсична дія поширюється на центральну нервову систему, функцію кровообігу, викликає переродження внутрішніх органів.

Допомога. При отруєнні сполуками важких металів проводять заходи, спрямовані на затримку абсорбції речовин, зв'язування їх (молоко, вугілля активоване), виведення з організму (промивання шлунка, блювотні, сечогінні засоби), а також для нормалізації діяльності життєво важливих органів (центральна нервова, система дихання, кровообігу) і симптоматична терапія (анальгетичні засоби тощо).

Як антидоти використовують унітіол, натрію тіосульфат, комплексоутворювальні сполуки (комплексони, або азотомісткі полікарбоксильні кислоти та їхні солі (ЕДТА та її солі). При взаємодії комплек-сонів з металами утворюються розчинні комплекси, які швидко виводяться з сечею. При цьому з організму можуть виводитись необхідні для нього кальцій, залізо, кобальт.

Розчинні солі алюмінію викликають згортання білка і мають в'яжучу протизапальну та слабку протимікробну дію, нерозчинні — використовуються як адсорбенти. Останні резорбтивної дії не мають.

Препарати свинцю застосовують для пререзорбтивної дії як в'яжучі засоби.

Пластир свинцевий простий застосовують зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях шкіри, фурункулах, карбункулах.

Застосовують також пластир свинцевий складний, мазь діахільну.

Свинець є цитоплазматичною отрутою. При абсорбуванні він токсично впливає на систему крові, нервову, травну. Свинець кумулює, накопичується переважно в кістковій тканині. У порожнині рота свинець взаємодіє з сірководнем — утворюється свинцю сульфід (темна смуга на яснах). Пізніше розвивається анемія, ураження периферичних нервів, напади гострого болю в черевній порожнині (свинцева колька внаслідок спазму м'язів кишок).

Для лікування при гострих отруєннях застосовують атропіну сульфат (1 мл 0,1 % розчину під шкіру 2-3 рази), омно-пон (1 мл 2 % розчину), натрію бромід (10 мл 10 % розчину внутрішньовенно), теплі клізми з розчином магнію сульфату, глюкозу з аскорбіновою кислотою внутрішньовенно. Специфічний антидот — комплексоутворювальна сполука тетацип-кальцій (20 мл) 10 % розчину в 200 мл 5 % розчину глюкози внутрішньовенно крапельно повільно 1-2 рази на добу. Всередину — комплексони в таблетках по 0,5 г 4 рази на добу.

Пререзорбтивна дія бісмуту* відрізняється від інших сполук. З білками тканин бісмут не утворює альбумінатів, тому не має в'яжучої і припікаючої дії. Нерозчинні у воді сполуки бісмуту захищають тканини і водночас діють як адсорбенти.

Протимікробна і бактеріостатична дія сполук бісмуту пояснюється блокадою сульфгідрильних груп (-SH) ферментів.

При введенні всередину бісмут зменшує перистальтику (зв'язує сірководень): бісмуту сульфід не розчиняється і осідає на стінках кишок. Зменшення перистальтики і осад бісмуту сульфіду сприяють протипроносному ефекту. Всередину призначають при запальних захворюваннях. З кишок бісмут не абсорбується.

Мідь — це мікроелемент, який у незначній кількості міститься в багатьох тканинах, входить до складу ферментів: ката-лази, пероксидази, цитохромоксидази. Підвищує антитоксичну функцію печінки.

Призначають хворим на анемію.

Мідь з білками утворює альбумінати. Залежно від концентрації місцева дія може бути в'яжучою, подразнювальною, припікаючою, протимікробною. Міді сульфат призначають хворим на кон'юнктивіт, іноді в розчинах при уретриті й вагініті. При застосуванні всередину викликає блювання.

Цинк з білками утворює альбумінати. Цинку сульфат пререзорбтивно діє як в'яжучий, протизапальний засіб, а також як слабкий протимікробний.

За фармакологічною дією подібний до міді сульфату. Як мікроелемент пов'язаний з інсуліном, ангідразою. Цинку сульфат призначають хворим на кон'юнктивіт, катаральний ларингіт (змазування, інгаляції), для спринцювань і промивань при уретриті й вагініті. При застосуванні всередину викликає блювання.

Цинку оксид не взаємодіє з білками. Діє як адсорбент, підсушує шкіру. Входить до простих і складних присипок, мазей, паст (мазь цинко-нафталанова з анестезином, паста саліцилово-цинкова (паста Ласара), паста цинко-іхтіолова.

Пререзорбтивна дія препаратів срібла подразнювальна, припікаюча.

Значна протимікробна дія спрямована на групу коків. Як антисептик використовують срібла нітрат (ляпіс), який легко дисоціює. У слабких концентраціях має в'яжучу, протизапальну дію, у більших (1-2 %) припікаючу. При взаємодії з білками срібла нітрат утворює альбумі-нат, який з часом набуває чорного кольору, що пов'язано з відновленням металу.

Срібла нітрат використовують для зовнішнього застосування в хірургії при ерозіях, виразках, надлишкових грануляціях, запальних захворюваннях очей, раніше використовували для профілактики бленореї новонароджених (1 крапля 2 % розчину в кожне око).

Органічні колоїдні препарати срібла (протаргол, коларгол) погано дисоціюють, не утворюють альбумінатів. їх використовували як слабкі в'яжучі засоби. Протимікробна дія їх слабша, ніж у срібла нітрату.

Препарати ртуті з білками утворюють пухкі альбумінати, діють на шкіру як припікаючі, подразнювальні. Механізм протимікробної дії — блокада ферментів, які містять сульфгідрильні групи. Ртуть порушує біохімічні функції тіаміну, амінокислот гістидину, метіоніну та глютамінової кислоти.

При гострому отруєнні препаратами ртуті відбувається порушення кровообігу, паралічі, при хронічному — ураження різних органів і тканин: виразковий стоматит, коліт, нефроз, порушення функції нервової системи — тремор пальців, повік, губ, язика, розлади психічної діяльності.

Для лікування у випадках отруєння застосовують антидоти: унітіол, комплексоутворювальні сполуки, натрію тіосульфат.

У зв'язку з високою токсичністю і наявністю більш ефективних і безпечних засобів препарати ртуті вилучено з Регістру лікарських засобів України.

12.1.2. ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ.

12.1.2.1. СПОЛУКИ АРОМАТИЧНОГО РЯДУ.

12.1.2.1.1. ГРУПА ФЕНОЛУ.

Фенол (кислота карболова) є продуктом перегонки кам'яновугільного дьогтю.

Протимікробна активність фенолу є еталоном для визначення активності інших протимікробних засобів. У низьких концентраціях (1: 400 — 1: 800) діє бактеріостатично: порушує проникність оболонки мікробів, блокує активність ферменту дегідрогенази: у вищих (1-5 %) — бактерицидно (викликає денатурацію білка цитоплазми мікроорганізмів). Спектр протимікробної дії широкий, проте на спори та віруси фенол не впливає. Протимікробна дія не знижується за наявності білка: фенол не утворює міцних зв'язків з білками, він може послідовно реагувати з кількома молекулами білка.

Олії, спирти, луги знижують бактерицидні властивості фенолу.

Пререзорбтивна дія фенолу подразнювальна, при цьому немає відчуття болю, оскільки фенол завдяки ліпоїдофільності здатний проникати глибоко у тканини і паралізувати нервові закінчення. У значних концентраціях фенол викликає некроз внаслідок денатурації білка.

Фармакокінетика. В організмі фенол окиснюється до гідрохінону і піро-катеїну, які утворюють сполуки з кислотою сірчаною та глюкуройовою. Виводиться з сечею.

Резорбтивна дія насамперед поширюється на центральну нервову систему: збудження, судоми. Крім того, розвивається тахікардія, тахіпное, знижується температура тіла.

Отруєння фенолом при введенні його всередину викликає біль, опіки слизової оболонки травного каналу. Спостерігається блювання з кров'ю (блювотні маси мають запах фенолу), пронос, запаморочення, порушення свідомості, рефлексів, можливі судоми. Може настати швидка смерть (протягом двох діб) від паралічу центральної нервової системи, рефлекторного пригнічення дихання, судинорухового центру та серця. Якщо процес затягується, розвиваються дегенеративні зміни (вогнища некрозу) печінки, нирок, серця.

Для лікування слід промити шлунок олією, при ураженні шкіри — змивати 50 % спиртом або олією. У випадках пригнічення центральної нервової системи ввести стимулюючі засоби.

Фенол входить до складу розчину «Фу-корцин», який застосовують як антисептичний і протимікозний засіб.

Фенілсаліцилат (салол) — феніловий ефір кислоти саліцилової. У кишках омилюється з утворенням фенолу і кислоти саліцилової. Застосовують усередину як антисептик для кишок, жовчних та сечових шляхів.

Трикрезол — суміш орто-, мета- і трикрезолу.

За своїми властивостями трикрезол подібний до фенолу. Він малорозчинний, погано абсорбується. У лужному середовищі розчинність підвищується. Протимікробна дія вища, ніж у фенолу. За наявності 1 білка дія зменшується. Трикрезол використовують у водних розчинах як дезінфікуючий засіб замість фенолу.

Ваготил — 36 % водний розчин поліметилен-летякрезолсульфонової кислоти. Має бактерицидну і трихомонацидну дію. Застосовують місцево у вигляді змащувань, тампонів при ерозії шийки матки і піхви, при запальних захворюваннях піхви, сечівника, шийки матки, а також для І прискореної епітелізації виразок нижніх І кінцівок, що тривало не загоюються.

Резорцин (мета-диокснбензол) -менш токсичний, ніж фенол. Протимікробна дія також слабша. Резорцин менше подразнює тканини. У низьких концентраціях (2 %) діє кератопластично, у значних (20 %) — кератолічно.

Застосовують у дерматології (себорея, екзема, лишай, дерматомікоз).

Дьоготь березовий — продукт сухої перегонки деревини. До його складу входить фенол, ксилол, смоли та інші органічні сполуки. Дьоготь березовий має протимікробну, протимікозну, протипаразитарну, інсектицидну дію. Діє подразно і кератопластично.

Дьоготь березовий призначають у мазях, лініментах при дерматологічних захворюваннях (екзема, псоріаз та ін.).

У випадках тривалого призначення І можливе подразнення шкіри.

Дьоготь березовий є складовою частиною лініменту бальзамічного за О. В. Вишневським, мазі Вількінсона.

Іхтіол — продукт перегонки сланців. Діє подібно до дьогтю березового, але дещо поступається за активністю.

Фенольною сполукою є тимол, який входить до складу препарату баклотимол, що випускається під назвою гексапрею в аерозолі та гексадрепсу у вигляді пастилок.

Призначаються місцево при інфекційно-запальних захворюваннях оболонки рота і горла. Тимол входить також до складу пастилок Септолете, що призначають при запально-інфекційних захвованнях горла та глотки.

12.1.2.1.2. ПОХІДНІ НІТРОФУРАНУ.

За хімічною будовою нітрофуранам властива наявність нітрогрупи в положенні С5 та різних замісників у положенні С2 фуранового ядра.

Похідні нітрофурану малотоксичні. Механізм їх дії пов'язаний з відновленням нітрогрупи на аміногрупу. Як акцептори водню нітрофурани конкурують з акцептрами водню мікробної клітини.

Як антисептики з похідних нітрофурану застосовують фурацилін і фуразолідон.

Фурацилін (5-нітрофурфуролу семікарбазон) — один з найбільш застосовуваних похідних нітрофурану.

Спектр протимікробної дії — грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми (стафілококи, стрептококи, збудники дизентерії, газової гангрени тощо).

Фурацилін не подразнює тканини, сприяє розвитку грануляцій. Використовують водні розчини (1: 5000) для лікування при гнійно-запальних процесах, гнійних ранах, виразках, опіках, емпіємі, риніті, кон'юнктивіті. При хронічних запаленнях середнього вуха, фурункулах зовнішнього слухового проходу застосовують спиртові розчини (1: 500) у вигляді вушних крапель. Фуразолідон Ш-(5-нітро-2-фурфури-лиден)-3-амінооксазолідон) — порівняно

з фурациліном гірше розчиняється у воді, активніше діє на грамнегативні мікроорганізми, активний відносно лямблій, трихомонад. Слабше діє на збудників гнійної та газової інфекції.

Розчин фуразолідону (1: 25 000) використовують при опіках, для зрошень, вологих пов'язок.

Фурапласт — це рідина, що містить фурацилін, диметилфталат, перхлорвінілову смолу, ацетон, хлороформ. Використовують для лікування при ранах, травмах. Фурапласт утворює плівку на поверхні рани і сприяє загоєнню. Не слід використовувати у випадках значного нагноювання, кровотеч, запалення.

Ліфузоль — аерозоль, що містить фурацилін, лінетол, смолу, ацетон, хлад он. Ліфузоль як плівку використовують для захисту ран.

12.1.2.1.3. БАРВНИКИ.

Барвники посідають проміжне місце між антисептиками і хіміотерапевтичними засобами. Ці речовини мають спорідненість до окремих частин мікробної клітини, впливають на проникність клітинних мембран, порушують осмотичні властивості, викликають лізис. Барвники заміщують йони кислих груп нуклеотидів, карбоксильні йони. При цьому утворюють важкорозчинні комплекси. Барвники пригнічують активність ферменту ка-талази, синтез галактозидази, пеніцилінази.

Особливістю протимікробної дії барвників є певна вибірковість дії на окремі групи мікроорганізмів. Деякі мікроби особливо чутливі до дії барвників.

До барвників належать: брильянтовий зелений, етакридину лактат, метиленовий синій.

Брильяновий зелений за хімічною будовою є похідною трифеніламіну.

Має високу протимікробну активність відносно золотистого стафілокока, збудника дифтерії та інших грампозитивних бактерій. На грамнегативні та кислотостійкі бактерії не впливає. Наявність органічних сполук у середовищі значною мірою зменшує протимікробну дію препарату. При цьому феноловий коефіцієнт знижується з 40 000 до 13. Місцево діє подразнювально, стимулює ріст грануляцій. Застосовують як зовнішній антисептик при гнійних ураженнях шкіри, блефариті у вигляді 0,1-2 % водних і спиртових розчинів.

Етакридину лактат (риванол) — ефективний як антисептик при інфекційних процесах, які викликані коками, особливо стрептококами. Етакридину лактат діє переважно бактеріостатично повільно. Загальна токсичність незначна, місцево — тканини не подразнює.

Органічні сполуки у середовищі не зменшують протимікробний ефект препарату.

При введенні у вену в невеликих кількостях (0,1-0,15 мл/кг 1 % розчину) він відновлює метгемоглобін на гемоглобін, що використовують при отруєнні нітритами, аніліном і його похідними — отрутами, які утворюють метгемоглобін.

Метиленовий синій зовнішньо застосовують при опіках та гнійних ураженнях шкіри. Призначають усередину (0,1 г 3-4 рази на добу) до їди при захворюваннях сечових шляхів.

12.1.2.2. СПОЛУКИ АЛІФАТИЧНОГО РЯДУ.

12.1.2.2.1. АЛЬДЕГІДИ.

Формальдегід — це газоподібна речовина з подразнювальним запахом, добре розчиняється у воді. У медичній практиці використовують водний розчин (36,5-37,5 %), який раніше називали формаліном. З цього розчину готують 2-5 % водні розчини. Формальдегід у воді полімеризується (параформальдегід).

Розчин формальдегіду є активним антисептиком. Впливає не тільки на вегетативні форми бактерій, а також на спорові (наприклад, збудника сибірки тощо). Має протимікробну і дезодоруючу дію. Механізм протимікробної дії полягає в тому, що формальдегід приєднується до аміногруп білків, викликаючи їх денатурацію (коагуляцію). Формальдегід є ліпідофільною речовиною, здатною проникати у тканини. В розчині формальдегіду жива клітина не може існувати: він відбирає воду, висушує клітини, спричинюючи подразнювальну, дублячу дію. Особливо чутливі до нього слизові оболонки. Шкіра стає сухою, ушкоджуються потові залози (це частково використовують при надмірній пітливості).

У крові формальдегід окиснюється до мурашиної кислоти і виділяється з сечею. У сечі міститься також вільний формальдегід, який здійснює протимікробну дію.

У випадках, коли формальдегід у високих концентраціях потрапляє в дихальні шляхи, може розвиватись гостре отруєння. При цьому виникає сльозотеча, різкий кашель, відчуття стиснення в грудях. Потрапляючи всередину, викликає сльозотечу, печію, біль у надчеревній ділянці, нудоту, криваве блювання, пронос, непритомність, судоми,гломерулонефрит.

Лікування. Промивання шлунка слабким розчином аміаку: аміак реагує з формальдегідом, утворюючи відносно інертну сполуку — гексаметилентетрамін. Усередину призначають обволікаючі (молоко, яєчні білки, слизові відвари).

Розчин формальдегіду застосовують для дезінфекції, спринцювань, консервування препаратів. Формальдегід не знебарвлює тканини.

Формальдегід викликає ущільнення епідермісу. Препарат формідроп, що містить формальдегід, використовують для протирання шкіри при підвищеній пітливості.

Формальцепід входить до складу мазі формалінової, яку призначають при підвищеній пітливості, і лізоформу з дезін-фікуючим і дезодоруючим ефектом для спринцювань в гінекологічній практиці, а також для дезінфекції рук і приміщень.

Гексаметилентетрамін (уротропін) у кислому середовищі розкладається з утворенням формальдегіду, який має протимікробну дію. Цей препарат застосовують при інфекційних захворюваннях сечових шляхів (цистит, пієліт). Якщо реакція сечі лужна, щоб мати лікувальний ефект при застосуванні гексаметилентетраміну, необхідно створити кислу реакцію. З цією метою можна призначати натрію цитрат або калію ацетат.

Гексаметилентетрамін входить до складу таблеток «Кальцекс».

12.1.2.2.2. СПИРТ ЕТИЛОВИЙ.

Спирт етиловий (етанол) у концентрації до 70 % зневоднює і коагулює білки. При цьому ферменти (чинники агресії) денатурують і втрачають свої функції. Крім того, коагулюють білки оболонки бактерій. Спирт має також деяку поверхневу активність, порушує функції мембрани клітини. Протимікробна дія проявляється швидко, підвищується зі зростанням концентрації від 20 до 70%.

Вищі концентрації менш ефективні, оскільки викликають ущільнення поверхневого шару епідермісу і перешкоджають проникненню спирту в протоки сальних і потових залоз, де містяться мікроорганізми. Розчин спирту етилового 20-40 % подразнює шкіру, у високих концентраціях — дубить. Як антисептик призначають для дезінфекції рук, операційного поля.

12.1.2.2.3. ДЕТЕРГЕНТИ (ПОВЕРХНЕВОАКТИВНІ РЕЧОВИНИ).

Деякі поверхневоактивні речовини мають мийні, піноутворювальні та емульгуючі властивості, у зв'язку з чим їх широко застосовують як мийні засоби та емульгатори. Детергенти, які дисоціюють у розчинах, мають протимікробну дію.

Механізм протимікробної дії пов'язаний зі здатністю цих речовин знижувати поверхневий натяг на межі двох фаз. Внаслідок цього порушується структура і проникність оболонки мікроорганізмів, а також осмотична рівновага, азотний і фосфорний обмін, відбувається блокада окисних і активація протеолітичних ферментів, лізис і загибель бактеріальної клітини. Наявність білка знижує протимікробні властивості детергентів.

Детергенти поділяють на йоногенні та нейоногенні. Серед йоногенних розрізняють катіонні, аніонні та амфотерні. До нейоногенних належать твіни і спани, які застосовують у медичній практиці як розчинники.

Поверхнева активність катіонних детергентів залежить від властивостей катіону, аніонних — від властивостей аніону. Ширше застосування в медицині як антисептики мають катіонні детергенти (церигель, дегміцид, етоній, декаметоксин, хлоргексидину біглюконат, рокал). За хімічною будовою це похідні четвертинних амонієвих основ. До аніонних детергентів належать мило зелене, спирт мильний. З амфотерних детергентів відомий амфолан.

Найбільші антисептичні властивості мають катіонні детергенти, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні бактерії, дріжджі, нитчасті гриби. Активність катіонних детергентів зростає з підвищенням рН середовища. Аніонні детергенти активніші за зниженого рН середовища. Катіонні та аніонні детергенти при одночасному застосуванні діють як антагоністи.

Церигель містить у собі цетилперидиній-хлорид, полівінілбутираль та етиловий спирт. Цетилперидиній-хлорид належить до катіонних детергентів. При нанесенні на шкіру церигель утворює плівку. Протимікробну дію використовують для оброблення рук медичного персоналу перед хірургічними операціями.

На суху шкіру рук наносять 3-4 г церигелю, розтирають, висушують 3 хв. Після операції плівку знімають етиловим спиртом.

Етоній є біс-четвертинною амонієвою сполукою. Має бактеріостатичну і бактерицидну дію щодо стрептокока, стафілокока та інших мікроорганізмів, детоксикуючу дію щодо стафілококового токсину, має місцевоанестезуючу дію, регенеративну - стимулює загоювання ран.

Застосовують при трофічних, гнійних виразках, тріщинах прямої кишки та інших захворюваннях (дерматит, гінгівіт, стоматит, тонзиліт, кератит, отит).

Декаметоксин за структурою і за дією близький до етонію. Призначають при гнійних і мікозних захворюваннях шкіри, для промивань сечового міхура, при ураженнях слизової оболонки ротової порожнини, кон'юнктивіті, отиті, хворим на виразковий коліт.

12.1.2.3. ФІТОНЦИДИ, ЕФІРНІ ОЛІЇ.

Фітонциди (грец. phyton — рослина і caedae — вбивати) — це бактерицидні, фунгіцидні та протипрозойні речовини різної будови, що містяться у вищих рослинах. До летких фітонцидів належать ефірні олії, до нелетких — органічні кислоти та їх похідні. Такі речовини містяться у свіжих соках та летких фракціях цибулі, часнику, редьки, хрону, коріння родовика лікарського, звіробою та ін. Фітонциди цих і багатьох інших ароматичних та смакових рослин у травному каналі виявляють протимікробну дію. Крім того, вони підвищують секреторну та рухову функцію травного каналу, мають антиоксидантні властивості.

Ефірну олію м'яти застосовують як антисептичний засіб для полоскання горла, ротової порожнини, її додають до зубних порошків, паст.

Настойку календули використовують як бактерицидний, протизапальний засіб для полоскання при ангіні, промивання ран, опіків тощо.

З лишайників отримано кислоту усні-нову, що діє бактерицидно на грампозитивні бактерії. Препарати рослинного походження — натрію уснінат, сангвіритрин, хлорофіліпт — використовують при подразненні та ураженні шкіри.

Мазь аренаринова і % — препарат із суцвіть безсмертнику піщаного.

Має протибактеріальну активність і стимулює репаративні процеси у тканинах ока. Мазь використовують при термічних та хімічних опіках очей, ерозіях, виразках рогівки ока різного походження.

Антисептичну дію мають інші препарати рослинного походження (натрію уснінат, хлорофіліпт, новоіманін, санг-віритин, умкарол, алілчеп та ін.).

Антисептичний ефект мають: ферментний препарат лізоцим; синтетичні засоби — цитраль, цигерол, продукти перегонки нафти (нафта нафталанська, парафін твердий і озокерит медичний).

Антисептичні та дезінфікуючі засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Хлорамін В порошок — при інфікованих ранах. Розчин 1,5-2 %, для дезінфекції рук — розчин 0,25-0,5 %, для дезінфекції предметів —1,2,3,5 %.

Фенол чистий рідкий Розчин 3-5 %; мазь 2 %

Phenolum liquefactum

Розчин формальдегіду Розчин 0,5-1 % для спринцювань 1:2000 — 1:3000

Solutio Formaldehydi

Розчин йоду У склянках рожевого скла по 10, 15, 25 мл; ампулах по 1 мл 5%

спиртовий 5 % розчину для зовнішнього застосування.

Solutio lodi spirituosae Усередину по 20 крап. 5 % розчину

Йоддицерин У флаконах по 15 мл

Ioddicerinum

Спирт етиловий Внутрішньовенно у вигляді 20-33 % розчину в ізотонічному розчині натрію

Хлоргексидин У флаконах по 500 мл 20 % розчину

Chlorhexidinum

Кислота борна Порошок.

Acidum boricum Зовнішньо 2-4 % розчин і 5-10 % мазь

Брильянтовий зелений Порошок; 1 % і 2 % розчин у флаконах по 10 мл.

Viride nitens Зовнішньо: 1 і 2 % водний або спиртовий розчин

Міді сульфат Порошок. Використовують 0,25 % розчин як антисептичний і

Cupri sulfas в'яжучий засіб; усередину по 15-20 мл 1 % розчину (блювотний засіб) по 5-15 крап. 1 % розчину у молоці 2-3 рази на день (під час анемії)

Цинку сульфат Порошок; очні краплі 0,25 або 0,5 % у флаконах.

Zinci sulfas В офтальмології: 0,1, 0,25, 0,5% розчини, в отолярингології: 0,25-0,5 %; в урології 0,1-0,5 %; розчини усередину по 0,1-0,3 г (блювотний засіб)

Цинку оксид Порошок.

Zinci oxydum Зовнішьо у вигляді присипок, мазей, паст, лініментів (5-10 %)

Фурацилін Порошок, таблетки.

Furacilinum Зовнішньо по 0,1, 0,2 г; мазь 0,2 % по 25 г; паста захисна по 1 кг.

Розчин 1: 5000 спиртовий, 1: 1500 і мазь 0,2 % зовнішньо; усередину по 0,1 г 4-5 разів на день

Церигель У флаконах по 400 мл.

Cerigelum На один раз використовують 3-4 г препарату

Срібла нітрат Argenti nitras

Розчин нодшо пероксиду розведений

Solutio Hydrogenii peroxydi

diluta

Калію перм

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 604 | Нарушение авторских прав