АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Протимікробні хіміотерапевтичні засоби. 12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні 12.2.1. АНТИБІОТИКИ.

12.2.1. АНТИБІОТИКИ.

Антибіотики (лат. anti — проти і bios — життя) — це речовини мікробного, рослинного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства.

Ще в давні часи індіанці племені майя застосовували плісняву для лікування при ранах і захворюваннях кишок. У середні віки Ібн-Сіпа використовував плісняву при гнійних ранах. У 187t-p. терапевт В. О. Манассеїн відкрив пригнічення зеленою пліснявою мікроорганізмів у живильному середовищі Пастера, а дерматолог О. Г. Полотебнов застосував емульсію цієї плісняви для лікування при виразках та гнійних ранах. У 1877 р. у дисертації Н. В. Лебединськин вказав, що продукти, які запліснявіли, зменшу ють кількість мікроорганізмів у кишках. В 1877 р. Луї Пастер та Жубер відкрили принцип антагонізму мікроорганізмів, установивши загибель бацили сибірки в суміші з гноєтворною флорою. На основі вчення Л. Пастера про антагонізм мікроорганізмів 1. І. Мечніков показав, що культура молочнокислих бактерій гальмує розвиток гноєтворної флори кишок. У 1928 р. англійський вчений О. Флемінг відкрив антибіотик пеніцилін із плісняви Penicillium nodosum, очищений препарат якого було отримано у 1940 р. американськими вченими X. В. Флорі та Е. Б. Чей-ном. У Росії в 1942 р. пеніцилін було отримано із плісняви Penicillium crustosum 3. В. Єрмольєвою, яка також налагодила його промисловий випуск. Виділення стрептоміцину із променистого гриба у 1944 р. пов'язано з ім'ям американського вченого 3. Ваксмана.

Починаючи від зоолога Б. П. Токіна (1928), вчені займаються також речовинами рослинного

походження — фітонцидами, які мають антибактеріальну дію. Сьогодні відомо понад 2000 препаратів антибіотиків.

Антибіотики класифікують за різними ознаками. За походженням:

1. Плісняві гриби (пеніциліни, цефало-ридини та ін.).

2. Променисті гриби (стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін).

3. Бактерії (граміцидин).

4. Рослини (новоіманін).

За хімічним складом:

1. рЧЛактамні (група пеніциліну, цефа-лоспорину, монобактами, карбапенеми).

2. Антибіотики-макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спірамі-цин, рокситроміцин, азитроміцин, клари-троміцин).

3. Група тетрацикліну (тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид, доксицикліну гідрохлорид).

4. Група левоміцетину (левоміцетин, левоміцетину стеарат, левоміцетину сукци-нат).

5. Аміноглікозиди (стрептоміцину, нео-міцину, гентаміцину сульфат, канаміцин, мономіцин, амікоцину сульфат, тобраміцин, сизоміцину сульфат).

6. Поліпептиди (граміцидин С, полімік-сини,бацитрацин).

7. Глікопептиди (ванкоміцин, ристомі-цин).

8. Полієни (амфотерицин, амфоглюка-мін, ністатин, леворин).

9. Анзаміцини (рифампіцин, рифаміцин).

10. Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).

11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).

12. Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид).

13. Похідні антрацикліну (рубоміцину, доксорубіцину, ідарубіцину гідрохлорид).

14. Антибіотики різних груп (фузафунгін).

За спектром протимікробної дії:

1.Переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліди).

2.Переважно на грамнегативні бактерії (поліміксини).

3.Широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини; напівсинтетичні пеніциліни — ампіцилін та ін., цефалоспорини, аміноглікозиди, напівсинтетичні макроліди, азаліди — рокситроміцин, азтреонам та ін.).

4. Вибіркової дії:

а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин, гризеофульвін та ін.);

б) протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид, блеоміцин).

За переважним механізмом дії:

1. Порушують синтез оболонки мікробної клітини:

а) блокують активність ферментів: транспептидази, карбоксипептидази, що призводить до припинення полімеризації пептидоглікану;

б) гальмують входження в мономерипептидоглікану одного із елементів (ристоміцину сульфат, ванкоміцин).

2. Порушують функцію клітинної оболонки (мембрани):

а) взаємодіють із білково-ліпідними комплексами, викликають дезорганізацію

структури (ністатин, амфотерицин);

б) порушують проникність низькомолекулярних речовин (поліміксин).

3. Порушують синтез білка (тетрацикліни, левоміцетини).

4. Порушують синтез нуклеїнових кислот:

а) порушують синтез РНК на рівні РНК-полімерази (рифампіцин, рифаміцин);

б) порушують синтез ДНК на рівні ДНК-матриці (рубоміцину гідрохлорид, брунеоміцин).

5. Пригнічують тканинне дихання мікроорганізмів (кислота уснінова).

Механізм дії антибіотиків складний, вони порушують різні сторони метаболізму. Так, стрептоміцин порушує окремі фази вуглеводного обміну; левоміцетин пригнічує активність ферментів типу естераз; тетрациклін вступає у процеси комплексоутворення з йонами магнію та кальцію.

У деяких антибіотиків переважає бактерицидна дія — пеніциліни, аміноглікозиди; у інших — бактеріостатична — тетрацикліни, левоміцетин, макроліди.

12.2.1.1. Р-ЛАКТАМНІ АНТИБІОТИКИ.

12.2.1.1.1. ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ПЕНІЦИЛІНУ.

В основі молекул цих антибіотиків лежить гетероциклічне р-лактамне кільце, з'єднане різними бічними радикалами.

До групи р-лактамних антибіотиків належить велика кількість препаратів, які отримують шляхом біологічного синтезу (природних) і напівсинтетичних (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми). Ці антибіотики мають високу протимікробну активність, але до більшості з них швидко розвивається стійкість мікроорганізмів, оскільки вони продукують ферменти $-лактамази (пеніцилінази), які гідролізують Р-лактамне кільце антибіотиків. Внаслідок цього антибіотики втрачають протимікробні властивості й розвиваються резистентні штами мікроорганізмів.

Більшу стійкість до дії Р-лактамаз мають карбапеиеми і монобактами.

Останнім часом створено специфічні інгібітори Р-лактамаз (кислота клавуланова, сульбактам, тазобактам), застосування яких разом з антибіотиками підвищує стійкість і активність останніх.

Пеніцилін продукують плісняві гриби, головним чином роду Penicillium.

Класифікація. Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні), і напівсинтетичні.

Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділяють на такі:

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середовищі шлунка):

а) препарати короткочасної дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль);

б) препарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, біцилін-1 (ре-

тарпен, екстенцилін), біцилін-5).

2. Препарати для ентерального введення (феноксиметилпеніцилін — пеніцилін фау, феноксиметилпеніцилін-бензатин — оспен).

Препарати короткочасної дії. Бензилпеніциліну натрієва сіль менш токсична і при внутрішньом'язовому введенні викликає менше місцеве подразнення тканин, що є підставою для застосування її у педіатричній практиці. Вводять внутрішньом'язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтраназально, в кон'юнктиву та ін. Бензилпеніциліну калієву сіль вводять тільки внутрішньом'язово або застосовують місцево у зв'язку з більшою подразною дією і токсичним впливом на ЦНС.

Фармакокінетика. Бензилпеніцилін із травного каналу практично не абсорбується: руйнується в кислотному середовищі шлунка та під впливом Р-лактамази кишкової мікрофлори.

При внутрішньом'язовому введенні максимальна концентрація антибіотика у крові визначається через ЗО хв, утримуючись протягом 3 — 4 год. Для підтримання постійної концентрації його вводять через кожні 4 год. Із крові швидко проникає у слизові оболонки, до цереброспінальної рідини проникав погано, навіть при запаленні оболонок мозку концентрація становить 10— 15 %. Мало проникає до бронхів, у харкотинні його майже немає. Ось чому в разі потреби препарат вводять у порожнину плеври, суглобів та у вигляді аерозолю. Виводиться бензилпеніцилін із організму переважно нирками шляхом активної секреції у проксимальних канальцях (90 %) та клубочкової фільтрації (20 %).

При внутрішньовенному введенні бензилпеніцилін через 15 — 30 хв виводиться з кров'яного русла.

Для перорального застосування випускають феноксиметилпеніцилін (пеніцилін фау), який є кислотостабільним і не пригнічується Р-лактамазою. Дія препарату триває 4 — 6 год. Феноксиметилпеніцилін бензатин діє протягом 8 год.

ФАРМАКОДИНАМІКА. До дії бензилпеніциліну чутливі аеробні та анаеробні бактерії, переважно грампозитивні: стрептокок, стафілокок, деякі штами ентерокока, клостридії газової гангрени, правця, ботулізму, збудника дифтерії, лістеріозу, сибірки, еризипелоїду, а з грамнегативних бактерій — менінгокок, гонокок, деякі штами протею та спірохети (особливо трепонеми). Малочутливі до пеніциліну більшість грамнегативних бактерій: синьогнійна паличка, клебсієли, шигели, сальмонели, ешерихії, деякі штами протею, інші ентеробактерії, вібріони, збудники чуми, сапу, меліоїдозу та бруцельозу, коклюшу, гемофільна паличка інфлюенци, штами бактероїдів та інших грамнегативних анаеробів, деякі актиноміцети, частина штамів ентерококу, мікоплазми, більшість грибів, найпростіші, віруси. При тривалому застосуванні препаратів бензилпеніциліну чутливість мікроорганізмів до них втрачається. Разом з тим препарати бензилпеніциліну малотоксичні, не кумулюють.

Механізм дії препаратів бензилпеніциліну полягає у порушенні утворення клітинної оболонки шляхом пригнічення синтезу її складника — мукопротеїду муреїну. Це призводить до розладу життєдіяльності бактерій, припинення їх поділу, потім до їх розчинення і загибелі. Клітини тварин і людей, які не мають щільної цитолеми, що містить муреїн, не чутливі до бензилпеніциліну.

Показання: пневмонія, тяжкі форми бронхіту, емпієма легень, сепсис, септичний ендокардит, гнійний менінгіт, остеомієліт, ангіна, скарлатина, сифіліс, сибірка, дифтерія, інфекція сечових та жовчних шляхів, гнійні ураження шкіри та ін.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість, алергічні захворювання, мікоз.

Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом препаратів бензилпеніциліну є алергічні реакції (дерматит, кропив'янка, кон'юнктивіт, еозинофілія, рідко — анафілактичний шок). Перед призначенням пеніциліну треба робити пробу на індивідуальну чутливість, а в разі алергічної реакції вводити препарати антагоністичної дії: кальцію хлорид, адреналін, димедрол, супрастин, дипразин, гідрокортизон, преднізолон.

Невротоксична дія проявляється у вигляді нападів епілептичних судом (пеніцилінова епілепсія), які супроводжуються зблідненням обличчя й кінцівок, підвищенням температури тіла, лейкоцитозом. Іноді такі напади закінчуються загибеллю хворого. У випадках тривалого внутрішньом'язового введення іноді розвивається периферичний неврит, який є наслідком невротоксичної дії бензилпеніциліну на окремі нервові стовбури як результат конкуренції з ГАМК.

Можливий розвиток дисбактеріозу, особливо кандидозу.

До пеніцилінів подовженої дії відносять бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін-1 і біцилін-5.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (новоцин та ін.) створює терапевтичні концентрації тривалістю 8— 12 год, вводять 2 рази на добу. Однак вміст бензилпеніциліну новокаїнової солі в організмі дещо менший, ніж при введенні калієвої або натрієвої солі. Через це, а також через вміст новокаїну, який підвищує анафілактичні властивості препарату, його застосовують рідше.

Біцилін-1 — Н,Ы-дибензилетиленд1а-мінова сіль бензилпеніциліну, для якої є властивим тривале перебування в організмі, оскільки у місці введення створюється депо, з якого антибіотик надходить у кров у невеликій кількості. Дорослим біцилін-1 вводять до 600 000 ОД раз на тиждень або по 1 200 000 ОД кожні 2 тижні тільки внутрішпьом'язово, шприцем з довгою голкою.

Препарат використовують для профілактики рецидивів та ускладнень ревматизму у зв'язку з високою чутливістю до нього гемолітичного стрептокока. Його також рекомендують для лікування хворих на сифіліс, іноді на скарлатину, хронічний тонзиліт, при ускладненнях після тонзилектомії.

Побічна дія. Відомі випадки мікроемболії, психічного збудження. При введенні біциліну-1 можуть розвиватися стійкі алергічні ускладнення. Ослаблені хворі та люди похилого віку (понад 55 років), жінки після 3 місяців вагітності повинні залишатися протягом 3 год під наглядом лікаря внаслідок особливої небезпеки анафілактичного шоку.

Біцилін-5 — це суміш чотирьох частин біциліну-1 і однієї частини бензилпеніциліну новокаїнової солі. Препарат найчастіше застосовують для профілактики ревматизму протягом року. Така профілактика запобігає подальшому розвитку процесу і ураженню серця. Введення біциліну-5 різко зменшує кількість носіїв гемолітичного стрептокока в осередках скарлатини.

При вадах серця з тривалим чи рецидивуючим перебігом та при ревмокардиті з частими ремісіями і хронічним перебігом потрібно проводити введення біциліну-5 протягом не менше 5 років. Перші З роки після перенесеного ревматизму його вводять щомісяця, а наступні 2 роки — навесні та восени.

Біцилін-5 вводять дорослим по 1 500 000 ОД раз на 3 —4 тижні. Позитивним при застосуванні пеніцилінів подовженої дії є те, що вони рідко вводяться, а негативним — складніше боротися з побічною дією.

Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Деякі з них стійкі в кислотному середовищі, добре абсорбуються в кишках, стійкі до руйнування пеніциліназою, мають широкий спектр дії, виділено препарати, які нагадують левоміцетін і тетрациклін. Низька токсичність дає змогу використовувати їх у значно більших дозах. Напівсинтетичні препарати можуть викликати, наприклад, кандидоз, диспепсичні явища. Можуть викликати перехресну алергію з препаратами бензилпеніциліну, хоча й виражену менше (виникає рідше).

Класифікація. Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності сучасні напівсинтетичні пеніциліни поділяють на групи:

1. Стійкі до дії Р-лактамаз (пеніциліназ) — метицилін, диклоксацилін, нафіци-лін. Ці препарати ефективні щодо штамів стафілокока, стійких до бензилпеніциліну. Препарати вводять парентерально.

2. Стійкі до дії Р-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).

3. Напівсинтетичні пеніциліни широкого спектра дії:

а) препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, ампіокс,

амоксицилін);

б) препарати, які впливають на синьогнійну паличку (карбеніциліну динатрієва сіль, карфеиіцилін, тикарцилін, піперацилін, азлоцилін, мезлоцилін).

Ампіцилін (пентрексил, пентарцин та ін.) і ампіциліну тригідрат призначені для перорального прийому, ампіциліну натрієва сіль — для парентерального.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Після прийому всередину швидко абсорбується, створюючи терапевтичні концентрації, найбільші—в печінці та нирках. Частково препарат руйнується у шлунку і кишках. Створює максимальну концентрацію в крові через 1—2 год. При внутрішньом'язовому введенні вміст антибіотика в крові вищий, максимальна концентрація визначається через 30 — 60 хв, при внутрішньовенному — через 15 — 20 хв.

Виводиться переважно нирками. Тривалість дії 4—6 год. Не подразнює тканини, не кумулює, малотоксичний, сенсибілізуюча дія незначна. Препарат стійкий у кислому середовищі, але руйнується пеніциліназою.

Фармакодинаміка. Ампіцилін має досить широкий спектр протимікробної дії, до нього чутливі грампозитивні та грам-негативні бактерії. Активно впливає на штами стафілокока, чутливі до пеніциліну, а також на стрептокок і пневмокок.

Показання: тяжкі форми пневмонії, бронхіту, абсцеси, флегмони, остеомієліт, інфіковані рани тощо.

Призначають усередину дорослим і дітям після 12 років по 0,5 г через кожні 4 — 6 год (2 — 4 рази на добу); внутрішньо-м'язово, внутрішньовенно — по 0,25 — 0,5 г через кожні 4 —6 г.

Протипоказання,побічна дія — див. с 417. Можливий також дисбактеріоз, диспепсія, псевдомембранозний коліт.

Ампіокс — комбінований препарат, до складу якого входить 2 частини ампіциліну тригідрату та 1 частина оксациліну натрієвої солі. Препарат широкого спектра, діє бактерицидно на пеніциліназоут-ворюючий стафілокок.

Створено препарати, що поєднують ампіциліну натрієву сіль з інгібітором Р-лак-тамази сульбактамом: уназин — застосовують внутрішньовенно і внутрішньо-м'язово, сультаміцилін — усередину.

Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін широкого спектра дії, що має бактерицидну активність відносно всіх штамів гемолітичних стрептококів, пневмококів, ентерококів, лістерій, актиноміцетів, стафілококів, гонококів, менінгококів, сальмонел, бруцел, лептоспір, трепонем та ін. Добре абсорбується з травного каналу, не руйнується в кислому середовищі шлунка, не проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Через 60 хв визначається у крові у високій концентрації і зберігається протягом 6—8 год. Виводиться з сечею, частково з жовчю.

Показання: застосовують при інфекціях, що викликані чутливими до амо-ксициліну мікроорганізмами (гостра і хронічна інфекції сечових, жовчних шляхів, ангіна, бронхіт, отит, фарингіт, пневмонія, гонорея). У поєднанні з метронідазолом застосовують при хронічному гастриті, а також пепсичній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки.

Протипоказання: підвищена чутливість до препаратів групи пеніциліну, цефалоспоринів, інфекційний мононуклеоз, вагітність, вік до 18 років.

Побічна дія: алергічні реакції, диспепсичні явища, глосит, стоматит, коліт, гепатит, порушення гемопоезу.

Комбінація амоксициліну з інгібітором Р-лактамази кислотою клавулановою має назву амоксиклав (аугментин, клавоцин, клавунат).

Карбеніциліну динатрієва сіль — препарат широкого спектра дії, який перевищує спектр дії ампіциліну. До неї чутливі грампозитивні й особливо грам-негативні бактерії, а також синьогнійна паличка, протей, сальмонели, шигели, ешери-хії, інші ентеробактерії, збудники холери.

Карфеніцилін і тикарцилін подібні за дією до карбеніциліну, проте карфеніцилін є також кислотостійким, і його можна вводити всередину.

Піперацилін, азлоцилін, мезлоци-лін більше впливають на клебсієли та синьогнійну паличку, ніж карбеніцилін, карфеніцилін і тикарцилін.

Відома також комбінація піперациліну з інгібітором Р-лактамаз тазобактамом, тазоцин, який є високоефективним препаратом при внутрішньочеревних інфекціях (перитоніт), пневмонії, інфекціях шкіри, м'яких тканин, урологічних, гінекологічних.

Оксациліну натрієва сіль (оксазо-цилін, простафілін та ін.) — напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грампозитивні мікроорганізми, не руйнується в кислому середовищі шлунка, тому його застосовують через рот і парентерально.

Фармакокінетика. Після перо-рального прийому швидко абсорбується в кишках, створюючи максимальну концентрацію в крові через 1 — 1,5 год, у терапевтичних концентраціях визначається протягом 2 — 3 год. При внутрішньом'язовому введенні максимальна концентрація оксациліну в крові визначається через ЗО — 45 хв, проте зберігається в ній дещо коротший час. З крові антибіотик надходить до внутрішніх органів, особливо високий вміст його зафіксовано у нирках, печінці.

Показання: інфекційні процеси, викликані стафілококом, стійким до пеніциліну; стафілококові септичні процеси, пневмонія, інші захворювання органів дихання, сечових шляхів, печінки, жовчних шляхів, кісток (остеомієліт, остит) тощо.

Призначають через рот дорослим і дітям після 6 років — по 0,25 — 0,5 г на прийом через 4 — 6 год, за годину до чи через 2 — З год після їди. Внутрішньом'язово дорослим і дітям після 6 років вводять по 2 — 4 г на добу на 4 — 6 прийомів; дітям від 2 до 6 років — по 2 г на добу; від 2 місяців до 2 років — 1 г на добу; до 3 місяців — 60— 80 мг/кг; новонародженим та недоношеним дітям — по 20 — 40 мг/кг на добу.

Побічна дія: алергічні реакції, при застосуванні всередину — диспепсичні явища, кандидоз та інші суперінфекції.

12.2.1.1.2. ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ЦЕФАЛОСПОРИНУ.

До групи цефалоспорину належать напівсинтетичні антибіотики, ядро молекул яких складає 7-аміноцефалоспоринова кислота. Це антибіотики широкого спектра дії. Подібно до групи препаратів пеніциліну, пригнічують біосинтез клітинної оболонки, але мають більше точок взаємодії на оболонці, здатні до неповної перехресної алергії з ними. Виявляють бактерицидну дію. Стійкі порівняно з пеніцилінами до руйнівної дії |3-лактамаз, грам-негативних бактерій. їх можна розділити на ентеральні та парентеральні.

Класифікація. Усі препарати групи цефалоспорину також поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:

1. Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (цепорекс); діють переважно на грампозитивні і деякі грамнегативні бактерії.

2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим (ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (логацеф); мають широкий спектр протимікробної дії, стабільність до (3-лактамаз, діють переважно на ентеробактерії, не впливають на синьогнійну паличку.

3. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); препарати широкого спектра дії з переважним впливом на синьогнійну паличку і протей.

4. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме-фоксин), цефепім (максипім) мають переважний вплив на бактероїди та інші анаероби.

Цефазолін (кефзол, тотацеф) краще впливає на грамнегативні бактерії. Його особливістю є більш високий вміст у крові, жовчі й особливо в сечі. Нефротоксичність цефазоліну менша, порівняно з першим препаратом групи цефалоспорину цефалоридином. При призначенні кефзолу трапляються випадки суперінфекції, кандидозу і синьогнійної інфекції. Застосовується тільки парентерально: внутрішньом'язово, внутрішньовенно (крапельно або струминно).

Побічна дія: іноді алергічні реакції, висип, еозинофілія, підвищення температури тіла, диспепсичні явища, кандидоз, рідко — лейкопенія.

Цефпіром (кейтен) — антибіотик четвертого покоління цефалоспоринів. Має в молекулі позитивний і негативний заряди, що дає змогу йому проникати крізь мембрани грамнегативних бактерій, забезпечує стійкість відносно р-лактамаз і широкий спектр антибактеріальної дії (висока ефективність відносно грампозитивних і грамнегативних аеробних і анаеробних мікроорганізмів).

Показання: лікарняні та позалікарняні інфекції, емпірична терапія при захворюваннях дихальних шляхів, септицемії, інфекції сечових шляхів, шкіри і м'яких тканин, хірургічних інфекцій.

Побічна дія, протипоказання: подібні до інших похідних цефалоспорину.

Цефепім (максипім) має дуже високу стійкість до Р-лактамаз і швидко проникає всередину грамнегативних бактеріальних клітин.

12.2.1.1.3. КАРБАПЕНЕМИ.

Першим препаратом карбапенемів є іміпенем, напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, що походить від тієнаміцину, продукту Streptomyces cattlega.

Препарат є ефективним щодо грампо-зитивних, грамнегативних бактерій, аеробних та анаеробних мікроорганізмів.

Механізм дії іміпенему, як і інших (3-лактамних антибіотиків, пов'язаний з пригніченням синтезу клітинної оболонки мікроорганізмів. На відміну від пеніциліну препарат стійкий до дії Р-лактамаз, але руйнується дигідропептидазою-1.

У зв'язку з цим у клінічній практиці застосовують препарат тієнам, що містить іміпенем та інгібітор дегідгопептидази-1 циластатип. Аналогічним комбінованим препаратом є примаксин.

Ці препарати вводять тільки внутрішньовенно.

Показання: тяжкі інфекції різної локалізації (пневмонія, бронхіт, перитоніт, сепсис, захворювання сечових шляхів, шкіри).

Меропенем (меронем) — антибіотик групи карбапенемів, за будовою близький до іміпенему. Має позитивні властивості іміпенему і циластатину.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Меропенем при парентеральному введенні швидко створює бактерицидну концентрацію в крові — через ЗО хв. Слабко зв'язується з білками плазми крові (2 %). Добре проникає в тканини та рідини організму. Через 6 год рівень препарату в плазмі крові значно знижується (до 1 мкт/мл).

Препарат частково метаболізується в організмі. Близько 70 % виводиться у незміненому вигляді. У осіб похилого віку екскреція гальмується.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Препарат широкого спектра дії. Впливає на більшість грампозитивних, грамнегативних, аеробних та анаеробних бактерій. Порушує синтез клітинної оболонки.

Стійкі до меропенему Xanthomonas maltophilis, Enterococcus faucium та мети-цилінрезистентні стафілококи.

Тип дії — бактерицидний.

Показання: інфекції дихальних шляхів (пневмонія, в тому числі госпітальна — нозокоміальна, бронхіт), сечових шляхів, черевної порожнини, гінекологічні інфекції (ендометрит), шкіри, м'яких тканин, менінгіт, септицемія. Разом з противірусними і протимікозними засобами призначають при полімікробних інфекціях.

Протипоказання: підвищена чутливість до меропенему.

Побічна дія: висипи, кропив'янка, свербіж, біль у животі, нудота, блювання, діарея, тромбоцитопенія, еозинофілія, ней-тропенія, підвищення активності ферментів печінки, головний біль, парестезії, кан-дидоз порожнини рота і піхви; тромбофлебіт, біль, запалення при внурішньовенно-му введенні, дискомфорт при внутрішньо-м'язовому введенні.

12.2.1.1.4. МОНОБАКТАМИ.

Азтреонам (азактам) — антибіотик групи монобактамів, який, на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, має моноциклічну лактамну систему.

Фармакокінетика. При парентеральному введенні препарат швидко створює бактерицидні концентрації у крові.

Фармакодинаміка. Антибіотик широкого спектра дії. Механізм дії пов'язаний з порушенням синтезу оболонки мікроорганізмів. Стійкий до дії р-лактамаз. Тип дії — бактерицидний. Впливає переважно иа грамнегативні аеробні мікроорганізми, у тому числі на штами — продуценти Р-лактамаз. Pseudomonas spp. (за винятком psedo-monas aeruginosa) стійкі до азтреонаму. Практично неактивний відносно грампози-тивних аеробних та анмеробних бактерій. Між азтреонамом та пміноглікозидами існує перехресна стійкість. Азтреонам не порушує баланс мікрофлори кишок. Поєднує ефекти пеніцилінів, цефалоспоринів, клін-даміцину, метронідазолу, аміноглікозидів.

Показання: тяжкі бактеріальні інфекції сечових шляхів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит, гонорея), дихальних шляхів (пневмонія, емпієма плеври), менінгіт, сепсис, захворювання органів черевної порожнини і малого таза, післяопераційні інфекційні ускладнення, перитоніт, захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин.

Протипоказання. Тяжкі порушення функції нирок, печінки, підвищена чутливість до азтреонаму.

Побічна дія: висипи на шкірі, множинна еритема, петехії, кропив'янка, свербіж, підвищення протромбінового часу, а також активованого часткового тромбопластинового часу, тромбоцитопенія, еозинофілія, диспепсія, нудота, блювання, порушення смаку, підвищення активності ферментів печінки, флебіт, тромбофлебіт, головний біль, потьмарення свідомості, міальгія, біль у кістках, стоматит, набряки молочних залоз.

12.2.1.2. МАКРОЛІДИ І АЗАЛІДИ.

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин) — це антибіотики, які в основі молекули містять макроциклічне лактонне кільце, пов'язане з одним чи кількома вуглеводневими залишками.

Макроліди поділяють на препарати, які отримують біосинтетичним шляхом, або природні (еритроміцину, олеандоміцину фосфат), та напівсинтетичні. Вони є резервними антибіотиками, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні коки, мікоплазми, бруцели, рикетсії, клостридії, коринебактерії. Неактивні до грамнегативних бактерій, вірусів, грибів. Діють бактеріостатично. Малотоксичні, майже не викликають алергічних реакцій.

Фармакокінетика. Еритроміцин добре абсорбується у травному каналі, проте, зважаючи на його здатність руйнуватися в кислому середовищі шлунка, препарат слід приймати за годину до їди. Він також швидко абсорбується у прямій кишці. Максимальна концентрація визначається через 3 — 4 години, тримається протягом 6 — 7 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Більше накопичується в печінці, легенях, селезінці, лімфатичних вузлах. Добре проникає крізь плаценту, гірше — через гематоенцефалічний бар'єр. Виводиться з сечею і жовчю.

Призначають перорально або місцево. Для внутрішньовенного введення існує форма — еритроміцину фосфат.

Показання: захворювання дихальних шляхів, скарлатина, коклюш (кашлюк), дифтерія (разом з дифтерійною сироваткою), сепсис, остеомієліт, хвороба легіонерів, інфекційні захворювання новонароджених, викликані хламідіями.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість до антибіотика, тромбофлебіт, тяжкі порушення функції печінки, захворювання з алергічним компонентом.

Побічна дія: диспепсичний ефект — подразнювальна дія на слизові оболонки шлунка і тонкої кишки, посилення перистальтики кишок; іноді алергічні реакції, у випадках тривалого приймання — гепатотоксичність.

До олеандоміцину фосфату мікрофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олететрин).

Останнім часом отримано нові напівсинтетичні макроліди з 14-членним кільцем (кларитроміцин, рокситроміцин, диритроміцин, флуритроміцин). Ці макроліди мають широкий спектр дії. їх призначають при інфекціях дихальних, сечових шляхів, отиті, синуси-ті, дифтерії, коклюші, хворобі легіонерів та ін.

Кларитроміцин — антибіотик групи макролідів.

Фармакокінетика. Препарат добре абсорбується з травного каналу. Максимальна концентрація у крові досягається через 1—2 год й утримується 8—12 год. Метаболізується з утворенням 14-гідро-ксикларитроміцину, який має слабшу хіміотерапевтичну дію порівняно з кла-ритроміцином. Виділяється головним чином нирками і з жовчю. Має високу протимікробну активність відносно коків, мі-коплазми, хламідій, токсоплазми, Helicobacter pylori.

Показання: менінгіт, тонзиліт, синусит, бронхіт, пневмонія, дерматит, токсоплазмоз, захворювання, що викликані хламі-діями, Helicobacter pylori, зокрема виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

Препарат призначають по 0,25 — 0,5 г 2 рази на добу, курс лікування 5—14 днів.

Кларитроміцин хворі переносять добре. Інколи виникає біль у ділянці живота, нудота, пронос. Хворим з недостатністю нирок (кліренс креатиніну менше ЗО мл/хв) дозу кларитроміцину зменшують у 2 рази.

3 бережністю призначають хворим з порушенням функції печінки.

Протипоказання: захворювання печінки.

Близькими до макролідів є азаліди.

Шляхом введення в макроциклічне лак-тонне кільце еритроміцину адаметильної групи було синтезовано нову сполуку з 15-членним кільцем, яка має принципово нові властивості — азитроміцин (сумамед).

Азитроміцин є першим представником групи антибіотиків-азалідів.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Швидко абсорбується у травному каналі, що забезпечується його стійкістю та лінофільніс-тю. Максимальна терапевтична концепція в крові досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.

Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м'які тканини.

Слабко зв'язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв'язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов'язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 — 7 днів після прийому, що дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 — 5 днів.

Виведення азитроміцину відбувається у 2 етапи. Перший період напіввиведення становить 14 — 20 год, другий — 41 год. Це дає змогу приймати препарат 1 раз на добу.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Азитроміцин — антибіотик широкого спектра дії. Тип дії — бактерицидний. Є високоефективним препаратом щодо грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі тих, що продукують Р-лактамазу (стафілококи,стрептококи, пневмококи), так і грамнегатив-них мікроорганізмів (ентерококи, кишкова та гемофільна палички, шигели, сальмонели), а також мікоплазми, легіонел, бактероїдів.

Порівняно з еритроміцином ефективніший відносно грамнегативних мікроорганізмів, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься.

Показання: захворювання, що викликані чутливими до препарату мікроорганізмами: інфекції верхніх дихальних шляхів (ангіна, синусит, тонзиліт, середній отит), скарлатина, інфекції нижніх дихальних шляхів (бактеріальна, атипова пневмонія, бронхіт), інфекції шкіри та м'яких тканин (бешиха, імпетиго, вторинно інфікований дерматит), інфекції сечостатевих шляхів (неускладнений уретрит, цервіцит); хвороба Лайма (борелід) - для лікування у початковій стадії, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційовані з Helicobacter pylori.

Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків групи азалідів і макролідів; порушення функції нирок, печінки.

Побічна дія: нудота, діарея, біль у животі, блювання, метеоризм, транзи-торне підвищення активності ферментів печінки, алергічні реакції, частіше висипи.

12.2.1.3. ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ЛІНКОМІЦИНУ.

Близькою до макролідів і азалідів за спектром, механізмом і фармакологічними властивостями є група лінкоміцину: лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин.

Лінкоміцину гідрохлорид дуже активно впливає на більшість штамів патогених стафілококів, а також на пневмокок, стрептокок, клостридії, збудників сибірки, дифтерії, бактероїди, пастерели та деякі інші бактерії, спірохети, актиноміцети, мікоплазми. Стійкі до його дії менінгококи, гонококи, гемофільна паличка. Стійкість до препарату розвивається повільно. Дія лінкоміцину гідрохлориду головним чином бактеріостатична, у високих концентраціях — бактерицидна. Можливий антагонізм з антибіотиками-макролідами. Лінкоміцин накопичується у кістковій тканині.

Показання: гострий і хронічний остеомієліт, пневмонія, гнійні ураження шкіри і м'яких тканин тощо.

Побічна дія: диспепсичні явища, можливе виникнення псевдомембранозно-го коліту, іноді негативний вплив на кровотворення — лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; у випадках тривалого лікування — підвищення трансаміназної активності, кишковий дисбактеріоз, алергія: при внутрішньовенному введенні — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, слабкість скелетної мускулатури.

Кліндаміцин має широкий спектр дії, є активнішим у 2—10 разів, ніж лінкоміцин.

12.2.1.4. ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ТЕТРАЦИКЛІНУ.

До групи тетрацикліну належать антибіотики, в основі структури яких є конденсована чотирициклічна система.

Виділяють препарати, які отримані біосинтетичним шляхом, як продукти грибів Streptomyces aureofaciens (тетрациклін,тетрацикліну гідрохлорид) та напівсинтетичні похідні — метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони активні відносно грампозитивних і грамнегативних коків, збудників бацилярної дизентерії, черевного тифу, патогенних спірохет, збудників особливо небезпечних інфекцій: чуми, туляремії, бруцельозу, холери, рикетсіозу, збудників пситакозу, трахоми, венеричної гранульоми, деяких найпростіших. Не впливають на синьогнійну паличку, істинних вірусів, гриби, найпростіших.

Механізм бактеріостатичної дії пов'язаний з гальмуванням синтезу білка мікробної клітини (зв'язок з малими SO-S субодиницями рибосом), пригніченням ферментних систем (внаслідок утворення хелатних зв'язків із Mg2+, Ca2+, Fe2+), конкуренцією з рибофлавіном.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Абсорбуються в тонкій кишці не повністю, забезпечують бактеріостатичні концентрації через 2—4 год, утримуються у кров'яному руслі 6 — 8 год. Затримують абсорбцію молока, лікарських засобів та продуктів харчування, які містять кальцій, магній, залізо, алюміній. Утворюють малорозчинні комплекси з кальцієм, залізом. У випадках приймання вагітними і годувальницями у дітей може розвиватися карієс зубів. Розподіляються рівномірно в усіх органах і тканинах, але переважно в печінці й кістках.

Тетрацикліни добре проходять крізь плаценту, частково через ГЕБ. Виводяться з сечею, фекаліями, молоком, жовчю. Частина тетрациклінів повторно абсорбується з тонкої кишки.

Показання: рекомендують приймати разом з ністатином, вітамінами групи В, при порушенні травлення — з галаскорбіном, лактозою. Ефективні при інфекційних процесах органів травного і дихального апаратів, сечових, жовчних шляхів, у хворих на актиномікоз, пситакоз, бруцельоз, газову гангрену, дифтерію, холеру, сифіліс, з гнійними ранами тощо.

Протипоказання: вагітність (можлива тератогенна дія), захворювання печінки і крові, дітям перших років життя.

Побічна дія: ускладнення з боку травного каналу, гепатотоксичність, дисбактер

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 744 | Нарушение авторских прав