АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Протипротозойні засоби.

Протипротозойні засоби застосовують при захворюваннях, що викликаються найпростішими.

До цієї групи засобів відносять:

1. Протималярійні засоби (хініну дигідрохлорид, хінгамін, мефлохін, хлоридин, примахін).

2. Засоби для лікування хворих на трихомоноз (метронідазол, клотримазол.

3. Засоби для лікування хворих на лямбліоз (метронідазол, фуразолідон)

4. Засоби для лікування хворих на токсоплазмоз (хлоридин, сульфадимезин).

5. Засоби для лікування лейшманіозу: солюсурмін, метронідазол.

12.2.8.1. ПРОТИМАЛЯРІЙНІ ЗАСОБИ.

1. Протималярійними називають лікарські засоби, яким властива пряма згубна дія на збудника малярії — плазмодія.

Першим і єдиним засобом лікування хворих на малярію був хінін. Задовго до з'ясування етіології малярії тубільці Перу успішно лікували хворих корою хінного дерева (Cinchonae), різні види якого зростають у дикому вигляді в Південній Америці (Перу, Болівія, Колумбія).

Усередині XVII ст. хінну кору було завезено до Європи і з початку XVIII ст. її почали широко призначати хворим на малярію та інші гарячкові захворювання. У 1816 р. російським вченим Ф. І. Пзе з кори хінного дерева було виділено її головну діючу речовину — алкалоїд хінін.

Хімічну будову хініну вивчено у 1878—1879 pp. О. М. Бутлеровим та А. М. Вишнеградським, синтез здійснено у 1944 р. Пізніше було створено значну кількість синтетичних протималярійних засобів, пошук яких продовжується і тепер.

Крім специфічних препаратів для лікування хворих на малярію широко застосовують сульфаніламіди (сульфадиметоксин, сульфален), антибіотики (доксициклін) та комбіновані препарати (фансидар, фансимефа, малоприм).

В основу сучасної класифікації протималярійних засобів покладено їх хімічну структуру:

1. Похідні 4-метанолхіноліну (хінінудигідрохлорид, сульфат, гідрохлорид; мефлохін).

2. Похідні 4-амінохіноліну (хінгамін, гі-дроксихлорохін).

3. Похідні 8-амінохіноліну (примахін, хіноцид).

4. Діамінопіримідин (хлоридин).

5. Похідні бігуаніду (бігумаль, хлорпрогуаніл).

6. Похідні 9-аміноакридину (акрихін).

7. Сульфаніламіди (сульфален, сульфапіридазин, сульфадиметоксин).

8. Сульфони (діафенілсульфон).

9. Група тетрацикліну (доксициклін).

10. Комбіновані препарати (фансидар, меткельфін).

На різних стадіях розвитку малярійному плазмодію властива різна чутливість до хіміотерапевтичних препаратів. У зв'язку з цим кожний протималярійний засіб має переважний вплив на ті чи інші форми і стадії розвитку плазмодіїв. Залежно від цього розрізняють кілька типів дії протималярійних засобів.

Шизонтотропна дія — це дія на безстатеві форми плазмодіїв, шизонти. Залежно від їх локалізації розрізняють дію:

гістошизоптотропну — на тканинні шизонти, яка має проявлятися відносно прееритроцитарних (первинних тканинних) форм і параеритроцитарних (латентних вторинних тканинних);

гематошизонтотропиу — на еритро-цитарні шизонти.

Гамонтотропна дія — це дія на статеві форми плазмодіїв, гамонти, і на форми метагамного розмноження, які виникають у тілі комара після копуляції чоловічих і жіночих гамонт. На цьому етапі може виявлятися споронтоцидна дія на обцисти, які у зв'язку з цим втрачають здатність завершувати розвиток до стадії спорозоїта в організмі комара.

Серед протималярійних засобів немає препаратів, які здатні діяти на зрілі спорозоїти.

Усі перелічені типи дії протималярійних засобів визначають роль, яку кожний з них відіграє у комплексному лікуванні хворих на малярію.

1. Гематошизонтотропні, або кров'яні, шизонтоциди використовують для зупинення гострих нападів малярії і для лікування у випадках хронічного перебігу хвороби.

2. Первиннотканинні шизонтоциди застосовують для етіологічної (істинної, або радикальної) хіміопрофілактики малярії у хворого. Вона має індивідуальний характер і грунтується на запобіганні проникненню плазмодіїв у кров та формуванню еритроцитарних мерозоїтів.

3. Вториннотканинні шизонтоциди запобігають виникненню віддалених рецидивів, що зумовлені згубною дією на параеритроцитарні форми плазмодіїв.

4. Гамонтоциди, викликаючи загибель гамонтів, запобігають зараженню комара, переривають епідеміологічний ланцюг поширення малярії від хворої людини до здорової. Це засоби масової, або епідеміологічної, профілактики малярії.

5. Споронтоциди, які порушують процес розвитку плазмодіїв у організмі комара, роблять його безпечним для людини, їх також використовують як засоби масової профілактики малярії.

Дія протималярійних засобів спочатку проявляється припиненням розвитку плазмодія на тому чи іншому етапі (шизонто-, гамонтостатичний ефект), а потім через різний час завершується загибеллю паразита (шизонто-, гамонтоцидний ефект). Ступінь ушкодження збудника малярії залежить від дози та механізму дії препарату.

Фармакокінетика. Після введення всередину всі препарати швидко абсорбуються у кишках. Пік концентрації у крові досягається через 1—4 год після одноразового прийому. Усі препарати міцно зв'язуються з білками, але одні — у крові (хінін, мефлохін), а інші — у тканинах (хлорохін, примахін). В останньому випадку виникає небезпека розвитку побічної дії.

Усі протималярійні засоби метаболізу-ються в печінці, тому в разі пригнічення мікросомних ферментів печінки інактивація сповільнюється. Виведення — через нирки переважно у вигляді метаболітів (хінін, хлорохін, примахін), частково в незміненому вигляді (1 —10 %), або через кишки (мефлохін, хлорохін). Хлоридин виводиться з молоком жінок, які годують груддю. Т1/2 більшості препаратів не перевищує 24 год, і тільки хлоридин затримується в організмі протягом кількох днів. Це дуже цінна властивість при використанні препаратів з профілактичною метою. Разом з тим такі препарати здатні кумулювати головним чином за рахунок зв'язку з білками тканин. Прискорюють виведення хлоридину лужні рідини, які можна приймати всередину, хініну — кислі. Фансидар має подовжену дію: ефект однієї дози продовжується до 4 тижнів.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Протималярійні засоби з швидкою шизонтоцидною дією (хінгамін, примахін, хіноцид, хінін) пригнічують синтез ДНК. Цей ефект може відбуватися як у мікробних клітинах, так і в клітинах хазяїна, у зв'язку з чим вибіркова токсичність цих препаратів залежить від їх накопичення у клітині плазмодіїв. За молекулярним механізмом дії на синтез нуклеїнових кислот згадані препарати відносять до інтеркалюючих агентів, які призводять до втручання чужорідної молекули між сусідніми парами основи подвійної спіралі ДНК. Зв'язування двох спіралей ДНК інтеркалюючим агентом перешкоджає розплетенню ланцюгів ДНК, внаслідок чого синтез нової макромолекули ДНК (редуплікація), як і матричної РНК, стає неможливим. Крім того, на основі мембраностабілізуючих властивостей хінін перешкоджає проникненню шизонтів через оболонку еритроцитів. Ущільнює оболонку лізосом також хінгамін, що порушує засвоєння гемоглобіну внутрішньо-еритроцитарними формами плазмодіїв.

Препарати, які виявляють шизонтоцидний ефект поступово (хлоридин, сульфаніламіди), діють специфічніше на основі конкурентного антагонізму з ПАБК. Вони або перешкоджають її перетворенню на фолієву кислоту, блокуючи дигідрофолатредуктазу, або порушують енергозабезпечення цього процесу, блокуючи АТФ-азу. Мефлохін викликає накопичення хінга-міну в еритроцитах, які заражені плазмодієм, у зв'язку з чим підвищується ефективність хінгаміну при виникненні резистентності у збудників малярії.

Зазначені особливості протималярійних засобів також зумовлюють неоднакову їх ефективність відносно збудника малярії на різних стадіях його розвитку.

Побічна дія. Більшість протималярійних препаратів хворі переносять добре. Ускладнення виникають у випадках їх тривалого (від кількох тижнів до кількох років) застосування у високих дозах. Оскільки найпоширенішим шляхом введення протималярійних засобів є травний канал, більша частина їх (хінгамін, примахін, хіноцид, мефлохін, хлоридин, фансидар) викликає диспепсичні явища, іноді з порушенням клітинного складу периферичної крові у вигляді анемії (примахін) або лейкопенії (хінгамін, хлоридин). Небезпечні порушення згортання крові, що може спричинити дисеміноване внутріш-ньосудинне згортання крові (хінгамін у разі парентерального введення), зниження адгезії та агрегації тромбоцитів (гідрокси-хлорохін). Кардіоміопатія може виникати під час лікування хініном, хінгаміном (аритмія), хлоридином (біль у ділянці серця), мефлохіном (брадикардія). Неврологічні симптоми — головний біль, запаморочення, шум у вухах, порушення зору (синдром цінхонізму), можуть виникати під час лікування хініном, хінгаміном і хлоридином. Віддаленим наслідком інтенсивної терапії хініном і хінгаміном може бути втрата слуху. Хінгамін може призводити до периферичних невритів і невро-міопатії, яка починається з проксимальних відділів кінцівок і поступово охоплює всі групи м'язів.

Місцевоподразнювальна дія — виникнення інфільтратів з осередками некрозу (особливо у дітей) може спостерігатися при підшкірному введенні розчинів хініну, дерматит, який нагадує червоний лишай, — під час лікування хінгаміном. Окремі препарати (хінін, фансидар) викликають алергічні реакції.

Більшість перелічених побічних ефектів, крім глухоти, спричиненої хінгаміном, мають оборотний характер, поступово зникають після відміни препаратів, легко піддаються лікуванню симптоматичними засобами. Більш загрозливим ускладненням, яке потребує невідкладної допомоги, інтенсивної терапії і обмінного переливання крові, є гемоглобінурійна гарячка, зумовлена ідіосинкразією, або природженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ). Ця аномалія трапляється серед американських та африканських негрів (тип А — помірний), а також серед корінного населення Кавказу і Середземномор'я (тип В — сильний). Цей стан виникає у відповідь на одноразове, особливо парентеральне, введення хініну, при-махіну, хіноциду і проявляється місцевими та загальними реакціями алергічного типу, до яких приєднується недостатність кровообігу, бронхоспазм, гострий гемоліз еритроцитів, гемоглобінурія, тромбоцитопенія або тромбоцитопенічна пурпура.

Не менш істотним ускладненням під час лікування хворих на малярію є розвиток резистентності її збудників до препаратів, що значно знижує ефективність лікування. Резистентність збудників малярії, незалежно від механізму дії препаратів, зберігається протягом усього життєвого циклу паразита і передається потомству.

Швидкість селекції резистентності до різних протималярійних препаратів залежить від широти їх застосування, від розмірів популяції збудника, який підлягає їх виливу, швидкості мутації у паразитів і ефективності заходів, що обмежують поширення інфекції. Препаратами вибору в разі виникнення резистентності у плазморійним засобом, резистентність плазмодіїв до нього розвивається поступово. Спектр антипротозойної дії хінгаміну охоплює також збудників позакишкового амебіазу, лямбліозу, балантидіазу та деяких гельмінтозів. Препарат ефективний при дифузних захворюваннях сполучної тканини (червоний вовчак, склеродермія, ревматоїдний артрит), при серцевій аритмії (екстрасистолія, пароксизмальна форма мерехтливої аритмії), зумовлює десенсибілізуючий і протизапальний ефект.

При введенні всередину абсорбується швидко і повністю, розподіляється в організмі рівномірно, може кумулювати за рахунок тропності до білків крові, нуклеїнових кислот і меланіну. Накопичується в паренхіматозних органах і тканинах, в яких міститься меланін. Метаболізується в печінці и виводиться з організму у вигляді метаболітів нирками (90 %) і кишками (10 %). Індуктори мікросомних ферментів печінки прискорюють інактивацію, а луги — виведення препарату з організму.

Побічна дія: нудота, блювання, запаморочення, шум у вухах, порушення слуху (рідко) і акомодації, зниження гостроти зору, відкладання пігменту в рогівці, біль у животі, помірна лейкопенія (може з'являтися у випадках тривалого застосування); колапс (у разі швидкого внутрішньовенного введення).

Хлоридин (піриметамін, тіндурин, дераприм та ін. — 2,4-діаміно-5-паря-хлор-феніл-6-етилпіримідин). Ефективний відносно еритроцитарних шизонтів і гамонтів усіх видів плазмодіїв, але діє повільніше, ніж хінгамін. Активний також відносно прееритроцитарних форм P. falciparum. Згубно діє на збудників токсоплазмозу. Добре абсорбується після прийому всередину, швидко проникає у легені, печінку і селезінку, зв'язується з білками плазми крові (80 %). Метаболізується в печінці, метаболіти виділяються з сечею, а також з молоком матері. Виводиться повільно, терапевтична концентрація в крові зберігається протягом двох тижнів.

Побічна дія: диспепсичні явища, головний біль, запаморочення, порушення функції печінки, біль у ділянці серця, мегалобластна анемія, лейкопенія, тератогенний вплив.

Хінін (хініну гідрохлорид — б'-мето-ксихіноліл-4')-(5-вінілхінуклідил-2)-карбінол). Має гематошизонтоцидну дію на збудників основних форм малярії. Значно поступається всім сучасним протималярійним засобам і в першу чергу хінгаміну, але у разі виникнення до них резистентності плазмодіїв зберігає свою ефективність.

Швидко (1—3 год) абсорбується при введенні всередину. У плазмі крові на 70 % зв'язується з білками, метаболізується в печінці, не кумулює, повністю і швидко виділяється нирками.

Крім антималярійної дії препарат має анальгезуючий і жарознижувальний ефекти, пригнічує функцію ЦНС. Під впливом хініну знижується скорочувальна здатність міокарда і подовжується рефрактерний період, знижується тонус скелетних м'язів, зменшується вміст глюкози в крові, стимулюються скорочення матки. Деякі з цих ефектів мають терапевтичне застосування (протиаритмічний, посилення пологової діяльності).

Побічна дія: гемоглобінурійна гарячка і тромбоцитопенічна пурпура, які виникають на основі ідіосинкразії до хініну (дефіцит Г-6-ФДГ). Місцево хінін має подразнювальну дію на тканини, і тому ін'єкції його роблять тільки внутрішньовенно.

Примахін (примаквіну дифосфат, авлон, неоквіпеніл — 8-(4-аміно-1-метил-бутаміно) 6-метоксихінолін) — активний засіб відносно екзоеритроцитарних (пре-і пара-) тканинних форм плазмодіїв. Має слабку шизонтоцидну дію при всіх формах малярії, особливо тропічній, а також виражену гамонтотропну дію на всі види плазмодіїв.

Швидко абсорбується в кишках. Після досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (через 1—2 години) у великій кількості виявляється в легенях, мозку, серці й скелетних м'язах. Швидко метаболізується і виводиться з сечею переважно у вигляді метаболітів.

Побічна дія: біль у животі, інші диспепсичні явища, біль у ділянці серця, загальна слабкість, загальний ціаноз (метгемоглобінемія), гострий внутрішньосудинний гемоліз з гемоглобінурією у випадках дефіциту Г-6-ФДГ. Не слід призначати з препаратами гемолітичної дії (сульфаніламідами).

Хіноцид (квіноцид). За хімічною будовою подібний до примахіну; діє на параеритроцитарні тканинні та статеві форми плазмодіїв. Із кишок абсорбується швидко, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 2 год. Метаболізується в печінці, виділяється з організму з сечею переважно у вигляді метаболітів.

Побічна дія: диспепсичні явища, метгемоглобінурія, лейкопенія, агранулоцитоз; не слід поєднувати з іншими протималярійними засобами: може підвищитись його токсичність.

Мефлохін (лартам — DL-epumpo-a,2-піперидил-2,8-біс (трифторметил)-4-хіно-лінметанол). Має шизонтоцидну і гамонтоцидну дію на всі види плазмодіїв, незалежно від локалізації в організмі. Забезпечує радикальне вилікування при всіх формах малярії, у тому числі у випадках резистентності до інших протималярійних засобів.

Добре абсорбується після прийому всередину і дуже активно зв'язується з білками плазми крові. Концентрація в крові швидко досягає максимальної, знижується поступово, протягом кількох днів. Метаболізується в печінці, головний шлях виведення — кишки.

Побічна дія: біль у животі, нудота, блювання, запаморочення, брадикардія.

Фансидар (1-(Р-оксиетил)-2-метил-5-нітроімідазол) — комбінований препарат, який містить 500 мг сульфадоксину і 25 мг хлоридину (піриметаміну). Згубно діє на штами плазмодію, стійкі до хлорохіну та хлоридану. Одноразове введення препарату викликає зникнення шизонтів з крові, а також загибель прееритроцитарних форм плазмодіїв.

Застосовується для лікування та профілактики при всіх формах малярії. Не слід призначати у перші 3 місяці вагітності.

Побічна дія: алергічні реакції, диспепсичні явища.

Метакельфін складається з хлоридину (піриметаміну) і сульфалену.

12.2.8.1.1. ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИМАЛЯРІЙНИХ ЗАСОБІВ.

Показання. Для лікування і профілактики при всіх формах малярії широко застосовується хінгамін і гідроксихлорохін, який краще переноситься. У випадках полірезистентності збудника тропічної малярії призначають мефлохін або хінін, який тепер використовується як препарат «третьої лінії» разом з сульфаніламідами чи тетрациклінами. Як профілактичний засіб тривалої дії при всіх формах малярії призначають хлоридин або фанзидар. Хлоридин певною мірою може запобігати захворюванню на малярію новонароджених, виділяючись з молоком матері. Примахін і хіноцид призначають, щоб запобігти віддаленим рецидивам у випадках три- і чотиридобової малярії. Крім того, примахін разом із хінгаміном призначають для радикального вилікування при цих видах малярії та запобігання зараженню комарів і поширенню тропічної малярії (після лікування хінгаміном). Примахін і хлоридин застосовують для особистої хіміопрофілактики малярії. Гідроксихлорохін (плаквеніл) показаний також як засіб раннього лікування хворих на малярію у випадках високого ризику зараження.

Протипоказання. Для протималярійних засобів існують такі протипоказання: підвищена чутливість до них, особливо якщо вона пов'язана з природженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (хінін, примахін, хіноцид); тяжкі захворювання печінки й нирок (хінгамін, примахін, хлоридин, хіноцид, мефлохін); захворювання серця (хінгамін, хінін), зокрема стенокардія (примахін, хіноцид); патологія крові та кровотворних органів (хінгамін, примахін, хлоридин); захворювання очей (хінгамін); середнього і внутрішнього вуха (хінін); функціональні та органічні захворювання центральної нервової системи з явищами збудження (хінгамін); гострі інфекційні захворювання (крім малярії); загострення ревматизму (примахін); вагітність у ранні (хінгамін, хлоридин, фан-сидар) і пізні (хінін) терміни, дітям і новонародженим (мефлохін, фансидар).

Запобіжні заходи передбачають контроль за кров'ю і сечею для профілактики гострого гемолізу і гемоглобінурій-ної гарячки (хінгамін, примахін, хлоридин, хінін) і за одночасним застосуванням хін-гаміну, гідроксихлорохіну і дабехіну з антикоагулянтами (кровоточивість); хінгамі-ну — з саліцилатами і кортикостероїдами (дерматит), а також при псоріазі (загострення); примахіну — з препаратами, які пригнічують кровотворення (потенціювання); хіноциду — з іншими протималярійними засобами (підвищення токсичності).

12.2.8.1.2. ПЕРЕДОЗУВАННЯ, ІНТОКСИКАЦІЯ, ДОПОМОГА.

При передозуванні, наймовірнішому при лікуванні хініном і хінгаміном, у клінічній картині переважає пригнічення ЦНС, кардіотоксичний ефект (шлуночкова тахікардія, асистолія) і судинна недостатність (колапс), пригнічення дихання.

Лікування проводять за загальними принципами надання допомоги у випадках отруєння лікарськими засобами, спрямоване на виведення отрути з організму і відновлення життєво важливих функцій.

12.2.8.1.3. ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИМАЛЯРІЙНИХ ЗАСОБІВ.

На основі фармакодинамічних і фармакокінетичних особливостей сучасних протималярійних засобів, біологічних та епідеміологічних особливостей розвитку збудника малярії і його переносників, лікування хворих на малярію треба здійснювати з дотриманням таких правил:

1. Починати лікування слід якомога раніше, оскільки ударної стерилізуючої хіміотерапії малярії не існує.

2. Лікування проводити циклами або курсами, відповідно до стадій розвитку збудників. Переривчастість лікування для деяких засобів пов'язана також з небезпечністю кумуляції. Лікування проводити до повного зникнення збудників не тільки з периферичної, а й із депонованої крові.

3. Лікування повинно бути комбінованим у вигляді одночасного призначення двох або трьох протималярійних засобів з різними механізмами і з різною локалізацією дії для запобігання розвитку резистентності збудників.

4. Лікувальний ефект досягається призначенням усіх препаратів, які застосовують усередину; в тяжких випадках їх треба вводити підшкірно і в загрозливих — внутрішньовенно (хінгамін, хініну дигідрохло-рид).

5. Перед початком лікування, особливо при парентеральному введенні препаратів, обов'язково з'ясувати можливу наявність ідіосинкразії, що досягається цілеспрямованим опитуванням (анамнез), спеціальними лабораторними дослідженням і діагностичними пробами.

6. Протягом двох років після вилікування проводити протирецидивне лікування примахіном, особливо в період можливого зараження малярією, оскільки імунітет до неї нестійкий.

7. До комбінованого лікування хронічних хворих на малярію обов'язково вводити гамонтоцидні засоби (примахін, хло-ридин) для здійснення масової протиепі-деміологічної профілактики, тобто запобігання передачі малярії від хворої до здорової людини через комара.

8. При перебуванні здорової людини в небезпечному щодо захворювання на малярію районі проводити профілактику шляхом застосування засобів, які впливають на прееритроцитарні форми плазмодію (хлоридин), і гематошизонтотропних препаратів, які запобігають нападам гарячки, в порядку ранньої терапії (хінгамін, мефлохін). Особисту профілактику слід починати за кілька днів до прибуття до вогнища малярії, провадити протягом усього періоду перебування в ньому і ще 4 — 6 тижнів по його закінченні, коли зараження вже неможливе.

9. У процесі приймання протималярійних засобів систематично контролювати стан органів і систем, чутливих до протималярійних засобів.

10. Для запобігання можливим ускладненням або зменшення побічної дії лікування має бути комплексним, поєднувати застосування протималярійних засобів з препаратами загальнозміцнювальної, гепато- і кардіопротекторної дії та ін.

12.2.8.2. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТРИХОМАНОЗ.

Для лікування хворих на трихомоноз переважно застосовують похідні імідазолу (метронідазол, тинідазол, орнідазол та ін).

Метронідазол (трихопол, флагіл, кліон, вагімід, метрогіл — І-ф-оксіетил)-2-метил-5-нітроімідазол) впроваджений у медичну практику в 1951 р.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Метронідазол добре абсорбується у травному каналі, швидко проникає в усі тканини і органи. Значною мірою біотрансформується в печінці. Виводиться у вигляді медіонідазо-лу, його кон'югатів і метаболітів, головним чином нирками, також слинними залозами, з фекаліями, в період лактації — молочними залозами. Метронідазол та його метаболіти ідентифікують у слизі піхви, у сім'яній рідині.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язують з відновленням нітрогрупи під впливом нітроредуктаз, наступним токсичним впливом метаболітів на синтез ДНК та відновленого нікотинаміддинуклеотиду.

Метронідазол має широкий спектр дії щодо найпростіших (трихомонади, лямблії, лейшманії, амеби), впливає також на анаеробні бактерії, на Helicobacter pylori.

Препарат пригнічує ріст і розмноження мікробів і найпростіших.

Показання: гострий і хронічний трихомоноз, лямбліоз, амебіаз, лейшманіоз, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, гнійна анаеробна інфекція шкіри, анаеробна інфекція органів дихання, сечових шляхів, травного каналу, профілактика анаеробної інфекції (приймати перед порожнинною операцією).

Препарат призначають усередину, ректально, інтравагінально, парентерально.

У зв'язку з тим що метронідазол порушує дезінтоксикацію алкоголю (пригнічує ацетальдегіддегідрогеназу, підвищує рівень ацетальдегіду і сенсибілізує організм до алкогольних напоїв), його призначають для лікування хворих на алкоголізм.

Протипоказання: вагітність, годування груддю, порушення кровотворення, захворювання ЦНС.

Побічна дія: втрата апетиту, сухість, неприємний смак у ротовій порожнині, нудота, блювання, діарея, головний біль, кропив'янка, свербіж, лейкопенія.

З інших похідних імідазолу призначають тинідазол (фазитин); орнідазол (тиберал); міконазол (дактарин); еко-назол (екалін); нітазол (амінітразол); клотримазол (канестен); тенонітрозол (атрикан-250) та ін.

З похідних нітрофурану протитрихомонадну дію мають фуразолідон, який застосовують усередину і зовнішньо, а також амінохінол (див. «Засоби для лікування хворих на лямбліоз»).

12.2.8.3. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЛЯМБЛІОЗ.

Збудником лямбліозу є Lamblia intestinalis; захворювання супроводжується дисфункцією кишок (дуоденіт, ентерит).

Для лікування хворих призначають:

1) похідні нітроімідазолу (метроніда-зол, тинідазол, орнідазол);

2) похідні нітрофурану (фуразолідон);

3) похідні хіноліну (амінохінол).

Амінохінол є ефективним для лікування хворих на лямбліоз, лейшманіоз шкіри, токсоплазмоз, системні захворювання сполучної тканини.

Побічна дія: диспепсичні явища, головний біль, шум у вухах, алергічні реакції, кволість.

12.2.8.4. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЛЕЙШМАНІОЗ.

Лейшманіоз — трансмісивне протозойне захворювання. Розрізняють такі його форми:

а) вісцеральний лейшманіоз із хронічним перебігом (гарячка, анемія, лейкопенія, спленомегалія, кахексія);

б) лейшманіоз шкіри — обмежене ураження шкіри з виразками і рубцями.

Головним засобом для лікування хворих на вісцеральний лейшманіоз є препарати п'ятивалентного стибію (сурми), які вводять парентерально.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії солюсурміну (комплексна сполука стибію з кислотою глюконовою) полягає у блокаді сульфгідрильних груп тіолових ферментів, що зумовлює пригнічення біологічного окиснення і розмноження лейшманій.

Показання: вісцеральний лейшманіоз, лейшманіоз шкіри. При ускладненій бактеріальній інфекції одночасно призначають антибіотики або сульфаніламідні препарати.

Протипоказання: супутні гострі інфекційні, захворювання, значна дистрофія, інтоксикація внаслідок хронічних захворювань, тяжкі ураження внутрішніх органів, які не пов'язані з лейшманіозом.

Побічна дія: нудота, головний біль, висип на шкірі, рідко агранулоцитоз. У випадках передозування вводять унітіол.

З препаратів п'ятивалентного стибію призначають натрію стибіоглюко-нат. Його вводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово.

Побічна дія: блювання, порушення апетиту, брадикардія, артеріальна гіпотензія, біль за грудниною.

При вісцеральному лейшманіозі і лейшманіозі шкіри застосовують препарат п'ятивалентного стибію — глюкантим (меглюмін антимонат), який вводять внут-рішньом'язово. При лейшманіозі шкіри можна застосовувати місцево.

Протипоказання: туберкульоз легень, значне порушення функції печінки, нирок, тяжкі захворювання серцево-судинної системи.

Побічна дія: гарячка, нудота, блювання, кашель.

Пентакаринат (пентадин) вводять внутрішньом'язово, у вигляді інгаляцій.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язаний з пригніченням синтезу ДНК найпростіших, блокадою тимідинсинтетази. Препарат активний відносно лейшманій, трипаносом, пневмонійної палички, грибів.

Показання: вісцеральний лейшманіоз, лейшманіоз шкіри, профілактика пневмонії у хворих на СНІД та у осіб з наявністю антитіл до ВІЛ-інфекції, африканська сонна хвороба.

Побічна дія: кашель, задуха, бронхоспазм, висипи, гарячка, анорексія, металічний смак у роті, втомленість, запаморочення, артеріальна гіпотензія, нудота, гострий панкреатит, підвищення рівня сечовини, креатиніну, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія.

Відомі також препарати неостибазин, пентостим.

Лише для лікування при лейшманіозі шкіри призначають мономіцину, флориміцину сульфат, метронідазол, амінохінол. Місцево призначають розчин акрихіну.

12.2.8.5. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТОКСОПЛАЗМОЗ.

Токсоплазмоз — це протозойне захворювання зоопозитивної природи з ураженням лімфатичних вузлів, кишок, легень, інших внутрішніх органів, очей, ЦНС.

Для лікування хворих призначають хлоридин, який пригнічує перетворення кислоти дигідрофолієвої на тетрагідрофолієву. Не слід призначати у першій половині вагітності у зв'язку з тератогенним впливом.

Препаратами, які призначають разом з хлоридином, а в першій половині вагітності у вигляді монотерапії, є сульфаніламіди.

Можна також призначати хінгамін, амінохінол.

Для кращого надходження препаратів до уражених тканин при хронічних формах лейшманіозу вводять лідазу.

12.2.8.6. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА АМЕБІАЗ.

Збудником амебіазу є Entamoeba histolyca, яка може локалізуватися у просвіті кишок, їх стінці, поза кишками. Клінічна картина пов'язана з ураженням товстої кишки (амебна дизентерія). При позакишковій формі розвивається гепатит, абсцеси печінки, інколи легень та інших органів.

Залежно від локалізації збудника амебіазу призначають певні протиамебні засоби.

Класифікація. Протиамебні засоби поділяють на такі групи:

1. Амебіциди, що ефективні при різних формах патологічного процесу (метронідазол, тинідазол, орнідазол).

2. Амебіциди прямої дії, ефективні переважно при локалізації амеб у просвіті кишок (інтетрикс, етофамід, хініофон, хлорхінальдон).

3. Амебіциди непрямої дії, ефективні при локалізації амеб у просвіті і в стінці кишок (тетрациклін, доксицикліну, мета-цикліну гідрохлорид).

4. Тканинні амебіциди, що також впливають на амеб у стінці кишок і в печінці (еметину, дигідроеметину гідрохлорид).

5. Тканинні амебіциди. Ефективні переважно при локалізації амеб у печінці (хінгамін).

Універсальними засобами для лікування хворих на амебіаз є похідні імідазолу (метронідазол, тинідазол, орнідазол), хоча вони не діють на цисти і потребують поєднання з амебіцидами, які впливають на амеби у просвіті кишок.

Найактивнішими вважають амебіциди, що впливають на амеби у просвіті кишок.

Етофамід (кітнос) є ефективним засобом, під впливом якого зникають амеби, а також клінічні симптоми захворювання. Під час приймання препарату рідко виникає дискомфорт, нудота.

Інтетрикс ефективний відносно амеб, грибів роду Candida, грампозитивних, грам-негативних бактерій.

Препарат призначають при гострій діареї інфекційного походження, кишковому амебіазі. Інтетрикс — малотоксичний препарат.

Побічна дія не визначається.

Хініофон здатний створювати високі концентрації в кишках, необхідні для аме-біцидної дії.

Препарат малотоксичний. Рідко спостерігається пронос, розвивається неврит зорового нерва.

Широко застосовують для лікування амебіазу алкалоїд кореню іпекакуани — еме-тин, який у зв'язку з подразнювальною дією призначають лише внутрішньом'язово.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Препарат виводиться нирками, тривало кумулює.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Еметин порушує метаболізм амеб, що локалізовані у стінці кишок і поза кишками.

Показання: амебіаз.

Побічна дія: тахікардія, серцева аритмія, біль у ділянці серця, артеріальна гіпотензія, нудота, блювання, пронос, слабкість м'язів, тремор, невральгії, порушення функцій нирок і печінки.

Для впливу на амеби, що локалізовані в печінці, призначають хітамін, оскільки він має здатність накопичуватися у печінці у високих концентраціях.

Непрямий вплив препаратів групи тетрацикліну на амеб у просвіті кишок реалізується завдяки пригніченню мікрофлори кишок і тому зменшенню забезпечення амеб киснем.

Протипротозойні засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Хінгамін Chingamin

Хлоридин Chloridinum

Хініну гідрохлорид Chinini hydrochloridum

Примахін Primachinum

Метронідазол Metronidazolum

Клотримазол Clotrimasolum

Еметину гідрохлорид Emetini hydrochloridum

Фуразолідон Furazolidonum

Таблетки по 0,25 г; в ампулах по 5 мл 5 % розчину. Усередину по 0,25 г 1—2 рази на добу; внутрішньом'язово і внутрішньовенно по 10 — 20 мл 5 % розчину Таблетки по 0,01; 0,025 г.

Усередину для лікування при малярії дорослим по 0,03 г на добу на 2 —3 приймання протягом 3 днів; для хіміоирофілактики — по 0,025 г 1 раз на тиждень протягом епідеміологічного періоду. Дітям — у дозах відповідно до віку. При гострому токсоплазмозі дорослим по 0,025 г 2 —3 рази на добу, дітям по 0,5 — 1 мг/кг маси тіла на добу. Проводять 3 курси по 5 —7 днів з інтервалом 7 — 10 днів.

Порошок, таблетки по 0,25 і 0,5 г; в ампулах 50 % розчин по 1 мл. Усередину 1 — 1,2 г на добу на 2 — 3 приймання після їди протягом 5— 7 днів; підшкірно по 2 мл двічі через 6 — 8 год; внутрішньовенно 1 мл розводять у 20 мл 40 % розчину глюкози або ізотонічного

розчину натрію хлориду

Таблетки по 0,009 г.

Усередину, добова доза для дорослих 0,027 г. Курс лікування 14 днів. Дітям дози зменшують відповідно до віку Таблетки по 0,25 г; у флаконах по 100 мл 0,5 % розчину. Усередину по 0,25 г 2 рази на день протягом 7—10 днів, іноді перші 3 — 4 дні призначають по 0,25 г 3 рази на день (курсова доза — 5 г); внутрішньовенно 100 мл 0,5 % розчину повільно протягом 20 — 30 хв (повторюють кожні 8 год) Вагінальні таблетки по 0,1 г; крем 1 % у тубах по 20 г; у флаконах по 15 мл 1 % розчину для зовнішнього застосування. Втирати або змазувати уражені ділянки шкіри 2 — 3 рази на добу: при дерматомікозах протягом 3 — 4 тижнів, при еритразмі — 3 тижні, при вульвіті та баланопоститі — 1—2 тижні. При трихомонадному кольпіті клотримазол вводять по 1 табл. Протягом 6 днів глибоко у піхву на ніч. У перші 3 місяці вагітності препарат призначають з обережністю

В ампулах по 1 мл 1 % розчину.

Внутрішньом'язово, підшкірно, дорослим по 1,5 мл 1 % розчину 2рази щодобово протягом 6 — 8 днів. Вищі дози для дорослих:

разова — 5 мл 1 % розчину, добова — 10 мл 1 % розчину. Дози для дітей зменшують відповідно до віку. У гострий період захворювання проводять 1—2 цикли лікування з інтервалом 7 — 10 днів

Порошок, таблетки по 0,05 г, гранули в упаковці по 50 г для дітей.

Усередину після їди. При дизентерії, паратифі, токсикоіпфекціях по 0,1 —0,15 г 4 рази на добу протягом 5—10 днів. Дози для дітей зменшують залежно від віку. Час лікування залежить від тяжкості перебігу інфекції. Не рекомендується приймати більше 10 днів. При лямбліозі — по 0,1 г 4 рази на добу. Дітям 10 мг/кг на день (3 — 4 прийоми). При трихомонадних інфекціях по 0,1 г 3— 4 рази на день протягом 3 днів. Крім того, протягом 7 — 14 днів проводять місцеве лікування: щодобово вводять у піхву 5 —6 г

порошку (фуразолідон і молочний цукор 1: 400 — 1: 500);

per rectum супозиторії — 0,004 — 0,05 г фуразолідону. Вищі дози для дорослих: разова 0,2 г, добова 0,8 г

Амінохіиол Aminochinolum

Солюсурмін Solusurminum Таблетки по 0,25 г і 0,05 г. Усередину після їди.

При лямбліозі — дорослим по 0,15 г 3 рази на добу циклами по 5 днів з перервою на 5 — 7 днів. Проводять 2 — 3 цикли. Дітям — відповідно до віку.

При лейшманіозі — дорослим 0,1—0,15 г 3 рази на добу циклами по 10—15 днів з перервою на 5 —7 днів. Проводять 2 цикли. Дози дітям зменшують відповідно до віку.

При токсоплазмозі — дорослим 0,1 —0,15 г 3 рази на добу циклами по 7 днів (разом з сульфадимезином) з перервою на 10 — 14 днів. Проводять 2 — 3 цикли.

При неспецифічному виразковому коліті (в комплексному лікуванні) 0,15 г 3 рази на добу циклами по 5 днів з перервою на 4 — 7 днів. Проводять 3 — 4 цикли Порошок; в ампулах по 10 мл 20 % розчину.

Внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно: при вісцеральному лейшманіозі щодня протягом 10—15 днів у вигляді 10 — 20 % розчину на воді для ін'єкцій. Дози (дорослим і дітям) встановлюють з розрахунку 0,04 г/кг (перша ін'єкція) і 0,07 г/кг (друга ін'єкція); потім по 0,1—0,12 г/кг

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 503 | Нарушение авторских прав