АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Препарати різних хімічних груп, інтерферони, інтерлейкіни.

Як протипухлинні застосовують препарати синтетичні (препарати платини — цисплатпин, платин; прокарбазин, мітоксантрон, іринотекан та ін.), а також інтерферони (реаферон, інтрон А) та інтерлейкіни (альдеслейкін — пролейкін).

Протипухлинні засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Адріаміцин Adriamycinum

Бензотеф Benzotephum

Вінбластин Vinblastinum

Вінкристин Vincristinum

Мієлосан Myelosanum

Проспідин Pr6spidinum

Порошок у флаконі — 0,01 г і 1 флакон води для ін'єкцій — 5 мл. Внутрішньовенно (вміст флакону розводять у 5 мл дистильованої води або ізотонічного розчину натрію хлориду), найчастіше по 60-75 мг/кг раз на 3-4 тижні в комбінації з іншими препаратами. Ослабленим хворим — 3 дні підряд у менших дозах. Проводити гематологічний контроль Порошок у флаконах по 0,01 і 0,02 г місткістю 20 мл; таблетки по 0,01 і 0,02 г. Внутрішньовенно по 10 чи 20 мг в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду тричі на тиждень. На курс лікування 15-20 ін'єкцій. У разі зменшення кількості лейкоцитів до 3 • 109 в 1 л і тромбоцитів до 100 • 109 віл лікування припиняють

Ліофілізований порошок по 0,005 — 0,01 г для ін'єкцій у флаконах. Внутрішньовенно раз на тиждень (перед введенням вміст флакону розчиняють у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Перша доза 0,025 мг/кг, потім дозу підвищують до 0,3 мг/кг. Курсова лікувальна доза 100-120 мг У флаконах по 1 і 0,5 мг, разом з розчинником.

Внутрішньовенно раз на тиждень, збільшуючи дозу від 0,05 до 0,15 мг/кг. Під час ремісії дозу зменшують до 0,05-0,075 мг/кг на тиждень Таблетки по 0,002 г.

Усередину, залежно від форми захворювання по 2-10 мг на добу в 1-3 прийоми. Курс лікування 3-5 тижнів Порошок в ампулах по 0,2 і 0,5 г; мазь 30% по 15 г.

Внутрішньом'язово в ізотонічному розчині натрію хлориду з розрахунку 100 мг на 2 мл; внутрішньовенно — з розрахунку 100 мг на 5 мл; дітям — з розрахунку 3 мг на 1 кг маси тіла. Загальна доза на курс лікування 1000— 3000 мг залежно від маси тіла дитини, дорослим 2-3,5 г;

Сарколізин Sarcolysinum

Тіофосфамід Thiophospha-midum

Фторафур Phthorafurum Фторурацил Phtoruracilum

Фосфестрол Phosphestrol

Хлорбутин Chlorbutinum

Циклофосфан

Cyclophos-phanum

Цисплатин

Cisplatinum

Чистотіл звичайний Chelidonium majus

Бабівник шорсткий

Gossypium

hissutum

Барвінок малий

Vinca minor

Мазь для змазування ранової поверхні протягом 7-10 днів після операційного видалення папілом глотки

Таблетки по 0,01 г; порошок у флаконах по 0,02 і 0,04 г. Усередину після їди раз на тиждень; внутрішньовенно і в порожнини. Разова доза для дорослих масою тіла понад 50 кг від 0,03 до 0,05 г, 50 кг і менше та дітей — 0,5-0,7 мг/кг. На курс лікування протягом 4-7 тижнів — 0,15— 0,25 г

Ліофілізований порошок у флаконах по 0,01 і 0,02 г; таблетки по 0,01 і 0,02 г.

Внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, внутрішньооче-ревинно, внутрішньоплеврально, а також безпосередньо в пухлину. По 0,01; 0,015; 0,02 г у вигляді 0,5 % розчину через 2, 4, 5 днів, у деяких випадках — раз на тиждень. На курс лікування 0,15-0,3 г в очеревинну та плевральну порожнини вводять по 0,02 г 1-2 рази на тиждень після попередньої евакуації ексудату

У капсулах по 0,4 г; в ампулах по 10 мл 4 % розчину. Усередину, внутрішньовенно через 12 год (ЗО мг/кг). На курс 30-40 г В ампулах по 5, 10, 20, 40 мл 2,5-5 % розчину.

Внутрішньовенно повільно по 10-15 мг/кг в день. Курс лікування 12 днів (3-7 г)

В ампулах по 0,5 мл 6 % розчину; таблетки по 0,01 і 0,02 г. Внутрішньовенно (повільно, іноді крапельно) 0,15 г протягом 20-25 днів. Протягом 2-3 місяців проводять підтримувальне лікування: всередину по 0,1 г 2-3 рази на день або внутрішньовенно по 0,3 г 1-2 рази на тиждень Таблетки по 0,002 і 0,005 г.

Усередину при хронічному лімфолейкозі по 0,002-0,01 г залежно від кількості лейкоцитів. Курс лікування 3-4 тижні. Загальна доза 0,2-0,4 г. У разі зменшення кількості лейкоцитів до (2,0-2,5) • 109в 1л призначають у підтримувальних дозах (0,002 г через день або 2 рази на тиждень). Хворим на лімфогранульоматоз щодня по 0,02 г, до кінця курсу лікування дозу зменшують до 0,01 г. На курс 0,4-0,5 г. Призначати препарат після лікування іншими цитостатичними засобами або променевої терапії можна не раніше, ніж через 1,5~2 місяці Порошок у флаконах по 0,2 і 0,5 г; таблетки по 0,05 г.

Внутрішньовенно, внутрішньом'язово, внутрішньоплеврально, внутрішньо-очеревинно. На курс 8—14 г

Порошок в ампулах чи у флаконах по 0,01 і 0,05 г; розчини 0,05, 0,1, 0,25 % для інфузій у флаконах по 20, 50, 100 і 200 мл.

Внутрішньовенно крапельно (розвести вміст флакону в 10 мл води для ін'єкцій, одержаний розчин розвести в 1 л ізотонічного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози) Настій трави (15 г на 200 мл окропу).

Усередину по 1/2 чи 1/3 склянки 2-3 рази на день за 15 хв до їди. Сировину (ЗО г) заливають 500 мл окропу, варять 5-7 хв, проціджують, п'ють по півсклянки З рази на день при ракових пухлинах, а з профілактичною метою — по півсклянки настою в день 2-3 дні на місяць; зовнішньо — лікувальна ванна і змащення уражених ділянок шкіри свіжим соком або маззю (на одну частину соку беруть 10 частин смальцю), спринцювання настоєм (ЗО г сировини заливають 1 л окропу, настоюють 3-4 години, проціджують)

Усередину: відвар кори (2 чайні ложки сухої кори на склянку окропу) по третині склянки 3-4 рази на день; рідкий екстракт кори по 30-40 крап. 2-3 рази на день

Усередину: настій трави з квітками (20 г сировини варити на малому вогні у 250 мл горілки) — по 8 крап, уранці й увечері. 4 дні вживають при статевій слабкості (після дводенної перерви лікування повторюють); настій листя (столова ложка сировини на склянку окропу) по третині склянки тричі на день.

Барвінок рожевий

Vinca rosea

Березовий гриб (чага)

Inonotus

oblyguns

Болиголов плямистий Conium maculatum

Буряк звичайний Beta vulgaris

Герань криваво-червона Geranum sanguineum

Зимолюбка зонтична Chimaphilla imbellata

Калина звичайна Viburnum opulus

Калюжниця болотяна Caltha palustris

Квасениця звичайна Oxalis acetosella

Кнік бенедиктинський

При артеріальній гіпертензії; відвар (ЗО г трави з квітками на 350 мл окропу) по півсклянки тричі на день при внутрішніх кровотечах

Зовнішньо: відвар (1 ст. л. трави на склянку окропу) для обмивання ран, виразок та при дерматиті, що супроводжується свербінням Внутрішньовенно у вигляді препарату вінбластину при генералізованих формах лімфогранульоматозу, лімфо- і ретикулосаркомі, хоріонепітеліомі матки (за призначенням лікаря)

Усередину у вигляді настою. Гриб облити водою, замочити у перевареній воді так, щоб він повністю був занурений у воду, настояти 4-5 год. Подрібнити і залити підігрітою до 50° С водою у співвідношенні 1: 5 (за об'ємом), використовуючи для цього і ту воду, яка залишилася після замочування. Після 48-годинного настоювання процідити, віджати, рідину розвести водою до початкового об'єму. Настій зберігати 3-4 дні, пити по 3 склянки на добу невеликими порціями за ЗО хв до їди (доза для дорослих).

При пухлинах органів малого таза додатково призначають теплі лікувальні мікроклізми (50-100 мл) на ніч. Для хворих, яким протипоказано введення в організм великої кількості рідини, готують настій подвійної міцності (2 об'ємні частини гриба на 5 частин води).

Бефунгін — напівгустий екстракт: 2 чайні ложки розвести у 150 мл теплої перевареної води і приймати по 1 ст. ложці 3 рази на день за 30 хв до їди; у таблетках — по 1 табл. 4 рази на день за ЗО хв до їди. Лікування березовим грибом проводять курсами по 3-5 місяців з перервою між ними на 7-10 днів. Хворим при цьому призначають переважно молочно-рослинну дієту, м'ясо та жири обмежують, а прянощі, копченості, ковбаси і консерви вилучають із раціону. Вводити внутрішньовенно глюкозу і пеніцилін (антагоніст гриба) забороняється!

Усередину: 2 частини суміші листя і насіння (за об'ємом) на 4 частини 90 % спирту, настояти протягом 15 днів, процідити. Приймати по 2 крап, на 1 ст. ложку води не більше, як 5 разів на день. Рослина смертельно отруйна!

Усередину: сік буряка звичайного в однакових співвідношеннях з соком редьки і моркви по 1 ст. ложці тричі на день при залізодефіцитній анемії; свіжий сік — по півсклянки 3-4 рази на день при ракових захворюваннях Усередину: настій трави (1 ч. ложка трави на 200 мл холодної води, довести до кипіння, настояти в закритій посудині 2 год). По 1 ст. ложці через кожні 2 год

Усередину: настій трави (20 г сировини на 200 мл окропу) по третині склянки З рази на день; столову ложку суміші трави зимолюбки (40 г) і листя мучниці звичайної (60 г) залити склянкою окропу, кип'ятити 10 хв, процідити, пити З рази на день по одній склянці

Усередину: екстракт калини рідкий на 50 % спирті у співвідношенні 1:1, пити по 30-40 крап. 2-3 рази на день до їди; суміш (порівну) екстракту калини рідкого і екстракту грициків звичайних по ЗО крап. З рази на день; відвар кори (10 г або столову ложку сировини на 200 мл окропу) по 1 ст. ложці 3-4 рази на день після їди; настій плодів (10 г або 2 ст. ложки сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 3-4 рази на день; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настояти 10 хв) по 2 склянки на день; сирі розім'яті плоди вживати по 1 ст. ложці 3-4 рази на день за ЗО хв до їди Зовнішньо: 2-3 ст. ложки сухої трави загорнути у марлю, занурити в окріп і прикладати до уражених ділянок тіла

Усередину: настій листя (1 ст. ложки свіжого подрібненого листя на 400 мл окропу, настояти протягом 2 год) по 1 ст. ложці 3-4 рази на день

Усередину: настій трави (1 ст. ложка сировини на 400 мл окропу, настояти 1 год) по півсклянки 4 рази на день до їди; чай із трави рослини (1 ч. ложка сировини на 200 мл окропу, настояти 10 хв) по 1 склянці вранці натще і ввечері. Вживання препаратів кніку при захворюваннях нирок протипоказано!

Для профілактики променевої хвороби і лікування хворих з різними її формами і стадіями застосовують різноманітні лікарські засоби. Радіопротектори — лікарські засоби, які застосовують у випадках загрози променевого ураження, під час променевої терапії онкологічних хворих, а також роботи з радіонуклідами, завдяки їх здатності запобігати деструктивній дії йонізуючого випромінювання або зменшувати її.

Існує кілька класифікацій радіопротекторів.

Класифікація радіопротекторів за хімічною будовою

1. Сірковмісні сполуки:

а) сірковмісні амінокислоти (цистеїн, метіонін) та їх похідні (цистаміну гідрохлорид, таурин, ацетилцистеїн);

б) сірковмісні сполуки інших груп (Р-меркаптоетиламід, унітіол, р-аміноетил,

ізотіуроніл гідробромід, цистофос, гамафос).

2. Біогенні аміни (серотоніну адипінат, мексамін, адреналін та ін.).

3. Амінокислоти (кислота глутамінова, кислота аспарагінова) та їх похідні (ас паркам панангін).

4. Похідні нуклеотидів, нуклеозидів (натрію нуклеїнат, метилурацил, АТФ, фосфаден, рибоксин).

5. Спирти (батилол — батиловий спирт).

6. Вітамінні препарати (рутин, кислота аскорбінова, піридоксину гідрохлорид, токоферолу ацетат, нікотинамід, метилметі-онінсульфонію хлорид).

7. Антиоксиданти:

а) прямої дії (токоферолу ацетат, убі-хінон, фітопрепарати);

б) непрямої дії (препарати селену, амінокислот, цинку, міді, кофеїн).

8. Біополімери (зимозан та ін.).

9. Естрогени (естрадіол, похідні вазопресину та ін.).

10. Полісахариди (продігіозан).

11. Комплексони (пентацин, тетацин-кальцій — альгінати та ін.).

12. Сорбенти (ентеросорбент СКН, силікагель, вугілля активоване, карболонг, карбюлоза та ін.).

13. Фітопрепарати (рідкий екстракт і настоянка женьшеню, аралії, лимоннику китайського, елеутерококу, поліфенольні сполуки та ін.).

14. Препарати різних груп (натрію нітрит, метиленовий синій).

В історії розроблення радіопротекторів виділяють три періоди. Перший пов'язаний з відкриттям радіопротекторних властивостей речовин, що містять сірку, другий — з пошуками радіозахисних засобів серед азотовмісних сполук, третій — з пошуками радіопротекторів — похідних різних хімічних груп.

Останніми роками радіопротектори поділяють, залежно від строків розвитку радіозахисного ефекту і тривалості дії, на дві основні групи: препарати короткочасної дії і подовженої.

До першої групи належать препарати, протипроменева активність яких виявляється протягом 0,5 — 4 год після введення в організм. До них відносять сірковмісні сполуки, біогенні аміни і препарати, що порушують в організмі транспорт кисню (метгемоглобіноутворювальні засоби, натрію нітрит та ін.).

Парентеральне введення радіопротекторів забезпечує радіозахисний ефект, як правило, безпосередньо або невдовзі після ін'єкції.

Головне призначення радіопротекторів короткочасної дії — захист організму від одноразового або відносно нетривалого йонізуючого випромінювання достатньо високої потужності. Ці радіопротектори мають найбільший ефект за умови введення їх у максимально переносних або близьких до них дозах.

До другої групи належать радіопротектори різної хімічної структури, що мають подовжений ефект, завдяки цьому вони забезпечують пролонговану дію у випадках тривалого або фракційного опромінювання.

За механізмом радіозахисної дії їх поділяють на засоби гіпоксичної та негіпоксичної дії. До засобів гіпоксичної дії належать біологічно активні аміни (серотоніну адипінат, мексамін), а також метгемоглобіноутворювальні засоби (натрію нітрит, метиленовий синій та ін.).

До засобів негіпоксичної дії належать сірковмісні сполуки (цистеїн, Р-меркапто-етиламід, цистамін, цистафос, гамафос) і препарати інших груп.

Для профілактики променевої хвороби і лікування хворих найбільше застосовуються мексамін і цистаміну гідрохлорид.

Установлено важливу закономірність: гіпоксія різного походження зменшує негативний вплив йонізуючого випромінювання на організм.

Саме з цим — звуженням кровоносних судин, зниженням напруги кисню в крові, розвитком гіпоксії і зменшенням пер-оксидного окиснення, а також гальмуванням реплікації ДНК — пов'язаний механізм дії біологічно активних (біогенних) амінів, зокрема мексаміну. Деякі біогенні аміни (адреналін, гістамін) мають низьку радіозахисну активність, але потенціюють дію інших радіопротекторів, оскільки вони є активаторами аденілатциклази і сприяють накопиченню цАМФ.

Мексамін (5-метокситриптаміну гідрохлорид) за хімічною структурою і фармакологічними властивостями близький до серотоніну (5-окситриптаміну).

Мексамін викликає скорочення гладких м'язів, звуження кровоносних судин. Має також седативний вплив, потенціює дію снодійних і анальгетичних засобів.

Мексамін застосовують усередину за ЗО — 40 хв перед сеансом променевої терапії. Засіб добре переноситься.

Побічна дія: нудота, запаморочення, біль у надчеревній ділянці.

Протипоказання: склероз судин і мозку, недостатність кровообігу, бронхіальна астма, захворювання нирок з порушенням екскреторної функції, вагітність.

До найактивніших радіопротекторів належать засоби негіпоксичної дії — сірковмісні сполуки. їх протипроменева активність залежить від сульфгідрильних груп, які легко вивільняються.

Механізм дії пов'язаний з конкуренцією за вільні радикали і пригніченням перехресного окиснення, утворенням дисульфідів, що захищають радіочутливі клітини, утворенням зв'язків з важкими металами, зменшенням синергентної дії з йонізуючим випромінюванням, пригніченням обміну ДНК, підвищенням концентрації цАМФ.

Цистаміну дигідрохлорид (біс-(Р-аміноетил)-дисульфіду дигідрохлорид) відносять до групи амінотіолів.

Його призначають усередину у вигляді таблеток за годину до опромінювання. Ефект цистаміну гідрохлориду та інших амінотіолів виявляється краще при введенні за 10 — ЗО хв до опромінювання. Захисна дія після одноразового введення триває близько 5 год.

Цистаміну гідрохлорид, як і інші амі-нотіоли, призначають для профілактики і зменшення проявів променевої хвороби (млявість, нудота, блювання тощо), які виникають при застосуванні йонізуючого випромінювання у великих дозах під час проведення радіо- і рентгенотерапії.

Препарат призначають під час проведення тривалого курсу радіотерапії. Одночасно хворим потрібно проводити загальнозміцнювальне лікування.

Призначення цистаміну гідрохлориду хворим на гостру променеву хворобу (значна лейкопенія) лікувального ефекту не дає. Розвитку лейкопенії препарат не запобігає. У таких випадках можна застосовувати його разом із стимуляторами лейкопоезу. За потреби призначають гемотрансфузії.

Побічна дія: нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці (ці явища не є перешкодою для продовження лікування препаратом). Цистаміну гідрохлорид має гіпотензивний ефект, при артеріальній гіпотензії може значно знижувати артеріальний тиск.

Протипоказання (відносні): гострі захворювання травного каналу, гостра недостатність кровообігу, порушення функції печінки.

Механізм дії нітритів та фенілалкілак-цепторів, серед яких найбільші захисні властивості має п-амінопропенофенол, зумовлений переважно «транспортною гіпоксією», яка виникає внаслідок перетворення цими препаратами гемоглобіну на метгемоглобін. Речовини, що редукують метгемоглобін до оксигемоглобіну і відновлюють транспорт кисню, одночасно ліквідують і радіозахисний ефект цих препаратів.

Протипроменева дія ціанідів пояснюється їх здатністю блокувати активність дихальних ферментів, передусім цитохромоксидази, що забезпечує перенесення електронів від цитохрому до кисню.

Препарати з естрогенною активністю підвищують резистентність організму до впливу йонізуючого випромінювання після введення двох доз і утримують її протягом двох-трьох тижнів.

Захисний механізм препаратів ґрунтується на виникненні стану гіперестрогенізму — підвищення загальної неспецифічної резистентності організму до ушкоджувальної дії та екстремального впливу, в тому числі йонізуючого випромінювання. Наслідком гіперестрогенізму є, з одного боку, оборотне гальмування проліферативної активності кісткового мозку, що забезпечує меншу його вразливість під час опромінювання і прискорює відновлення гемопоезу. З другого боку, вони впливають на функцію щитоподібної залози і в той же час активізують секрецію кори надниркових залоз. Усе це сприяє ослабленню процесів післярадіаційного катаболізму і стимулює відновлення клітин.

Одночасно відбувається стимуляція системи мононуклеарних фагоцитів, внаслідок чого підвищується резистентність організму до токсинів і бактеріемії, що розвиваються при гострій променевій хворобі.

Радіозахисний ефект полісахаридів, нуклеїнових кислот, спиртів, деяких синтетичних полімерів (кислот поліаденілової, полійонізинової, поліцитиділової та полігістамінової, полівінілсульфату та ін.) у більшості випадків виявляється через 0,5 — 2 год і утримується від кількох годин до двох діб.

Біологічні механізми, що лежать в основі захисної дії високомолекулярних сполук, пов'язують з їх здатністю стимулювати синтез нуклеїнових кислот, а також розселенням в опроміненому організмі молодих, здатних до розмноження клітин кісткового мозку, крім того, зазначені сполуки забезпечують осідання і фіксацію цих клітин в уражених кровотворних тканинах. Усе це сприяє формуванню нових і активізації старих осередків кровотворення та їх збереженню.

Властивості похідних нуклеотидів і нуклеозидів (натрію нуклеїнат, ме-тилурацил) подано в розділі «Стимулятори лейкопоезу».

Із похідних полісахаридів застосовують препарат зимозан, похідну спиртів батилол.

Зимозан є неспецифічним стимулятором кровотворення. Він здатний зменшувати пригнічувальний вплив на гемопоез протипухлинних лікарських засобів та йонізуючого випромінювання.

Зимозан показаний у комплексній терапії при злоякісних новоутвореннях різної локалізації в тих випадках, коли потрібно захистити кровотворення від впливу рентгенівського випромінювання чи цитостатич-них засобів або відновити пригнічені функції.

Препарат вводять внутрішньом'язово (5 — 10 ін'єкцій через добу) по 0,002 г до або одночасно з опромінюванням чи хіміотерапією за наявності лейкопенії або тенденції до неї.

Протипоказання: лейкоцитоз, великі пухлини, метастази пухлин у печінку.

Батилол (батиловий спирт) стимулює еритро- і лейкопоез, гальмує розвиток лейкопенії та зниження рівня гемоглобіну в крові і сприяє їх швидкому відновленню; малотоксичний.

Показання: усередину для запобігання і лікування у разі променевої хвороби при рентгено- та радіотерапії протягом 4 — 6 тижнів.

Періодично досліджують функціональний стан системи крові. Для кращої абсорбції приймають з невеликою кількістю вершкового масла або олії. У разі високих доз опромінювання або під час повторних курсів променевої терапії доцільно одночасно призначати інші стимулятори лейкопоезу і гемотрансфузії. Одночасно проводять також загальнозміцнювальне лікування.

Препарати вітамінів — нікотинамід, кислота аскорбінова, рибофлавін, піридоксину гідрохлорид, — розглянуто у розділі «Вітамінні препарати» (с. 334).

Зовнішньо для профілактики та лікування ушкоджень шкіри під час променевої терапії, при виразках, опіках застосовують лінімент тезану. Емульсію наносять на поверхню шкіри після кожного сеансу рентгенотерапії. Після закінчення курсу лінімент наносять протягом 7 — 10 днів.

Останнім часом певної уваги як радіозахисним речовинам надають антиоксидантам. Антиоксиданти прямої дії пригнічують вільні пероксидні радикали, захищають мембрани фосфоліпаз (токоферолу ацетаті) або вступають в окисне фосфорування, утворюють зв'язок з ліпідами, що необхідно для пригнічення супероксиданіону.

До антиоксидантів прямої дії належать рослинні поліфеноли, препарати елеутерококу колючого, аралії, женьшеню, лимоннику китайського та ін.

Антиоксиданти непрямої дії гальмують пероксидне окиснення завдяки стимуляції ферментативної біоантиоксидної системи клітин. До цієї групи належать селеновміс-ні сполуки. Селен входить до активного центру глутатіонпероксидази, яка руйнує радіотоксичні пероксиди ліпідів. Селен сприяє синтезу цитохрому С, ферментів А та убіхінону. Він підвищує синтез нуклеїнових кислот ферментних і структурних білків, глікогену, АТФ, гальмує катаболічні процеси, є синергістом а-токоферолу. Подібні антиоксидантні властивості мають анаболічні засоби, сполуки цинку, міді, попередники глу-татіону, кислота ліпоєва, кофеїн тощо.

Як антиоксиданти широко застосовують токоферолу ацетат (0,3 г на добу); кислоту глутамінову (2 —3 г на добу), метіонін (2 — 3 г на добу), метил-метіонінсульфонію хлорид (віт. U) (1,5 г на добу).

Можуть захищати організм від впливу йонізуючого випромінювання похідні простагландинів, вазопресину, ацетилхоліну. Виведенню радіонуклідів сприяють комплексони — пентацин, тетацинкальцій, альгінати.

До засобів, що сприяють виведенню радіонуклідів з організму, належать сорбенти (вугілля активоване, ентеросорбент СКН, силікагель, карболонг та ін.), пектини, клітковина рослин, карбоксиме-тилцелюлоза (карбюлоза), що сприяють, зокрема, виведенню цезію, стронцію, полонію.

Радіопротектори.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Цистаміну

дигідрохлорид

Cystamini dihydrochloridum

Мексамін

Mexaminum

Таблетки по 0,2 г.

Усередину за годину до опромінювання по 0,2 — 0,8 г кожної доби або через добу протягом усього курсу променевої терапії Таблетки, вкриті оболонкою, по 0,05 г.

Усередину по 0,05 г за 30 — 40 хв перед кожним сеансом променевої терапії. Якщо препарат не викликає побічної дії, дозу підвищують до 1 г

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 605 | Нарушение авторских прав