АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Епідеміологія

ДИФТЕРІЯ

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Леффлера та характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.

Етіологія Збудник – коринебактерія дифтерії Corynebacterium diphtheria.

Збудник – дифтерійна паличка (Соrіnеbacterium diphtheriae), або паличка Леффлера,— належить до роду Corynebacterium. Це нерухлива, грампозитивна паличка 1—8 мкм завдовжки, 0,3-0,8 мкм г завширшки, не утворює спор, часто має вигляд римської цифри V. Коринебактерія має на кінцях булавоподібні стовщення — зерна волютину (согупе — булава). Збудник дифтерії — аероб або факультативний анаероб — добре росте на середовищах, які містять кров або її сироватку, оптимальна температура росту 36— 37°С.

Епідеміологія

- Джерело – хворий, бактеріоносій токсигенного штаму

- Шлях передачі – повітряно-краплинний, рідко контактно-побутовий (посуд, харчові продукти)

- Механізм передачі збудника - крапельний

- Сприйнятливість – індекс контагіозності 10-15 %, частіше хворіють діти 3-7 років.

- Вид імунітету після перенесенного захворювання - нестійкий.

- Сезонність - осінньо-зимова.

Джерела збудників інфекції:

1. Хворі на дифтерію з останнього дня інкубації і до повного звільнення від збудників, що настає у різних хворих у різні строки.

2. Носії коринебактерій – серйозна епідеміологічна небезпека в неімунному колективі, домінуюче джерело в сучасній епідеміологічній ситуації.

Наявність "здорового носійства" не дозволяє робити оптимістичного прогнозу щодо ліквідації дифтерійної інфекції.

Тривалість носійства (реконвалесцентного та "здорового") різна:

- транзиторне (одноразове знаходження збудника),

- короткочасне (до 2 тижнів), середньої тривалості (до 4 тижнів),

- затяжне (більше 1 міс.)

- та хронічне (більше 3-х міс.).

Механізм передачі збудників – аерогенний.

Шляхи передачі:

- повітряно-крапельний,

- повітряно-пиловий,

можлива передача й через предмети (іграшки, носовички, білизну тощо), а також через продукти харчування, де збудник здатний розмножуватися (молоко, креми тощо).

Хвороба після себе залишає досить напружений(але не пожиттєвий) антитоксичний і менш виражений антибактеріальний імунітет.

Сезонність – осінньо-зимова (як і для всіх інших крапельних інфекцій), однак унаслідок імунізації населення нерідко чітка сезонність зникає.

Джерелом збудника є хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій токсигенних штамів збудника. Тривале носійство спостерігається в осіб з хронічними інфекціями верхніх дихальних шляхів і при хронічному тонзиліті. Передача здійснюється головним чином за допомогою крапельного механізму з розвитком дифтерії мигдаликів, носоглотки та гортані. Зрідка факторами передачі служать забруднені руки, побутові речі, білизна, трапляється аліментарна передача за контамінації продуктів (молоко). У таких випадках виникають екстрабукальні форми. Сприйнятливість до дифтерії висока. Оскільки проводиться планова імунізація дітей дошкільного віку, хворіють переважно дорослі (80 %) і діти старшого віку, не щеплені або неправильно щеплені проти дифтерії. Новонароджені та діти 1-го року життя хворіють рідко, тому що мають вроджений пасивний імунітет. Захворюваність має спорадичний характер, в останні десятиріччя відзначається епідемічне її поширення на території Східної Європи. Після хвороби імунітет не стійкий. Сезонні підйоми припадають на осінньо-зимовий період.

Патогенез

1. Вхідні ворота – слизові оболонки ротогорла, носа, гортані, рідше очей, статевих органів, рани, опікова поверхня.

2. розмноження коринебактерії, виділення екзотоксину дія антитоксину (одужують чи формується носійство)

3. внутрішньоклітинне потрапляння токсину

4. фібринозне запалення (некроз, стаз, просякання ексудатом)

а) дифтеритичне – (ротогорло, раньова поверхня)

б) крупозне – (гортань, трахея)

5. токсинемія (розвиток токсикозу) ® ураження надниркових залоз, нирок, серцево-судинної системи, периферичних нервів

Класифікація

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 370 | Нарушение авторских прав