АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Органи чуттів.

Шкіра містить чутливі рецептори різних типів, і поділяються відповідно до характеру подразнень, які вони сприймають (вібрація, температура, біль). Больові рецептори є повсюди у шкірі та сприймають різноманітні подразнення (високу температуру, кислоти, надмірну механічну вібрацію тощо). Решта рецепторів шкіри є термочутливими, які сприймають незначні зміни температур.

Язик є органом, яки поряд з іншими своїми функціями сприймає смак. Всього людина сприймає п’ять смаків: кисле,солодке, гірке, солоне, пекуче. Язик має ділянки, чутливі до певних смаків, кінчик язика найчутливіший до солодкого, бічні його поверхні — до кислого і солоного, основа — до гіркого. Смакові цибулини розміщені навколо сосочків язика.

Відчуття запаху набагато складніше за відчуття смаку. Ділянка носа, яка чутлива до запаху сприймає хімічні речовини, які вдихаються, вступають в контакт із слизовою оболонкою та надходять до нюхових клітин. Відчуття запаху передається нюховими нервами (нервус ольфакторіус) крізь дірчасту пластинку решітчастої кістки до головного мозку.

Органи зорового відчуття є рогівка яка є найбільш зовнішньою структурою ока та забезпечує світлову рефракцію в оці (заломлення світлових променів). На її периферії починається склера, яка підтримує форму ока. Простір позаду рогівки зветься передньою порожниною ока, а позаду від останньої розміщений кришталик. Разом з рогівкою та склистим тілом він є основним світлозаломлювальним середовищем ока, забезпечує фокусування на об’єктах. За кришталиком знаходиться задня порожнина ока, заповнена желеподібним склистим тілом. Світло проходить крізь нього до задньої поверхні ока, вистеленої сітківкою. Сітківка – це світлосприймальна оболонка ока, яка перетворює світлову енергію в нервові імпульси. Вона займає простір очного дна та має складну будову, так як складається з десяти шарів, дев’ять з яких (крім пігментного шару) утворені нейронами. Фоторецепторні клітини сітківки бувають двох типів – палички (близько 130 млн.) та колбочки (6-7 млн.). Паличкові клітини є апаратом чорно-білого зору в сутінках, а колбочкові клітини – апаратом кольорового денного зору. Кольоросприйняття забезпечується присутністю у сітківці ока колбочок трьох типів, чутливих до червоного, зеленого та синьо-фіолетового частин спектра сонячного світла

Вухо є органом слуху та рівноваги, складається з трьох головних частин – зовнішнього вуха, середнього вуха та внутрішнього вуха. Зовнішнє вухо складається з вушної раковини, зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки. Середнє вухо складається з барабанної порожнини, слухових кісточок (молоточок, наковальня, стремінце) та слухової (Євстахіє- вої) труби. Внутрішнє вухо розташоване в піраміді скроневої кістки і тому зветься лабіринтом кортіїворган, який утворенийдекількомашарами епітеліальнихклітин, серед яких знаходяться чутливі слухові клітини з волосками. Саме ці волосковіклітини і є рецепторамизвуковихколивань, звідки берутьсвій початок волокна VIII пари черепно-мозкових нервів

Питання № 2. Небезпечні фактори, що загрожують постраждалому та види ран.

Здоров'я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, впливу виробничих факторів, забезпечення продуктами харчування і їх енергетичної цінності, соціально-економічних умов, наявності чи відсутності хронічних, генетичних захворювань, способу життя, шкідливих звичок.

Доведено, що приблизно на 50% здоров'я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Погіршення стану здоров’я розвивається як поступово – це загострення хронічних процесів в організмі так і можливий гострий розвиток патологічного стану. Загрозливі для життя стани є тими драматичними ситуаціями, з якими може зіткнутися будь-яка людина.

Причинами розвитку патологічних станів можуть бути наступні фактори:

1. механічні: удари, падіння, завали землею, уламками будівель тощо;

2. фізичні: вплив високої або низької температур, електричного струму тощо;

3. хімічні: їдкі луги, міцні кислоти, хімічні отрути і т.п

4. біологічні: патогенні бактерії і віруси;

5. психічні травми, стреси;

6. порушення гігієнічних умов проживання;

7. захворювання або функціональні розлади.

Питання № 3. Порушення основних життєво важливих функцій організму.

Невідкладність стану визначається ступенем і швидкістю порушення функції життєво важливих органів і систем, перш за все:

• порушенням гемодинаміки (раптова зміна частоти, ритму пульсу, швидке зниження або підвищення артеріального тиску, гостре розвиток серцевої недостатності і т.д.);

• порушенням функції центральної нервової системи (порушення психоемоційної сфери, судоми, делірій, несвідомий стан, порушення мозкового кровообігу і т.д.);

• порушенням функції дихання (гостре зміна частоти, ритму дихання, асфіксія і т.д.);

Характерною рисою порушення функції життєво важливих органів і систем вважається гостре пригнічення або втрата однієї чи кількох життєво важливих функцій, що супроводжується значним розладом гомеостазу організму. Як правило, порушення функцій організму мають тенденцію до прогресування і обумовлюють перехід організму до критичного стану. Останній відрізняється несумісною з життям глибиною функціональних і гомеостатичних порушень. Їх подальше, навіть нетривале прогресування неминуче приведе до смерті і тому вимагає негайної штучної заміни життєво важливих функцій, насамперед дихання, та кровообігу.

Таким чином, у будь-якій терміновій ситуації слід виділити два стани: невідкладний та критичний.

Невідкладний стан – це значне погіршення функцій хворого, прогресування якого може призвести до критичного стану і тому вимагатиме негайного лікарського втручання.

Критичний стан – крайній ступінь будь-якої патології, що супроводжується несумісним з життям погіршенням функцій хворого і обов’язково потребує тимчасової штучної заміни або інтенсивного регулювання однієї чи кількох життєво важливих функцій.

Виявлення загрозливих для життя станів завжди вирішується на основі оцінки трьох життєво важливих функцій: роботи центральної нервової системи, адекватності дихання, ефективності кровообігу.

Результатом діяльності ЦНС є наявність свідомості, чутливості, м’язового тонусу, рухової активності, регуляції вегетативних функцій організму. Розлади свідомості можуть бути результатом: прямого органічного пошкодження головного мозку (механічна травма, поранення, пухлина, абсцес мозку), значних порушень мозкового кровообігу (непритомність, мозковий інсульт), розладів мозкового обміну при порушенні гематоенцефалічного бар’єру.

Свідоме поводження людини обумовлюється такими фізіологічними компонентами, як поведінка, психічні та рухові реакції, що забезпечують пізнавальні, захисні та інші функції суб’єкта. Характеристики свідомості різноманітні. Найбільш об’єктивними є емоційний стан хворого, доступність контакту, адекватність реакції на подразники, адекватність словесних відповідей, орієнтація у просторі, часі, своїй особистості, адекватність виконання інструкцій.

Охарактеризувати чутливість можна завдяки її свідомим відповідям або руховим реакціям у відповідь на тактильне подразнення.

Рухові реакції та м’язевий тонус характеризують стан ЦНС по наявності чи відсутності тонусу та самостійних рухів, їх інтенсивність та адекватність. Наявність судом є об’єктивним показником стану ЦНС.

СИНДРОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ:

Синдром психомоторного збудження – характризується підвищенням активності функцій центральної нервової системита проявляється мовним, руховим, психотичним збудженням, розгубленістю, тривогою, старом, маренням. Виникає при гострих та хронічних інтоксикаціях (алкоголізм, вживання неаркотиеів, отуєння хімічними речовинами), внаслідок черепно-мозкової травми, гострого порушення мозкового кровообігу, гострого коронарного синдрому, тяжкої інфекії, епілепсії. Загрозливим для організму в таких сутуаціях є посилення обмінних процесів, що веде до надлишкової витрати енергетичних ресірсів, сприяє розвитку декомпенсації життєво важливих функцій з розвитком життєво небезпечних ускладнень, в першу чергу дихання та кровообігу.

Синдром психомоторної депресії – стан, що характеризується протилежною до збудження поведінкою: апатія, адинамія, пригнічення.

Причини та загрозливі наслідки в обох ситуаціях нерідко близькі, часто змінюють одне одного, особливо при вживанні наркотиків, надмірної кількості алкоголю, інфекціях.

Втрата свідомості – це порушення у пацієнта свідомої поведінки, зникненя памяті, адекватної реакції на зовнішні подразники. Є одним з найперших та найпоширеніших видів суттєвого погіршення функції ЦНС. Може мати різну тривалість, глибину, швидкість розвитку та наслідки. Втрату свідомості розділяють на:

- раптова, короткочасна;

- раптова та тривала;

- поступова та тривала;

- невідомої тривалості.

Сопор і кома для яких характерні тривале пригнічення та втрата свідомості часто з прогресуючим поглиблення розладів аж до смерті мозку.кома є наслідком травматичного, гіпоксичного та токсичного впливів.

Причинами втрати свідомості та коми є не безпосередня дія небезпечного фактору на нервову систему (алкоголь, наркотики, травма, недостатність в організмі глюкози, підвищення артеріального тиску), а наслідки, що розвиваються в головному та спинному мозку. Людина в стані сп'яніння може при падінні отримати черепно-мозкову травму; вживання технічних сумішей, які містять етиловий спирт або вдихання випарів технічних речовин, приводить до гострого порушення роботи дихальної, серцево-судинної системи, також печінка не взмозі виконувати функцію детоксикації; недостатність інсуліну - до розвитку порушень обмінних процесів головного мозку; підвищення артеріального тиску спричиняє наростання внутрішньочерепного тиску і збільшення тканини головного мозку.

Тобто основними причинно-наслідковими механізмами втрати свідомості, коми є порушення обмінних процесів в головному мозку, розвиток набряку головного мозку, його наступне вклинювання в основу черепа, пригнічення або повна відмова основних життєзабезпечуючих центрів головного мозку (дихального, судинно-рухового).

СИНДРОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ ДИХАННЯ:

Порушення функції дихання проявляється пригніченням глибини дихання, частоти дихання або відсутністю дихання.

Зупинка дихання (апное) є критичним станом. Причини, що призводять до апное, різноманітні:

1. чужорідні тіла, що потрапили в дихальні шляхи;

2. пухлинні ураження гортані, трахеї, бронхів;

3. запальні захворювання трахеобронхіального апарату (респіраторні вірусні захворювання, тяжкі пневмонії,бронхіальна астма);

4. нервово-м’язові захворювання;

5. передозування лікарськими засобами, що пригнічують дихальний центр і активність дихальної мускулатури;

6. тромбоемболія легеневої артерії.

При апное припиняється активність дихальної мускулатури, рух повітря через ніс і рот не визначається. Наростає ціаноз, розвивається пришвидшення пульсу, катастрофічно знижується артеріальний тиск, відбувається втрата свідомості. Перед втратою свідомості часто розвивається судомний синдром.

Брадипное – зменшення частоти дихальних рухів до 10 і менше, внаслідок його пригнічення, одночасно супроводжується зменшенням глибини дихання, нерідко переходить в апное.

Тахіпное – наростання частоти дихання більше 24-26 за хв..

Патологічні типи дихання Кусмауля, Чейн-Стокса – виникають при мозкових порушеннях, супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску. Бувають при отруєнні наркотичними речовинами.

Гостро наростаюча дихальна недостатність незабаром посилюється порушенням діяльності (фібриляцією) серця, що, зазвичай, приводить до зупинки серцевої діяльності.

СИНДРОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ СЕРЦЯ:

Функція серцево-судинної системи знаходиться в прямій залежності від ефективності системи дихання. Показники пульсу, частоти серцевих скорочень, рівень артеріального тиску найшвидше реагують при погіршенні дихання. Циркуляція крові в масштабах всього організму є результатом роботи серцево-судинної системи. Ефективність роботи серцево-судинної системи визначається здатністю серця до скорочення та перекачування крові, а також достатньою кількістю крові в судинному руслі. При зменшенні об’єму циркулюючої крові серцю нема чого перекачувати по судинам. Це призводить до значного погіршення кровообігу аж до його припинення (зупинка пустого серця). Навпаки при значному збільшені ОЦК серце витрачає на перекачку крові значні зусилля.

Серед найпоширеніших форм гострого порушення кровообігу можна виділити наступні:

Непритомність – гостра судинна недостатність з раптовою короткочасною та оборотною втратою свідомості. Зумовлена гострим короткочасним порушенням кровопостачання мозку. Зустрічається при різкому больовому синдромі, раптовому вставанні після тривалої гіподинамії, при перебуванні в вертикальному положенні в жаркому приміщенні, при порушенні ритму серця, крововтраті.

Колапс – вид гострої серцево-судинної недостатності, який виникає при гальмуванні симпатичної частини вегетативної нервової системи або при підвищенні тонусу блукаючого нерву. Найчастіше спостерігається при крововтраті, тривалих больових подразненнях.

Слухач інституту державного військового управління

підполковник медичної служби Л.В. ДРОК

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 639 | Нарушение авторских прав