АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клініка найбільш поширених мітохондропатій.

Синдром Лебера (спадкова атрофія зорових нервів) уперше описаний у 1971р. Теодором Лебером. Класична назва синдрому — «грім серед ясного неба».

Захворювання проявляється у віці 6-62 роки. Першим проявом є зниження гостроти зору одного ока, через 7-8 тижнів – другого. Характерна неврологічна симптоматика: периферійна поліневропатія, тремор, атаксія, статичні парези, розумова відсталість. Також можуть бути наявні кістково-суглобні зміни: кіфоз, арахнодактилія. Перебіг захворювання прогресивний, однак можлива ремісія через 1-2 роки після початку захворювання.

Диференціальну діагностику потрібно проводити із захворюваннями, що супроводжуються, зниженням гостроти зору: ретробульбарним невритом, краніофарингіомою, лейкодистрофіями.

Критерії діагнозу:

1. Материнський тип успадкування;

2. Характерні клінічні ознаки;

3. Ідентифікація за допомогою молекулярно-генетичних досліджень мутацій в ДНК мітохондрій.

Мутації в генах тРНК

Синдром MERRF (міоклонус-епілепсія, рвані червоні волокна", mioclonus-epilesy, rend red fibre). Уперше його описав N. Fukuhara із співавт. у 1980 p., хоча перші окремі публікації були зроблені P. Tsairis зі співавт., 1973; Y. Shapira, 1975. На успадкування захворювання по материнській лінії вказали Н.С. Rosing зі співавт., 1985; А.Е. Harding, I.J. Holt, 1988. Мутацію мтДНК виявили J.M. Sckoffner зі співавт., 1990. В Україні перша публікація належить О.Я. Гречаніній зі співавт. (1994). Синдром MERRF зумовлений точковими мутаціями в гені лізинової тРНК у позиціях 8344 і 8356 мтДНК. Захворювання успадковується із внутрішньосімейним поліморфізмом, у попередніх поколіннях можливі випадки зах­ворювання з різним ступенем клінічних проявів, що може бути спричинено різним співвідношенням мутантних і нормальних мтДНК у різних овоцитах.

Вік хворого на початку захворювання — від 3 до 65 років. Ранніми клінічни­ми ознаками є швидка втомлюваність під час фізичних навантажень, біль у литкових м'язах, погіршення пам'яті, зниження уваги. Найтиповішим є симптомокомплекс: прогресивна міоклонус-епілепсія, що включає міоклонус (рап­тове, швидке, короткочасне м'язове скорочення, зумовлене втягуванням у па­тологічний процес ЦНС), атаксія і деменція. Також у хворих спостерігають генералізовані тоніко-клонічні судоми, нейросенсорну глухоту, атрофію зоро­вих нервів, помірні ознаки міопатії, сенсорні порушення (розлад вібраційної чутливості і м'язово-суглобного відчуття) та інші неврологічні симптоми (відсутність сухожилкових рефлексів). Імовірний розвиток ліпоматозу. Перебіг захворювання прогресивний. Розвиток синдрому також варіабельний. Даних для встановлення прогнозу ще недостатньо, але відомо, що летальний кінець настає через 3—30 років від початку реєстрації перших клінічних проявів. Можлива трансформація синдрому MERRF у синдром MELAS, який також спричинений дефектом мітохондріального дихального ланцюга.

Критерії діагнозу:

— материнський тип успадкування;

— початок захворювання у віці 3—65 років;

— ЦНС — міоклонус, атаксія, деменція у поєднанні з нейросенсорною глухотою, атрофією зорових нервів, порушенням глибокої чутливості;

— помірне підвищення рівня білка в лікворі;

— недостатність 1, 3, 4-го комплексів дихального ланцюга;

— ЕЕГ — генералізовані комплекси "спайк-хвиль";

— ЕМГ — первинно-м'язовий тип ураження;

— КТ — атрофія мозку, лейкоенцефалопатія, кальцифікація базальних гангліїв (іноді);

— "рвані червоні волокна" в біоптатах скелетних м'язів;
__ прогресивний перебіг.

Диференціальну діагностику проводять з іншими прогресивними міокло-

нус-епілепсіями (хворобою Ґоше, синдромом міоклонуса з нирковою недостатністю та ін.),хворобами накопичення (хвороба Краббе), з іншими дисгенезіями мозку.

Синдром MELAS (мітохондріальна енцефалопатія, лактат-ацидоз, інсуль-топодібні епізоди). Уперше його виділив у нозологічно самостійну форму S.G. Pavlakis зі співавт. у 1984 р. В основі патогенезу синдрому MELAS ле­жать точкові мутації мтДНК (у нуклеотидах 3243, 3271), причому існує кореля­ція між ступенем мутації і характером перебігу захворювання. Імовірно, що для прояву захворювання необхідне накопичення певної кількості мутантної мтДНК (56—95 %), однак в одній родині рідко народжуються 2 дитини з кла­сичним варіантом хвороби.

Перші ознаки захворювання з'являються, як пра­вило, у 6—10 років (імовірні варіанти від 2 до 40 років). До прояву хвороби 90—100 % хворих розвиваються нормально. Частими початковими клінічни­ми симптомами є судоми, рецидивний головний біль, блювання, анорексія. Одним із важливих симптомів мітохондріальної патології є непереносимість фізичних навантажень (різке погіршення самопочуття, поява м'язової слаб­кості, міалгії). Інсультоподібні епізоди проявляються рецидивними нападами головного болю, запамороченням, розвитком вогнищевої неврологічної сим­птоматики, коматозними станами. Причиною таких метаболічних інсультів є гостра недостатність енергетичних субстратів у клітинах, а також висока чут­ливість судин мозку до токсичних впливів. Провокаційними чинниками є ли­хоманка, інтеркурентні інфекції.

Судоми — також один із головних маніфестних симптомів синдрому MELAS, однак вони дуже варіабельні: фокальні пароксизми, генералізовані тоніко-клонічні напади, міоклонії. Такі епілептичні напади резистентні до ан-тиконвульсантної терапії.

З перебігом хвороби розвивається деменція. Можливе ураження ендо­кринної (цукровий діабет, гіпопаратиреоз) і серцево-судинної (передсердно-шлуночкова блокада) систем.

Також відзначають низькорослість, порушення зору, атрофію зорових нервів, лихоманку, мозочковий синдром, синдром Вольфа—Паркінсона—Вайта, порушення серцевої провідності, прогресивну зовнішню офтальмоплегію, цукровий діабет.

У хворих із синдромом MELAS відзначають додаткове ураження 1 і 4; 3 і 4; 1, 3 і 4; 1, 2, 3, 4 комплексів дихального ланцюга. Перебіг хвороби прогресив­ний. За раннього початку хвороби перебіг більш злоякісний.

Критерії діагнозу:

— материнський тип успадкування;

— вік маніфестації — до 40 років;

— мігренеподібний головний біль із нудотою і блюванням;

— інсультоподібні епізоди;

— судоми;

— у крові — лактат-ацидоз;

— у сечі — органічна ацидурія;

— КТ — кальцифікація базальних гангліїв;

— наявність "рваних червоних волокон" у біоптатах скелетних м'язів;

— прогресивний перебіг.

Синдром MELAS слід диференціювати з іншими мітохондріальними хво­робами, синдромом Лея (підгостра некротизивна енцефалопатія), органічни­ми ацидеміями, гомоцистинурією, синдромом Фабрі, вродженими вадами серця, судинними аномаліями.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 443 | Нарушение авторских прав