АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тема: ЗБУДЛИВІ ТКАНИНИ

Всі клітини та тканини володіють подразливістю - властивістю реагувати зміною функцій і структури у відповідь на зовнішні дії.

В організмі розвивалися високоорганізовані тканини, з високим рівнем подразливості, що здатні брати активну участь в пристосовних реакціях. Вони були названі збудливими тканинами. До них відносяться: нервова, м'язова, залозиста тканини.

Збудливість — це властивість або здатність високоорганізованих тканин реагувати на подразнення зміною фізіологічних властивостей і генерацією процесу збудження.

Збудження - реакція у відповідь на подразнення, що проявляється в підвищеній діяльності клітин чи тканин.

Подразники - це будь-які зовнішні або внутрішні фактори, що здатні викликати реакцію клітин або тканин.

Подразники класифікуються за двома ознакам: сила і природа.

За природою поділять на:

- Зовнішні - фізичні, біологічні, хімічні.

- Внутрішні - фізіологічно активні речовини, які утворюються в організмі і змінюють діяльність його органів (гормони, продукти обміну речовин).

За силою подразники поділять на:

- підпорогові

- порогові

- надпорогові

Порогова сила - це мінімальна сила, здатна викликати реакцію тканини, збудження. її також називають порогом подразнення. Сила подразника нижче за порогову називається підпороговою, а вище - надпороговою.

Основними властивостями збудливих тканин є збудливість, провідність, скоротливість, лабільність, секреторна активність.

Мембранно-іонна теорія походження біопотенціалів Збудження — це сукупність складних фізико-хімічних, фізіологічних процесів. Найважливішою і обов'язковою ознакою збудження є електрична активність тканини.

Відкриття електричних явищ в живих тканинах належить італійському вченому Гальвані. Він накидав перерізаний кінець сідничого нерва жаби на м'яз: у момент дотику м'яз здригався (скорочувалася). Таким чином, доведено, що джерелом електрики є самі тканини. Пошкоджена поверхня тканини поляризується по відношенню до непошкодженої. За допомогою гальванометра цей струм реєструється і носить назву струму спокою. Цей струм виникає в м'язі, що покоїться.

К.Матеуччи відкрив другий вид біопотенціалів, що виникають при збудженні. Цей струм був названий струмом дії. На м'яз, що скорочується, накладають нерв іншого нервово-м'язового препарату, унаслідок чого його м'яз теж починає скорочуватися. Це відбувається унаслідок переходу подразнення з працюючого м'яза на нерв, що приводить до його збудження, яке передається на з'єднаний з ним м'яз.

Електрофізіологічні дослідження проводяться за допомогою унікальної мікроелектронної техніки на рівні окремих клітин і біологічних мембран.

Мембранно-іонна теорія походження біопотенціалів базується на особливостях будови і функціонування клітинних мембран. Вони мають вибіркову проникність і здатні змінювати проникність залежно піл функціонального стану. На внутрішній і зовнішній поверхні мембрани можучі, утримуватися іони, завдяки електричним силам протилежно заряджених частинок.

Клітинна мембрана пронизана іонними керованими каналами для Са²⁺, СІ, К\ які можуть відкриватися і закриватися у відповідь на подразнення. Іонний канал складається з пори, воріт каналу (білкової молекули, здатної міняти свою 1 конфігурацію) та індикатора, який реагує на зміну напруження.

Потенціал спокою (11С)

Потенціал спокою або мембранний потенціал (МП) - це різниця потенціалів між зовнішньою і внутрішньою поверхнями клітинної мембрани. ЗЩ стані спокою поверхня клітини завжди електропозитивна по відношенню до цитоплазми. Ця різниця потенціалів величина постійна і для різних клітиіщ коливається від -60 до-!20мВ.

Виникнення МП обумовлено

1. Різною концентрацією іонів Са *, СГ, №*, К* всередині та зовні клітини. Концентрація К" в середині клітини в 40-50 разів більше, ніж в міжклітинній рідині, а концентрація К'а* більше за клітиною. Така ж сама різниця концентрацій^ характерна для Са²*.

2. Різною проникністю мембрани для цих іонів. В стані спокою мембрана проникна для іонів К* (К+-канали відкриті), слабопроникна для Ыа⁴ (практично^?; все №⁺-канали закриті) і непроникна для СГ (всі канали закриті) і органічних ~і аніонів.

Вихід К⁺ з клітини створює відносний дефіцит позитивних зарядів на г внутрішній поверхні мембрани та їх надлишок на зовнішній поверхні (сумуючись І з позитивними зарядами іонів Ыа⁺).

Негативно заряджені іони цитоплазми (СГ, білки, карбонат- і фосфат-іони) концентруються біля внутрішньої поверхні мембрани, створюючи негативний потенціал.

Таким чином, створюється різниця концентрацій Ка⁺ і К⁺ по обидві боки мембрани. Ця різниця концентрацій підтримується механізмами активного транспорту іонів з клітини на зовнішню поверхню мембрани, а К⁺ зовні всередину клітини (проти градієнтів концентрацій з витратою енергії АТФ).

Основним компонентом К'а⁺,К⁺-насоса є фермент Ыа⁺,К⁺-АТФаза. Макромолекулярний механізм насоса працює, приєднуючи зовні 2 іона К, а зсередини клітини 3 іони Ыа⁺.

МП забезпечує збудливість, тобто готовність до відповіді на подразнення.

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 549 | Нарушение авторских прав