АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Диференціальний діагноз. При ІФА на відміну від ЕАА етіологічний фактор невідомий, інспіраторна задишка є домінуючим симптомом

Прочитайте:
  1. VІ. Попередній діагноз.
  2. Вкажіть клінічний діагноз. Яке призначите лікування (вкажіть медикаменти)? (Фолікулярний мієлоз, В12-фолієва кислота, вітамін В)
  3. Встановіть діагноз.
  4. Встановіть діагноз.
  5. Встановіть попередній діагноз.
  6. Диференціальний діагноз
  7. Диференціальний діагноз дифузного токсичного зобу.
  8. Диференціальний діагноз первинного і вторинного гіпотиреозу
  9. Диференціальний діагноз.
  10. Диференціальний діагноз.

При ІФА на відміну від ЕАА етіологічний фактор невідомий, інспіраторна задишка є домінуючим симптомом, бронхоспастичний синдром не характерний, частіше бувають артралгії, сухі хрипи при аускультації вислуховуються дуже рідко, ознаки бронхіальної обструкції не характерні, перебіг невпинно прогресуючий.

Для бронхіальної астми характерні приступи задишки під час якої вислуховується велика кількість сухих, свистячих і жужжачих хрипів, які зникають в міжприступному періоді, обструктивний тип порушення вентиляції легень, високий рівень IgE в крові, наявність в харкотинні хворих еозинофілів, кристалів Шарко-Лейдена, спіралей Куршмана.

Для хронічного обструктивного бронхіту на відміну від ЕАА характерно: тривале багаторічне паління цигарок, розсіяні сухі свистячі і жужжачі хрипи при аускультації легень, обструктивний тип порушення вентиляційної функції легень, надсадний кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння, позитивний ефект лікування бронходилятаторами.

Лікування.

Основними лікарськими засобами для лікування фіброзуючого альвеоліту є глюкокортикоїди і Д-пеніциламін. Ці препарати призначаються з врахуванням фази захворювання. При ранньому встановленні діагнозу (фаза набряку і фаза альвеоліта) призначається 40-50мг преднізолона протягом 3-10 днів, потім поступово (в залежності від ефекту) дозу знижують на протязі 6-8 місяців до підтримуючої (2.5-5мг/добу). Тривалість лікування складає в середньому 18-20 місяців.

При переході патологічного процесу в стадію інтерстиціального фіброзу показане призначення Д-пеніциламіну в комбінації з преднізолоном, початкова доза якого в цьому випадку складає 15-20мг/добу.

При хронічному перебігу без загострень призначають Д-пеніциламін по 0.3гр/добу протягом 4-6 місяців, потім по 0.15г/добу на протязі 1-1.5 року.

При гострому перебігу і загострені захворювання призначають Д-пеніциламін в перший тиждень по 0.3г/добу, на другий – 0.6г/добу, на третій – 1.2г/добу, потім дозу знижують у зворотньому порядку. Підтримуюча доза складає 0.15-0.3г/добу протягом 1-2 років.

При виражених змінах імунологічного статусу призначають азатіоприн по такій схемі: 150мг/добу протягом 1-2 місяців, потім по 100мг/добу протягом 2-3 місяців, далі підтримуюча доза 50мг/добу протягом 3-6 місяців. Тривалість прийому азатіоприну складає 1.9 року.

Використовують альдактон (верошпірон) в добовій дозі 25-75мг. Тривалість лікування 10-12 місяців. Він зменшує альвеолярний і інтерстиціальний набряк. Крім того рекомендуються антиоксиданти (вітамін Е – по 0.2-0.6г 50% розчину на добу). На ранніх стадіях хвороби застосовують натрію тіосульфат внутрівенно 5-10мл 30% розчину протягом 10-14 днів.


Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 388 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)