АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СКЕЛЕТ ГОЛОВИ

Череп (cranium) тільки частково відноситься до опорно – рухового апарату. Він перш за все слугує вмістищем головного мозку і пов’язаних з ним органів чуття; крім того, він оточує початкові відділи травної і дихальної системи, які відкриваються зовні. Відповідно цьому череп у всіх хребетних поділяється на дві частини: мозковий череп, neurocranium і вісцеральний череп, cranium viscerale. В мозковому черепі розрізняють склепіння, calvaria і основу, basis.

До складу мозкового черепу у людини входять: непарні потилична, клиноподібна, лобна і решітчаста кістки і парні вискова і тім’яна кістки. До складу вісцерального черепу входять парні – верхня щелепа, нижня носова раковина, піднебінна, вилична, носова, слізна кістки і непарні – леміш, нижня щелепа і під’язикова кістки.

Розвиток черепу. Череп, як скелет голови, обумовлений у своєму розвитку органами тваринного і рослинного життя.

Мозковий череп розвивається у зв’язку з головним мозком і органами чуттів. У тварин, які не мають головного мозку, немає і черепу. У хордових (ланцетник), у яких головний мозок знаходиться в зачатковому стані, він оточений сполучнотканинною оболонкою (перетинчастий череп).

З розвитком головного мозку у риб навкруги останнього утворюється захисна коробка, яка у хрящових риб (акулових) набуває хрящову тканину (хрящовий череп), а у костистих – кісткову (початок утворення кісткового черепу).

З виходом тварин із води на сушу (земноводні) проходить подальша заміна хрящової тканини кістковою, яка необхідна для захисту, опори і руху в умовах наземного існування.

У решти класів хребетних сполучна і хрящова тканини майже повністю витісняються кістковою, і утворюється кістковий череп, який відрізняється великою міцністю.

На одній із своїх лекцій професор Привєс Михайло Григорович, автор підручника “Анатомія людини”, наводив такий цікавий факт. Під час роботи на лісоповалі робітник отримав удар у голову поваленим деревом. Внаслідок цього у нього виник перелом стегнової кістки, самої міцної в організмі людини. Цей випадок зацікавив лікарів, і після смерті вони дослідили череп. Виявилося, що товщина кісток склепіння черепу майже в п’ять разів перевищує норму і становить близько 3,5 см, тоді як у нормі вона дорівнює 0,7 см.

Розвиток окремих кісток черепу також визначається тими ж факторами. Цим пояснюється порівняно проста будова кісток склепіння черепу (наприклад, тім’яної) і дуже складна будова кісток основи черепу, наприклад, вискової, яка приймає участь у всіх функціях черепу і яка є вмістищем для органів слуху і гравітації. У наземних тварин число кісток зменшується, але будова їх ускладнюється, так як низка кісток є продуктом зрощення раніше самостійних кісткових утворень.

У ссавців мозковий і вісцеральний череп міцно зростаються між собою. У людини, в зв’язку з найбільшим розвитком головного мозку і органів чуттів мозковий череп досягає значних розмірів і переважає вісцеральний череп.

Вісцеральний череп розвивається із матеріалу парних зябрових дуг, які містяться в бокових стінках головного відділу первинної кишки. У нижчих хребетних, які живуть у воді, зяброві дуги залягають метамірно між зябровими щілинами, через які вода проходить до зябер – органів дихання водного типу.

У першій і другій зябрових дугах виділяють вентральну і дорзальну частини. Із дорзальної частини першої дуги розвивається (частково) верхня щелепа, а вентральна частина першої дуги приймає участь у розвитку нижньої щелепи. Тому у першій дузі розрізняють верхньощелепний і нижньощелепний відростки, processus maxillaries et processus mandibularis.

Після виходу тварин із води на сушу поступово розвиваються легені, органи дихання повітряного типу, а зябра втрачають своє значення. В зв’язку з цим зяброві кармани у наземних тварин і у людини є тільки у зародковому періоді, а матеріал зябрових дуг іде на побудову кісток обличчя. Таким чином, рушійними силами еволюції скелету голови є перехід від водного життя до наземного (земноводні), пристосування до умов життя на суші (решта класів хребетних, особливо ссавці) і найвищий розвиток мозку і його похідних – органів чуття, а також поява мови (людина).

Відображаючи цю лінію еволюції, череп людини в онтогенезі проходить 3 стадії розвитку: 1) сполучнотканинну, 2) хрящову і 3) кісткову. Перехід другої стадії в третю прожується все життя людини. Навіть у дорослого зберігаються рештки хрящової тканини між кістками у вигляді їх хрящових з’єднань (синхондрозів). Склепіння черепу, яке слугує тільки для захисту головного мозку, розвивається безпосередньо із перетинчастого черепу, обминаючи стадію хряща. Перехід сполучної тканини в кісткову тут також здійснюється на протязі всього життя людини. Рештки сполучної тканини зберігаються між кістками черепу у вигляді джерелець у новонароджених і швів у дітей та дорослих. Мозковий череп, який є продовження хребтового стовпу, розвивається із склеротомів головних сомітів, які закладаються у кількості 3 – 4 пари в потиличній ділянці навколо переднього кінця дорзальної хорди.

Мезенхіма склеротомів, яка оточує пухирі головного мозку і органи чуттів, які розвиваються, утворює початковий череп, cranium primordiale, який, на відміну від хребтового стовпу, залишається несегментованим. Хорда проникає в череп до гіпофізу, внаслідок чого череп по відношенню до хорди поділяють на хордальну і прехордальну частини. В прехордальній частині спереду гіпофізу закладається іще пара хрящів, або черепних перекладин, trabeculae cranii, які знаходяться у зв’язку з лежачою спереду носовою капсулою, яка охоплює орган нюху. З боків хорди розміщуються хрящові платівки parachordialia. Пізніше черепні перекладини зростаються з parachordialia в одну хрящову платівку, а parachordialia – з хрящовими слуховими капсулами, які оточують зачатки органу слуху. Між носовою і слуховою з кожного боку черепа утворюється заглиблення для органу зору.

Відображаючи злиття в процесі еволюції в більш крупні утворення, кістки основи черепу виникають із окремих кісткових утворень (які раніше були самостійними), які зливаються разом і утворюють змішані кістки.

Перетворюються і хрящі зябрових дуг: верхня частина першої зябрової, або щелепної дуги приймає участь в утворенні верхньої щелепи. На вентральному хрящі тієї ж дуги утворюється нижня щелепа, яка приєднується до вискової кістки з допомогою висково – нижньощелепного суглобу.

Решта частин хрящової зябрової дуги перетворюється в слухові кісточки: молоточок і коваделко. Верхній відділ другої зябрової дуги (гіоідної) іде на утворення третьої слухової кісточки – стремінця. Всі три слухові кісточки не мають відношення не мають відношення до кісток обличчя і розміщуються в барабанній порожнині, яка розвивається із першого зябрового карману і складає середнє вухо. Решта під’язикової дуги іде на побудову під’язикової кістки (малих ріжків і, частково, тіла) і шилоподібних відростків вискової кістки разом із шилопід’язиковою зв’язкою.

Третя зяброва дуга дає решту частин тіла під’язикової кістки і її великі ріжки. Із решти зябрових дуг походять хрящі гортані, які не мають відношення до скелету.

Таким чином, у людини кістки черепу за своїм розвитком можуть бути поділені на 3 групи.

1. Кістки, які утворюють мозкову капсулу:

А) ті, що розвиваються на основі сполучної тканини – кістки склепіння (тім’яна, лобна, верхня частина луски потиличної кістки, луска і барабанна частина вискової кістки;

Б) ті, що розвиваються на основі хряща – кістки основи (клиноподібна, за виключенням медіальної платівки крилоподібного відростка, нижня частина луски, основна і бокові частини потиличної кістки, кам’яниста частина вискової кістки).

2. Кістки, які розвиваються у зв’язку з носовою капсулою:

А) на основі сполучної тканини – слізна, носова, леміш;

Б) на основі хряща – решітчаста і нижня носова раковина.

3. Кістки, які розвиваються із зябрових дуг:

А) нерухомі – верхня щелепа, піднебінна кістка, вилична кістка;

Б) рухомі – нижня щелепа, під’язикова кістка і слухові кісточки.

Кістки, які розвинулися із мозкової капсули, складають мозковий череп, а кістки інших двох відділів, за виключенням решітчастої кістки, утворюють кістки обличчя.

У зв’язку з сильним розвитком головного мозку склепіння черепу, підвищене над рештою частин, у людини дуже випукле і заокруглене. За цією ознакою людський череп дуже відрізняється від черепів не тільки нижчих ссавців, але і від людиноподібних мавп, наочним доказом чого може слугувати місткість черепної порожнини. Об’єм її у людини близько 1500 кубічних сантиметрів, у людиноподібних мавп вона досягає тільки 400 – 500 кубічних сантиметрів. У викопної мавполюдини (пітекантропу) місткість черепу дорівнює близько 900 кубічних сантиметрів.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 439 | Нарушение авторских прав