АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ

Головною фармакологічною властивістю транквілізаторів є транквілізуюч) дія: усувається почуття тривоги, страху, неспокою, подразливість, агресивність. Зявляються почуття спокою, врівноваженості, байдужості до навколишнього середовища, знижується рухова активність. При цьому не спостерігається порушень свідомості чи інтелекту.

Транквілізатори ослаблюють найбільш важкі прояви невротичних станів(неврозів)6 емоційне напруження, тривогу, страх, неспокій, подразливість та ін. В зв’язку з цим їх використовують для лікування неврозів та інших станів, які перебігають з невротичною симптоматикою, а також в терапії деяких внутрішніх захворювань, для усунення супутніх небажаних реакцій (при початкових стадіях гіпертонічної хвороби, для полегшення засинання при безсонні).

Коли вперше в 1954 р. в США було випущено перший транквілізатор мепробамат, його споживання лише за 1 рік нараховувало кілька млрд.. таблеток (близько 30 таб. на 1 жителя). З’явились повідомлення рекламного характеру, які вказували, що нарешті знайдено лікарський засіб проти головної хвороби ХХ ст.. – стресу. Водночас було розроблено інструкції, які зобов’язували не застосовувати препарат у водіїв, льотчиків, операторів тощо. Проте перші 2 роки розвіяли цей міф. Разом з тим бум застосування транквілізаторів не зменшувався і лише в останні десятиріччя вироблено чітку стратегію та тактику їх клінічного використання, а також можливість корекції психіки здорової людини.

В клінічній практиці транквілізатори часто поділяють на 2 групи:

- типові – похідні бензодіазепіну (хлозепід, діазепам, феназепам, мезапам, або рудотель);

- атипові – похідні інших класів (мепробамат, амізил, мебікар, триоксазин).

Вивчення похідних бензодіазепіну почалося ще в 30-ті роки минулого століття, однак лише в кінці 50-х та на початку 60-х років вони остаточно увійшли до медичної практики. Похідні бензодіазепіну складають найпоширенішу групу психотропних засобів. Описано 2000 фармакологічно активних похідних бензодіазепіну, з яких понад 100 випускаються в світі у вигляді лікарських засобів. Похідні бензодіазепіну широко застосовують в клініці через низьку токсичність. Це також є причиною частого зловживання цією групою препаратів, що на сьогоднішній день є серйозною проблемою.

Механізм дії транквілізаторів: зв’язуються зі специфічними бензодіазепіновими рецепторами і чинять гальмівний вплив на підкіркові ділянки головного мозку, зокрема на лімбічну систему, таламус, гіпоталамус.

Фармакологічна дія транквілізаторів:

1) анксіолітична (антифобічна) та загальнозаспокійлива;

2) гіпнотична (полегшення входження в сон, посилення дії снодійних);

3) потенціює дію наркозних та анальгетичних засобів, алкоголю;

4) міорелаксуюча дія пов’язана з впливом на ЦНС, а не з периферичною курареподібною дією, тому їх іоді називають центральними міорелаксантами. Цей ефект часто є позитивним фактором при використанні транквілізаторів для зняття напруження, однак обмежує використання препаратів у пацієнтів, робота яких вимагає швидкої реакції та високої концентрації уваги;

5) протисудомна.

Транквілізатори застосовують для лікування неврозів, неврозоподібних станів, безсоння, для усунення небажаної емоційної напруги перед операціями, премедикації, в комбінованому лікуванні гіпертензії, стенокардії, епілепсії.

Побічна дія: звикання та лікарська залежність, сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу та зниження лібідо, закрепи

Транквілізатори не можна вживати представникам професій, які вимагають швидкої та точної психічної та рухової реакції. Алкоголь потенціює дію транквілізаторів, тому рпри їх застосуванні категорично не допускається вживання алкогольних напоїв. Ці препарати протипоказані при міастенії, хворобах печінки, нирок тощо.

Курс лікування транквілізаторами не повинен перевищувати 2 міс., тому що виникає психічна залежність (наркоманія).

При призначенні вагітним можуть токсично впливати на плід, що пов’язано з їх повільним обміном у нього. У новонароджених такий вплив виявляється зниженням артеріального тиску, гіпотермією, порушенням смоктального рефлексу. Проникають в молоко матері, і таким чином зберігається небезпека подальшого надходження їх до організму дитини.

АНАЛЕПТИКИ

Аналептики (грец. analepticos) – це засоби, які в терапевтичних дозах відновлюють ослаблену функцію життєво важливих центрів довгастого мозку, тобто дихального та судинорухового.

Стимуляція аналептиками дихального центру проявляється поглибленням і прискоренням дихання; стимуляція судино-рухового центру – звуженням судин, підвищенням артеріального тиску. Крім того, аналептики можуть збуджувати і ін. відділи ЦНС, а в токсичних дозах викликати судоми. За характером впливу на ЦНС аналептики є антагоністами наркозних засобів. Але відновити тонус життєво ввжливих центрів мозку при передозуванні засобів пригнічу вальної дії можна лише за умови використання аналептиків у дозах, які в декілька разів перевищують середньо терапевтичні. Однак при дуже важкому пригнічені ЦНС наркозними чи снодійними засобами це може поглибити гіпоксію головного мозку і спровокувати судоми. Особливо небезпечним у цьому відношенні є бемегрид.

Класифікація:

І. За переважним впливом на певну ділянку ЦНС:

1) кору головного мозку (кофеїн)

2) довгастий мозок (етимізол, кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн, бемегрид, карбоген)

3) спинний мозок (стрихніну нітрат).

ІІ. За типом дії:

1) аналептики прямої дії (бемегрид, кофеїн, етимізол)

2) аналептики рефлекторної дії (лобеліну гідрохлорид, цититон)

3) аналептики змішаного типу дії (кордіамін, карбоген, камфора, сульфокамфокаїн).

Бемегрид (Bemegridum) – має прямий стимулюючий вплив на центри довгастого мозку, переважно – дихальний, менше – на судиноруховий. Збільшує амплітуду та частоту дихання, прискорює вихід з коматозного стану та пробудження.

Застосовують при отруєні снодійними легкого ступеня, передозуванні наркотичних анальгетиків, засобів для наркозу, спирту етилового.

Побічна дія: мязові посмикування, тремор, підвищення рефлекторої збудливості, гіпервентиляція, нудота, блювання, судоми, аритмії.

Протипокази: психози, психомоторне збудження, епілепсія, отруєння грибами, що можуть викликати судоми, обережно – при отруєнні барбітуратами.

Кордіамін (Cordiaminum) – збуджує центри довгастого мозку прямо та рефлекторно (через зону сонної артерії). Крім того виявляє гепатопротекторну дію.

Застосовують при порушенні функції серця, ослабленні дихання при інфекційних захворюваннях; шоці, колапсі, асфіксії під час хірургічних операцій та в післяопераційному періоді. Підшкірні та внтрішньом′язові ін′єкції препарату болючі.

Камфора (Camphora) - аналептик, який отримують зкамфорного лавру або синтетично з піхвової олії. Проявляє загальну та місцеву дію.

Загальна дія камфори:

- прямо та рефлекторно стимулює судиноруховий та дихальний центри довгастого мозку;

- покращує скоротливу активність серця, коронарний кровотік та мікро циркуляцію;

- справляє відхаркувальну дію;

- стимулює синтез інтерферону.

Місцева дія камфори:

- подразнююча;

- відволікаюча;

- протимікробна.

Застосовують олійні розчини під шкіру для стимуляції дихання та серцевої діяльності при шоці, колапсі, а також олійні та сиртові розчини для розтирань при ревматизмі, артритах, для профілактики пролежнів. Перед введенням під шкіру ампельний розчин препарату попередньо розігрівають.

Переносять хворі камфору добре. Іноді на місці введення олійного розчину можуть виникати болючі інфільтрати. В осіб, схильних до судом, можуть розвиватись судоми

Сульфокамфокаїн (Sulfocamphocainum) – комплексна сполука кислоти сульфокамфорнонї та новокаїну. Завяки добрій розчинності у воді, можна вводити не тільки п/ш, а й в/в та в/в. аналептичний ефект розвивається швидше, ніж у камфори.

Етимізол (Aethimizolum) – прямий стимулятор дихального та судинорухового центру, одночасно пригнічує кору головного мозку. Поєднує в собі властивості аналептика та транквілізатора, тому використовують як стимулятор дихання переважно при отруєнні морфіном та іншими наркотичними анальгетиками, а також в психіатрії як заспокійливий засіб. Має також ноотропні властивості, підвищує розумову працездатність. Стимулює продукцію кортикотропіну, зумовлює підвищення рівня глюкокортикоїдів в крові, що викликає протизапальний та проти алергічний ефекти. Має імуномоделюючу та бронхорозширювальну дію. Може стимулювати синтез сурфактанту. Помірно підвищує тонус міокарду, посмугованих м’язів, розширює вінцеві судини, гальмує агрегацію тромбоцитів.

Застосовують при отруєнні наркотичними анальгетиками, пригніченні дихання легкого та середнього ступеня під час і після наркозу, асфіксії у новонароджених, астенії; як протизапальний та проти алергічний – при артритах, поліартритах, бронхіальній астмі, астматичному бронхіті, а також при відміні глюкокортикоїдів.

З побічних ефектів спостерігають диспепсичні явища, неспокій, запаморочення, порушення сну.

Нейролептики

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 636 | Нарушение авторских прав