 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Метоклопрамід, домперидон, цизапридФармакодинаміка. Метоклопрамід та цизаприд — заміщені бензаміди, а домперидон є бутирофеноном. Прокінетичний механізм дії цих препаратів опосередкований через стимулювання холінергійних рецепторів. Окрім агоністичного впливу на 5‑НТ4‑рецептори, цизаприд має часткові антагоністичні властивості щодо 5‑НТ3‑рецепторів. Метоклопрамід та домперидон (але не цизаприд) є антагоністами допамінових D2‑рецепторів. При дії на гастроінтестинальний тракт антагонізм щодо допамінових D2‑рецепторів може потенціювати холінергійне стимулювання гладких м’язів. Метоклопрамід і домперидон також блокують допамінові D2‑рецептори хеморецепторної тригерної зони довгастого мозку, що забезпечує протинудотний та протиблювотний ефект. Ці препарати збільшують амплітуду стравохідної перистальтики, тонус нижнього стравохідного сфінктера та прискорюють спорожнення шлунка. Цизаприд також прискорює моторику тонкої й товстої кишки. Показання. ГЕРХ. Цизаприд було вилучено з фармацевтичного ринку через спричинення ним аритмій серця. У США для клінічного застосування дозволений метоклопрамід, в багатьох інших країнах — домперидон, в Україні зареєстровані обидва препарати. Усі лікарські засоби цієї групи можна призначати для усунення симптомів ГЕРХ, але при ерозивному езофагіті вони неефективні. Через більшу ефективність та безпеку інгібіторів протонного насоса при печії прокінетичні препарати використовують переважно в комбінації з антисекреторними при регургітації або рефрактерній печії. Порушення спорожнення шлунка. Усі препарати цієї групи застосовують для лікування хворих з порушенням спорожнення шлунка внаслідок постхірургічних розладів (ваготомія, антректомія) та діабетичного гастропарезу. Метоклопрамід інколи призначають у стаціонарних хворих для стимулювання просування назогастрального зонда із шлунка до дванадцятипалої кишки. Функціональна диспепсія. Зазначені препарати забезпечують поліпшення стану у незначної кількості хворих із хронічною диспепсією. Профілактика блювання. Завдяки потужній антиеметичній дії метоклопрамід та домперидон призначають для профілактики та усунення блювання. Стимулювання лактації після пологів. Домперидон інколи рекомендують для стимулювання вироблення грудного молока після пологів. Спосіб застосування. Домперидон та метоклопрамід призначають перорально у дозі 10 мг за 15–30 хв до їди 3 рази на добу і, за необхідності, перед сном. Метоклопрамід можна вводити парентерально (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) по 10–20 мг 1–2 рази на добу. Максимальна разова доза метоклопраміду — 20 мг, добова — 60 мг. Побічні дії. Найбільш поширеними побічними ефектами метоклопраміду є розлади з боку центральної нервової системи. У 10–20 % хворих, особливо похилого віку, виникають тривожність, сонливість, інсомнія та збудження. Екстрапірамідні ефекти (м’язова дистонія, акатизія, ознаки паркінсонізму) внаслідок центральної блокади допамінових рецепторів у 25 % пацієнтів проявляються гостро при застосуванні метоклопраміду у високих дозах, у 5 % хворих ці явища виникають при тривалому застосуванні препарату. Пізня дискінезія, іноді необоротна, може розвинутися в осіб, які тривалий час приймають метоклопрамід. Тому слід уникати тривалого застосування препаратів, за винятком крайньої необхідності, особливо у хворих похилого віку. Підвищення рівня пролактину (спричинене метоклопрамідом та домперидоном) може призводити до галактореї, гінекомастії, імпотенції та розладів менструального циклу. Домперидон звичайно добре переноситься. Він мало проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, тому психічні та екстрапірамідні розлади відзначаються рідко. Через прокінетичний вплив цизаприду на товсту кишку у 15 % пацієнтів, що приймають цей препарат, виникають спастичні болі в животі та діарея, проте виражені побічні явища відзначаються рідко. Крім того, цизаприд метаболізується ізоформою CYP3А4 печінкового цитохрому Р450. При одночасному призначенні з препаратами, що пригнічують цей фермент (кетоконазол, флуконазол, макролідні антибіотики), концентрація цизаприду в сироватці крові підвищується, що в іноді може призводити до подовження інтервалу Q–T на ЕКГ та тяжких аритмій. Тому цизаприд вилучено з фармацевтичного ринку. Взаємодії. Метоклопрамід підвищує всмоктування ацетилсаліцилової кислоти, парацетамолу, діазепаму, етанолу, леводопи, тетрацикліну, ампіциліну, уповільнює всмоктування дигоксину та блокаторів Н2‑рецепторів. Він підсилює седативний вплив снодійних засобів на центральну нервову систему, ефективність терапії блокаторами Н2‑рецепторів. При одночасному застосуванні з нейролептиками групи фенотіазинів та бутирофенонів підвищується ризик розвитку екстрапірамідних розладів. При одночасному застосуванні домперидону з М‑холінолітиками та наркотичними анальгетиками знижується його дія на моторно-евакуаторну функцію шлунково-кишкового тракту. Антацидні та антисекреторні препарати знижують біодоступність домперидону. Домперидон знижує гіпопролактинемічний ефект бромокриптину та каберголіну. Мосаприд Фармакодинаміка. За механізмом фармакологічної дії мосаприддуже схожий з тегазеродом (див. «Препарати, які застосовують при синдромі подразненого кишечнику»). Він також є селективним агоністом 5‑НТ4‑рецепторів серотоніну. На відміну від тегазероду, мосаприд частково блокує 5‑НТ3‑рецептори серотоніну та, на відміну від метоклопраміду або домперидону, не зв’язується з допаміновими рецепторами. Таким чином, мосаприд зумовлює певний антиеметичний ефект, а прийом цього препарату не впливає на центральну нервову систему та не спричиняє екстрапірамідних порушень. Як і тегазерод, мосаприд стимулює 5‑НТ4‑рецептори на слизовій оболонці травного каналу шляхом активації холінергійних нервів, але мосаприд чинить активувальний вплив тільки на верхні відділи шлунково-кишкового тракту, не впливаючи на його нижні відділи. Тобто нормалізація спорожнення кишечнику на фоні прийому мосаприду пов’язана з адекватною перистальтикою шлунка та тонкої кишки. В експериментах на тваринах виявлено, що мосаприд має хороший профіль безпеки, не впливає на частоту шлункових скорочень та не пригнічує процеси реполяризації в міокарді, не подовжує інтервал Q–T, на відміну від цизаприду, тобто не спричиняє небезпечних для життя брадикардії або фатальної шлуночкової аритмії. У клінічних дослідженнях показано, що тривалий прийом мосаприду (протягом 8 тиж або 6 міс) у хворих на цукровий діабет сприяв поліпшенню ступеня компенсації основного захворювання. Показання. Мосаприд застосовують при функціональній диспепсії, пептичній виразці, а також вторинних порушеннях моторики шлунка на фоні цукрового діабету (діабетичний гастропарез) та хвороби Паркінсона. Роль мосаприду в лікуванні інших розладів гастроінтестинальної моторики, таких як хронічний запор, вивчається. Спосіб застосування. Мосаприд призначають в дозі 2,5 або 5 мг 3 рази на день перед або після їди. Середня тривалість первинного курсу лікування становить 4 тиж. Після цього необхідно повторно оцінити стан хворого і визначити необхідність продовження лікування. Побічні дії. Мосаприд також досить безпечний препарат. У невеликої кількості пацієнтів реєстрували появу діареї, сухості у роті, загальної слабкості, запаморочення та абдомінального болю. Взаємодії. З огляду на те, що гастрокінетичний ефект цього препарату опосередковується шляхом активації холінергійних нервів, одночасне застосування з антихолінергійними агентами (атропіну сульфатом, бутилскополаміну бромідом) знижує його ефективність. Жодної взаємодії між мосапридом і противиразковими агентами, такими як блокатори Н2‑рецепторів та інгібітори протонного насоса, не виявлено. Ітоприд Фармакодинаміка. Ітоприд — новий прокінетичний препарат, в Україні ще не зареєстрований. Він має два механізми фармакологічної дії: блокує допамінові D2‑рецептори та інгібує ацетилхолінестеразу. Завдяки цим фармакологічним особливостям ітоприд діє як гастропрокінетик (прискорює спорожнення шлунка, нормалізує внутрішньогастральний тиск, поліпшує чутливість інтрагастральних нервових рецепторів) та антиеметичний агент (блокує виникнення та розвиток нудоти й блювання). Особливістю гастропрокінетичної дії ітоприду є те, що він переважно активує перистальтику верхнього відділу травного тракту (більшою мірою стравоходу та меншою — шлунка) і зовсім не впливає на моторну активність нижніх відділів шлунково-кишкового тракту (дистальної частини тонкої кишки та товстої кишки). Показання. Найбільш поширеними показаннями для застосування ітоприду є ГЕРХ та функціональна диспепсія. Спосіб застосування. Ітоприд призначають в дозі 50 або 100 мг 3 рази на день. Тривалість лікування при ГЕРХ становить близько 4 тиж, а при функціональній диспепсії вона може бути продовжена до 6–8 тиж. Побічні дії. На сьогодні не зареєстровано значних побічних дій при застосуванні ітоприду, але теоретично можна очікувати появи екстрапірамідних порушень на фоні його прийому. Грелін Фармакодинаміка. Гастроінтестинальний гормон, недавно відкритий японськими вченими. Препарати греліну та його синтетичні аналоги в Україні нині не зареєстровані. Як виявилося, окрім потужного впливу на енергетичний баланс та регулювання харчової поведінки, препарат має яскраво виражені властивості прискорювати моторику гастроінтестинального тракту, гастропрокінетичну дію. Здатність греліну ініціювати та посилювати скорочення гладких м’язів шлунково-кишкового тракту пов’язують з його структурними особливостями: за своєю будовою він дуже подібний до іншого гастроінтестинального гормону — мотиліну. Їх гомологічність становить 36 %, а спорідненість між рецепторами цих двох гормонів — близько 50 %. Прокінетичні властивості греліну вчені давно спостерігали в експериментальних щурів: парентеральне введення цього гормону індукувало підвищення частоти міграції рухового моторного комплексу, що супроводжувалося зростанням моторної активності травного тракту, прискоренням спорожнення шлунка, але не впливало на показники базальної кислотності. Згодом дані щодо прискорення спорожнення шлунка отримані в плацебо-контрольованому досліджені: у хворих з діабетичним гастропарезом після ін’єкції греліну скорочувався час напіввиведення шлункового вмісту. Подібний ефект зареєстрований у ще одному рандомізованому досліджені, в якому грелін застосовували для лікування ідіопатичного гастропарезу. Трохи пізніше зафіксована властивість греліну чинити протекторну дію на слизову оболонку гастроінтестинального тракту. Показання. На сьогодні остаточні показання до застосування греліну та його синтетичних аналогів, а також дози та тривалість лікування ще не сформульовані, але у світовій гастроентерологічній практиці грелін використовують для лікування при гастропарезі як первинного (ідіопатичного), так і вторинного (на фоні супутніх захворювань) генезу. Вивчається можливість застосування цього засобу з метою відновлення ушкодженої оболонки шлунково-кишкового тракту. Побічні дії. В ході численних досліджень не відзначено появи будь-яких серйозних побічних ефектів на фоні прийому греліну або його аналогів, що у сукупності зі значною клінічною ефективністю дало змогу вченим розглядати грелін та його синтетичні аналоги як новий клас прокінетичних засобів. Макроліди Макролідні антибіотики, такі як еритроміцин, безпосередньо стимулюють рецептори мотиліну гладких м’язів шлунково-кишкового тракту та мігруючі моторні комплекси. Внутрішньовенне введення еритроміцину в дозі 3 мг/кг ефективне у частини хворих на гастропарез, проте досить швидко розвивається толерантність до препарату. Специфічні агоністи мотиліну перебувають на стадії розробки. Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 695 | Нарушение авторских прав |