АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пінаверію бромід

Фармакодинаміка. Міотропний спазмолітичний засіб, що діє переважно на травний канал. Має властивості антагоніста кальцію та пригнічує надходження іонів кальцію в клітини гладких м’язів. Знижує продукцію соляної кислоти без зміни об’єму шлункової секреції, прискорює евакуацію шлункового вмісту.

Фармакокінетика. Пінаверію бромід слабко абсорбується з травного каналу (менш ніж 10 %). Максимальна концентрація в сироватці крові відзначається через 1 год після перорального прийому, період напіввиведення становить близько 1,5 год. Метаболізується переважно в печінці.

Показання. Використовують при больовому синдромі, зумовленому спазмом внутрішніх органів, кишкових коліках, дискінезії жовчних шляхів.

Спосіб застосування. Призначають перорально в дозі 50 мг 3–4 рази на добу під час їди. Максимальна доза — 300 мг на добу.

Побічні дії. При застосуванні пінаверію броміду можливі диспепсичні явища. Він не впливає на серцево-судину систему, не має антихолінергійних властивостей, тому може використовуватися при глаукомі та аденомі передміхурової залози.

Взаємодії з іншими препаратами не відомі.

Альверину цитрат

Фармакодинаміка. Альверин — міотропний спазмолітик, дія якого не супроводжується атропіноподібним ефектом або гангліоблокувальною секреторною активністю. Регулює моторику шлунково-кишкового тракту шляхом нейрогенного та міогенного контролю властивості кишкової стінки та модулювання парієтальних механорецепторів. Зазвичай застосовують у формі офіцинальної комбінації з симетиконом.

Показання. Призначають при функціональних розладах травного каналу, що проявляються болем у животі, метеоризмом, відрижкою, нудотою, запором, проносом або їх чергуванням.

Спосіб застосування. Приймають в дозі 60 мг 2–3 рази на добу перед їдою.

Побічні дії. Препарат звичайно добре переноситься. Рідко виникають шкірно-алергійні реакції, дуже рідко — набряк гортані, анафілактичній шок, порушення функції печінки, що зникає після відміни препарату.

Взаємодії з іншими препаратами не відомі.

Симетикон

Належить до допоміжних препаратів, які успішно застосовують при синдромі подразненого кишечнику, але не мають властивостей міотропних спазмолітинів. Використовують як монопрепарат і в комбінації з альверином.

Фармакодинаміка. Стабільний поверхнево-активний полідиметилосилоксан. Змінює поверхневий натяг пухирців газу, що містяться у харчовій кашці, в результаті чого вони розпадаються. Гази, які при цьому звільняються, потім можуть всмоктуватися кишковою стінкою, а також виводитися назовні. Дія симетикону має чисто фізичний характер, у хімічних реакціях препарат участі не бере і є інертним у фармакологічному та фізіологічному відношенні.

Фармакокінетика. Після перорального прийому не всмоктується, а після проходження через травний тракт виводиться з організму в незмінному стані.

Показання. Застосовують для симптоматичного лікування при метеоризмі, аерофагії, диспепсії, а також як допоміжний препарат для підготовки до діагностичних досліджень (рентгенологічного та ультразвукового).

Спосіб застосування. При метеоризмі призначають по 2 капсули (40 мг) 3–5 разів на добу. Для підготовки до діагностичних досліджень приймають по 2 капсули 3 рази на добу напередодні дослідження та ще 2 капсули вранці в день дослідження. Симетикон приймають під час або після їди. За необхідності препарат можна застосовувати протягом тривалого часу.

Побічні дії. Звичайно добре переноситься.

Взаємодії з іншими препаратами не відомі.

Антагоністи 5‑НТ₃‑рецепторів серотоніну

До селективних антагоністів 5‑НТ₃‑рецепторів належать алосетрон, ондансетрон, тропісетрон, гранісетрон, доласетрон. В Україні зареєстровані ондансетрон і тропісетрон.

Блокування 5‑НТ₃‑рецепторів травного каналу впливає на вісцерочутливість та моторику кишечнику. Алосетрон є антагоністом 5‑НТ₃‑рецепторів, який застосовують у лікуванні хворих із тяжким синдромом подразненого кишечнику з діареєю. Проте препарати алосетрону в Україні на сьогодні не зареєстровані. Інші антагоністи 5‑НТ₃‑рецепторів (ондансетрон, тропісетрон, гранісетрон, доласетрон) використовують для профілактики нудоти та блювання (див. «Протиблювотні засоби»), та їх ефективність у при синдромі подразненого кишечнику не визначена. Відмінності між різними антагоністами 5‑НТ₃‑рецепторів, що визначають їх фармакодинамічні ефекти, досі не вивчені.

Алосетрон

Фармакодинаміка. Алосетрон — високоспецифічний антагоніст 5‑НТ₃‑рецепторів. Він швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Біодоступність препарату — 50–60 %, час напівжиття у плазмі крові — 1,5 години, проте тривалість дії набагато більша. Алосетрон зазнає активного метаболізму під дією цитохрому Р450 з екскрецією більшості метаболітів нирками.

Алосетрон блокує 5‑НТ₃‑рецептори ентеральних еферентних нейронів, пригнічуючи індуковану розтягненням активацію сенсорних та моторних рефлексів. Блокування центральних 5‑НТ₃‑рецепторів також зменшує центральну відповідь на вісцеральну стимуляцію. Блокування 5‑НТ₃‑рецепторів ентеральних холінергійних нейронів пригнічує моторику товстої кишки, особливо лівих відділів, збільшуючи загальний час кишкового транзиту. Алосетрон зв’язується з 5‑НТ₃‑рецепторами з більшою спорідненістю та зазнає дисоціації повільніше, ніж інші препарати цієї групи, що може пояснювати його тривалість дії.

Показання. Алосетрон застосовують головним чином для лікування жінок з переважанням діареї, він зменшує вираженість зумовленого синдромом подразненого кишечнику болю у нижньому відділі живота, спазмів, імперативні позиви та діарею. У 50–60 % пацієнтів відзначають достатнє зменшення болю та дискомфорту (при застосуванні плацебо — 30–40 %). Препарат також сприяє зниженню частоти випорожнень та утворенню більш твердих калових мас. Вплив алосетрону на діарею, зумовлену іншими причинами, не вивчали.

Спосіб застосування. Призначають у дозі 1 мг 1–2 рази на добу.

Побічні дії. На відміну від задовільного профілю безпеки інших антагоністів 5‑НТ₃‑рецепторів, прийом алосетрону супроводжується нечастими, проте серйозними побічними ефектами з боку кишково-шлункового тракту. У 30 % хворих із синдромом подразненого кишечнику з переважанням діареї виникають запори, що потребує відміни препарату у 10 % випадків. В 1 випадку на 1000 пацієнтів виникає кишкова непрохідність, що потребує госпіталізації у хірургічне відділення. Ішемічний коліт (іноді летальний) реєструють у 3 випадках на 1000 хворих. Враховуючи тяжкість цих побічних ефектів, алосетрон дозволений до використання лише у жінок з тяжким синдромом подразненого кишечнику з переважанням діареї, у яких виявлена резистентність до інших засобів та які інформовані про негативні ефекти алосетрону.

Взаємодії. Незважаючи на метаболізм різними формами цитохрому Р450, клінічно значущої взаємодії алосетрону з іншими препаратами не виявлено.

Агоністи 5-НТ₄‑рецепторів серотоніну

Тегазерод

Фармакодинаміка. Тегазерод — частковий агоніст 5‑НТ₄‑рецепторів серотоніну, що нагадує серотонін за структурою. Хоча він має високу спорідненість до 5‑НТ₄‑рецепторів, він не зв’язується з 5‑НТ₃‑рецепторами (на відміну від цизаприду) або допаміновими рецепторами (на відміну від метоклопраміду чи домперидону). Встановлено, що тегазерод стимулює 5‑НТ₄‑рецептори на аферентних нервових волокнах слизової оболонки, це запускає процес вивільнення нейротрансмітерів із субмукозного та міоентерального сплетінь, зокрема CGRP, який стимулює рефлекс перистальтики. Ці нейротрансмітери стимулюють скорочення проксимального відділу товстої кишки через ацетилхолін та субстанцію Р, розслаблення дистальних відділів товстої кишки через оксид азоту та вазоактивний інтестинальний пептид. Таким чином, зв’язуючись із 5‑НТ₄‑рецепторами слизової оболонки, тегазерод прискорює спорожнення шлунка і кишковий транзит як у тонкій, так і у товстій кишці. Стимулювання 5‑НТ₄‑рецепторів активує цАМФ‑залежну секрецію хлоридів у товстій кишці, що призводить до збільшення рідини у випорожненнях. В експериментах у тварин виявлено, що стимулювання 5‑НТ₄‑рецепторів зменшує вісцерочутливість щодо здуття та бурчання.

Фармакокінетика. Біодоступність тегазероду становить лише 10 %. Його потрібно приймати перед їдою, оскільки прийом їжі зменшує біодоступність на 50 %. Препарат метаболізується як у шлунку шляхом кислотно-каталітичного гідролізу, так і в печінці шляхом глюкуронізації. Приблизно 66 % тегазероду екскретується у незмінному вигляді з калом, а 33 % — у вигляді метаболіту з сечею. Препарат не слід застосовувати у хворих із тяжкими порушеннями функції печінки або нирок.

Показання та спосіб застосування. Тегазерод призначають для лікування пацієнтів із синдромом подразненого кишечнику з переважанням запорів. У контрольованих дослідженнях виявлено деяке покращання загального стану хворих та зменшення вираженості болю й дискомфорту при застосуванні тегазероду в дозі 6 мг 2 рази на добу порівняно з плацебо. Тегазерод також підвищує частоту випорожнень та пом’якшує калові маси. Роль цього препарату в лікуванні інших розладів гастроінтестинальної моторики, таких як функціональна диспепсія, гастропарез та хронічний запор, ще вивчають.

Побічні дії. Тегазерод — досить безпечний препарат. Протягом перших днів лікування у 9 % пацієнтів виникає діарея, яка самостійно ліквідується. Менш ніж у 2 % хворих діарея потребує відміни препарату. Може відзначатися головний біль, незважаючи на те, що препарат не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і не взаємодіє з центральними рецепторами серотоніну.

Взаємодії. Для тегазероду не доведена взаємодія з цитохромом Р450 та вплив на метаболізм інших препаратів. На відміну від цизаприду, тегазерод не пригнічує процеси реполяризації в міокарді та не подовжує інтервал Q–T.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 528 | Нарушение авторских прав