 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Білет 7
стінка трубчастого (порожнистого) органа має три оболонки: - внутрішню — слизову (tunica mucosa); - серединну — м'язову (tunica muscularis); - зовнішню — сполучнотканинну-адвентиційну (tunica adventitia) або серозну (tunica serosa). Кожна оболонка має гістологічні прошарки. Так, у слизовій оболонці, є: - епітелій; - власна пластинка; - м'язова пластинка слизової; - підслизова основа. У м'язовій оболонці є: - коловий (stratum circulare), - поздовжній (stratum longitudinale). Серозна оболонка має: - мезотелій, власну пластинку, підсерозну основу. В адвентиційній оболонці є: - пухка волокниста сполучна тканина або капсула. Приклади: стравохід, кишка, трахея, сечовід, сімявиносна протока
Яички, testes, представляют пару овальной формы несколько сплющенных с боков тел, расположенных в мошонке. В яичке различают: facies madialis et lateralis, margo anterior et posterior, extremitas superior et inferior.К заднему краю подходит funiculus spermaticus и epididymis. Epididymis-узкое длинное тело(caput+corpus+cauda). Между яичком и придатком-sinus epididymis. На верхнем конце яичка нередко находится appendix testis. Яичко покрыто фиброзной оболочкой tunica albuginea, Лежащей на parenchyma testis/Gj заднему краю фиброзная ткань вдается внутрь железистой ткани яичка в виде неполной перегородки или утолщения(mediastinum testis). От mediastinum лучеобразно отходят фиброзные перегородки septula testis, Которые делят паренхиму на lobuli testis. Число долек-250-300. Паренхима яичка состоит из семенных канальцев, в которых разлчают 2 отдела: tubuli seminiferi contorti и tubuli seminiferi recti. В каждой дольке имеется 2-3 канальца и более. Имея извилистое направление в долке, семенные канальцы tubuli seminiferi contorti приближаясь к mediastinum соединяются друг с другом и суживаются в прямые трубки tubuli seminiferi recti. Из сети яичка открываются 12-15 выносящих канальце-ductuli efferentes testis, которые направляются к головке придатка. Оболонки:
Мост-pons- белый вал, граничащий с продолговатым мозгом и с ножками мозга.Развивается из metencephalon(вентральной части) Латеральная граница моста- искусственно проводимая линия через корешки тройничного и лицевого нервов, linea trigeminofacialis. Латерально от этой линии находятся средние мозжечковые ножки pedunculi cerebellaris medii? Погружающиеся в мозжечок. Дорсальная поверхность моста не видна снаружи, скрыта под мозжечком, образуя верхнюю часть ромбовидной ямки. Вентральная поверхность моста имеет волокнистый характер. По средней линии вентральной поверхности проходит пологая канавка-sulcus basilaris, В которой лежит a.basilaris. Внутреннее строение. Состоит из двух частей: зars ventralis et dorsalis pontis. Граница между ними-corpus trapezoideum(слуховой путь+ nucleus dorsalis corporis trapezoideum). Pars ventralis: содержит продольные и поперечные волокна, между которыми разбросаны собственные ядра серого вещества. Продольные волокна-fibrae corticopontinae, которые связаны с собственными ядрам моста, откуда берут начало поперечные волокна, идущие к коре мозжечка, tractus pontocerebellaris. Pars dorsalis- содержит formation reticularis pontis, являющееся продолжением такой же в продолговатом мозгу, а также проводящие пути продолговатого мозга, входящие в состав lemniscus medialis(tractus bulbotalamicus).
Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) залягає всередині кісткового і відокремлений від нього перилімфою, що заповнює перелімфатичний простір(spatium perilymphaticum). Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою (endolympha) і має також три частини: присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis), півколові протоки (ductus semicularis) та завиткову протоку (ductus cochlearis). Различают три перепончатые протоки(ductus semicircularis anterior, posterior et lateralis) с соответствующими ампулами- ampula membranacea anterior,posterior et lateralis. Соединяются с utriculus, находятся в canals semicirculares и полностью повторяют их форму.
Білет 1
Паренхима почки (эпителий канальцев) развивается из сегментных ножек или нефротомов, соединительная ткань и кровеносные сосуды развиваются из мезенхимы. Переходный эпителий почечных чашечек и лоханок имеет эктодермальное происхождение. предпочка (pronephros) - головная, передняя почка; первичная почка (mesonephros) - туловищная почка, Вольфово тело; вторичная почка (metanephros) - тазовая, окончательная или хвостовая. Предпочка образуется из передних 8-10 пар сегментных ножек. У зародыша человека она не функционирует и вскоре после закладки подвергается обратному развитию. Первичная почка является главным выделительным органом в течение первой половины внутриутробного развития человека. Образуется из 25 туловищных нефротомов, которые превращаются в канальцы первичной почки - метанефридии. Слепым концом они обрастают капиллярные клубочки (разветвления кровеносных сосудов, отходящих от аорты) и формируют почечные канальцы. Другим они концом растут по направлению к протоку, образующемуся при развитии предпочки и вступают с ним в сообщение.Вначале предпочка и первичная почка имеют общий проток. Затем канал предпочки путем продольной перетяжки разделяется на два - один относится к предпочке, другой - к первичной почке. Канал, относящийся к предпочке, носит название парамезонефрального (Мюллерова) протока а канал первичной почки - мезонефрального (Вольфова) протока Окончательная почка начинает формироваться из материала метанефрогенных тяжей представляющих собой несегментированную массу нефротомов нескольких (12) каудальных сегментов туловища. В метанефрогенном клеточном материале дифференцируются почечные канальцы первоначально в виде плотных тяжей, в которых позднее появляется просвет. Расширенные, слепые концы канальцев образуют впячивания, напоминающие двухстенную чашу, и вступают в контакт с врастающими в метанефрогенные тяжи разветвлениями почечной артерии. Так возникают почечные тельца. Дифференцировка почечных канальцев из метанефрогенной ткани идет в направлении от участков, ближайших к лоханкам, к поверхностным слоям метанефрогенных участков. В самых поверхностных слоях даже некоторое время после рождения остается малодифференцированный метанефрогенный клеточный материал, из которого продолжают дифференцироваться новые почечные канальцы.
Білет № 15 1. На 4-му тижні ембріонального розвитку спостерігається підзяброве підвищення вентральної стінки первинної кишки, яке згодом перетворюється у гортанно-трахейну трубку. У кінці 4-го тижня ця трубка розгалужується на асиметричні -праву (більшу) і ліву — легеневі бруньки у вигляді пухирців, а на 5-му тижні з'являються і часткові бруньки. З проксимального відділу гортанно-трахейної трубки (tubus laryngotrachealis) розвивається епітелій і залози слизової оболонки гортані, а з дистального — трахеї. З легеневих бруньок розвивається епітелій, залози слизової оболонки бронхового дерева та епітелій альвеолярного дерева. Прилегла до гортанно-трахейної трубки мезенхіма започатковує хрящі, м'язову тканину, судини. У плодів 4 міс уже сформоване бронхове дерево, а в 8-9 міс - альвеолярне. Вісцеральна і парієтальна плевра є похідними, відповідно, спланхно- і соматоплеври. 2. Pleura — це друга за своїми розмірами (після очеревини) серозна оболонка. Вона покриває стінки грудної порожнини, середостіння, утворюючи два плевральні мішки, і є пристінковою (парієтальною) плеврою. У межах коренів легень пристінкова плевра без помітних ознак переходить у вісцеральну (нутрощеву). Щілиноподібний простір між зазначеними відділами плеври утворює її порожнину(cavitas pleuralis). Топографічне слід розрізняти три ділянки пристінкової плеври: реброву, середостінну, діафрагмову. Вони, переходячи одна в одну, формують три плевральні закутки (синуси): реброво-діафрагмовий, діафрагмово-середостінний, реброво-середостінний (медіастинальний) (recessus costodiaphragmaticus, phrenicomediastinalis, costomediastinalis). Нутрощева плевра глибоко проникає у легеневі щілини (міжчасткова плевра) і міцно зрощена з органом. У плевральній порожнині від'ємний тиск і близько 2 мл серозної рідини. Проникнення атмосферного повітря у плевральну порожнину (пневмоторакс) при травмах супроводжується спаданням (ателектазом) легені. 3. Гіпоталамус - підзгір’я відмежовано від зорового мозку підталамічною борозною (Монро). До зорової частини гіпоталамуса відносяться:
зоровий шлях (tractus opticus);
У складі нюхової частини знаходяться сосочкові тіла (corpora mamillaria) (підкіркові центри нюху) та підталамічна ділянка (subthalamicus) у вузькому розумінні слова, яка містить субталамічне (підзгірне) парне ядро Люїса — (екстрапірамідний і вегетативний центр) nucleus subthalamicus. При його пошкодженні — мимовільні рухи рук і ніг і всього тіла (контрлатеральний гемібалізм), а також невизначену зону (zona inserta) та навколозональні ядра поля (nuclei perizonales campi). Зорове перехрестя і зоровий шлях відносяться до шляхів зорового аналізатора. Сірий горб (tuber cinereum) — це випин нижньої стінки III-го шлуночка, в товщі якого знаходяться горбові ядра (нейросекреторні, вегетативні). Вони регулюють обмін речовин, процеси накопичення та витрачення енергії. Сірий горб продовжується у порожнисту лійку, на кінці якої розташований гіпофіз. Сіра речовина гіпоталамуса зосереджена у вигляді близько 30 ядер. Надзорові і пришлуночкові ядра аксонами своїх нейронів формують гіпоталамо-гіпофізарний шлях (tr. Hypothalamo-hypophysialis), який закінчується у задній частці гіпофіза (нейрогіпофізі). Ці нейрони продукують антидіуретичний гормон (вазопресин) та окситоцин, які потрапляють у нейрогіпофіз, а звідти — у кров. Горбові і лійкове ядра виділяють нейросекрети (рилізінг-фактори) у судини аденогіпофіза, і, таким чином, впливають на його функцію. 4. Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) залягає всередині кісткового і відокремлений від нього перилімфою, що заповнює перелімфатичний простір(spatium perilymphaticum). Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою (endolympha) і має також три частини: присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis), півколові протоки (ductus semicularis) та завиткову протоку (ductus cochlearis).
Білет № 11 1.Індиферентна статева залоза (gonada) розвивається на 4-му тижні е.р. із гермінативного епітелія, який формує вентромедіально від первинних нирок статевий гребінь (crista gonadalis). Збоку від статевого гребеня на стінці целома знаходиться бічна складка, в якій містяться послідовно первинна нирка з мезонефровою протокою та парамезонефрова протока (мюллера). Статевий гребінь та зазначені структури збоку від нього разом утворюють сечостатеву складку (plica urogenetalis). Гонада починає диференціюватися в яєчко або яєчник на 7-му тижні е.р. Яйцеклітини започатковуються з овогоній, а фолікули яєчника — з гермінативних (зародкових) епітеліальних клітин. Канальці мезонефроса трансформуються у над'яєчник та прияєчник, мезонефрова протока - у поздовжню протоку над'яєчника (Gartneri). Парамезонефрові протоки наприкінці 8-го тижня зливаються своїми каудальними кінцями і започатковують цим матку і верхню 1/3 піхви, а їх не злиті частини формують маткові труби. 2. Кожну (праву і ліву) легеню доцільно порівнювати зі сплюснутим з одного боку конусом. У такій легені є верхівка (apex), основа (basis) та три поверхні — реброва (facies costalis), діафрагмова (f. diafragmatica), середостінна (f. mediastinalis). Поверхні розмежовані двома краями (нижнім та переднім), на середостінній поверхні кожної легені знаходяться ворота (hilum pulmonis), у які входять і виходять шість трубчастих систем (головний бронх, легеневі артерія і вени, бронхові артерія і вена, лімфатичні судини). Зазначені трубчасті системи, а також нерви та бронхо-легеневі лімфовузли формують корінь легені (radix pulmonis). Топографія головних бронхів зліва і справа відрізняються. Права легеня двома щілинами (косою і горизонтальною) поділяється на 3 частки (верхню, середню, нижню), а ліва 1 косою щілиною на 2 частки (верхню і нижню). У кожній легені містяться по 10 бронхо-легеневих сегментів. Сегменти розмежовані між собою сполучнотканинними перегородками і мають форму неправильних пірамід. 3. Cerebellum складається з двох півкуль та розташованого між ними черв'яка. Півкулі мають на своїх поверхнях щілини, між якими знаходяться частки, часточки, та листки мозочка. Практичне значення має клаптико-вузликова частка (lobus flocculonodularis) у складі якої є клаптик кожної півкулі та вузлик черв'яка мозочка (flocculus et nodulus). Між клаптиками і вузликом знаходяться ніжки клаптика, до яких прикріплюється нижній мозковий парус (velum medullare inferius). Мозочок пов'язаний із сусідніми відділами ЦНС трьома парами ніжок:
На розрізах мозочка сіра та біла речовина має характерний вигляд — дерева життя (arbor vitae cerebelli). Біла речовина мозочка формує мозкове тіло (corpusmedullare cerebelli). 4. Внутрішнє вухо (auris interna) або присінково-завитковий орган (organum vestibulocochleare). У його складі розрізняють кістковий та перетинчастий лабіринти. Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) знаходиться у товщі пірамідки скроневої кістки і містить всередині перетинчастий лабіринт, від якого відмежований перилімфатичним простором. До складу кісткового лабіринту належать три частини: присінок (vestibulum), півколові канали (canalis semicirculares) та завитка (cochlea).
Білет № 9 1. Экзокринные железы состоят из двух частей: концевой (секретирующей) части и выводных протоков, по которым секрет поступает на поверхность организма или в полость внутреннего органа. Выводные протоки обычно не принимают участие в образовании секрета. Экзокринные железы разнообразны по строению и функции. Они могут быть одноклеточными и многоклеточными. Примером одноклеточных желез служат бокаловидные клетки, встречающиеся в простом столбчатом каемчатом и псевдомногослойном реснитчатом эпителиях. Несекретирующая бокаловидная клетка цилиндрической формы и сходна с несекреторными эпителиоцитами. Секрет (муцин) накапливается в апикальной зоне, а ядро и органеллы смещаются к базальной части клетки. Смещенное ядро приобретает форму полулуния, а клетка - бокала. Затем секрет изливается из клетки, а она вновь приобретает столбчатую форму. Экзокринные многоклеточные железы могут быть однослойными и многослойными, что обусловлено генетически. Если железа развивается из многослойного эпителия (потовая, сальная, молочная, слюнные железы), то и железа многослойна; если из однослойного (железы дна желудка, матки, поджелудочная железа), то они однослойны. Характер ветвления выводных протоков экзокринных желез различен, поэтому они подразделяются на простые и сложные. У простых желез неветвящийся выводной проток, у сложных - ветвящийся. Концевые отделы у простых желез разветвляются и не разветвляются, у сложных - разветвляются. В связи с этим у них и соответствующие названия: разветвленная железа и неразветвленная железа. По форме концевых отделов экзокринные железы классифицируют на альвеолярные, трубчатые, трубчато-альвеолярные. У альвеолярной железы клетки концевых отделов формируют пузырьки или мешочки, у трубчатых - образуют вид трубочки. Форма концевой части трубчато-альвеолярной железы занимает промежуточное положение между мешочком и трубочкой. Клетки концевого отдела именуются гландулоцитами. Процесс синтеза секрета начинается с момента поглощения гландулоцитами из крови и лимфы исходных компонентов секрета. При активном участии органелл, синтезирующих секрет белкового или углеводного характера, в гландулоцитах образуются секреторные гранулы. Они накапливаются в апикальной части клетки, а затем путем обратного пиноцитоза выделяются в полость концевого отдела. Завершающий этап секреторного цикла - восстановление клеточных структур, если в процессе секреции они разрушились. Строение клеток концевой части экзокринных желез обусловлено составом выделяемого секрета и способом его образования. 2. Oesophagus - Це типовий трубчастий орган 25-30 см завдовжки, який сполучає глотку (на рівні CVI) зі шлунком (на рівні Th XI). У ньому розрізняють 3 частини: шийну (pars cervicalis), грудну (pars thoracica), черевну (pars abdominalis). Шийна частина стравоходу розташована спереду шийних хребців СVІ—СVII до I-го грудного. Спереду і дещо справа від нього лежить трахея, а збоку блукаючі нерви і загальні сонні артерії. У грудній порожнині стравохід перетинає спереду дуга аорти (ThIV) та лівий головний бронх (ThV). Позаду стравоходу лежить грудна протока, а дещо зліва — грудна аорта з півнепарною та додатковою півнепар-ною венами. Позаду і справа лежать непарна вена та правий блукаючий нерв, а попереду — осердя та лівий блукаючий нерв. Черевна частина стравоходу лежить на 2-3 см позаду лівої частки печінки, та спереду черевної аорти. Стінка стравоходу має будову трубчастого органа (3 оболонки). Особливості: слизової оболонки -залози (glandulae oesophageales) розміщені у підслизовій основі, м'язова складається із внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього прошарків (у верхній третині з посмугованих м'язів), а зовнішня оболонка серозна тільки в черевній частині, а в решті — адвентиційна. Грудна частина стравоходу відноситься до органів заднього середостіння. 3. Нейрон – структурна одиниця нервової системи. Її структурно-функціональною одиницею вважається рефлекторна дуга, як ланцюгова сукупність нейронів. Існує також теорія рефлекторного кола. За формою розрізняють такі нейрони:
З функціональної точки зору існують: • аферентні (чутливі, рецепторні, сенсорні) або протонейрони; • асоціативні (проміжні, вставні) або дейтеронейрони (інтернейрони); • еферентні (рухові, моторні, ефекторні) або мотонейрони. Аферентні нейрони містяться в чутливих вузлах черепних та спинномозкових нервів, а асоціативні та еферентні завжди в центральній нервовій системі. Еферентні вегетативні нейрони знаходяться у вегетативних вузлах. Згідно з нейронною теорією нервова клітина динамічно поляризована. Це означає, що нервовий імпульс передається тільки від дендрита до аксона і через тіло нейрона. Нейроглія оточує нейроцити і виконує трофічну, опорну та захисну ф-ції. Скупчення тіл нейроцитів формує сіру речовину (substantia grisea), а їх відростків – білу речовину (substantia alba). Дендрити афертних нейронів закінчуються рецепторами – нервовими закінченнями (terminationes nervorum), які сприймають подразнення.
Аксони закінчуються синапсами або нервовими закінченнями ефекторами. Ефектор реалізує нервовий імпульс у дію (скорочення м'яза, секреція залоз) 4. Три слухових кісточки: молоточок (malleus), коваделко (incus) та стремінце (stapes) шляхом суглобових з'єднань формують ланцюжок для проведення звукових коливань від барабанної перетинки до перилімфи присінку. Ручка молоточка зрощена з барабанною перетинкою, а його головка формує з коваделком сідлоподібний коваделко-молоточковий суглоб (art. incudomallearis) Другий суглоб — кулястий коваделко-стремінцевий (art. incudostapedalis) утворений сочевицеподібним відростком довгої ніжки коваделка і головкою стремінця. Основа стремінця з'єднана з вікном присінка барабанно-стремінцевим синдесмозом (syndesmosis tympanostapedalis). М'язи слухових кісточок: м'яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympany) та стремінцевий м'яз (m. stapedius) забезпечують регуляцію звукопровідного апарату відповідно до звукових коливань різної амплітуди.
Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 649 | Нарушение авторских прав |