АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Синдром тривалого здавлення тканин (травматичний токсикоз)

Серед різнобічних закритих пошкодженнь особливе місце посідає синдром тривалого здавлення (травматичний токсикоз, краш-синдром).

Синдром тривалого здавлення ‒ одне з найтяжчих травматичних ушкоджень. Найчастіше цей синд­ром виникає у потерпілих під час компресії, що розвивається внаслідок обвалів, землетрусів або наїзду колісного транспорту і відрізняється тяжким клінічним перебігом та високою леталь­ністю.

За сучасними уявленнями, синдром тривалого здавлення кінцівок — це ішемічний некроз м’язів із подальшим розвит­ком гострої недостатності нирок та печінки.

У патогенезі найбільший вплив мають три фактори:

· сильне больове подразнення, яке спричинює різкі зміни у центральній нервовій системі;

· травматична токсемія, що зумовлена всмоктуванням про­дуктів розпаду із пошкоджених тканин, особливо м’язів;

· плазмовтрата, що виникає внаслідок масивного набряку пошкоджених кінцівок.

В момент травми відчутний інтенсивний біль у здавленій ділянці тіла, мовне та рухове збудження. Відра­зу після усунення компресії загальний стан більшості потерпі­лих задовільний. Вони скаржаться на біль, обмеженість у ру­хах в ушкоджених частинах тіла. Під час огляду ушкодженої кінцівки впадає у вічі блідість шкірних покривів, ціаноз нігтів та пальців, ум’ятини на ділянках найб­ільшого здавлення. Пульсація судин на цій кінцівці дещо ослаб­лена. Через 30‒40 хв набряк кінцівки поширюється за межі травмованих тканин. У місцях найбільшого здавлення утворю­ються пухирі із серозним або серозно-геморагічним вмістом.

При пальпації м’які тканини мають дерев’янисту щільність за ра­хунок защемлення набряклих м’язів. Кінцівка стає холодною, активність рухів у ній різко обмежена або повністю відсутня, знижується або зникає її чутливість унас­лідок стискання нервових стовбурів, пульсація судин зникає. У цей період загальний стан потерпілих погіршується. Вони ста­ють млявими, скаржаться на раптову загальну слабкість, запа­морочення, нудоту. Іноді виникає блювання, прискорення пуль­су, зниження АТ.

Спостерігаються зміни у крові: зсідання крові, підвищення гемоглобіну, кількості еритроцитів, підвищується гематокрит. Відбуваються помітні зміни в нирках ‒ зменшується об’єм сечі, що виділяється (менше 30 мл за 1 год), яка в подальшому набу­ває темно-бурого забарвлення внаслідок великої кількості ерит­роцитів та білка.

У клінічному перебігу синдрому виділяють три періоди:

· ранній (2‒3 дні після травми): потерпілі часто гинуть від тяжких порушень гемодинаміки та інтоксикації організму про­дуктами розпаду тканин;

· проміжний (3‒12 днів): найбільшу небезпеку становить гостра ниркова недостатність, яка супроводжується в тяжких випадках анурією і уремією;

· пізній (через 10‒12 днів): стан потерпілих поступово по­ліпшується, місцево поряд із зменшенням набряку тканин роз­вивається некроз, при тяжких здавленнях — гангрена кінцівки.

Розрізняють такі ступені тяжкості синдрому тривалого здавлення тканин:

· дуже тяжкий ‒ відзначається у тому випадку, коли здавлення обох кінцівок триває протягом 6 год і більше, вона закін­чується смертю потерпілого;

· тяжкий ‒ розвивається внаслідок здавлення однієї або обох кінцівок протягом 5‒6 год, супроводжується вираженим гемодинамічним розладом і може призвести до смерті;

· середньої тяжкості ‒ здавлення гомілок або верхніх кінцівок триває менше 5 год, не супроводжується вираженим розладом гемодинаміки, однак призводить до розвитку гострої ниркової недостатності (ГНН);

· легкий ‒ здавлення триває менше 4 год або здавлення заз­нають невеликі частини тіла, загальні клінічні прояви не виражені.

Перша долікарська допомога триває до повного звільнення по­терпілого з-під предметів, що стали причиною здавлювання або проводиться паралельно. Вище місця здавлення накладають джгут на вільну частину кінцівки (до її звільнення!). Кінцівки звільняють від тиску, щільно бинтують, починаючи від кінчиків пальців до джгута; здійснюють транспортну іммобілізацію кінцівки, навіть якщо не ушкоджені кістки; обкладають кінцівки льодом або холодною водою. За показаннями звільняють дихальні шляхи, при пораненнях накладають асептичну пов’язку.

Якщо внутрішні органи не пошкоджені, внутрішньо дають питво ‒ 20‒25 г гідрокарбонату натрію в 3 л ізотонічного роз­чину натрію хлориду. За призначенням лікаря внутрішньовенно вводять 2 мл 2% розчину промедолу.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 1290 | Нарушение авторских прав