АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

К чему приводит увеличение венозного возврата?

Увеличение венозного возврата к сердцу, обусловленное констрикцией артериальных и особенно венозных сосудов в системе циркуляции, ведет к увеличению сердечного выброса → рост общего периферического сопротивления сосудов, повышение системного АД → увеличение давления в аорте и кровотока в коронарных сосудах → преодоление сердечным выбросом возросшего сопротивления в аорте и поддержание сердечного выброса на повышенном уровне.

Увеличение сократительной функции сердца вызывает рефлекторное снижение периферического сопротивления сосудов (одновременно с проявлением рефлекторных влияний на периферические сосуды с барорецепторов синокаротидных зон), что способствует уменьшению работы сердца, затрачиваемой на обеспечение необходимого кровотока и давления в капиллярах.

Венозне повернення крові до серця. Величина венозної крові притікає до серця. Фактори що впливають на венозний повернення

Цим терміном позначають обсяг венозної крові, Що протікає по верхній і нижній (у тварин, відповідно, по передній і задній) порожнистих вен.

Кількість крові, що протікає за одиницю часу через артерії і вени, в стійкому режимі функціонування системи кровообігу залишається постійним, тому в нормі величина венозного повернення дорівнює величині хвилинного обсягу крові, тобто 4-6 л /хв у людини. Однак внаслідок перерозподілу маси крові від однієї області до іншої це рівність може тимчасово порушуватися при перехідних процесах в системі кровообігу, що викликаються різними впливами на організм як в нормі (наприклад,при м'язових навантаженнях або зміні положення тіла), так і при розвитку патології серцево-судинної системи (наприклад, недостатності правих відділів серця).

Величина загального або сумарного венозного повернення між порожнистими венами як у тварин, так і в людини складається приблизно з 1 /з об'ємного кровотоку по верхній (або передній) порожнистої вени і 2/3 - по нижній (або задньої) порожнистої вени. Величина кровотоку у людей в верхньої порожнистої вени становить приблизно 42%, а в нижньої порожнистої вени - 58% загальної величини венозного повернення.

Таблиця 9.4. Комплекс факторів, що беруть участь у формуванні величини венозного повернення

Фактори, Що беруть участь у формуванні величини венозного повернення, Умовно ділять на дві групи (табл. 9.4) відповідно до напрямку дії сил, що сприяють просуванню крові по судинах великого кола кровообігу.

Першу групу представляє сила «vis a tergo» (т. е. діюча ззаду), повідомляється крові серцем, вона просуває кров по артеріальним судинам і бере участь в забезпеченні її повернення до серця. Якщо в артеріальному руслі ця сила відповідає тиску 100 мм рт. ст., то на початку венул загальна кількість енергії, яку має кров, що пройшла через капілярне русло, становить близько 13% від її початкової енергії. Саме остання величина енергії і утворює «vis a tergo» і витрачається на приплив венозної крові до серця. До силі, що діє «vis a tergo», відносять також ряд інших факторів, що сприяють просуванню крові до серця: скорочення скелетної мускулатури (так званий м'язовий насос), що сприяють «витискання» крові з вен; функціонування венозних клапанів (перешкоджають зворотному току крові); вплив рівня гідростатичного тиску в системі кровообігу (особливо у вертикальному положенні тіла).

До другої групи чинників, Що у венозному поверненні, відносять сили, що діють на кровотік в порожнистих венах «vis a fronte» (т. е. спереду) і включають, перш за все, присосуючу функцію грудної клітки і серця. Присмоктує функція грудної клітини забезпечує надходження крові з периферичних вен в грудні внаслідок існування негативного тиску в плевральній порожнині: під час вдиху негативний тиск в останній ще більше знижується, що призводить до прискорення кровотоку в нижньої порожнистої вени, а під час видиху тиск, навпаки, відносно вихідного дещо зростає і кровотік в цій вені уповільнюється. Для присмоктуються функції правих відділів серця характерно те, що сили, що сприяють надходженню в нього крові, розвиваються не тільки під час діастоли серця (внаслідок зниження тиску в правому передсерді), але також і під час систоли (в результаті зсуву атріовентрикулярного кільця збільшується обсяг передсердя і швидке падіння в ньому тиску сприяє наповненню серця кров'ю з порожнистих вен). Проте не всі дослідники поділяють думку про важливу роль присмоктуються функції грудної клітки та правої половини серця у формуванні величини венозного повернення.

Поряд з цим важливе значення мають взаємовідносини зустрічних потоків по порожнистих вен, які при перехідних процесах в системі можуть змінюватися неодноразово, а також констрікторние реакції венозних судин, що виявляються при дії на систему кровообігу нейрогенних або гуморальних стимулів; зміни транскапиллярного обміну рідини, що забезпечують її перехід з інтерстицію в кровотік вен.

Підвищення артеріального тиску супроводжується зростанням величини венозного повернення, Що проявляється при пресорних рефлексах (синокаротидной - викликається зниженням тиску в каротидних синусах, при стимуляції аферентних волокон соматичних нервів), збільшенні об'єму циркулюючої крові, внутрішньовенному введенні вазоактів-них речовин (адреналін, норадреналін, простагландин Р2 ангіотензин II). Гормон задньої долі гіпофіза вазопресин викликає на тлі підвищення артеріального тиску зменшення венозного повернення.

6.
Объёмная скорость кровотока[править | править исходный текст]

в сердечно-сосудистой системе составляет 4—6 л/мин, она распределяется по регионам и органам в зависимости от интенсивности их метаболизма в состоянии функционального покоя и при деятельности (при активном состоянии тканей кровоток в них может возрастать в 2—20 раз). На 100 г ткани объем кровотока в покое равен в мозге 55, в сердце — 80, в печени — 85, в почках — 400, в скелетных мышцах — 3 мл/мин.

Наиболее распространённые методы измерения объемной скорости кровотока у человека — окклюзионная плетизмография и реография. Окклюзионная плетизмография основана на регистрации увеличения объема сегмента конечности (или органа — у животных) в ответ на прекращение венозного оттока при сохранении артериального притока крови в орган. Это достигается сдавливанием сосудов с помощью манжеты, например наложенной на плечо, и накачиванием в манжету воздуха под давлением выше венозного, но ниже артериального. Конечность помещается в камеру, заполненную жидкостью (плетизмограф), обеспечивающей регистрацию прироста её объема (используются также воздушные герметически закрытые камеры). Реография (реоплетизмография) — регистрация изменений сопротивления электрическому току, пропускаемому через ткань; это сопротивление обратно пропорционально кровенаполнению ткани или органа. Используются также флоуметрия, основанная на разных физических принципах, и индикаторные методы. Например, при электромагнитной расходометрии датчик флоуметра плотно накладывают на исследуемый артериальный сосуд и осуществляют непрерывную регистрацию кровотока, основанную на явлении электромагнитной индукции. При этом движущаяся по сосуду кровь выполняет функцию сердечника электромагнита, генерируя напряжение, которое снимается электродамидатчика. При использовании индикаторного метода в артерию региона или органа быстро вводят известное количество индикатора, не способного диффундировать в ткани (красители или радиоизотопы, фиксированные на белках крови), а в венозной крови через равные промежутки времени в течение 1-ой минуты после введения индикатора определяют его концентрацию, по которой строят кривую разведения, а затем рассчитывают объем кровотока. Индикаторные методы с использованием различных радиоизотопов применяются в практической медицине для определения объемного кровотока в мозге, почках, печени, миокарде человека.

7.
Линейная скорость кровотока[править | править исходный текст]

Изменение линейной скорости кровотока в различных сосудах

Это путь, проходимый в единицу времени частицей крови в сосуде. Линейная скорость в сосудах разного типа различна (см. рисунок справа) и зависит от объемной скорости кровотока и площади поперечного сечения сосудов.

При равенстве объемной скорости кровотока в разных отделах сосудистого русла: в аорте, суммарно — в полых венах, в капиллярах — линейная скорость кровотока наименьшая в капиллярах, где самая большая суммарная площадь поперечного сечения.

В практической медицине линейную скорость кровотока измеряют с помощью ультразвукового и индикаторного методов, чаще определяют время полного кругооборота крови, которое равно 21—23 с.

Для его определения в локтевую вену вводят индикатор (эритроциты, меченные радиоактивным изотопом, раствор метиленового синего и др.) и отмечают время его первого появления в венозной крови этого же сосуда в другой конечности. Для определения времени кровотока на участке «капилляры лёгких — капилляры уха» используют в качестве метки кислород, поступающий в лёгкие после задержки дыхания, и отмечают время его появления в капиллярах уха с помощью чувствительного оксиметра. Ультразвуковое определение скорости кровотока основано на эффекте Допплера. Ультразвук посылается через сосуд в диагональном направлении, и отражённые волны улавливаются. По разнице частот исходных и отражённых волн, которая пропорциональна скорости движения частиц крови, определяют линейную скорость кровотока.

8.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 791 | Нарушение авторских прав