АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Відкриття кровообігу

Тема 6. Системний кровообіг, закони гемодинаміки, роль судин у кровообігу. Кров’яний тиск

Теоретичні питання:

1. Загальна схема кровообігу за Гарвеєм та сучасні доповнення до неї.

2. Функціональна класифікація різних частин судинного русла за Фолковим.

3. Кров’яний тиск у різних частинах кровоносної системи.

4. Артеріальний тиск: систолічний (максимальний), діастолічний (мінімальний), пульсовий, середній динамічний, боковий, ударний, динамічний, статичний.

5. Фактори, які обумовлюють величину артеріального тиску.

6. Методи вимірювання кров’яного тиску (прямі та непрямі).

7. Аналіз кривої артеріального тиску, зареєстрованої в гострому експерименті.

Відкриття кровообігу

Вільям Гарвей прийшов до висновку, що укус змії тільки тому небезпечний, що отрута по вені поширюється з місця укусу по всьому тілу. Для англійських лікарів ця здогадка стала вихідною точкою для роздумів, які привели до розробки внутрішньовенних ін'єкцій. Можна, міркували лікарі, уприснути у вену ті або інші ліки і тим самим ввести його в весь організм. Але наступний крок у цьому напрямі зробили німецькі лікарі, застосувавши на людині нову хірургічну клізму (так тоді називали внутрішньовенне впорскування). Перший досвід впорскування справив на собі один з найвизначніших хірургів другої половини XVII століття Матеус Готфрід Пурман з Сілезії. Чеський вчений Правац запропонував шприц для ін'єкцій. До цього шприци були примітивні, зроблені зі свинячих міхурів, в них були вправлені дерев'яні або мідні носики. Перша ін'єкція була зроблена в 1853 році англійськими лікарями.

Після приїзду з Падуї одночасно з практичною лікарською діяльністю Гарвей проводив систематичні експериментальні дослідження будови і роботи серця і руху крові у тварин. Свої думки він вперше виклав у черговий люмлеевской лекції, яку він прочитав у Лондоні 16 квітня 1618, коли він вже мав у своєму розпорядженні великим матеріалом спостережень і дослідів. Свої погляди Гарвей коротко сформулював словами, що кров рухається по колу. Точніше - з двох кіл: малому - через легені і великої - через все тіло. Його теорія була незрозуміла слухачам, настільки вона була революційною, незвична і чужа традиційним уявленням. «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин» Гарвея з'явилося на світ в 1628 році, видання було опубліковано у Франкфурті-на-Майні. У цьому дослідженні Гарвей спростував пануюче 1500 років навчання Галена про рух крові в організмі і сформулював нові уявлення про кровообіг.

Велике значення для дослідження Гарвея мало докладний опис венозних клапанів, напрямних рух крові до серця, дане вперше його вчителем Фабріциєм в 1574 році. Найпростіше і разом з тим найпереконливіший доказ існування кровообігу, запропоноване Гарвеем, полягало в обчисленні кількості крові, що проходить через серце. Гарвей показав, що за півгодини серце викидає кількість крові, що дорівнює вазі тварини. Така велика кількість рухається крові можна пояснити тільки виходячи з уявлення про замкнутій системі кровообігу. Очевидно, що припущення Галена про безперервне знищенні крові, що відтікає до периферії тіла, не можна було узгодити з цим фактом. Інший доказ помилковості поглядів про знищення крові на периферії тіла Гарвей отримав в дослідах накладення пов'язки на верхні кінцівки людини. Ці досліди показали, що кров тече з артерій у вени. Дослідження Гарвея виявили значення малого кола кровообігу і встановили, що серце є м'язовим мішком, забезпеченим клапанами, скорочення якого діють як насос, що нагнітає кров в кровоносну систему.

2.
Классификация системы кровообращения. Функциональные классификации системы кровообращения (Фолкова, Ткаченко). Распространено и обосновано деление сердечно-сосудистой системы по уровню кровяного давления: область высокого и область низкого давления. К области высокого давления относят левый желудочек сердца, артерии крупного, среднего и малого калибра, артериолы; к области низкого давления — остальные отделы системы (от капилляров до левого предсердия). В функциональной классификации шведского физиолога Б. Фолкова предусмотрено деление системы кровообращения на «последовательно соединенные звенья». 1. Сердце — насос, ритмически выбрасывающий кровь в сосуды. 2. Упруго-растяжимые сосуды, которые превращают периодичный выброс крови из сердца в равномерный кровоток (аорта с ее отделами, легочная артерия). 3. Резистивные сосуды (сосуды сопротивления) — прекапиллярный (в основном артериолы) и посткапиллярный отделы (венулы), которые вместе создают общее сопротивление кровотоку в сосудах органов. 4. Прекапиллярные сфинктеры — специализированный отдел мельчайших артериальных сосудов, сокращение гладкомышечных клеток этих сфинктеров может приводить к перекрытию просвета мелких сосудов. Эти сосуды регулируют объем кровотока в капиллярном русле. 5. Обменные сосуды, или истинные капилляры, где кровь контактирует с тканью благодаря огромным поверхностям капиллярного ложа. Здесь реализуется основная функция сердечно-сосудистой системы — обмен между кровью и тканями. 6. Шунтирующие сосуды (артериовенозные анастомозы), наличие которых доказано не для всех тканей. 7. Емкостные сосуды, в которых изменения просвета, даже столь небольшие, что не оказывают существенного влияния на общее сопротивление, вызывают выраженные изменения распределения крови и величины притока ее к сердцу (венозный отдел системы). Однако разделение на «резистивные» и «емкостные» сосуды весьма условно, поскольку сопротивлением обладают как артериальные, так и венозные сосуды, хотя в количественном плане эта функция различна для указанных отделов. С другой стороны, емкостью обладают как венозные сосуды, так и артериальные. Весьма расплывчатым является и понятие «емкостные сосуды», поскольку одни авторы относят к ним все венозное ложе, другие — только венулы и мелкие вены. Неудачно выделены в классификации и «прекапиллярные» сфинктеры, поскольку в венозном русле также существуют сосуды с расположением гладкомышечных волокон типа сфинктеров или запирательных образований. Функциональное назначение различных отделов сердечно-сосудистой системы отражает следующая классификация (Б. И. Ткаченко): 1. Генератор давления и расхода крови — сердце, подающее кровь в аорту и легочную артерию во время систолы. 2. Сосуды высокого давления — аорта и крупные артериальные сосуды, в которых поддерживается характерный для индивидуума уровень кровяного давления. 3. Сосуды — стабилизаторы давления — мелкие артерии и артериолы, которые путем сопротивления кровотоку и во взаимоотношении с сердечным выбросом поддерживают оптимальный для системы уровень артериального давления. 4. Распределители капиллярного кровотока — терминальные сосуды, глад-комышечные образования которых при сокращении прекращают кровоток в капилляре или возобновляют его (при расслаблении), обеспечивая необходимое в данной ситуации число функционирующих и нефункционирующих капилляров. 5. Обменные сосуды — капилляры и частично посткапиллярные участки венул, функция которых состоит в обеспечении обмена между кровью и тканями. 6. Аккумулирующие сосуды — венулы и мелкие вены, активные или пассивные изменения просвета которых ведут к накоплению крови (с возможностью ее последующего использования) или к экстренному выбросу ее в циркуляцию. Функция этих сосудов в основном емкостная, но они обладают и резистивной функцией, хотя и намного меньшей, чем стабилизаторы давления. 7. Сосуды возврата крови — крупные венозные коллекторы и полые вены, через которые обеспечивается подача крови к сердцу. 8. Шунтирующие сосуды — различного типа анастомозы, соединяющие между собой артериолы и венулы и обеспечивающие ненутритивный кровоток. 9. Резорбтивные сосуды — лимфатический отдел системы кровообращения, в котором главная функция лимфатических капилляров состоит в резорбции из тканей белков и жидкости, а лимфатических сосудов — в транспортировке резорбированного материала обратно в кровь.

3.

Кров'яний тиск — тиск, який кров надає на стінки кровоносних судин, або, інакше кажучи, перевищення тиску рідини в кровоносній системі над атмосферним тиском. Це один з найважливіших параметрів, що характеризує роботу кровоносної системи.

Виділяють наступні види кров'яного тиску:

·Артеріальний тиск

·Центральний артеріальний тиск

·Венозний тиск

·Центральний венозний тиск

·Капілярний тиск

·Тиск у порожнинах серця

·Тиск заклинювання легеневої артерії

Артеріальний тиск — сила тиску крові на стінку артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

У медицині вимірювання АТ(абревіатура) використовують як один із початкових параметрів діагностики стану пацієнта.

Визначають за допомогою сфігмоманометра (тонометр), говорять про верхній та нижній АТ відповідно. Одиниці вимірювання АТ — мм рт.ст (міліметри ртутного стовпчика), наприклад — 120/80 мм рт.ст..

Відповідно до стандартів ВООЗ нормальними показниками АТ вважають: 139/89 мм рт.ст. — нормальний високий, 120/80 мм рт.ст — оптимальний. Проте, натрапляємо в літературі старих стандартів, норма для верхнього АТ(систолічного) вважалась 110–140 мм рт.ст., для нижнього(діастолічного)— 69-89 мм рт.ст.. Указані величини є узагальненими, оскільки АТ може змінюватись залежно від статі, віку, фізичної активності, періоду доби, захворювань, фізіологічних особливостей організму тощо.

Фізіологія[ред. • ред. код]