АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРОТОКОЛ. Секреторні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕКРЕТОРНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

Секреторні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі і переважним ураженням тонкого кишечнику.

Шифр МКХ –10 –

А00 Холера

А04.0 Ентеропатогенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А04.1 Ентеротоксигенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А08 Вірусні та інші уточнені кишкові інфекції

А08.0 Ротавірусний ентерит

А08.2 Аденовірусний ентерит

А08.3 Інший вірусний ентерит

А08.4 Вірусна кишкова інфекція, неуточнена

А08.5 Інші уточнені кишкові інфекції

Найчастіші збудники секреторних інфекційних діарей у дітей:

Віруси:

- Rotavirus;

- Adenovirus;

- Astrovirus;

- Сoronavirus;

- Calicivirus;

- Reovirus;

Бактерії:

- Vibrio сholerаe;

- Salmonella;

- Echerichia coli (ентеропатогенні, ентеротоксигенні, ентероадгезивні).

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- гострий початок;

- підвищення температури тіла до 38-38,5 С чи вище;

- можлива блювота;

- постійні, ниючі болі в животі;

- рідкий, рясний стул з домішками води і рештків неперевареної їжі;

- можливий катар верхніх дихальних шляхів при ГКІ вірусної етіології;

- у великому відсотку випадків розвивається токсикоз з ексикозом.

Критерії тяжкості:

- ступінь дегідратації

- вираженість симптомів інтоксикації;

- характер, частота випорожнень;

- наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Копрограма – лімфоцити, ознаки порушення ферментативної функції кишечника;

2. Посів калу – виділення збудника та уточнення його виду; При необхідності проводять посів крові, блювотних мас, промивних вод шлунку, залишків їжі.

3. Вірусологічне дослідження калу – виділення вірусу;

4. Визначення антитіл до збудників методом ІФА (по можливості);

5. Визначення антитіл пасивної гемаглютинації – наростання титру антитіл (по можливості).

Дата добавления: 2015-02-02 | Просмотры: 652 | Нарушение авторских прав