 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка
Захворювання глотки Анатомія глотки Глотка є порожнинним органом, що розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортані і стравоходом – знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами: 1. Дві хоани (з порожниною носа). 2. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами). 3. Зів (з порожниною рота). 4. Вхід в гортань. 5. Вхід у стравохід. Глотка має три поверхи: Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка. Носоглотка (верхня частина глотки) – порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани. На бокових стінках носоглотки відкриваються два глоткових отвори слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами. На верхній стінці носоглотки, де знаходиться черепне склепіння, є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює носоглотковий мигдалик. Біля кожного отвіра слухових труб розташовані валики, в яких знаходяться трубні мигдалики. У дітей до 5-6 років носоглотковий мигдалик часто збільшується і утворює аденоїдні вегетації, що перекриває просвіт хоан та утруднює носове дихання. Ротоглотка – середня частина глотки. Спереду ротоглотка через зів сполучається з порожниною рота. Зів обмежується: зверху – м’яким піднебінням та язичком, знизу коренем язика з язиковим мигдаликом, з боків – передніми та задніми піднебінними дужками між якими знаходяться піднебінні мигдалики. Між піднебінними дужками розташовані піднебінні мигдалики. На їх поверхні є чисельні (16-18) глибокі щілини – лакуни (крипти). Мигдалик має: · Капсулу, яка утворюється багатошаровим плоским епітелієм; · Строму – сполучно з’єднувальна тканина; · Паренхіму – скупчення лімфоїдної тканини Т та В лімфоцитів, які утворюють фолікули. У мигдалику може скупчуватися казеозні маси, які утворюються за рахунок злущенного епітелію, лімфоцитів та лейкоцитів, залишків їжі. Присутність у мигдалику казеозних мас вказує на наявність хронічного тонзиліту і зниження захисної функції мигдалика. Будова мигдалика сприяє збільшенню площі контакту з інфекцією, яка потрапляє у ротову порожнину. У товщі слизової оболонки задної та бокових стінок глотки. невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами. Захисне глоткове лімфоїдне кільце Вальдеєра – Пирогова виконує функцію місцевого та загального імунітету. Його складають такі мигдалики: · Носоглотковий; · Два трубних; · Два піднебінних; · Язиковий; · Дифузне скупчення лімфоїдної тканини на задній стінці глотки.
Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 653 | Нарушение авторских прав |