АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Відповіді до питань самоконтролю

1) Вид – це сукупність мікроорганізмів,які мають подібні морфологічні,фізіологічні та молекулярно-генетичні ознаки,подібний обмін речовин та спільне походження. Визначення виду бактерій називається ідентифікацією. Її проводять за морфологічними,тинкторіальними,фізіологічними,культуральними антигенними,молекулярно-генетичними та іншими ознаками.

2) Основні форми бактерій:

· Стафілококи

· Диплококи

· Стрептококи

· Тетракоки

· Сарцини

· Бактерії

· Стрептобацили

· Фузобактерії

· Вібріони

· Спірили

· Спіхорохети

3)

Клітинна стінка має два шари: внутрішній (ригідний) та по­верхневий (пластичний). Ригідний шар вкладається з пептидоглі- кану, пластичний — з ліпополісахаридопротеїнового комплексу. Крістіан Грам запропонував метод фарбування мікроорганізмів генціановим фіолетовим і розчином йоду, при цьому всі бактерії забарвлювались у фіолетовий колір. Після оброблення спиртом і промивання водою одні з них втрачали попереднє забарвлення і за­барвлювалися фуксином Пфейфера в червоний колір. їх назвали грамнегативними. Мікроорганізми, які не втрачали фіолетового забарвлення, назвали грампозитивними. Ця відмінність зумовле­на різним складом клітинної стінки.

У грампозитивних бактерій більш виражений ригідний шар, він складається з пептидоглікану, який є тільки у прокаріотів. Пеп- тидоглікан має структуру молекулярної сітки. У клітинній стінці грампозитивних бактерій його міститься 5—6 шарів. Пептидоглі- кан пронизаний тейхоєвими (від грец. іеіскоз — стінка) кислота­ми. Вони є головними поверхневими антигенами грампозитивних бактерій. Клітинна стінка більшості грампозитивних бактерій не містить ліпідів, але деякі (збудник туберкульозу) мають їх багато

— понад 40 %. Ці ліпіди токсичні для макроорганізму. Вміст білка Дуже різний. Білки зумовлюють антигенні властивості, а також є факторами патогенності.

У грамнегативних бактерій виражені пластичний і ригідний шари. Ригідний шар тонкий, складається з одного, рідко з двох шарів пептид оглікану, що становить 5—10 % маси всієї клітинної стінки. До складу пластичного шару входять ліпополісахарид, ліпопротеїди, поверхнева мембрана, які мозаїчно переплітаються між собою. Ліпополісахарид запускає синтез близько 20 сполук, що виявляють хвороботворну дію на макроорганізм. Він спричинює ознаки загальної інтоксикації: підвищення температури тіла, зниження артеріального тиску, загальну слабкість, головний біль, втрату апетиту тощо. Ліпополісахарид ще називають ендотоксином, він розміщений у клітинній стінці і не виділяється назовні із живої клітини. Він є чужорідним для макроорганізму (О-антиген), тому спричинює утворення антитіл.

4) Гриби — організми рослинного походження. Вегетативне тіло грибів — міцелій скла­дається з безбарвних одноклітинних або багатоклітинних ниток гіфів. За формою розрізняють нит­часті (плісені) та овальні (дріжджі, дріжджоподібні) гриби (мал. 8). Розмножуються вегетативно і стате­вим шляхом. Патогенні гриби спри­чинюють хвороби — мікози та міко- токсикози, мікоалергози. Дріжджі використовують у харчовій промис­ловості, а також у медичній практи­ці. Вони синтезують вітаміни групи В, а з плісеней отримують антибіо­тики (пеніцилінового ряду, цефа- лоспорини тощо).

Гриби вирощують на середовищах, які містять вітаміни, аміно­кислоти та мікроелементи (середовище Сабуро) за температури 22— 37 °С протягом 4—7 діб. Гриби утворюють колонії різного кольору (білі, чорні, зелені, жовті), твердої консистенції, пухнасті, гладень­кі, шорсткі тощо.

Найпростіші — це одноклітинні мікроорганізми тваринного по­ходження. У несприятливих умовах деякі з них утворюють цисти (амеби, інфузорії). У такій формі найпростіші зберігаються в навколишньому середовищі декілька місяців. Вегетативна форма нестійка (це треба враховувати під час збирання, транспортування та дослідження патологічного матеріалу). Серед найпростіших бага­то рухливих мікроорганізмів, які мають джгутики або війки.

До патогенних відносять найпростіших трьох типів:

а)саркододжгутиконосці: амеби — збудники амебіазу (амебної дизентерії), лямблії — збудники лямбліозу, лейшманії — збудники лейшманіозу, трипаносоми — збудники сонної хво­роби, трихомонади — збудники трихомоніазу та ін.;

б)інфузорії — кишкові балантидії — збудники балантидіазу;

в)апікоплекса: малярійні плазмодії — збудники малярії, токсо­плазма — збудник токсоплазмозу.

Віруси — це внутрішньоклітинні паразити, що не мають клітин­ної будови і систем, які синтезують білок та іммобілізують енергію. Вони мають власний геном, який складається з однієї нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК). Розміри — 15—400 нм. Морфологію віру- сів вивчають під електронним мікроскопом. Позаклітинну форму називають віріоном, внутрішньоклітинну — вірусом. За будовою віріону розрізняють прості та складні віруси.

Віріон простих вірусів складається з нуклеїнової кислоти та біл­кової оболонки — капсиду. Ця структура називається нуклеокапси- дом. Капсид містить окремі субодиниці — капсомери (мал. 10). Є два способи складання капсомерів: спіральний і кубічний. Це зумовлює відповідний тип симетрії і форму віріону. У вірусів є три типи симе­трії: спіральний, кубічний та змішаний (комбінований).

При спіральному типі симетрії капсомери розміщені за ходом спіралі геномної нуклеїнової кислоти. Капсид краще захищає ге­ном, а нуклеїнова кислота вивільняється лише у разі руйнування капсиду. Такі віріони (нуклеокапсиди) мають паличкоподібну фор­му (наприклад, нуклеокапсид вірусу грипу).

При кубічному типі симетрії нуклеїнова кислота утворює сер­цевинну структуру, оточену капсид ом, у вигляді багатогранника. Вивільнення нуклеїнової кислоти відбувається без руйнування кап­сиду. Такі віріони (нуклеокапсиди) мають сферичну форму (напри­клад, віріон вірусу поліомієліту).

Змішаний тип симетрії характерний для фагів: головка має кубічний тип симетрії, а хвостик — спіральний. Такі віріони мають форму сперматозоїда.

Нуклеокапсид у складних вірусів укри­тий ще однією оболонкою — суперкапсидом. Він утворений модифікованими (зміненими) мембранами клітин хазяїна, у яких білки ха- * зяїна замінені на глікопротеїди вірусу. Тому суперкапсид містить компоненти, властиві клітинам хазяїна, і вірусні глікопротеїди. Ці глікопротеїди утворюють шипи, або спікули.Шипи забезпечують адгезію вірусу на чутливих клі­тинах, зумовлюють його антигенні властивос­ті. Крім того, вони сприяють поширенню віру­сів у макроорганізмі.

Пріони відрізняються від відомих збудників хвороб тим, що не мають генетичного матеріалу (нуклеїнової кислоти), а є простими низькомолекулярними білками (змінена форма білка хазяїна, що кодується геномом його клітини). Пріони легко проникають через мембрани клітини.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1032 | Нарушение авторских прав