І.Похідні кислот

3. Енолікові кислоти:

Препарати піразолідиндіони – азапропазон, фенілбутазон (бутадіон), оксифенілбутазон, фепразон;

Механізм жарознижувальної дії ненаркотичних анальгетиків полягає у пригніченні центру теплорегуляції, який розміщений у гіпоталамічній ділянці. При лихоманці центри теплорегуляції збуджені. Пригнічення центрів теплорегуляції призводить до розширення шкірних судин, збільшення потовиділення, внаслідок чого підвищується і тепловіддача, температура тіла знижується. Крім того, в механізмі жарознижувальної дії значну роль відіграє гальмування вивільнення ендогенних пірогенних речовин (антипростагландинова і антисеротонінова дії).

Механізм протизапальної дії ненаркотичних анальгетиків полягає у пригніченні всіх стадій запалення. Ненаркотичні анальгетики пригнічують активність “медіаторів запалення” (брадикінін) і гальмують взаємодію їх з рецепторами. Крім того, вони знижують активність гіалуронідази, що викликає зменшення проникливості мембран і ексудації.

Ненаркотичні анальгетики зменшують міграцію лейкоцитів із судинного русла, гальмують продукцію АТФ, порушуючи окисне фосфорилювання, зменшують проліферацію фібробластів.

Похідні саліцилової кислоти наділені явною ліпоїдотропністю і мають подразнювальну дію на слизові оболонки. В малих дозах саліцилова кислота (1 – 2% мазь, присипка, паста) проявляє кератопластичну дію, а у великих дозах (5 – 10%) – кератолітичну. Саліцилати при прийомі всередину подразнюють слизові оболонки шлунка і кишечнику, тривале застосування може призвести до утворення виразок (ульцерогенна дія) шлунково-кишкового тракту.

Вплив саліцилатів на ЦНС. Саліцилати, на відміну від наркотичних анальгетиків, викликають полегшення болю без снодійного ефекту і впливу на психічну діяльність. Аналгезуюча дія саліцилатів, очевидно, має як периферичний, так і центральний механізми. Саліцилати діють як у ділянці таламусу, так і гіпоталамусу. Одноразова доза саліцилатів викликає тільки аналгетичний ефект. Тривале застосування у великих дозах зменшує судинний стаз, набряк і проявляє протизапальну дію.

Саліцилати не впливають на причину розвитку процесу (при ревматизмі), але мають неспецифічні протизапальні властивості і підсилюють функцію захисної гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи, в результаті чого у крові збільшується вміст глюкокортикостероїдів.

Жарознижувальна дія саліцилатів. При лихоманці термостатичні механізми перебувають на вищому рівні активності. Саліцилати нормалізують механізми терморегуляції, діючи центрально, тому температура тіла знижується. Нормальної температури тіла вони не знижують. Саліцилати не впливають на продукцію тепла, вони підвищують тепловіддачу за рахунок розширення судин шкіри, а також за рахунок підсилення потовиділення.

Саліцилати пригнічують клінічні прояви і покращують клінічну картину при гострій атаці ревматизму. Пригнічують активність калікреїну, фосфорилювання – тобто процес накопичення енергії. Гальмують біосинтез мукополісахаридів, в результаті чого зменшується набряк і запальна реакція.

Імунологічна дія саліцилатів. Саліцилати пригнічують реакції антиген-антитіло, в тому числі систему анафілаксії, викликаної введенням яєчного білка. Саліцилати мають позитивну дію при ревматичній лихоманці, завдяки впливу на імунологічні процеси. Крім того, саліцилати пригнічують клітинний імунітет.

Урикозурична дія саліцилатів. Саліцилати проявляють двофазну дію на екскрецію уратів. У малих дозах (1 – 2 грами на добу) порушують секрецію уратів в дистальних відділах ниркових канальців, і рівень уратів у крові підвищується. У великих дозах (5 і більше грамів на добу) блокують реабсорбцію уратів в проксимальних канальцях і, оскільки цей ефект значно підвищує блокаду їх секреції, то з’являється урикозурія. Але великі дози саліцилатів мають небажані ефекти, тому їх не використовують при подагрі.

Вплив саліцилатів на кров. Кислота ацетилсаліцилова пригнічує агрегацію тромбоцитів, які відіграють роль у процесі утворення тромбу. Крім того, саліцилати пригнічують синтез простагландинового ендопероксида тромбоксана А, який викликає агрегацію тромбоцитів. Одноразова доза кислоти ацетилсаліцилової може впливати на активність тромбоцитів на протязі 4–7 днів. Це може мати практичне значення для попередження тромбемболічної хвороби, в тому числі інсульту.

Вплив саліцилатів на ендокринну систему. Саліцилати у великих дозах стимулюють гіпоталамічні симпатичні центри і викликають підсилення виділення адреналіну із мозкової речовини наднирників, крім того, збільшують рівень кортикостероїдів у крові і сечі. При тривалому застосуванні саліцилатів порушується процес зв’язування тироксину з білками крові (альбумінами). Не зв’язаний тироксин швидше надходить у тканини, і при високому рівні вільного тироксину в тканинах пригнічується секреція тиреотропного гормону передньою долею гіпофіза.

Великі дози саліцилатів у здорових людей викликають гіперглікемію і глюкозурію, очевидно, цей ефект зв’язаний з вивільненням вільних жирних кислот із жирової тканини, що знижують рівень холестерину при застосуванні великих доз і тривалий час.

Із шлунково-кишкового тракту саліцилати добре всмоктуються, ефект розвивається через 30 хвилин і триває 4 – 6 годин. Виділяються нирками.

Побічні ефекти саліцилатів. Серед побічних ефектів слід відмітити: алергічні реакції (висипи на шкірі, кропивниця, свербіння), тромбоцитопенічна пурпура, гемоліз еритроцитів по типу ідіосинкразії, диспептичні прояви (нудота, блювання, проноси) ульцерогенна дія, кровотечі. Великі дози саліцилатів знижують рівень протромбіну.

Вплив саліцилатів на шлунково-кишковий тракт. При прийомі саліцилатів спостерігаються неприємні відчуття в епігастральній ділянці, нудота, блювання, подразнення слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, підвищення секреції соляної кислоти, що в кінцевому рахунку призводить до ульцерогенної дії (виразки), кровотечі.

Тривале застосування саліцилатів може викликати жирову інфільтрацію нирок і печінки.

Похідні антранілової кислоти близькі по структурі і фармакологічним властивостями до похідних саліцилової кислоти. Особливість дії похідних антранілової кислоти – більша аналгезуюча активність.

Похідні індолоцтовоії кислоти – найбільш активні протизапальні засоби. Мають високу жарознижувальну, аналгезуючу й ульцерогенну дію.

Похідні фенілоцтової кислоти мають найбільш виражену анальгетичну та протизапальну дію. Широко застосовуються при артритах, хворобі Бехтєрева, гломерулонефриті. Курс лікування 5 – 6 тижнів. Ефект розвивається через 15 – 20 хвилин і триває 5 годин після прийому препарату всередину.

Побічна дія – підсилення секреції шлунково-кишкового тракту.

Похідні пропіонової кислоти проявляють виражену аналгетичну дію і менше – протизапальну. Застосовують тривалий час при артритах, артрозах. При довгому застосуванні проявляють ульцерогенну дію.

Похідні ізонікотинової кислоти – амізон, виявляє анальгезуючу, протизапальну, жарознижувальну та інтерфероногенну (противірусну) активність. Анальгезуюча дія проявляється за рахунок гальмування ноцицептивних реакцій на рівні ретикулярної формації стовбура мозку. Протизапальна активність перевищує піразолони та ібупрофен. На відміну від інших неопіоїдних анальгетиків, амізон малотоксичний, бо в порівнянні з похідними піразолону (амідопірин та ін.) не володіє гемотоксичними властивостями (не впливає негативно на картину крові і кісткового мозку), не має місцево подразнювальної дії на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, не володіє канцерогенними, мутагенними, тератогенними, ембріотоксичними і алергізуючими властивостями.

Протизапальний ефект амізону значною мірою обумовлений властивістю стабілізувати клітинні та лізосомальні мембрани, нормалізує енергетичний метаболізм у вогнищі запалення, послаблює судинні запальні реакції, гальмує дегрануляцію базофілів.

Жарознижуючі властивості амізону обумовлені нормалізуючим впливом на теплорегулюючі центри проміжного мозку.

Амізону властива також антиоксидантна активність, він нормалізує рівень простагландинів і циклічних нуклеотидів, чим і пояснюється виражений протизапальний ефект.

Застосовують при болях викликаних запальним процесом (невралгія, остеохондроз, колагенози, подагра, менінгоенцефаліт), при грипі, герпесі і гепатиті. Позитивним для амізону є те, що не проявляє ульцерогенної дії.

Похідні піразолону. Препарати цієї групи мають анальгетичну, жарознижуючу та протизапальну дію, яка зростає від анальгінудоамідопірину.

Застосовування: невралгія, ревматизм, артрити, головні болі.

Побічні ефекти – алергічні реакції, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, гематурія.

Похідні енолікової кислоти – фенілбутазон (бутадіон) має протизапальну, жарознижувальну та болетамувальну дію, також проявляє протиподагричну активність, тобто зменшує кількість сечової кислоти у крові за рахунок збільшення виведення її з організму.

Побічні ефекти – ульцерогенна дія, пригнічення лейкопоезу, кровотечі.

Похідні аніліну – парацетамол та інші володіють вираженою болетамувальною і жарознижувальною дією. Протизапальна дія відсутня.

Побічні ефекти: при тривалому застосуванні у великих дозах може сприяти переходу гемоглобіну у метгемоглобін, крім того, може призводити до дистрофічних змін у нирках і печінці.

Кетанов (кеторолак трометамін) – нестероїдний ненаркотичний анальгетик з силою дії опіатів.

Механізм дії – впливає на циклооксигеназний шлях обміну арахідонової кислоти, інгібує біосинтез простагландинів – медіаторів запалення, пригнічує агрегацію тромбоцитів і подовжує тривалість кровотечі.

При прийомі всередину швидко всмоктується. Максимальна концентрація у крові настає через 30 хвилин. Прийом їжі не впливає на ступінь абсорбції препарату. При тривалому застосуванні терапевтичних доз не спостерігається кумуляції. Зв’язується з білками крові на 99%.

Застосування – післяопераційні болі, гострі травматичні болі м’язів і кісток, різні больові синдроми.

Побічні ефекти – сонливість, посилення потовиділення, блювання.

Піроксикам проявляє виражену аналгезуючу і жарознижувальну дію. Ефект при прийомі всередину розвивається через 30 – 50 хвилин і триває до 45 годин. На відміну від саліцилатів, не подразнює слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 684 | Нарушение авторских прав