АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЛЕГІОНЕЛЬОЗ (LEGIONELLOSIS)

Легіонельоз (син.: хвороба легіонерів, гарячка Понтіак, Форт- Брагг, пітсбурзька пневмонія, легіонела-інфекція) — гостра інфек­ційна хвороба, що спричиняється легіонелами, характеризується гарячкою, ураженням верхніх дихальних шляхів, тяжкою пневмо­нією, часто змінами з боку центральної нервової системи, травного каналу, нирок. Відомими є три клінічні форми: хвороба легіонерів з тяжкою пневмонією; гостра респіраторна хвороба без пневмонії (гарячка Понтіак); гостра гарячкова хвороба з екзантемою (гаряч­ка Форт-Брагг).

Історичні дані. Хвороба легіонерів вперше зареєстрована в липні'—серп­ні 1976 р. у Філадельфії (США) серед делегатів конгресу Американський ле­гіон і членів їх сімей. Із 4400 делегатів у 182 виникла хвороба з тяжкою пневмонією, 29 з них померли. У 1977 p. McDade і С. Shepard із легеневої тканини людини, яка померла від цієї хвороби, виділили бактерію, яку назва­ли Legionella pneumophilla. Сама хвороба дістала назву «хвороба легіонерів». Етіологічна роль збудника була доведена наростанням специфічних антитіл у крові хворих. На підставі ретроспективного вивчення сироваток крові людей, які хворіли на «невідому» хворобу під час спалахів її у Вашингтоні в 1965 p., м. Понтіак (США) в 1968 p., в м. Бенідорм (Іспанія} в 1973 p., було дове­дено, що вони спричинені різними видами легіонел. Термін «хвороба легіоне­рів» залишився тільки за епідемічними захворюваннями, які спричинені L. pneumophilla. Хворобу, яка викликається іншими видами легіонел, згідно з рекомендаціями ВООЗ, вирішено називати «легіонела-хворобою», або «легіо­нел а-пневмонією».

Етіологія. Збудники легіонельозу належать до роду Legionella, родини Legionellaceae. Відомо 8 видів легіонел. Це грамнегативна рухлива паличка розміром 2—3X0,5—0,.7 мкм. Має термостабіль­ний ендотоксин, є дані про наявність екзотоксину. Культивується на курячих ембріонах. Патогенна для морських свинок і непато- генна для білих мишей. Легіонели досить стійкі щодо факторів зовнішнього середовища. У водопровідній воді зберігаються біль­ше року, у дистильованій — кілька місяців. Швидко (за 1 хв) іцактивуються 70 % розчином етанолу, 1 % формаліном, 3 % хлор­аміном (за 10 хв).

Епідеміологія. Є припущення, що легіонельоз належить до са- пронозних (або сапрозоонозних) інфекцій. Джерела інфекції поки що не встановлені. Передача інфекції від людини до людини не доведена. Сьогодні підтверджений тільки аерогенний шлях зара­ження через вдихання водного аерозолю, пилу (грунт). Збудник накопичується в кондиціонерах, головках душу, теплій воді від­критих водойм. У разі спорадичної захворюваності фактоои педичних установах. На легіонельоз хворіють люди будь-якого віку, в тому числі грудні діти. Найбільш схильні до захворювання на легіонельоз особи, які зловживають курінням, алкогольними на­поями, наркотиками. Частіше хворіють чоловіки, особливо зайня­ті на будівельних роботах. Тривалість гуморального імунітету не­відома.

Спалахи легіонельозу зареєстровані в США, Англії, Іспанії, Італії, Франції. Спорадичні випадки хвороби виявлені і в Україні.

Патогенез і патоморфологія. Вхідними воротами інфекції є сли­зова оболонка дихальних шляхів. При загибелі збудника звільняє­ться ендотоксин. Легіонели та їх токсини поступають в кров і гематогенно — в різні органи. При тяжких формах хвороби можли­вий розвиток інфекційно-токсичного шоку з гострою недостатністю дихання і нирок, синдромом дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові (ДВЗ), інфекційно-токсичний шок є безпосеред­ньою причиною смерті хворих. Патоморфологічно виявляють дифузне ураження альвеол, фібринозно-гнійну пневмонію, часто з абсцедуванням, фібринозний, ексудативний плеврит. Гістологічно в легенях та інших органах виявляють лімфоплазмоцитарну ін­фільтрацію.

Клініка. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів і більше. Розрізняють три клінічні форми легіонельозу: 1) хворобу легіоне­рів, яка має перебіг тяжкої пневмонії (5%); 2) гостру респіра­торну хворобу без пневмонії (гарячка Понтіак, 90—95 %); 3) го­стру гарячкову хворобу з екзантемою (гарячка Форт-Брагг,

2 5%).

Хвороба легіонерів починається гостро, з ознобу, підвищення температури тіла до 38—40 °С. Хворі скаржаться на головний біль, біль у м’язах і суглобах, сухий кашель, нежить, біль у грудях, який посилюється під час кашлю і глибоких вдихів, задишку. Через

2— 3 дні кашель стає вологим, виділяється харкотиння. Перкутор- но — вогнища притуплення, дрібнопухирчасті крепітуючі хрипи, шум, тертя плеври. Рентгенологічно виявляються вогнищево-інтер- стиціальні зміни, часто односторонні. Переважно уражуються ниж­ні долі легень. Можливі ознаки лобарної абсцедуючої пневмонії, ексудативного плевриту. Перебіг хвороби може характеризуватися картиною бронхіту, альвеоліту. На початку хвороби спостерігає­ться відносна брадикардія, потім — тахікардія. Артеріальний тиск знижується. Тони серця завжди приглушені. У частини хво­рих спостерігається блювання, пронос без патологічних домішок у калі.

Якщо хвороба має сприятливий перебіг, видужування починає­ться з другого тижня. Прояви інтоксикації поступово зменшують­ся, стан хворого покращується. Видужування досить тривале, за­пальні вогнища в легенях зникають через 4—6 тижнів. Покращан­ня рентгенологічної картини в легенях починається з 10-го дня хвороби. У легких і середньотяжких випадках клініка хвороби мало відрізняється від інших бактеріальних пневмоній. При дослідженні крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз, тромбоцитопенія, ШОЕ значно збільшена. У сечі виявляється про- теїнурія, циліндрурія, гематурія.

Гостра респіраторна хвороба (гарячка Понтіак) —клінічна форма легіонельозу, перебіг якої не відрізняється від інших ГРХ, без ознак пневмонії. Спостерігається помірна гарячка, головний біль, міальгія, риніт, прояви бронхіту, іноді блювання, пронос. Летальні випадки при цій формі не описані.

Гостра гарячкова хвороба з екзантемою (гарячка Форт-Брагг). Характеризується гарячкою, ринітом, ознаками бронхіту і висипом на шкірі з перших днів хвороби. Екзантема може бути еритематоз- ною, крупно- і дрібноплямистою, короподібною, петехіальною. Ло­калізація її різна. Лущення після висипу, як правило, не спосте­рігається.

Ускладнення. При хворобі легіонерів можливі абсцеси легень, емпієма плеври, тромбоемболія, іноді недостатність нирок.

Прогноз найбільш серйозний при хворобі легіонерів, коли ле­тальність під час епідемічних спалахів може досягати 20 % і біль­ше, особливо серед дітей. При інших формах легіонельозу перебіг хвороби сприятливий.

Діагноз. Діагностика легіонельозу полегшується у випадку гру­пових спалахів. Опорними симптомами клінічної діагностики хво­роби є розвиток тяжкої, резистентної до антибіотикотерапії пнев­монії у літній період, яка характеризується відчуттям тяжкості за ' грудиною, задишкою, сухим нестерпним кашлем без значного ура­ження верхніх дихальних шляхів, наявність при рентгенологічному дослідженні легень зон затемнення або інтерстиціальних інфіль­тратів, які повільно розсмоктуються. Легіонельоз частіше розви­вається в осіб, що хворіють на нецукровий діабет, а також на тлі тривалого лікування імунодепресантами.

Специфічна діагностика. Бактеріологічний метод доступний ли­ше спеціалізованим лабораторіям. Матеріалом для бактеріологічресценції, розчинні антигени легіонел радіоімунологічним та іму- ноферментним методами з використанням моноклонадьних анти­тіл. ^

Широкого застосування набули серологічні методи — РНІФ і реакція мікроаглютинації. Наростання специфічних антитіл спосте­рігається з 6-го дня хвороби. Діагноз легіонельозу, вважають за серологічно підтверджений при наростанні титру специфічних ан­титіл у парних сироватках у 4 рази і більше. Розроблено також біологічний метод — досліджуваний матеріал вводять морським свинкам внутрішньоочеревинно. Збудника виявляють у великій кількості в перитонеальному ексудаті, печінці, селезінці дослідної тварини в агональній стадії.

Диференціальний діагноз проводять з іншими бактеріальними пневмоніями, Ку-гарячкою, орнітозом, тифо-паратифозними хворо­бами, лістеріозом, бруцельозом, ГРХ, новоутвореннями легень.

Лікування. Основним є етіотропне лікування. З антибактеріаль­них засобів п репарат ами дибпру е ррртргииіпин пп 0,5 г 4 рази на добу всередину протягом 2—3 тижнів, рифампіцйн п о 0,3—0,6 г 3 рази на добу. У тяжких випадках антибіотики вводять паренте­рально: еритроміцину фосфат — по 0,2 г 3—4 рази на добу, лево­міцетину сукцинат — по 0,5—1,0 г 4 рази на добу. Застосовують дезинтоксикаційну терапію. У разі загрози інфекційно-токсичного шоку в інфузійні розчини додають глікокортикостероїди. Якщо розвивається недостатність нирок, призначають діуретичні препа­рати, ефективним є гемодіаліз.

Профілактика передбачає санітарний нагляд за об’єктами водо­постачання, установками кондиціонування повітря. Необхідною є систематична дезинфекція ванних, душових приміщень та інших об’єктів загального користування. З метою профілактики внутріш- ньолікарняних спалахів хвороби проводиться контроль за стери­лізацією інструментарію, особливо у відділеннях гемодіалізу, пуль- монологічних тощо.

Специфічна профілактика легіонельозу на стадії розробки.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 880 | Нарушение авторских прав