АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОРНІТОЗ (ORNITHOSIS)

Орнітоз (син.: пситакоз, хвороба папуг) — гостра інфекційна хвороба, що спричиняється хламідіями, передається людині від інфікованих птахів переважно респіраторним шляхом, характе­ризується розвитком дрібновогнищевої або інтерстиціальної пнев­монії, ураженням клітин системи мононуклеарних фагоцитів. Мож­ливі затяжні, що рецидивують, і латентні форми хвороби.

Історичні дані. Перші випадки хвороби, що виникли при зараженні від папуги, описали Т. Jurgensen у 1875 р. і J. Ritter у 1879 р. Перша назва хво­роби «пситакоз» походить від грец. psittakos — папуга. З часом було встанов­лено, що джерелом інфекції можуть бути не тільки папуги, а й багато інших видів птахів, внаслідок чого хвороба дістала назву «орнітоз» від грец. ornis - ornithos — птах. Збудника хвороби виділили в 1930 p. S. Bedson із співавто­рами.

Етіологія. Збудник орнітозу — Chlamidia psittaci — належить до роду Chlamydia, родини Chlamydiaceae. Мікроорганізми цієї групи коковидної форми, діаметром 0,3—0,45 мкм, є облігатними вну­трішньоклітинними паразитами, культивуються в курячих ембріо­нах шляхом зараження експериментальних тварин і в культурах клітин. Інактивуються при нагріванні до температури 70 °С за 24—72 год і під дією дезинфікуючих розчинів: 0,5 % фенолу, 0,1 % та 2 % формаліну. Стійкі до заморожування.

Епідеміологія. Резервуаром і джерелом інфекції є близько 150 видів свійських (кури, індики, качки) і диких (папуги, голуби тощо) птахів. Свійські птахи заражуються від диких, що призво­дить до утворення вторинних антропургічних джерел орнітозу. Найбільше епідеміологічне значення мають свійські птахи, а в умовах міста — голуби, декоративні і співучі птахи. Зараженість серед голубів іноді досягає 50—80 %. Птахи виділяють збудника з екскрементами і носовим секретом.

Основний механізм передачі інфекції повітряно-краплинний (повітряно-пиловий). Зараження відбувається під час вдихання повітря, яке містить сухі екстременти хворих птахів, частинки пуху, забрудненого їхніми виділеннями тощо. Можливе інфіку­вання при занесенні збудника брудними руками на слизові обо­лонки очей і порожнини рота. Хвора людина не заразлива для оточуючих. Сприйнятливість до орнітозу висока, хворіють пере­важно люДи середнього і старшого віку, у дітей орнітоз спостері­гається відносно рідко. Переважно хворіють працівники птахоСпеціальними дослідженнями доведено, що орнітозна етіологія пневмоній становить 10—15 %.

Імунітет нестійкий. Можливі повторні випадки захворювання.

Патогенез і гіатоморфологія. Вхідні ворота інфекції — слизова оболонка верхніх дихальних шляхів. Хламідії розмножуються в епітелії бронхів, бронхіол, іноді альвеол, у макрофагах і лімфоїд- них клітинах, що призводить до руйнування їх, ексудації, розвитку пневмоній. При накопиченні достатньої кількості збудника настає стадія його гематогенної десимінації, що клінічно характеризуєть­ся початком хвороби. Циркуляція збудника в крові призводить до паренхіматозної дифузії і проявів його токсикоалергічн'ого впли­ву— ураження печінки, селезінки, міокарда, нервової системи, над­ниркових залоз і вторинної Локалізації в легенях. У деяких хворих з недостатньою напругою імунітету можливий розвиток хронічної форми хвороби.

Патоморфологічно в легенях виявляють ознаки трахеобронхіту, вогнища запалення, інтерстиціальні зміни, гіперплазію навколо- бронхіальних лімфатичних вузлів. Альвеоли нерівномірно запов­нені ексудатом, фібрином, десквамованим епітелієм. У клітинному складі ексудату переважають лімфоцити. Виявляють дегенеративні зміни в паренхіматозних органах, повнокрів’я печінки, селезінки, крововиливи в селезінку, нирки, головний мозок.

Клініка. Інкубаційний період триває 3—ЗО, найчастіше 7— 14 днів. Умовно виділяють пневмонічну (типову), грипоподібну, менінгеальну (менінгіт, менінгопневмонія), тифоподібну, субклініч- ну (інапарантну) форми хвороби. Початковий (продромальний) період хвороби спостерігається у 5—10 % хворих.

Пневмонічна форма починається гостро, з ознобом підвищується температура тіла до 38—39 °С, з’являються головний біль, міаль­гія, пітливість, нудота, безсоння, загальмованість. На 2—3-й день з’являється сухий кашель, іноді зі скупим слизовим харкотинням, симптомами ларингіту, трахеобронхіту. Запальні зміни в легенях спостерігаються на 4—6-й день хвороби. Для орнітозної пневмонії характерні відсутність задишки, скупість і непостійність даних об’єктивїіого дослідження;' часто невідповідність їх загальному

стану хворого. Можливе укорочення перкуторного звуку, аускуль- тативно — ослаблене або жорсткувате дихання, розсіяні сухі хри­пи, на обмеженій ділянці вологі дрібнопухирчасті хрипи. Пневмо­нія має інтерстиціальний, рідше вогнищевий характер, можливий розвиток лобарної пневмонії. Процес частіше односторонній, ура­ження обох легень спостерігається рідше. Тривалість гарячки 5-20 ДНІВ, ІНКОЛИ ДО 2 МІС. На 4-7 день хв. зб. печінка і селезінка.

Рентгенологічно виділяють 4 типи орнітозної пневмонії: інтестінальеу, дрібно вогнищеву, купно-, лобарну або псевдолобарну. Процес локалізується в нижніх і середніх відділах легень, частіше зліва. Усі типи пневмоній характеризуються роз­ширенням коренів, збільшенням біфуркаційних лімфатичних вуз­лів. На рентгенограмі можна виявити дифузні інтерстиціальні ура­ження, дрібновогнищеві, нечітко окреслені альвеолярні інфільтра­ти, плямисті тіні, які досягають розміру рисового зерна, або більші множинні пневмонічні вогнища у вигляді інфільтратів непра­вильної заокругленої, полігональної або трикутної форми з нечіт­кими контурами. Ці зміни можуть спостерігатись протягом 2—З місяців від початку хвороби. Рецидиви орнітозу супроводжуються виникненням нових запальних вогнищ, найчастіше в другій легені. Тривалі зміни проміжної перибронхіальної тканини можуть при­звести до розвитку вогнищевого фіброзу і' пневмосклерозу.

Орнітозна пневмонія новонароджених часто афебрильна, мало­токсична. Переважними симптомами є тахіпное, уривчастий парок- сизмальний кашель.

Зміни з боку органів кровообігу при орнітозі характеризуються приглушенням тонів серця, брадикардією. Знижується артеріаль­ний тиск. При тяжких формах вислуховують систолічний шум. У деяких випадках розвивається паренхіматозний гепатит. З боку сечових органів можливі прояви нефриту.

При всіх формах орнітозу уражується нервова система. Най­частішими симптомами є головний біль, слабість, безсоння, ади­намія. У тяжких випадках іноді спостерігаються депресія, марен­ня, галюцинації з психомоторним збудженням, ейфорія. Можливі нетривала втрата гостроти зору, анізокорія, ністагм, ознаки ме- нінгізму. В окремих випадках може розвинутись серозний менінгіт з нетривалим, доброякісним перебігом.

При дослідженні крові виявляють лейкопенію, еозинофілію, моноцитоз. ШОЕ переважно збільшена, іноді до 40—60 мм/год.

Рецидиви хвороби виникають приблизно у 25 % хворих: ранні — через 2—4 тижні, пізні — через 4—6 місяців.

Менінгеальна форма. При менінгопневмонії у хворих на тлі пневмонії виявляють менінгеальні симптоми. У цереброспінальній рідині виявляється помірний лімфоцитарний цитоз, збільшена кіль­кість білка. Іноді розвивається орнітозний серозний менінгіт без ураження легень.

У 3—5 % хворих орнітоз перебігає без ураження легень, з по­мірною гарячкою, болем у горлі, міальгією, гепатолієнальним синдромом. Субклінічна (інапаратна) форма гострого орнітозу монії з ураженням різних органів і систем, астеновегетатийним синдромом.

Ускладнення розвиваються рідко. До них належать гепатит, міокардит, менінгіт, поліневрит, іридоцикліт, панкреатит, тромбо­флебіт, вторинні бактеріальні захворювання.

Прогноз сприятливий. Можливі рецидиви і перехід хвороби в хронічну форму.

Діагноз. Не дивлячись на поліморфізм клінічних проявів, у пе­ребігу хвороби є деякі особливості, які дозволяють запідозрити орнітоз. 1. Особливості перебігу орнітозної пневмонії — невідпо­відність між характером рентгенологічних змін в легенях і ску­пістю аускультативних даних, наявність гепатолієнального синд­рому, ураження нервової системи. 2. Поєднання пневмонії з ха­рактерними змінами в крові — лейкопенією або нормальною кіль­кістю лейкоцитів із збільшенням кількості моноцитів і значно підвищеною з перших днів хвороби ШОЕ (40—60 мм/год). У кож­ному випадку, коли у хворого з атиповим ураженням легень спо­стерігається нормоцитоз або лейкопенія з моноцитозом і різке збільшення ШОЕ, треба проводити диференціальну діагностику з орнітозом. Розпізнати орнітоз неважко, якщо є групові професійні захво­рювання. Епідеміологічний анамнез значною мірою полегшує діаг­ностику.

Специфічна діагностика. Виділення збудника з крові і харко­тиння проводять на курячих ембріонах, культурах клітин, а також шляхом зараження тварин. Значного поширення набув спосіб імунологічної ідентифікації збудника в уражених клітинах прямим імунофлюоресцентним методом.

Основними методами лабораторної діагностики є РЗК і РГГА з орнітозним антигеном. Антитіла з’являються вже на 4—8-й день хвороби. Серологічні дослідження проводять у динаміці хвороби (метод парних сироваток), діагноз підтверджує наростання титру антитіл у 4 рази і більше.

Для ранньої і ретроспективної діагностики використовують внутрішньошкірну алергічну пробу Терських з орнітином — інак- тиво^аною алантоїсною культурою вірусу орнітозу. Результати враховують через 24—48 год. Гіперемія і інфільтрат діаметром до

0 см розцінюють як слабопозитивну реакцію (+), до 2 см — пози­тивну (2 +), більше за 2 см — різко позитивну (3 +). Проба є по­зитивною з 2—9-го дня хвороби і протягом кількох місяців, іноді до 2 років.

Диф.Діагноз. проводять з пневмоніями іншої, в тому числі й мікоплазменої етіо­логії, Ку-гарячкою, туберкульозом, бруцельозом, при наявності менінгеального синдрому — з серозним менінгітом*

У хворих на бактеріальну пневмонію спостерігається задишка, біль в грудях, кашель з виділенням гнійного харйотиння, лейко­цитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, відповідність клініки хвороби до змін в легенях.

Бруцельоз відрізняється від орнітозу більш поступовим по­чатком. Характерні задовільний стан хворого при наявності трива­лої значної гарячки, хвилеподібний характер її, постійна пітли­вість, фіброзит — основні симптоми, які відрізняють бруцельоз.

Ку-гарячка починається гостро, також характеризується полі­морфізмом клінічних проявів, ураженням органів дихання, міаль­гією. На відміну від орнітозу гарячка ремітуюча, з ознобом, про- фузною пітливістю, ретроорбітальним болем та болем при рухах очима, пневмонія часто носить геморагічний характер, ШОЕ в нормі або незначно збільшена.

Лікування. Найчастіше застосовують антибіотики тетрациклі- нового ряду по 0,2—0,3 г 4 рази на день (доксоциклін по 0,1 г

1 рази на день) або еритроміцин 0,5 г 4 рази на день до 5-го дня нормальної температури тіла. У тяжких випадках антибіотики вводять парентерально. Можна призначати фторхінолони.

З патогенетичних засобів призначають протизапальні і десен­сибілізуючі препарати, при тяжкому перебігу хвороби — глікокор- тикостероїди. У комплексному лікуванні широко застосовують вітамінні препарати, дезинтоксикаційні і серцево-судинні засоби. Для лікування хворих на хронічну форму використовують тканин­ну інактивовану вакцину.

Після виписки реконвалесцент має перебувати під диспансер­ним наглядом лікаря кабінету інфекційних захворювань протягом 6 місяців.

Профілактика передбачає здійснення санітарно-ветеринарних заходів на птахофермах і птахофабриках, регулювання кількості голубів. З метою запобігання зараженню людей, що працюють на птахофабриках і птахофермах, вживаються заходи особистої про­філактики: робота в спецодязі, гумових рукавичках, захисних окулярах.

Специфічна профілактика орнітозу опрацьована недостатньо. Серед осіб контингенту підвищеного ризику зараження рекомен­дується аерозольна вакцинація інактивованою тканинною орнітоз- ною вакциною.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 663 | Нарушение авторских прав