АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Орнітоз (хламідіоз) птиці

Орнітоз (Ornithosis, пситакоз) — хронічна контагіозна хвороба дикої та свійської птиці, що характеризується ураженням органів дихання і травного каналу. До орнітозу сприйнятлива людина.

Історична довідка. Вперше захворювання описав Ромар у 1819 р. у людей. У 1892 р. Нокар установив цю хворобу у папуг. Епідемії, що реєструвались того часу в Швейцарії, Німеччині, США, Південній Америці, пояснювались контактом хворих людей з папугами, звідки захворювання дістало назву «пситакоз» (грец. psittacus — «папуга»). Левінтал, Колес, Ліллі в 1930 р. першими визначили і описали збуд­ника хвороби у вигляді елементарних тілець. У 1939 р. Едді та Мейєр описали пситакоз серед голубів і довели його зв'язок із захворюван­ням у людини. Пізніше було виявлено сприйнятливість до збудника пситакозу багатьох видів птахів, тому за пропозицією Мейєра (1942) назву хвороби змінили на «орнітоз» (лат. ornis — «птах»).

Захворювання поширене на всіх континентах, у 1964 р. було за­реєстроване в деяких господарствах України. Економічні збитки, заподіювані орнітозом, незначні. Проте хвороба має велике епідемі­ологічне значення у зв'язку із заразливістю для людини та здатністю легко передаватись аерогенним шляхом.

Збудник хвороби — Chlamydia psittaci — внутрішньоклітин­ний організм, що належить до родини Chlamydiacea. У забарвлених мазках з патологічного матеріалу збудники виявляються у вигляді елементарних тілець сферичної форми, діаметром 250 - 350 нм, що розміщені поодинці, парами, скупченнями. У плазму клітин збуд­ник проникає шляхом ендоцитозу, розмножується бінарним поділом. Хламідійні елементарні тільця забарвлюються за Романовським — Гімза у фіолетовий колір, за Маккнавелло — у червоний, за Кастенадо — в синій. Збудник орнітозу репродукується в 5 - 7-денних курячих ембріонах після зараження в жовтковий мішок, у первинних культурах клітин фібробластів курячого ембріона, а також у переще­плюваних лініях Неlа і L. Пташині штами хламідій у досить високих розведеннях аглютинують еритроцити птиці. За інтраназального й внутрішньочеревного введення зумовлюють інфекцію у білих мишей.

Збудник орнітозу стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігаєть­ся у фекаліях хворої птиці 3-4 міс, у воді — понад 17 діб, у сухому стані — до 5 тижнів, при сонячному світлі — до 6 діб, при мінус 20 °С залишається життєздатним понад 6 міс, у ліофілізованому стані — більше року, в 50 %-му розчині гліцерину при 0 °С — 10 -20 діб, при 4 °С — впродовж кількох тижнів. Інактивується при 70 °С через 10 хв, за кімнатної температури — через 36 - 48 год, швидко руйнується в процесі гниття. Збудник чутливий до дії анти­біотиків та сульфаніламідів. Кращими дезінфектантами є 2 %-й розчин хлораміну, 5 %-й про­світлений розчин хлорного вапна, 2 %-й розчин формальдегіду, З %-й розчин фенолу, 5 %-й розчин лізолу, які інактивують збудни­ка через 3 год.

Епізоотологія хвороби. До орнітозу сприйнятливі 132 види птиці з 28 родин. Найчутливішими зі свійської птиці є качки та го­луби, меншою мірою — кури та індики, з кімнатних птахів найчут-ливіші папуги й канарки, з диких — горлиці, фазани, куріпки, чай­ки, іволги, білі чаплі та багато видів співочих птахів. Частіше ура­жається молодняк. Джерелом збудника інфекції є клінічно хвора птиця і птиця з латентною інфекцією, що виділяє хламідії з носови­ми витіканнями та фекаліями впродовж 4 міс після зараження. Фак­торами передавання можуть бути приміщення, клітки, предмети догляду за птицею, корми, вода, забруднені виділеннями хворої птиці і носіїв. Природне зараження відбувається при прямому кон­такті через дихальні шляхи, дуже рідко — через травний канал, де хламідії інактивуються травним соком. Спалахи орнітозу частіше спостерігаються в господарствах з незадовільними умовами утри­мання та неповноцінною годівлею. Іноді орнітоз супроводжується мікоплазмозом у курей і сальмонельозом у качок. Летальність серед захворілої птиці становить від 2 до 30 %.

Патогенез. Після проникнення в організм хламідії розмножу­ються в легенях та повітроносних мішках, звідки потрапляють у кров'яне русло, спричинюють септицемію, заносяться течією крові в печінку, селезінку, нирки, зумовлюють інтоксикацію організму, дистрофічні та некротичні ураження. У разі аліментарного зара­ження розвивається безсимптомна інфекція.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період три­ває від 5-10 діб до 2 - 6 тижнів. Перебіг хвороби у дорослої птиці переважно хронічний або латентний, для молодняку характерний гострий перебіг. Клінічні ознаки значною мірою зумовлюються видом і віком захворілої птиці, резистентністю організму, наявністю специ­фічного імунітету внаслідок попереднього спалаху інфекції в стаді, а також вірулентністю збудника. Розрізняють респіраторну, кишкову та змішану форми хвороби.

У папуг орнітоз може проявлятися в респіраторній, киш­ковій або змішаній формі. У захворілої птиці спостерігають сонливість, слабкість, втрату апетиту, пронос з домішкою крові, ви­снаження. Іноді з'являються виділення з носа, розвиваються пара­лічі. Тривалість хвороби — 1-2 тижні.

У голубів за гострого перебігу часто спостерігаються кон'юнктивіт, виділення з носа, світлобоязнь, задишка з хрипами, утруднене дихання, часто бронхіт, закупорювання носових отворів, склеювання ексудатом пір'я на голові. Молода птиця швидко худне й гине. За хронічного перебігу у голубів визначається слаб­кість, нежить, сильне виснаження, зниження продуктивних якос­тей. Латентний перебіг характеризується відсутністю клінічних ознак хвороби, триває кілька місяців. У породних голубів найчасті­ше проявляється кишкова форма хвороби, зниження несучості. Спостерігається пронос із зеленувато-сірими фекаліями, розвива­ється сильне виснаження. Птиця тремтить, крила звисають, пір'я скуйовджене, легко випадає.

У качок, індиків та гусей виявляються слабкість, кератит, кон'юнктивіт, пневмонія, іноді пронос.

У курчат домінують ознаки менінгоенцефаліту — судоми, дри­жання м'язів, порушення координації рухів, паралічі, загибель упродовж першої — другої доби хвороби.

Патологоанатомічні зміни. В усіх випадках залежать від тяж­кості й форми перенесеної хвороби. Серозні оболонки черевної поро­жнини й повітроносних мішків помутнілі, вкриті клейкими фібрино­зними нашаруваннями. Слизові оболонки кишок у стані катарально­го запалення, нирки переповнені кров'ю. Найбільш характерні зміни виявляються в печінці та селезінці. Печінка збільшена в розмірах, кровонаповнена, забарвлена в шафраново-жовтий колір, вкрита чис­ленними дрібними (з просяне зерно) осередками некрозу та кровови­ливами. Селезінка темно-червоного кольору, збільшена в розмірі, пронизана дрібними осередками некрозу. Визначаються також пери­тоніт, перикардит, іноді дифузне ураження легень.

Діагноз установлюють за епізоотологічними, клінічними, епіде­міологічними даними, аналізом патологоанатомічних змін та ре­зультатами лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження мазків-відбитків з печінки та селезінки, взятих від хворої птиці для виявлення цитоплазматичних тілець-включень, виділення збудника хвороби з патологічного матеріалу та визначення за РЗК хламідійних антитіл у сироватках крові перехворілої птиці. У лабораторію для до­слідження надсилають трупики загиблої або забитої за допомогою хлороформного або ефірного наркозу птиці, які упаковують у металеву коробку з щільною кришкою. Трупики розтинають з додержанням за­ходів особистої профілактики, використанням гумових рукавичок та захисних окулярів. Рот і ніс закривають марлевою пов'язкою. З патологічного матеріалу (селезінки, легень, некротичних діля­нок печінки та транссудату грудної порожнини) готують мазки і фарбують за Романовським — Гімза. Під час мікроскопічного дослі­дження в препаратах виявляють еозинофільні внутрішньоклітинні тільця-включення круглої або паличкоподібної форми. Найбільш достовірним методом діагностики орнітозу є біопроба на мишах, яких заражають патологічним матеріалом, наносячи йо­го на слизову оболонку носа або підшкірно. У разі позитивних ре­зультатів миші гинуть на 5 - 10-ту добу після зараження. При роз­тині їхніх трупів виявляється ексудативний перитоніт і значне збі­льшення селезінки. У мазках з паренхіматозних органів загиблих мишей виявляють хламідійні тільця-включення. Для діагностики латентних форм орнітозу сироватки крові підозрюваних щодо зара­ження птахів досліджують за РТЗК. Масові діагностичні обстежен­ня пташиних стад проводять шляхом введення орнітозного алерге­ну: індикам та качкам — у підшкірну складку підщелепового прос­тору, курям — у сережки. В інфікованих індиків та качок через 36 -48 год на місці введення алергену спостерігається червона пляма з щільним інфільтратом у центрі, у курей — запалення сережки.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення сальмо­нельозу, грипу качок та респіраторного мікоплазмозу птиці. Саль­монельоз качок легко діагностується шляхом виділення з патоло­гічного матеріалу збудника хвороби, переважно Salmonella typhimu-rium. Грип качок проходить гостро, уражає переважно каченят 3 -8-денного віку, супроводжується синуситами й синовітами. Не ура­жуються печінка та селезінка. Збудник грипу А легко виділяєть­ся в 9 - 10-денних курячих ембріонах і типується специфічною сиро­ваткою. Летальність може бути дуже високою — до 70 %. Для виклю­чення респіраторного мікоплазмозу птиці вирішальне значення мають бактеріологічні дослідження з виділенням збудника хвороби Mycoplasma gallisepticum на живильних середовищах Едварда і курячих ембріонах, позитивні результати сироватково-краплин­ної реакції аглютинації зі стандартним мікоплазмовим антигеном, а також біологічної проби на 5 - 10 курчатах 20 - 30-денного віку.

Лікування не проводиться через небезпеку зараження людей. Хвору птицю забивають і знищують спалюванням. В особливих ви­падках застосовують антибіотики — тераміцин та дибіоміцин.

Імунітет. Після перехворювання на орнітоз нестерильний і не­тривалий. Засобів специфічної профілактики не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають віднаджу­вання диких птахів, які часто залітають на територію птахоферм і можуть стати джерелом збудника орнітозу для свійської птиці. У господарствах водоплавної птиці водні вигули потрібно обгоро­джувати металевими сітками. Рекомендується також зменшення поголів'я голубів, які є основним резервуаром орнітозу у великих містах. Доцільно проводити періодичне дослідження за РТЗК сиро­ваток крові індиків та качок для виявлення осередків інфекції. Ва­жливим заходом профілактики орнітозу у людей є заборона прода­жу напівпотрошених тушок усіх видів сільськогосподарської птиці. У разі виявлення захворювання птиці на орнітоз господарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання. Усю пти­цю неблагополучних пташників забивають на птахобойні, тушки піддають повному потрошінню на місці. М'ясо умовно здорової птиці після термічної обробки використовують у їжу без обмежень. Послід, пух і пір'я збирають і спалюють. Пташники та вигули, звільнені від неблагополучної птиці, очищують і знезаражують проясненим роз­чином хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, або 10 %-м розчином лізолу. В благополучних пташниках дезінфекцію про­водять аерозолем 40 %-го розчину формальдегіду з розрахунку 10 - 15 мл розчину на 1 м³ приміщення, а без виведення птиці — аерозолем молочної кислоти. Обмеження з неблагополучного гос­подарства знімають через 6 міс після останнього випадку захворю­вання й видалення хворої птиці та проведення остаточної дезін­фекції. За особами, що доглядають птицю, встановлюють постій­ний медичний нагляд, проводять роз'яснювальну роботу щодо не­безпеки орнітозу для людини та особистої профілактики.

Орнітоз у людини. Небезпечним джерелом зараження людини є хвора та приховано інфікована свійська птиця й кімнатні птахи. Пе­редавання збудника хвороби здійснюється через контаміноване збуд­ником повітря, предмети догляду, а також пух, пір'я та виділення інфікованої птиці. Описано випадки зараження лабораторних пра­цівників під час роботи з патологічним матеріалом. Інкубаційний період у людини триває 7—14 діб. Перебіг хвороби гострий. У хворих спостерігаються озноб, гарячка, світлобоязнь, втрата апетиту, головні болі, кашель, хрипи в легенях, порушення в роботі серця, іноді кровотеча з носа. Летальність становить 10 - 12 %. Діагностику орнітозу у людей проводять за реакцією зв'язування комплементу. В порядку особистої профілактики медичним і ветеринарним працівникам під час огляду та розтину птиці, підозрюваної щодо орнітозу, слід працювати в спецодягу, використовувати захист.пов'язки та окуляри.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 614 | Нарушение авторских прав