АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інфекційна (трансмісивна) енцефалопатія норок

Інфекційна (трансмісивна) енцефалопатія норок (Infectiosa encephalopathiae lutreolarum) — маловивчена хвороба, що хара­ктеризується тривалим інкубаційним періодом, повільним перебі­гом, ураженням центральної нервової системи з майже завжди ле­тальним кінцем. Хвороба поширена в країнах зі штучним розведен­ням хутрових звірів. Завдає значної економічної шкоди.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до ро­дини Retroviridae, підродини Lentivirinae (повільні ретровіруси). Віріони сферичної форми, розміром 47 х 100 нм, вкриті ліпідною оболонкою. Вірус ізолюється майже з усіх органів хворої тварини, у найвищій концентрації міститься в головному мозку, не виявляєть­ся в крові. Культивується в гліальних клітинах головного мозку. Вірус надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. Зберіга­ється роками у фекаліях, сечі та іншому патологічному матеріалі. Не руйнується під дією ультрафіолетового опромінення, кип'ятіння впродовж 15 хв. Чутливий до дії фенолу й формальдегіду.

Епізоотологія хвороби. Захворювання спостерігається серед до­рослих звірів віком понад один рік. Захворілі норки виділяють вірус з фекаліями та сечею. Зараження відбувається через травний канал при згодовуванні контамінованих збудником хвороби кормів. Припу­скається, що норка не є природним хазяїном збудника інфекційної енцефалопатії, а вірус проникає в її організм із сирим м'ясом, тельбу­хами та при згодовуванні в сирому вигляді баранячих голів від інфі­кованих вірусом скрепі тварин. Захворювання виникає переважно влітку та восени. Характеризується дуже повільним перебігом ензоо­тії, яка, однак, під впливом несприятливих умов може швидко охопи­ти все неблагополучне стадо і спричинити масову загибель норок.

Патогенез вивчений недостатньо. Із травного каналу вірус по­трапляє в кров, розноситься по всьому організму, долає гематоен-цефалітний бар'єр і проникає в центральну нервову систему, спри­чинюючи такі характерні для енцефалопатії ураження, як вакуолі-зація нейронів та астроцитоз. Проникнення й розмноження вірусу в центральній нервовій системі зумовлює також розвиток характер­них клінічних ознак — епілептичні напади, судоми, паралічі, порушення координації рухів. Патологічний процес нерідко усклад­нюється приєднанням вторинних бактеріальних інфекцій.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 6-12 міс і більше. Найхарактернішими є клінічні ознаки, що зумовлюються ураженням центральної нервової системи. Про­являються в неухильному зростанні збудження тварини та прогре­суючої атаксії, які періодично змінюються спонтанними конвульсі­ями й сонливістю. Захворілі норки бігають по клітці, здійснюють колові рухи й кусають хвости. Самки не звертають жодної уваги на своїх щенят, забувають набуті навички, розкидають фекалії по всій клітці. Збудження замінюється пригніченням, розвиваються сонли­вість, атаксія, епілептичні напади, хутро втрачає блиск, стає скуйов­дженим. Тривалість хвороби — 2-7 тижнів, потім настає смерть, видужування не буває. Перед загибеллю у норок часто відмічаються збудження, епілептичні напади.

Патологоанатомічні та гістологічні зміни. У внутрішніх ор­ганах не спостерігаються. Іноді відмічається виснаження звіра, на­бряк головного мозку та його оболонок. Усі патогістологічні зміни виявляються в головному мозку, під час дослідження якого встанов­люються вакуольна дистрофія нервових клітин і сірої міжклітинної мозкової речовини, проліферація астроцитарної глії в ділянці вес­тибулярних ядер, варолієвого мосту й середнього мозку (Н. І. Архи-пов, 1984). В уражених нейронах спостерігаються поодинокі або чи­сленні вакуолі різного розміру та форми, деякі нейрони повністю лізовані. Особливо характерними є великі вакуолі, які займають майже всю клітину, а протоплазма виявляється у вигляді вузького обідка по периферії клітини. Спостерігається також вакуолізація і розм'якшення сірої мозкової речовини, що зумовлює його пористий (спонгіозний) вигляд. Запальні реакції відсутні.

Діагноз ґрунтується на аналізі клінічних і епізоотологічних да­них та патоморфологічних досліджень головного мозку. Діагноз вва­жають установленим у разі характерного повільного перебігу хвороби у дорослих норок з ураженням центральної нервової системи та ви­явленні хоча б в одному гістопрепараті не менш як 10 вакуолізованих нервових клітин (особливо великих) при відсутності запальної реакції.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність ви­ключення авітамінозу В та самопогризання. Слід мати на увазі, що інфекційна енцефалопатія смертельно вражає тільки дорослих зві­рів, тоді як авітаміноз В та самопогризання спостерігаються серед молодняку норок і супроводжуються невисокою летальністю. Для обох цих захворювань характерна відсутність вірусного етіологічно­го фактора. Під час розтину загиблих при авітамінозі В щенят виявляють гіперемію головного мозку, ураження печінки, кровови­ливи під ендо- та епікардом, дерматити. Під час гістологічного до­слідження встановлюють жирову дистрофію і некроз гепатоцитів, зернисту і вакуольну дистрофію нейронів, проліферацію і дистрофію ендотелію судин, дистрофію сім'ярідного епітелію. Самопогри­зання виникає під дією різних стресових факторів, проявляється збудженням, свербежем, розгризанням та травмуванням різних ді­лянок тіла з наступним інфікуванням і нагноєнням тканин. Гісто­логічними дослідженнями виявляють вакуолізацію і некроз нейро­нів головного мозку та спонгіоз провідних шляхів спинного мозку.

Лікування. Специфічної терапії не розроблено. Проводять сим­птоматичне лікування, застосовують вітаміни групи В та вітамін С.

Імунітет. Беручи до уваги відсутність випадків одужання захво­рілих норок, можна стверджувати, що імунітет при інфекційній ен-цефалопатії не утворюється.

Профілактика та заходи боротьби. Засобів специфічної про­філактики цієї хвороби не запропоновано. Підозрюваних щодо за­хворювання на інфекційну енцефалопатію норок переводять в ізо­лятор, де утримують до забійного періоду. Приміщення й клітки, де знаходились інфіковані звірі, інвентар та предмети догляду за ни­ми, дезінфікують 5 %-м розчином сірчано-карболової суміші, 20 %-м розчином хлорного вапна, а за можливості обпалюють вогнем пая­льної лампи. Самок, у виводках яких спостерігалась енцефалопатія, вибраковують з племінного стада.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 686 | Нарушение авторских прав