АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Респіраторний мікоплазмоз птиці

Респіраторний мікоплазмоз птиці (Mycoplasmosis respiratoria avium) — хронічна хвороба, що характеризується катарально-фіб­ринозним ураженням дихальних шляхів і втратою продуктивності.

Історична довідка. Перше повідомлення про хворобу під на­звою «кориза» було зроблено в 1936 р. Нельсоном та Гібсом. У 1943 p. Делаплан і Стюарт виділили збудника хвороби від курчат та індиків. До 1957 р. респіраторний мікоплазмоз реєструвався лише в США й Канаді, однак з розвитком промислового птахівництва за­хворювання швидко поширилось у різних країнах Європи, Азії, Аф­рики та Австралії. У колишній Радянський Союз збудник інфекції був занесений у 1959 р. із США з племінними яйцями та курчата­ми. У 1961 р. захворювання було вперше встановлено в Україні (М. Т. Прокоф'єва, 1963). Хвороба завдає значних економічних збитків, що зумовлюються високою (до 50 %) летальністю курчат, різким зниженням продук­тивності перехворілої птиці, витратами на проведення ветеринарно-санітарних заходів для ліквідації хвороби.

Збудник хвороби — Mycoplasma gallisepticum, що належить до умовно патогенних мікроорганізмів роду Mycoplasma. Дуже пошире­ний у природі, виявляється на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів здорової птиці навіть у вільних від мікоплазмозу господарст­вах. На сьогодні встановлено 12 патогенних серотипів мікоплазм, які зумовлюють захворювання у індиків, фазанів, цесарок, голубів та ін­ших видів курячих. Появу клінічних форм мікоплазмозу пов'язують зі зниженням резистентності організму птиці під впливом зовнішніх несприятливих факторів або бактеріальної чи вірусної інфекції. В мазках з патологічного матеріалу мікоплазми знаходяться у вигляді поліморфних сферичних чи кільцеподібних мікрококів розміром 500- 800 нм, що розмішуються поодинці, парами, скупченнями. Грамнегативні, при фарбуванні за Романовським — Гімза забарв­люються в синій колір. Мікоплазми проходять крізь бактеріальні фі­льтри, розмножуються на спеціальних живильних середовищах із сироватками крові великої рогатої худоби або птахів та екстрактами дріжджів. Культивуються також у жовтковому мішку 9 - 10-денних курячих ембріонів та клітинних культурах. У ліофілізованому стані мікоплазми зберігаються до 5 років, у культурах при 2 - 4 °С — впродовж 60 діб, при 20 °С — впродовж ЗО діб, при 37 °С — до 15 діб. У тушках птиці при мінус 5 °С, на по­верхні землі при + 17 °С — мінус 9 °С мікоплазми залишаються жит­тєздатними до 20 діб, в інкубаційних яйцях — впродовж усього періо­ду інкубації. За високих температур руйнуються через кілька хвилин, під дією прямих сонячних променів інактивуються через 20- 40 хв, розсіяних променів — через 3 - 3,5 год. Чутливі до дезінфектантів, антибіотиків тетрациклінового ряду, фуранових препаратів.

Епізоотологія хвороби. До мікоплазмозу особливо сприйнятливі кури та індики, які хворіють найчастіше у віці 2-4 міс та на початку несучості. Менш чутливі цесарки, павичі, фазани, голуби, куріпки. Хвороба зазвичай реєструється у великих господарствах промислово­го типу, в умовах утримання значної кількості птахів на обмеженій території. Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворілі птахи- мікоплазмоносії. Основний шлях передавання М. gallisepticum — трансоваріальний, через новоодержані інфіковані племінні яйця або курчат від хворої птиці. Зараження відбувається також через дихаль­ні шляхи при спільному утриманні здорової та інфікованої птиці. Характерною особливістю мікоплазмозу птиці є вірогідність ви­никнення хвороби без занесення збудника ззовні. Під дією різних несприятливих факторів (скупчене утримання, транспортування, переохолодження, неповноцінна годівля, щеплення різними живи­ми вакцинами) у здорових курей-мікоплазмоносіїв може відбува­тись зниження природної резистентності організму і перехід без­симптомної інфекції в клінічно виражене захворювання. Хвороба поширюється в стаді дуже повільно, супроводжується серозно-фібри­нозним запаленням повітроносних мішків, часто ускладнюється ко-лісептицемією, інфекційним бронхітом або ларинготрахеїтом. Ле­тальність становить від 5 до 50 %.

Патогенез. Постійно перебуваючи на слизових оболонках диха­льних шляхів сприйнятливої птиці, мікоплазми під дією різних стре­сових факторів швидко розмножуються в епітеліальних тканинах органів дихання, проникають у кров, спричинюючи септицемію та інтоксикацію організму, запальні процеси в носовій порожнині, сину­сах підочних ямок, трахеї, повітроносних мішках, плеврі та легенях.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період у курей триває 4 — 22 доби, у індиків — 2-17 діб. Курчата частіше хворіють у 10 - 15-денному віці, бройлери — у 4 - 8-тижневому віці, дорослі кури — в 5 - 6-місячному віці. Перебіг хвороби гострий, хронічний та безсимптомний. Гострий перебіг буває рідко, в основному у 10 - 15-денних курчат. Спостерігаються нежить, втрата апетиту, ураження органів дихання (трахеїт, синусит) та кон'юн­ктивіт. Серозний ексудат, накопичуючись у носових отворах, сильно утруднює дихання, птиця трясе головою і довбе дзьобом об землю та інші предмети, щоб звільнитись від засохлої в носі маси. Тривалість хвороби — 2-3 доби, летальність становить 10 - 25 %.

Хронічний перебіг супроводжується пригніченістю, знижен­ням апетиту, ринітами, кон'юнктивітами, хрипами в трахеї. В індиків спостерігаються запалення підочних синусів, набряки, іноді закри­ваються очні щілини, голова набуває потворної форми — «совина го­лова». Згодом у птиці уражаються легені, трахея, повітроносні мішки, що клінічно виявляється кашлем, вологими хрипами, задухою, втра­тою маси. Спостерігаються також нервові явища, паралічі, викрив­лення шиї. Тривалість хвороби — 2-3 міс. Летальність серед дорос­лої птиці становить 4 - 6 %, серед молодняку — 20-25 %.Латентний перебіг у курей проявляється зниженням на 20 - 30 % несучості, у півнів настає стерилітет. Виводимість пташе­нят може становити всього 16 - 20 % норми. У разі ускладнення хвороби колісептицеміею чи гемофільозом смертність птиці збіль­шується до 30 - 50 %.

Патологоанатомічні зміни виявляються переважно в органах дихання. Слизові оболонки носових ходів, трахеї, повітроносних міш­ків, синусів підочних ямок набряклі, гіперемійовані, вкриті пластів­цями фібрину. Порожнини носа, підочних синусів і трахеї на почат­ку хвороби заповнені серозним ексудатом, згодом слизисто-серозним і гнійно-фібринозним ексудатом та казеозною масою. Стінки повіт­роносних мішків потовщені, вкриті блідо-жовтим клейким ексуда­том. На пізніх стадіях хвороби їх порожнина також заповнюється казеозними масами. Плевра й очеревина вкриті фібринозними плі­вками та нашаруваннями. Виявляється серозна або серозно-фібринозна пневмонія. Зміни в інших органах трапляються рідко і не мають характерних особливостей.

Діагноз ґрунтується на підставі даних епізоотологічного обсте­ження господарства, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічно­го розтину трупів, а також лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика передбачає проведення бактеріоло­гічних, біологічних та серологічних досліджень. У лабораторію над­силають свіжі трупи або хвору птицю, ембріони останніх днів інку­бації та 1 - 2-денних курчат. Для виділення культури збудника хво­роби проводять посіви з патологічного матеріалу (легень, тканин трахеї та повітроносних мішків, головного мозку) на елективні жи­вильні середовища, а також на агар та бульйон Едварда. Біопробу ставлять на 5 - 10 курчатах або індичатах 20 - 30-денного віку, яким інтратрахеально чи інтраназально вводять по 0,5 мл суспензії пато­логічного матеріалу, обробленого пеніциліном і ацетатом талію для пригнічення сторонньої мікрофлори. У разі позитивного результату біопроби через 7-10 діб у зараженої птиці виникають характерні для мікоплазмозу клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни. Для серологічної діагностики проводять дослідження за допомогою реак­ції аглютинації сироваток крові 5 — 10 % птиці неблагополучного стада. Результати серологічної діагностики мають бути обов'язково підтверджені бактеріологічними та біологічними дослідженнями.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення колі-септицемії, гемофільозу, аспергільозу, інфекційного ларинготрахеї­ту, хронічного пастерельозу, інфекційного бронхіту. При колісептицемії визначається висока летальність, фібринозне запален­ня перикарда, печінки, повітроносних мішків. Ізоляція серопато-генного штаму кишкової палички з трубчастої кістки й паренхіма­тозних органів та позитивні результати біопроби на курчатах дають підставу для встановлення остаточного діагнозу. Гемофільоз характеризується швидким поширенням хвороби і охопленням до 70 % птиці стада, виділенням з патологічного матеріалу специфічного збудника хвороби В. hemophilus gallinarum, високою ефектив­ністю сульфаніламідних препаратів при лікуванні курчат 28-денно-го і старшого віку. Аспергільоз виникає після згодовування не­доброякісних кормів, особливо проса. На стінках повітроносних мі­шків, серозних покривах, у легенях знаходять численні вузликові утворення. Мікроскопією мазків та мікологічними дослідженнями визначається грибкова етіологія хвороби. При інфекційному ларинготрахеїті уражається птиця 9 — 12-місячного віку, в гортані й трахеї виявляються геморагічні пробки. Хронічний пастерельоз диференціюється виявленням у мазках крові хво­рої птиці біполярно забарвлених бактерій. Для інфекційного бронхіту характерні висока контагіозність, ураження бронхів та легень, висока летальність серед маленьких курчат, специфічні ура­ження інфікованих 9-денних курячих ембріонів («карликовість»).

Лікування. Проводять антибіотиками та сульфаніламідними препаратами, бажано аерозольним методом. Рекомендується внутрі­шньом'язово морфоциклін чи олеоморфоциклін у дозі 50 - 70 мг/кг маси або аерозольно 150 - 200 мг/м³; стрептоміцин — 200 - 250 мг/кг маси внутрішньом'язово або 200 - 250 мг/м³ аерозольно; канаміцин сульфат — внутрішньом'язово 75 - 100 мг/м маси або 150 - 200 мг/м³ аерозольно; левоміцетин — 350 - 400 мг/м³ аерозольно чи 35 - 40 мг/кг маси перорально; фурагін, фуразолідон — 75 - 100 мг/м³ чи 40 -60 мг/кг з питною водою; тилан — 0,5 г/л питної води впродовж 5 діб. Інтервал між курсами лікування становить — 5-8 діб, у разі використання тилану — 3 доби.

Імунітет. Одержані з яєць перехворілої птиці курчата мають па­сивний імунітет, що передається через жовток. Препаратів для спе­цифічної профілактики мікоплазмозу не запропоновано.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають суворе дотри­мання зоогігієнічних нормативів при вирощуванні курчат та індичат, обов'язкові запобіжні ветеринарно-санітарні дії проти занесення на ферму збудника респіраторного мікоплазмозу з інкубаційними яйця­ми або курчатами. Завезення імпортного племінного матеріалу має здійснюватись лише з благополучних господарств з подальшою ізо­льованою інкубацією яєць та окремим утриманням молодняку впро­довж 6 міс. У разі установлення діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо респіраторного мікоплазмозу птиці, у ньому запроваджують карантинні обмеження. З метою виявлення ступеня поширення інфекції в стаді проводять масове серологічне обстеження птиці за допомогою крово-краплинної реакції аглютинації. Для швидкої ліквідації спалаху хвороби доцільним є забій усієї птиці неблагополучного господарства з наступним очищенням пта­шників, дезінфекцією приміщень, обладнання та інвентарю, профі­лактичною перервою, завезенням з благополучних господарств інкубаційного яйця, курчат чи дорослої птиці. У разі неможливості поголовного забою виявляють і забивають хвору, підозрювану щодо захворювання та слабку птицю. Для превентивної профілактики хвороби застосовують антибіо­тики широкого спектра дії, а також сульфаніламідні препарати. У комплексі оздоровчих заходів передбачають усунення різних не­сприятливих факторів, що знижують загальну резистентність орга­нізму птиці. Поліпшують годівлю, створюють оптимальні умови мі­кроклімату й температурного режиму, не допускають скупченого утримання птиці. Після закінчення продуктивного періоду всю птицю неблагополучної ферми здають для забою. Особливу увагу приділяють ретельному механічному очищенню та дезінфекції (ба­жано аерозольним методом) птахоферми і навколишньої території.

Для дезінфекції застосовують 2-3 %-й розчин їдкого натру, З %-й розчин формальдегіду, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вап­на, що містить 5 % активного хлору. Дезінфекцію проводять двора­зово, з розрахунку 1 л розчину на 1 м³ території ферми. Карантинні обмеження з неблагополучного господарства знімають за умови, що серед репродуктивного стада і молодняку до 6-місячного віку не бу­ло випадків захворювань птиці на респіраторний мікоплазмоз, не­гативних результатів лабораторних досліджень та після проведення остаточної дезінфекції.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 684 | Нарушение авторских прав