АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Паравірусний ентерит собак

Паравірусний ентерит собак (Parvovirus enteritis canum, парвовірусна інфекція собак, геморагічний ентерит собак) — гостра висо­коконтагіозна хвороба, що характеризується геморагічним запален­ням кишок, міокардитом та лейкопенією.

Історична довідка. Парвовірусна інфекція собак вперше була за­реєстрована в 1976 р. у Бельгії, виявлена Аппелем у 1978 р. в США. Нині є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб собак, при якій смертність серед цуценят 6-місячного віку може досягати 50 - 80 %.

Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус з родини Parvoviri-dae, споріднений в антигенному відношенні зі збудниками панлей-копенії котів і ентериту норок. Віріони сферичної форми, діаметром 18 - 26 нм, мають ікосаедральний капсид, одноланцюгову ДНК, три структурних білки. Ліпідів, вуглеводів і ферментів у складі віріонів не виявлено. Антигенних різновидів вірусу не встановлено. Вірус склеює еритроцити свині, мавпи, собаки, кота й хом'яка. Репродуку­ється в первинних культурах клітин нирок цуценят і кошенят, а також у перещеплюваних лініях А-72 або CREK. В організмі інфі­кованих тварин зумовлює утворення віруснейтралізувальних, ком-пліментзв'язувальних та гемаглютинувальних антитіл, що викори­стовується при серодіагностиці хвороби. Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: в замороже­ному стані залишається життєздатним упродовж одного року, за кі­мнатної температури — до 6 міс, при нагріванні до 60 °С — впро­довж 1 год. Не інактивується під дією ефіру, хлораміну, а також звичайних дезінфектантів.

Епізоотологія хвороби. Захворювання уражає собак усіх віко­вих груп, проте частіше хворіють цуценята у віці 14 - 60 діб і дорос­лі тварини до 3 років. Найчутливішими є собаки культурних і деко­ративних порід. Сприйнятливі також куниці та єнотовидні собаки, особливо у 2 - 15-тижневому віці. Норки, червоні лисиці, єноти і скунси не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі собаки, які виділяють вірус з фекаліями в перші 3-7 діб після захворювання, та вірусоносії впродовж 6 міс. Природне зараження відбувається через травний канал та дихальні шляхи, при безпосередньому кон­такті під час обнюхування, а також через контаміновані збудником корми, воду, речі догляду, різні предмети. Виникненню хвороби сприяють різні порушення ветеринарно-санітарних правил утри­мання та годівлі тварин, стреси при пересаджуванні звірів у клітки, проведення вакцинацій тощо.

Патогенез. Вірус після проникнення в організм репродукується в епітеліальних клітинах кишкових крипт, зумовлюючи їх лізис, а також діарею, лейкопенію, віремію та підвищення температури тіла на 4 — 5-ту добу хвороби.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період три­ває 4-10 діб. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють дві форми хвороби — кишкову (хворіють со­баки до 3 років) і серцеву (уражаються цуценята віком від 2 до 15 діб). Іноді буває змішана форма хвороби. При надгострому перебігу кишкової форми у цуценят 6- 10-тижневого віку спостерігаються різке пригнічення, повна відмова від корму, сухість носового дзерка­льця, раптова загибель через кілька годин від початку хвороби без прояву ентериту. Гострий перебіг кишкової форми триває 5-6 діб. Спочатку відмічається анорексія, потім починається блювання, а через 6-24 год — діарея. Фекалії рідкі, жовто-сірого, а згодом зе­леного кольору, містять багато слизу та прожилки крові. Темпера­тура тіла підвищується до 39,5-41,0 °С або залишається в нормі. Блювання і пронос призводять до швидкого зневоднення організму і загибелі впродовж перших 24 — 96 год хвороби. Летальність у цу­ценят становить 50 %, у дорослих — 5-10 %. Серцева форма бу­ває рідко, переважно у цуценят віком від 1 до 2 (іноді до 7) міс. Спо­стерігається серцева недостатність, прискорений ниткоподібний пульс, набряк легень. Загибель цуценят часто настає раптово внаслідок гост­рої серцевої недостатності. Летальність при цій формі досягає 96 %.

Патологоанатомічні зміни. При кишковій формі відмічається ураження тонких кишок. Слизова оболонка набрякла, геморагічно запалена, мезентеріальні лімфовузли також набряклі, збільшені в розмірі. Селезінка збільшена, на її поверхні спостерігаються світлі плями. При кишковій формі під час гістологічного дослідження в кишках спостерігають некротичні зміни епітелію крипт, лімфоїдної тканини, пейєрових бляшок, а також лімфатичних вузлів і тимуса. Іноді вдається виявити внутрішньоядерні включення. При серцевій формі виявляються розширення клапанів, блідість і в'ялість міокар­да, набряк легень, ознаки гострого гепатиту й осциту, крововиливи.

Діагноз установлюють на підставі клінічних ознак хвороби, па­тологоанатомічних (гістологічних) змін та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає виявлення в патологічно­му матеріалі віріонів методами електронної та імуноелектронної мікроскопії; індикацію та ідентифікацію вірусного антигену за РІФ, РГА, РЗГА (з еритроцитами свині), РНГА (з еритроцитарним діаг-ностикумом), ELISA-методом. Виділення вірусу проводять у первинній культурі клітин нирок цуценят або кошенят, а також перещеплюваних лініях А-72 або CREK. Індикацію вірусу здійснюють за РІФ через 3 доби після зара­ження, ЦПД при цій інфекції не проявляється. У разі потреби став­лять біопробу на цуценятах 8-10-тижневого віку, яких заражають орально. В позитивних випадках через 5 діб у цуценят розвиваються характерні клінічні ознаки хвороби: пригнічення, анорексія, блю­вання, пронос з домішками крові у фекаліях, загибель на 5 - 6-ту до­бу. На розтині виявляють геморагічне запалення тонких кишок, при гістологічному дослідженні — некроз лімфоїдної тканини пейєрових бляшок, селезінки, тимуса, лімфовузлів, атрофію кишкових ворсинок. Специфічність уражень підтверджується шляхом виявлення вірусно­го антигену за РІФ. Ретроспективну діагностику здійснюють шляхом визначення в парних сироватках крові специфічних антитіл за РЗГА, РНГА, а також за РН у культурі клітин у поєднанні з РІФ.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність ви­ключення чуми, інфекційного гепатиту, лептоспірозу, сальмонельо­зу, коронавірусної інфекції, гастроентеритів аліментарного й пара­зитарного походження.

Лікування має бути комплексним. Застосовують полівалентну сироватку проти чуми, парвовірусної інфекції й гепатиту м'ясоїдних, а також антибіотики широко спектра дії та сульфаніламідні препарати. Використовують також симптоматичні засоби для усу­нення блювання, зневоднення організму, профілактики ацидозу і бактеріальної інфекції. Хворим собакам призначають атропін, ало-перидол, перорально — розчин сульфату барію, лужну мінеральну ноду, зв'язуючі і обволікаючі препарати, серцеві засоби (кофеїн, глюкоза). Необхідно дотримуватися дієти. Хворих тварин забезпе­чують доброякісним і легкозасвоюваним кормом (міцні м'ясні відвари, заправлені яєчним жовтком, свіжий м'ясний фарш, свіже сире м'ясо або печінка, замість молока дають АБК, ПАБК, різні закваски та ін.). Знесиленим тваринам вводять підшкірно цитровану кров або нормальну кінську сироватку в дозі 3 - 5 мл на 1 кг маси.

Імунітет. У перехворілих на парвовірусний ентерит собак форму­ється стійкий імунітет, який триває не менш як 3 роки. Для специфіч­ної профілактики запропоновано ефективні інактивовані й живі куль-туральні вакцини проти панлейкопенії котів і парвовірусного ентериту собак, які створюють несприйнятливість відповідно на 6 і 12 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають загальну та специфічну профілактику парвовірусного ентериту собак у спеціалі­зованих розплідниках та звірівницьких господарствах. Щоб запобігти занесенню збудника хвороби, комплектування розплідників прово­диться тільки з благополучних господарств здоровими собаками. Но­воприбулих тварин обов'язково витримують у профілактичному ка­рантині впродовж 30 діб, а службових собак — 3 тижні. Увесь цей час тварини перебувають під постійним ветеринарним наглядом, їх під­дають передбаченим діагностичним дослідженням та щепленням. У разі появи парвовірусного ентериту ферму карантинують. Хворих і підозрюваних щодо захворювання на парвовірусний ентерит собак негайно ізолюють і лікують. Решту тварин вакцинують. Собак у віці від 2 міс до 1 року щеплюють дворазово з інтервалом 2-3 тижні, у віці понад 1 рік — одноразово. Після кожного випадку видалення хворої собаки проводять дезінфекцію будиночків та кліток для тварин, а також ґрунту під клітками, переносних ящиків, інвентарю тощо. В ізоляторах дезінфекцію проводять щодня. Карантин з неблагополучної ферми знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі тварини і проведення остаточної дезінфекції. Вивезення со­бак з ферми дозволяється не раніше ніж через 45 діб після зняття ка­рантину. Для дезінфекції використовують 0,2 - 0,3 %-ві розчини фор­мальдегіду або кальциновану соду в розведенні 1: 20.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 716 | Нарушение авторских прав