АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ГНІЙНИЧКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ (ПІОДЕРМІЇ)

Цe — ураження шкіри, викликані мікроорганізмами: золотистим, білим стафілококами

і рідше стрептококами. Виникненню їх сприяють екзогенні (забруднення

шкіри та вивідних проток сальних і потових залоз, пошкодження епідермісу —

розчісування, потертості, неправильний догляд за шкірою) та ендогенні фактори (порушення

травної, ендокринної, сечостатевої і нервової систем, а також зниження

імунітету шкіри). Серед гнійничкових хвороб часто зустрічаються поверхнева

піодермія, фолікуліти, фурункули і карбункули.

Поверхнева піодермія (гострий вологий дерматит, гнійно-травматичний дерматит,

обмежений свербіж) — це інфекція епідермісу, що не впливає на загальний стан

організму. Як правило, вона нетривала і не залишає слідів на шкірі.

Причиною виникнення хвороби у тварин є незначні поранення шкіри, застосування

лікарських засобів із подразливими субстанціями, отити, вилизування окремих

місць шкіри внаслідок локального подразнення ектопаразитами та інфікування бактеріями.

Клінічно хвороба проявляється випнутими на шкірі круглими, болючими, гіпе-

ремійованими, мокнучими або гнійними ділянками, що можуть локалізуватися в різних

місцях тіла. Характерною ознакою є злиплий від виділень волосяний покрив з неприємним запахом.

Досить часто у вгодованих собак і котів після лапаротомій, внаслідок травматичного

набряку і нераціонального застосування подразливих дезинфекційних засобів

(розчин йоду, брильянтова зелень), виникає дерматит складок шкіри. Інколи він зустрічається

і в собак, породною особливістю яких є складчастість шкіри (шарпай, спанієль,

пекінес, англійський бульдог).

Фолікуліт — гнійне запалення шкіри навколо зовнішнього кінця волосяного

мішка. Зустрічається у коней, собак, рогатої худоби в різних ділянках тіла внаслідок

мацерації, забруднення і подальшого інфікування шкіри.

Спочатку навколо волоса виникає обмежене почервоніння, на місці якого у подальшому

формується пустула напівкруглої або капсулоподібної форми, що містить

невелику кількість жовтувато-білого гною. Гнійники формуються протягом 4—7 днів.

Згодом пустула розривається з різних причин і гнійний ексудат виділяється назовні.

Висихаючи разом із роговим шаром епідермісу, він утворює кірки, що відпадають у

міру розвиту нового епідермісу. Якщо не усунути причину хвороби чи не надати

кваліфіковану допомогу тварині, процес може перейти на глибокі шари шкіри і утворити

фурункул.

Фурункул — гострогнійне запалення волосяного мішка, сальної залози і навколишньої

тканини, включаючи й підшкірну клітковину. Вони бувають поодинокими, а

інколи розміщуються групами на певній ділянці шкіри, і тоді хворобу класифікують

як фурункульоз. У коней вони найчастіше зустрічаються при невмілій підгонці збруї

у ділянці плеча і холки, у сук та корів — на вимені.

Шкіра в цій ділянці стає набряклою і напруженою. Внаслідок дії мікробів по ходу

волоса розвивається некроз волосяного мішка і суміжних тканин з утворенням

"стрижня фурункула", що складається із змертвілих тканин. Волосся на цих ділянках

спочатку буває скуйовджене, а інколи склеєне серозно-гнійним ексудатом. У подальшому

шкіра над верхівкою фурункула проривається, і виділяється гній з домішками

крові. Через 3—5 днів "стрижень фурункула" відділяється на поверхню, а на його місці поступово утворюється кратероподібна виразка, що рубцюється за 3—4 дні. У період

гострот перебігу хвороби у тварини підвищується температура тіла, втрачається апетит, а іноді розвивається сепсис.

Карбункул (вуглевик) — це гнійно-некротичне запалення кількох волосяних

мішечків і сальних залоз, що злилися між собою. У тварин він зустрічається рідко й

локалізується на шиї, у ділянці лопаток і крупа.

На початкових стадіях карбункул не відрізняється від фурункула. Однак у подальшому

у тварин спостерігається загальна інтоксикація з підвищенням температури

тіла до 40—41°С, збільшенням частоти пульсу і дихання.

Під впливом протеолітичних ферментів гною епідерміс над конусами фурункулів

проривається і на поверхню виділяється густий гнійний ексудат сірого кольору, інколи

з зеленкуватим відтінком. Потім вогнища зливаються, утворюючи дефект шкіри з

виділенням великої кількості гнійного ексудату. Розвиток карбункула деколи супроводжується

тромбофлебітом, лімфангоїтом чи лімфонодулітом.

Діагноз при гнійничкових хворобах шкіри ставиться за клінічними ознаками, однак

фурункули і фурункульоз потрібно диференціювати від актиномікозу та ензоотичного

лімфангоїту, коли абсцеси та інфільтрати формуються по ходу лімфатичних судин;

вони пеболючі, а в гнійному ексудаті виявляється специфічний збудник Criptococus