АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, дванадцятипала, товста, пряма кишки як складові частини органів травлення

Глотка має вигляд трубки, розташованої спереду від шийних хребців. Угорі глотка приєднана до кісток черепа, внизу на рівні шостого шийного хребця вона звужується і переходить у стравохід. Задня її стінка прилягає до хребців та глибоких м язів шиї і відділяється від них шаром пухкої сполучної тканини, яка легко розтягується і тим дає змогу глотці рухатись відносно хребців при ковтанні і при закиданні голови назад. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче з ротовою і ще нижче з гортанною порожниною. Залежно від цього глотка поділяється на три частини носову, ротову і гортанну. Носова частина глотки, або носоглотка, має 4 отвори дві хоани, якими вона сполучається з носовою порожниною, і на латеральних стінках два глоткових отвори слухової, або євстахієвої, труби, яка сполучає порожнину середнього вуха з глоткою. Носова частина глотки тягнеться від основи черепа до рівня м якого піднебіння. Середня частина тягнеться звідси до входу в гортань на рівні третього шийного хребця і нижня частина до шостого шийного хребця. Середня частина глотки – ротоглотка, має тільки один отвір зів. У нижній, гортанній, частині є отвір у передній стінці, який веде у гортань і називається входом до гортані. Нижньої стінки немає, і порожнина глотки переходить у порожнину стравоходу. Сама глотка на цьому переході звужена.

Це вхід до стравоходу. В області глоткового отвору слухової труби є невеликий трубний мигдалик парний, а непарний глотковий мигдалик міститься по середній лінії на верхньо-задній стінці носової частини глотки. Отже, всіх мигдаликів шість: один глотковий, два трубних, два піднебінних і один язиковий. Усі вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пирогова, який їх докладно описав. Стінка глотки складається з 4 шарів: слизової оболонки прямого продовження слизової оболонки ротової порожнини; фіброзної оболонки пластинки фіброзної тканини, яка тут заміщує властиву більшій частині травної трубки пухку підслизову тканину (через це поверхня глотки гладенька і не має жодних складок); м язової оболонки і сполучнотканинної оболонки, яка називається адвентицією. М язова оболонка складається з трьох м язів конструкторів: верхнього, середнього і нижнього. Це стискачі глотки, які своїм скороченням натискують на грудку їжі, що попадає сюди з ротової порожнини, і проштовхують її донизу в стравохід.

Стравохід являє собою пряме продовження глотки і тягнеться від шостого шийного хребця через усю грудну порожнину, проходить крізь отвір діафрагми і закінчується на рівні 11 грудного хребця в черевній порожнині. З цього видно, що стравохід має три частини: коротеньку шийну, довгу грудну і знову коротеньку черевну. На всьому протязі стравохід не йде вертикально, а має певні згини. У шийній частині він ухиляється трохи вліво, в грудній порожнині лягає спершу з правого боку від аорти, потім поступово переходить на її передню поверхню і перед проходженням крізь діафрагму міститься вже зліва від неї.

Слизова оболонка стравоходу утворює високі поздовжні складки і вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Складки слизової оболонки згладжуються під час проходження їжі. На поверхні слизової оболонки відкриваються отвори проток численних залоз стравоходу, розташованих у підслизовій тканині. М язова оболонка складається з двох шарів внутрішнього, з циркулярним ходом волокон, і зовнішнього з поздовжніми волокнами. Адвентиція сполучна тканина, - це трохи потовщений зовнішній перимізій м язового шару.

Шлунок. У черевній порожнині на рівні 11 грудного хребця стравохід раптово поширюється, утворюючи широкий мішок, здатний сприйняти і довгий час утримувати в собі значну кількість поживних речовин, поки тут відбуваються процеси перетравлювання. Місце, де починається шлунок, називається входом до шлунка. Поряд з ним, підіймаючись вище за нього до самої діафрагми, лежить верхня частина шлунка, що зветься його дном. Нижче від входу лежить найширша його частина тіло шлунка. Тіло переходить через серединну лінію організму і, звужуючись, піднімається трохи догори, закінчуючись виходом з шлунка на рівні першого поперекового хребця. Вихід із шлунка називається воротарем. Звужена частина шлунка перед воротарем називається пілоричною його частиною. Шлунок має передню і задню стінку і дві кривизни, де ці стінки переходять одна в одну. Верхня кривизна, вгнута і коротка, називається меншою кривизною шлунка (сurvatora minor), нижня, опукла, - більшою кривизною (curvatиra major). Передня поверхня шлунка частково прилягає до нижньої поверхні печінки, більшою своєю частиною до передньої стінки живота. Велика кривизна в середньому стоїть на 2-3 см вище пупка, на рівні третього поперекового хребця. Але положення її дуже міняється залежно від наповнення шлунка, віку людини, індивідуальних особливостей будови організму і від звичок людини. Слизова оболонка шлунка вкрита одношаровим циліндричним епітелієм і має на собі багато складок різного напряму і розмірів. Уся слизова оболонка заповнена малорозгалуженими трубчастими залозами, протоки яких відкриваються в глибині численних ямочок, що є на всій поверхні слизової оболонки. В епітелії залоз є невеликі клітини, які називаються головними і виділяють фермент шлункового соку – пепсин, і обкладні клітини, більших розмірів, що беруть участь у виділенні соляної кислоти. Пепсин у присутності соляної кислоти перетравлює білки їжі. При відсутності соляної кислоти перетравлювання затримується, їжа розкладається, настають неприємні явища - накопичення газів, відрижка тощо. Глибше знаходиться шар пухкої сполучної тканини, що називається підслизовою оболонкою шлунка.

М язова оболонка шлунка складається з трьох шарів. Поверхневий поздовжній і середній циркулярний є продовженням таких самих шарів стравоходу. Шар, що прилягає до підслизової оболонки, складений з косих волокон, що йдуть від входу до шлунка косо і вниз, не доходячи до великої кривизни і до воротаря. Такий різноманітний напрям волокон забезпечує і різноманітні рухи в шлунку, які спричиняють досконалому перемішуванню їжі з шлунковим соком. Поздовжні м язові волокна зібрані більше вздовж малої і великої кривизни шлунка, а циркулярний шар є по всій поверхні. Дійшовши до виходу з шлунка, він утворює значне потовщення у вигляді колового м яза, який оточує вихід із шлунка. Своїм скороченням він закриває цей вихід і тому називається сфінктером воротаря, тобто його затягачем. Сфінктер воротаря піднімає над собою слизову оболонку, яка має вигляд колового валка. Цей валик називається пілоричною заслінкою. Зовнішня поверхня шлунка вкрита поверх м язової оболонки серозною оболонкою, або очеревиною. Серозна оболонка тонка, гладенька, прозора, крізь неї просвічується покритий нею орган. Вона складається з основної сполучнотканинної пластинки, вкритої на поверхні плоскими клітинами епітелію, що походять з мезодерми. Із підсерозних кровоносних капілярів через серозну оболонку виділяється незначна кількість серозної рідини, яка змочує поверхню органа, надаючи йому блискучого вигляду.

Функція шлунка. Коли їжа попадає в шлунок, м язи його починають скорочуватись, перемішувати її з шлунковим соком, пересуваючи до пілоричної частини. На певній стадії травлення, залежно від характеру їжі, яка сюди надійшла, сфінктер воротаря рефлекторно розслаблюється і пропускає невелику порцію шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку. Так поступово, певними порціями переходить в кишку весь вміст шлунка.

Тонка кишка поділяється на три відділи. Від самого шлунка відходить дванадцятипала кишка, потім іде порожня і клубова кишка. Стінка тонкої кишки складається із слизової оболонки, підслизової тканини, двошарової м язової оболонки і серозної оболонки.

Слизова оболонка тонкої кишки зібрана в циркулярні складки, що лежать у верхніх відділах одна біля одної. В міру наближення до кінця тонкої кишки складки робляться нижчими і лежать усе далі одна від одної. Це особливо помітно в клубовій кишці. Слизова оболонка вкрита особливими виростами, які називаються ворсинками. Вони густо лежать одна біля одної і можуть бути краще розглянуті під лупою. Для неозброєного ока вони мають вигляд загальної шорсткості, нагадуючи поверхню оксамиту. Ворсинки це органи всмоктування перетравленої їжі. Кожна ворсинка складається із пухкої сполучнотканинної основи, в якій розгалужені кровоносні капіляри і проходить всередині початковий центральний лімфатичний канал. У венозні капіляри всмоктуються білки і вуглеводи, у лімфатичний канал жири. У пухкій тканині є ще й гладенькі м язові волокна, які скорочуючись, сприяють відтіканню всмоктаної їжі з ворсинок у більші судини. Поверхня всієї слизової і самих ворсинок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм з бокаловидними клітинками. Поміж ворсинками вся слизова оболонка має численні трубчасті залози, які виробляють кишковий сік, що закінчує перетравлювання поживних речовин. Крім того, в слизовій оболонці кишки є захисні пристосування, це поодинокі лімфоїдні вузли, розкидані по всій тонкій кишці, - невеличкі скупчення лімфоїдної тканини, в яких виробляються лімфоцити, що знищують бактерії. Існують і довгасті скупчення цих вузликів, довжиною 1-3 см. Їхня довжина збігається з довжиною кишки. Їх є всього 30-40 штук, і розташовані вони переважно в клубовій кишці, часом у невеликій кількості в порожній і ніколи не бувають у дванадцятипалій. Ці скупчення називаються пейєровими бляшками. М Мязова оболонка тонкої кишки складається з поздовжнього зовнішнього шару і циркулярного внутрішнього. Серозна оболонка охоплює тонку кишку з усіх боків, крім дванадцятипалої кишки, яка вкрита серозною оболонкою тільки спереду.

Дванадцятипала кишка (duоdenum) відійшовши від шлунка на рівні першого поперекового хребця, йде спочатку горизонтально, потім згинається, переходячи у низхідну частину, що тягнеться до рівня третього поперекового хребця. Тут вона переходить у нижню горизонтальну частину. Піднімаючись трохи догори, кишка на рівні другого поперекового хребця робить новий вигин і переходить у порожню кишку. Циркулярні складки слизової оболонки дванадцятипалої кишки високі і густо розміщені одна біля одної. Крім циркулярних складок, на задній стінці низхідної частини кишки є одна поздовжня складка, утворена проходженням тут під слизовою оболонкою двох проток печінки і підшлункової залози. Складка закінчується сосочком на поверхні якого і відкриваються ці протоки спільним отвором. Основною функцією дванадцятипалої кишки є перетравлювання їжі, хоч тут уже починається і всмоктування наявними в ній ворсинками. Жовч, яку печінка виділяє в дванадцятипалу кишку, допомагає перетравлювати жири, а сік підшлункової залози впливає на білки, на жири, вуглеводи. Головний фермент, який перетравлює білки, - це трипсиноген, який у кишці перетворюється на трипсин. 2/5 частини решти тонкої кишки займає порожня кишка, а 3/5 клубова. Порожня кишка так називається тому, що на трупі вона найчастіше виявляється порожньою. ЇЇ вміст встигає перейти в клубову кишку, а з клубової часом і в товсту кишку. Порожня і клубова кишки, що підвішені до задньої черевної стінки складкою очеревини, яка називається оточиною або брижою, складаються в численні петлі, які займають серединне положення в черевній порожнині. Закінчується клубова кишка в заглибині крила правої клубової кістки, переходячи в товсту кишку.

Товста кишка (intestinum crassum) оточує всі петлі тонких кишок і тому називається ще ободовою кишкою (colon). Починається вона в межах заглибини крила правої клубової кістки і йде вгору до самої печінки. В клубовій заглибині в неї впадає кінець тонкої кишки. Отвір, яким тонка кишка сполучається з товстою, обмежений згори і знизу високими складками слизової оболонки, які утворюють клубово-ободову, або баугінієву заслінку. В основі цієї заслінки є колові м язові волокна, але справжнього сфінктера вони не утворюють, і отвір відкритий постійно, пропускаючи з тонкої кишки в товсту залишки неперетравленої їжі. Складки баугінієвої заслінки стуляються автоматично, коли на них натискує маса залишків їжі з боку товстої кишки. Чим більша ця маса, тим щільніше вони стуляються і не пропускають її назад у тонку кишку. Частина ободової кишки, що лежить нижче від місця з єднання тонкої кишки з товстою, називається сліпою кишкою (coecum). Сліпа кишка має довжину у середньому 7 см. З медіального боку її дна від неї відходить тоненький червоподібний виросток, або апендикс (appendix), довжиною приблизно 8-9 см, а діаметром не більше 1см. Найчастіше він іде вниз і медіально, але може мати будь-який напрям по радіусах, які можна провести від точки його початку. Та частина ободової кишки, що піднімається догори, називається висхідною ободовою кишкою (colon ascendens). Дійшовши до печінки, вона робить вигин і йде впоперек з правого боку до лівого, оточуючи петлі тонких кишок згори. Це поперечна ободова кишка (colon transversum). Дійшовши до селезінки і торкаючись її. Поперечна ободова кишка робить новий вигин і йде донизу. Це низхідна ободова кишка (colon descendens). Вона доходить до лівої клубової заглибини і переходить безпосередньо в s-подібну сигмовидну кишку (colon sigmoideum), вигин якої нагадує часом вигин букви S. Вона займає всю клубову заглибину і частково розміщується в малому тазі. На рівні третього крижового хребця S-подібна кишка переходить у пряму (rectum), яка закінчується відхідником, що називається ще анальним отвором (anus). Стінка товстої кишки складається з таких самих оболонок, як і стінка тонкої, але має важливі особливості, що відрізняють її від тонкої кишки як зовні, так і з внутрішнього боку. Три особливості має товста кишка зовні. По-перше, поздовжній шар її м язової оболонки не розташований рівномірно по всій стінці кишки, а зібраний у 3 пасма, що проходять на певній відстані одне від одного. Вони називаються м язовими стрічками ободової кишки (taеnia coli). Переходячи на пряму кишку, ці стрічки поширюються, зближаються між собою і знову вкривають пряму кишку суцільним шаром. По-друге, оскільки м’язові стрічки коротші за кишку, вони збирають її на зразок кисета, і тому на поверхні кишки утворюються випини (haustra). Випини розділені між собою поперечними борознами, яким на слизовій оболонці відповідають півмісяцеві складки (plicae semilunares). По-третє, наявність жирових відростків (appendices epiploicae). Це часом досить довгі випини серозної оболонки, в яких міститься жир. В огрядних людей тут накопичується дуже багато жиру. Таких відростків на тонких кишках ніколи не буває. Слизова оболонка товстої кишки відрізняється насамперед відсутністю ворсинок. Тому вона має гладенький вигляд. Крім того, впадають в очі заглибини, що відповідають випинам на зовнішній поверхні кишки, розділені пів місяцевими складками, які йдуть не циркулярно, як складки тонкої кишки, а займають кожна приблизно третину внутрішньої поверхні між місцем проходження двох сусідніх м язових стрічок. Епітелій, що вкриває слизову оболонку, одношаровий циліндричний, в ньому є велика кількість бокаловидних клітин, що зрозуміло, бо тут проходять більш густі, а вкінці і зовсім тверді маси. Маленьких трубчастих залоз багато. Що ж до захисних органів, то тут є в великій кількості окремі лімфоїдні вузлики, а пейєрових бляшок не буває.

Пряма кишка лежить на передній поверхні крижової кістки і має вигин, який відповідає вигину цієї поверхні, і вигин, який відповідає положенню куприка, що обернутий вперед. Над анусом на слизовій оболонці прямої кишки є складки у вигляді вертикальних валків прямо кишкові колони. Між ними розташовані невеликі заглибини пазухи, де можуть затримуватись сторонні тіла. Над вихідною частиною кишка поширена. Це поширення називається ампулою прямої кишки. Відхідникова частика прямої кишки має два сфінктери внутрішній і зовнішній.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1708 | Нарушение авторских прав