До антисептичний і антисептичний періоди.
В 20ст. почався великий розвиток науки і техніки. Одночасно успішно розвивається і біологічна наука – складова теоретичної і практичної медицини. В до антисептичний період в Європі та Америці вже були відомі хірурги та їх школи; в Франції – Дютоінтерси(1778-1835), Ж..Пеан(1830-1898) в Англії Е.Купер(1768-1841), в Німеччині Діфенбах(1792-1894), Лангенбек(1810-1887) і Т.Більрот(1829-1894), в Росії – І.Ф.Буш(1771-1843), І.В.Буяльський(1789-1866), І.М.Пірогов(1810-1881) та ін.
Основною поміхою для успішного розвитку хірургії залишались на вирішенні такі питання, як відсутність методів попередження нагноєння ран, проведення знеболення під час операцій та боротьби з кровотечею.
Відповіді на ці питання в найбільшій мірі були отримані в 19сторіччі.
1846 введено знеболення шляхом проведення наркозу ефіром і хлороформом(Джексон і Моритон).
Новою ерою в хірургії стало введення в 1867р. Д.Лістером (1827-1912) антисептики(боротьба з мікробами і їх токсинами в рані).
Антисептичний метод відкрив значні перспективи для більш успішного розвитку хірургії – розширення діапазону операцій. Стала розвиватися черевна хірургія: операції на шлунку, кишечнику, жовчних шляхах та ін.
Разом з тим, введення антисептики остаточно не вирішило питання – попередження виникнення нагноєння в рані. В вирішенні цього питання визначна роль належить дослідженням Пастера, який встановив, що кип’ятіння і висока температура вбивають мікробів. Підтвердженням факту – знищення мікробів високою температурою було запровадження Кохом (1881) – стерилізації споживчих середовищ і лабораторної посуди текучим паром. Останні відомості стали основними для введення в 1890р. на 10 міжнародному конгресі лікарів в Берліні – асептики(Бергман і Шіммельбуш) – (попередження інфікування рани).
З поєднанням антисептики з асептикою в боротьбі з рановою інфекцією відбулася довгоочікувана надія хірургів. В зв’язку з поєднанням антисептики з асептикою в кінці 19 і особливо в другій половині 20 сторіччя набула широкого розмаху хірургія на всіх органах людського організму при багато чисельних патологічних станах(захворюваннях серця і судин, шлунково-кишечного тракту, сечовидільної системи, патології ендокринних залоз, опорно-рухового апарату, мозку, статевих органах та ін.).
В другій половині 20сторіччя почалась ера найскладніших оперативних втручань. Дякуючи досконалому технічному забезпеченню успішно виконується заміна або ж видозміна клапанів серця, зашивання дефекту міжшлуночкової перегородки, створення аорто-коронарних шунтів для покращення кровопостачання міокарда.
Проводяться пересадка серця, легень, печінки та інших органів, а пересадка нирки стала звичайною операцією. В 1967р. південноафриканський хірург Крістіан Бернард у м. Кейптауні вперше в історії пересадив серце від трупа хворій людині. Нині пересадка серця проводиться в 61 центрі Європи та у 23 центрах інших країн.
У США протягом року виконується близько 2000 пересадок серця.
Найскладнішою операцією – пересадка печінки.
До 1988р. пересадка комплексу серце-легені проведена 150 пацієнтам.
Операція по пересадці комплексу серце-легені-печінка виконана в Парижі професором Аленом Карпаньє. Значно розвинулась судинна та мікрохірургія – реконструкція кровоносних та лімфатичних судин, зшивання нервів, пришивання (реплантація) відсічених кінців та їх частин.
Набула значного розвитку ендовідеохірургія і інші методи малоінвазивної хірургії. Темп розвитку хірургії надзвичайно високий. Хірургія постійно удосконалюється.
Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 389 | Нарушение авторских прав
|