АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу

Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу використовується практичними лікарями у невідкладних ситуаціях. У чашку Петрі або на предметне скельце наносять краплю стандартної антирезус-сироватки АВ(ІV), а паралельно, для контролю, краплю резус-негативної сироватки АВ(ІV) групи, що не містить антитіл. Додають у 3 рази меншу краплю досліджуваної крові, перемішують і спостерігають протягом 3- 4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду і через 5хв. визначають реакцію. За наявності аглютинації еритроцитів з антирезус-сироваткою і відсутності з контрольною сироваткою (в контрольній аглютинації не повинно бути) кров є резус-позитивною; за відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров оцінюється як резус-негативн

Визначення резус-фактора експрес-методом

Останнім часом для визначення резус-приналежності застосовують експрес-метод. Реакцію проводять у пробірках без підігріву. Для цього необхідна спеціальна, універсальна для всіх груп крові системи АВО сироватка, приготовлена особливим способом на поліглюкині.

У пробірку поміщають 1 краплю сироватки, додають 1 краплю досліджуваних еритроцитів і після 3-хвилинного погойдування заливають 3—5 мол ізотонічного розчину хлориду натрію, тричі перевертають пробірку і визначають результат у відбитому світлі. Наявність аглютинації свідчить про наявність Rh-антигену.

Для проведення операції в асептичних умовах необхідно провести підготовку операційного поля.

Напередодні операції хворий повинен прийняти загальну гігієнічну ванну (за відсутності протипоказань – шоку, кровотечі та ін.), замінити білизну; якщо ушкоджена частина тіла дуже забруднена, шкіру протирають ефіром чи нашатирним спиртом. Перед операцією ділянку навколо рани або операційне поле бриють сухим методом, після чого шкіру протирають етиловим спиртом.

Операційне поле (за методом Гроссіха – Філончикова) раніше 4 рази обробляли 10 % спиртовим розчином йоду:

1) до накладання операційної білизни (двічі);

2) після накладання операційної білизни;

3) до накладання швів на рану;

4) після накладання швів на рану.

Нині застосування 10 % спиртового розчину йоду заборонено. Замість цього розчину були запропоновані інші препарати: 5 % спиртового розчину таніну, пікринова кислота, церигель, гі-бітан, 1 % розчин брильянтового зеленого, 1 % розчин йодонату, 4 % розчин йодопірону, 2,4 % розчин первомуру.

Для обробки операційного поля в наш час застосовують такі сучасні препарати, як кутасепт Г, кутасепт Ф, йодобак, бетадин, браунозал. Вони виявляють бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну (ліпофільні віруси, ВІЛ, вірус гепатиту В) дію, діють на мікобактерії туберкульозу.

Антисептика – комплекс заходів, спрямованих на знищення мікроорганізмів у рані, патологічному вогнищі чи організмі в цілому.

за умови удару голови треба забезпечити спокій. Під час транспортування постраждалого слід покласти на спину, підклавши під голову подушку або м'яку тканину. Не можна дозволяти учневі з такою травмою самостійно йти в лікарню

Надаючи першу допомогу при травмі голови, необхідно визначити ступінь тяжкості травми. Легка травма голови: місцеві симптоми - шишка або садно на голові; загальні симптоми - нетривалий гострий період з блювотою, втратою свідомості, сплутаністю свідомості або двоїнням в очах, іноді - сонливість протягом 1-2 годин. Важка травма голови: місцеві симптоми - шишка або садно на голові; загальні симптоми - неприборкана блювота, тривала втрата свідомості, втрата пам'яті, сплутаність свідомості, двоїння в очах, сонливість, судоми, прозорі або кров'янисті виділення з носа, нездатність відповідати на прості питання, виконувати вказівки і рухати непошкодженими частинами тіла, за початковим світлим проміжком слід посилення симптомів.

Загальні симптоми травми голови іноді з'являються відразу, а іноді розвиваються годинами.

Якщо у дитини з'явився хоча б один із загальних симптомів важкої травми голови, викличте невідкладну допомогу. Якщо у дитини є симптоми легкої травми голови, зверніться до лікаря.

Не переносьте дитини, якщо ви підозрюєте важку травму голови чи травму хребта. Якщо травма важка, намагайтеся не рухати голову дитини.

Вивих, крім травматичного, можна вправити на місці. Потерпілого садять. Надаючий допомогу стає обличчям до нього, обгорнувши великі пальці руки бинтом або матерією, вводить їх в рот потерпілого, натискаючи на кут нижньої щелепи (задні кутні зуби), зміщуючи нижню щелепу вниз і назад, одночасно рештою пальців піднімаючи підборіддя (мал. №13).

При травматичному вивихові необхідно прикрити рот потерпілого носовою хусточкою, накласти пов’язку (мал. №14), яка підтримує щелепу, і доставити потерпілого в лікарню.

Першою дією того, хто надає допомогу, повинно бути негайне відключення електричного струму вимикачем, рубильником чи викручуванням запобіжників. Якщо це неможливо, треба перерізати чи перерубати електричний провід. У випадку неможливості відключення струму потерпілого слід відтягнути від джерела струму.

Для цього використовують підручні предмети, які не проводять струм - сухі дерево, вовну, тканину і т.ін. У всіх випадках треба діяти однією рукою, замотаною в тканину, другу тримають за спиною.

. Якщо напруга перевищує 1000 В, наближатися до потерпілого без спеціальних засобів захисту небезпечно. У цих випадках використовуються діелектричні рукавички, чоботи і килимок. Можна також застосовувати ізолюючу штангу або кліщі. Якщо дихання у потерпілого відсутнє, треба проводити штучне дихання (див.”Оживлення”). Якщо, крім того, немає пульсу на шиї, одночасно роблять закритий масаж серця.

. Місцеві прояви електротравми треба обробляти так, як і температурні опіки. У всіх випадках необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу.

Пневмоторакс – це симптомокомплекс, основним проявом якого є надходження атмосферного повітря в плевральну порожнину, супроводжується явищами гострої дихальної недостатності. Надходження повітря може здійснюватись через пошкоджену грудну стінку, або через пошкоджене бронхіальне дерево.

Види пневмотораксу:

1. Закритий – після надходження повітря сполучення між плевральною порожниною та зовнішнім середовищем зникає.

2. Відкритий – повітря вільно входить та виходить з плевральної порожнини.

3. Клапанний – при вдосі повітря вільно входить в плевральну порожнину, а при видосі спрацьовує клапанний механізм і повітря залишається. Тому поступово плевральна порожнина заповнюється все більшим і більшим об `ємом, виникає напружений пневмоторкс.

В залежності від механізму:

1. Травматичний.

2. Спонтанний.

Основними симптомами є: виражена задишка, біль в грудній клітині, що посилюється при диханні, синюшність шкірних покривів, відсутність чи ослаблення дихання над ураженою легенею, коробочний перкуторний звук, наявність рани грудної клітини. Основним в діагностиці є рентгенографія органів грудної клітини.

Перша медична допомога:

1. Знеболення.

2. Дихальні аналептики (сульфокамфокаїн)

3. Оксигенотерапія.

4. При відкритому пневмотораксі – оклюзійна пов `язка.

5. При клапанному – торакоцентез

. Восстановление эмали стальных ванн. Эмалировка ванны, восстановление эмали ванн.

Способи накладення швів і їх застосування. Розрізняють шви переривисті і безперервні. До перших відносяться вузлуватий шов і його різновиди: шов з валиками, петлевідний, восьміобразний і шов, подвоюються краю рани; до других-кушнірський, обвівной, матрацні та ін

Рани зашивають двома способами: а) починаючи від одного кінця до іншого (послідовний шов) або б) з'єднуючи спочатку середину рани, потім середину кожної половини рани і т. д. (ситуаційний шов). Останній спосіб показаний при зашивання довгою або непрямолінійність рани; перший стібок при цьому повинен перебувати посередині рани або в кутку зламу лінії рани; потім, розділивши мислення обидві частини рани навпіл, накладають ще два стібка на місцях поділу і т. д.

Існують наступні способи накладання швів.

Вузлуватий шов (рис. 72). Кожен стібок цього шва вимагає окремої нитки довжиною 15-20 см. відвернувши край рани, натягають пінцетом шкіру на голку і одночасно проводять останню (рухом голки, відповідним її кривизні) через всю товщу шкіри. На іншому краї рани тим же прийомом голку виводять з глибини назовні (рис. 73). Голку вколюють і витягають, в залежності від виду тканини і ступеня натягу її, а також від виду тварини, на відстані 0,5-1,5 см від країв рани;

ми видаляємо шкірні шви зі всіх куксою через 10—20 днів після операції у пацієнтів молодого віку, літнього, — пізніше. Ми не зволікаємо ні секунди із зняттям швів, якщо вони врізалися в рану і оточені запаленими тканинами або навіть знаходяться в ділянці некрозу. Шви тим більше необхідно видаляти, якщо потрібно дати відтік гною і запобігти великому ускладненню. При хорошому загоєнні рани зняття швів виробляють поетапно з інтервалом в декілька днів. Після зняття швів помітно зменшується набряк рани. Якщо ж ми дуже поквапилися, а в глибині рани немає перешкод для її загоєння, доцільно оберегти рану на декілька днів смужками стерильного лейкопластиря.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 831 | Нарушение авторских прав