АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Порушення, що виникають в організмі при термінальних станах.

Унаслідок припинення кровообігу і дихання порушується клітинний метаболізм, особливо в нервових клітинах. За відсут­ності доправлення кисню до клітин порушується аеробний гліколіз, і обмін речовин здійснюється за допомогою анаеробного гліколізу, який забезпечує лише мінімальну життєдіяльність клітин. Запаси глікогену в мозку вичерпуються, різко падає вміст глюкози, АТФ, креатиніну фосфату. Слабшає активність натрієво-калієвого насоса. Унаслідок цього в клітинах збіль­шується вміст Nа⁺ і зменшується запас К⁺. Нагромаджується молочна кислота (кінцевий продукт анаеробного гліколізу) і виникає метаболічний ацидоз. Високий осмотичний тиск у клітині, зумовлений надлишком Nа⁺ і недоокислених продуктів, а також підвищення проникності клітини в умовах гіпоксії і ацидозу, спричинює надмірне надходження води в клітину і на­бряку мозку. Одночасно активізуються деякі ферменти (лізосомальні протеази), які сприяють аутолізу і розвитку виражених морфологічних змін у нервових клітинах і визначають немож­ливість відновлення їх функцій.

Незворотні зміни виникають насамперед у клітинах кори головного мозку (декортикація). Пізніше гинуть клітини інших відділів нервової системи (децеребрація).

До явних ознак біологічної смерті, які виникають не одразу, належать:

· помутніння рогівки і її висихання,

· наявність симп­тому котячого ока (внаслідок стиснення очного яблука з боків зіниця звужується і має вигляд вертикальної риски, що нага­дує око кішки).

До пізніших абсолютних ознак біологічної смерті належать:

· трупне задубіння;

· трупні плями — синюваті плями в найнижчих ділянках тіла. Вони виникають у резуль­таті пасивного стікання крові.

Етіопатогенетичні аспекти клінічної смерті. Клінічна смерть виникає внаслідок припинення кровообігу і дихання.

Припинення серцевої діяльності може виникати під впливом багатьох факторів. Основними з них є:

· інфаркт міокарда,

· ембо­лія судин,

· порушення електролітного обміну (особливо гіпо- або гіперкаліємія) та кислотно-основний стан,

· рефлекторний вплив (підвищений тонус блукаючого нерва на тлі гіпоксії, гіперкапнії),

· тяжка дихальна недостатність,

· вплив різних фармако­логічних препаратів.

До основних патогенетичних факторів зупинки кровообігу належать:

· гіпоксія,

· гіперкапнія,

· ацидоз.

Вплив їх на серцеву діяльність виявляється як порушення процесів обміну в міо­карді, погіршення його збудливості, скоротливої здатності.

При гіпоксії порушуються механізми вироблення енергії і перетворювання її в корисну роботу.

Внаслідок гіперкапнії підвищується збудливість серця, посилюється вплив блукаючо­го нерва на нього.

Ацидоз призводить до погіршення скоротли­вої здатності міокарда, зниження гемодинамічного ефекту катехоламінів.

Гіперкаліємія пригнічує провідну систему серця і призводить до розвитку атонії міокарда. Зменшення концент­рації калію спричиняє фібриляцію шлуночків.

Раптова зупинка серця може виникнути внаслідок гальму­вання синусового вузла, яке відбувається при різкій перевазі тонусу блукаючого нерва. Це може спостерігатись під час безпосереднього подразнення серця та маніпуляцій на інших органах, які іннервуються блукаючим нервом.

Попередні ознаки зупинки кровообігу. Відомо, що припинен­ню кровообігу значно легше запобігти, ніж лікувати його. Ме­дичний працівник повинен знати попередні ознаки зупинки кровообігу, які інколи можна спостерігати ще до моменту її виник­нення. До них належать:

1) зниження АТ (нижче 60 мм рт. ст.);

2) різке уповільнення пульсу (менше 40 за 1 хв);

3) виражена тахікардія (вище 140 за 1 хв).

Види зупинки кровообігу. Розрізняють такі види:

1) асисто­лія (повне припинення механічної і електричної діяльності сер­ця);

2) фібриляція шлуночків (некоординовані скорочення ок­ремих м'язових волокон);

3) "неефективне серце" (серцева діяльність різко послаблена, внаслідок чого не забезпечується життєдіяльність організму).

Ознаки клінічної смерті:

1) відсутність пульсу на сонній або стегновій артеріях;

2) зупинка дихання;

3) розширення зіниць;

4) непритомність;

5) дуже блідий або ціанотичний відтінок шкірних покривів.

1. Відсутність пульсу на магістральних судинах – одна з без­перечних ознак клінічної смерті. Досліджувати пульс на про­меневій артерії не потрібно, бо його відсутність ще не свідчить про зупинку кровообігу (під час вираженого спазму артерії пульс може не відчуватись навіть у разі діяльності серця). Крім того, особа, яка надає допомогу, може сприйняти пульсацію власних дрібних артерій як пульсацію променевої артерії пацієнта.

2. Про зупинку дихання свідчить відсутність екскурсій груд­ної клітки (визначається візуально).

3. Розширення зіниць. Під час припинення кровообігу і ди­хання зіниці розширюються через 25-60 с і стають неприрод­но широкими. Це – сигнал катастрофи.

4. Непритомність відзначається майже відразу (через 15-30 с) після припинення кровообігу. Це зумовлено високою чут­ливістю мозку до гіпоксії. Під час раптової зупинки кровообігу мозок здатний виконувати свої функції ще протягом кількох секунд, а потім настає їхній глибокий розлад, непритомність. Збереження свідомості виключає припинення кровообігу!

5. Внаслідок клінічної смерті, як правило, дуже змінюється колір шкіри і видимих слизових оболонок (відзначається ціа­ноз, який прогресує, або мертвотна блідість). Але в деяких ви­падках ця ознака може бути не цілком певною. Так, ціаноз не розвивається при отруєнні чадним газом, ціанідами (зберігаєть­ся рожевий відтінок шкірних покривів), при масивній крово­втраті.

У цілому діагностика клінічної смерті не має великих труд­нощів. Наявність будь-яких трьох з чотирьох основних ознак (непритомність, розширення зіниць, відсутність пульсу, припи­нення дихання) в будь-якій комбінації дає право поставити діаг­ноз "Клінічна смерть" і почати проведення СЛЦР.

Під час визначення ознак клінічної смерті медичний прац­івник повинен діяти у такій послідовності:

а) установити факт припинення кровообігу за відсутністю пульсу на магістраль­них судинах;

б) переконатись, що дихання відсутнє;

в) устано­вити факт непритомності; г) підняти верхню повіку і визначи­ти ширину зіниці;

ґ) оцінити візуально відтінок шкірних по­кривів.

Не можна витрачати дорогоцінний час на вимірювання АТ, реєстрацію ЕКГ, вислуховування тонів серця.

Визначення діагнозу повинно тривати не більше 8-10 с!

У деяких ситуаціях зупинка кровообігу буває не такою оче­видною (під час проведення хірургічних операцій під наркозом з керованим диханням). У цьому випадку раптову зупинку кровообігу розпізнають на основі зникнення пульсу на магістраль­них судинах, зникнення АТ, даних ЕКГ під час виведення на монітор, потемніння крові в операційній рані.

Як тільки буде поставлено діагноз "Клінічна смерть", слід визначити термін зупинки кровообігу і негайно розпочати проведення оживлення. Вирішальне значення для ефективності стабілізації життєвих функцій має швидкість на­дання реанімаційної допомоги. Якщо оживлення почати протягом перших 1-2 хв, то успіху можна досягти у 85-90% випадків. У разі продовження терміну оживляння ефективність його зни­жується.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 579 | Нарушение авторских прав