АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Термінальні стани, їх характеристика.

План

1.Реаніматологія – як наука.

2.Термінальні стани, їх характеристика.

3.Порушення, що виникають в організмі при термінальних станах.

4.Оживлення та його методи.

5.Виписування та застосування лікарських препаратів.

6.Застосування лікарських препаратів.

Реаніматологія – як наука.

Реаніматологією називається наука про відновлення життєво важливих функцій організму.

На початку розвитку медицини і донині лікарі за певних обставин стоять перед необхідністю вести боротьбу за життя хворого. Особливо гострою ця боротьба була, коли хворий гинув від будь-яких випадкових причин. Нагромадженні експериментальні та клінічні спостереження уможливили усвідомлено підійти до процесу вмирання організму і створення теорії відновлення життя. Великий внесок належить російським ученим Є.О. Мухіну, О.О. Кулябку, М.П. Кровкову та Ф.А. Андрєєву. Однак реаніматологія така, яка існує в наш час з'явилась лише 30-35 років тому, коли І.Р. Петровим, В.А. Неговським, М.Л. Гуревичем та іншими було розпочато вивчення процесів умирання та запропоновані елементарні ефек­тивні методи відновлення життя.

Реанімація – це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень.

Завданням реанімації є:

· вивчення закономірностей вмирання організму,

· відновлення його функцій,

· профілактика термінальних станів,

· розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму.

Оживлення організму – складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану.

Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5-7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов’язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами.

Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи:

1. Визначення наявності дихання та скорочень серця.

2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті.

3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення.

4. Штучна вентиляція легень.

5. Масаж серця при його зупинці.

Термінальні стани, їх характеристика.

Доведено, що організм людини продовжує жити і після припинення дихання та серцевої діяльності. Справді, при цьому припиняється забезпечення клітин киснем, без якого неможливе існував живого організму. Різні тканини по-різному реагують на відсутність постачання до них крові та кисню, і їх загибель відбувається не в один і той самий час. Тому своєчасне відновлення кровообігу і дихання за допомогою комплексу заходів, які називають називаються реанімацією, може вивести хворого із терміналь­ного стану.

Термінальним станом розуміють етапи вмиран­ня організму коли внаслідок впливу різнобічних патологічних процесів різко пригнічується скоординована діяльність життє­вих функцій органів та систем, які підтримують гомеостаз. При­чини термінального стану — найрізноманітніші:

· тяжкі травми,

· крововтрата,

· вплив високих та низьких температур,

· значна електротравма,

· тяжка гостра інтоксикація,

· порушення коронар­ного кровообігу.

У термінальних станах виділяють:

· передагонію,

· агональний стан,

· клінічну смерть.

Передагональний стан характеризується:

· порушенням центральної нервової системи (ЦНС): хворий різко загальмований, свідомість затьмарена, шкірні покриви бліді, яскраво вираже­ний акроціаноз, що свідчить про порушення периферійного кро­вообігу,

· очні рефлекси збережені,

· дихання часте, поверхневе,

· пульс ниткоподібний або не визначається,

· артеріальний тиск падає нуля.

· порушення гемодинаміки призводять до вира­женого кисневого голодування і ацидозу.

Агональний стан характеризується:

· непритомністю,

· арефлексією,

· різкою блідістю шкірних покривів з вираженим акроціанозом,

· артеріальний тиск не визначається,

· пульс на сонних артеріях ледь відчутний,

· дихання аритмічне, набуває характе­ру хапання повітря,

· очні рефлекси відсутні.

Агональний стан може тривати від декількох хвилин до декількох годин і закін­чується клінічною смертю.

Клінічна смерть супроводжується повним припиненням кровообігу і дихання, однак незворотних змін основної части­ни клітин головного мозку ще не відбувається. Клінічний досвід свідчить, що тривалість клінічної смерті, під час якої необхідно розпочати проведення серцево-легеневої реанімації, у звичайних умовах становить 3-5 хв. У разі охолодження організму триває довше. Цей час називається " золотий час ре­аніматора ".

Клінічна смерть — це перехідний стан від життя до смерті, який ще не є смертю, але вже не може називатися життям. Якщо в цей час провести за­ходи для підтримання дихання і кровообігу, тобто доправити до тканин кисень, то в цілому оживлення організму можливе. На основі клінічних спостережень було встановлено, що навіть після тривалого припинення кровообігу серцеву діяльність можна відновити. Якщо її вдається відновити протягом 4-5 хв. після припинення кровообігу, хворий може повністю оду­жати. У осіб похилого і старечого віку, виснажених, тих, які тривалий час хворіють — цей період коротший. Найефективн­іша реанімація при інфаркті міокарда, утопленні, електротравмі, травмах, крововтраті.

Смерть — не одномоментний акт. Розрізняють три види станів, що виникають після припинення діяльності серця:

· зворотний — клінічна смерть, під час якої відсутні незворотні зміни в життєво важливих органах і системах, зокре­ма в ЦНС;

· частково зворотний — соціальна смерть, під час якої на тлі нежиттєздатної кори головного мозку зміни в інших ткани­нах ще мають зворотний характер;

· незворотний — біологічна (справжня) смерть, коли всі тканини нежиттєздатні і в них розвиваються незворотні зміни.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 2528 | Нарушение авторских прав