АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оживлення та його методи.

Прочитайте:
  1. III. Хімічні методи.
  2. Зараження лабораторних тварин. Методи.
  3. Поняття про реанімацію (оживлення).
  4. Радіонуклідні методи.

Встановивши клінічну смерть, обов'язково розпочинайте оживлення, не чекаючи приходу лікаря!

Послідовність методів оживлення відповідає "азбуці" ожив­лення і виконується завжди у визначеній послідовності:

А — звільнення дихальних шляхів від слизу та сторонніх тіл;

Б — штучна вентиляція легень (штучне дихання) способом "з рота в рот" або "з рота в ніс";

В — відновлення кровообігу за допомогою зовнішнього ма­сажу серця.

Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів. При клінічній смерті всі дії по оживленню повинні починатись із за­безпечення прохідності верхніх дихальних шляхів. Оскільки у пацієнтів, які перебувають у стані клінічної смерті, корінь язи­ка може закривати гортанний відділ глотки, то для здійснення ШВЛ (штучної вентиляції легень) необхідно забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, що досягається шляхом максимального розгинання го­лови в шийному зчленуванні. Оглядають та очищують від сто­ронніх тіл ротову порожнину та верхні дихальні шляхи. Вису­вають уперед нижню щелепу. Язик відсувається наперед, відкриваючи вхід до трахеї. Для цього одну руку підкладають під шию пацієнта, трохи піднімають верхню частину тулуба і голову закидають назад. Долонею іншої руки натискають на лоб пацієнта, посилюючи закидання голови, а двома її пальцями за­тискають ніс. Звільнивши руку, що була підкладена під поти­лицю, охоплюють нею знизу нижню щелепу, висовують її впе­ред і трохи піднімають, а першим пальцем руки трохи відкри­вають рота. Осушують рот, потім накривають його серветкою або носовою хустинкою. У швидкому темпі роблять 3-5 вдувань у легені, наносять короткий різкий удар у ділянку проекції сер­ця кулаком або ребром долоні з відстані 15-20 см ("перикардіальний удар") по груднині. Якщо через 5 с пульс не відновився, необхідно розпочати зовнішній масаж серця, чергуючи його зі штучним диханням.

Методи підтримання дихання. Під час проведення дихання через ніс рукою, що підтримувала нижню щелепу, закривають рот і повітря вдувають через ніс. Під час проведення ШВЛ осо­ба, яка надає допомогу, накриває рот хворого серветкою, робить глибокий вдих, широко відкриває рот потерпілого і щільно при­тискуючись губами навколо його рота (або охоплюючи губами його ніс, а у немовлят – ніс і рот), вдуває повітря в легені потер­пілому. Одночасно краєм ока контролює, як піднімається груд­на клітка при вдуванні повітря. ШВЛ через ніс проводять у тих випадках, коли щелепи хворого щільно стиснуті або важко до­могтися герметизації під час проведення дихання методом "із рота в рот", а також під час поранення губ, порожнини рота, нижньої щелепи.

Внаслідок повернення до вихідного положення еластичних структур легень видих проходить пасивно. Під час видиху, збе­рігаючи розігнуте положення голови, відкривають рот і ніс па­цієнта. Якщо вдування повітря неефективне і грудна клітка за­лишається нерухомою, доцільно звільнити пальцем, обмотаним носовою хусточкою, порожнину рота від слизу, блювотних мас.

Не слід занадто форсовано проводити вдих, бо при частко­вому перекритті дихальних шляхів роздувається шлунок і мо­жуть спостерігатись регургітація і аспірація шлункового вмісту в легені.

Якщо спостерігається роздування шлунка (піднімається і не опускається епігастральна частина), слід повторно перевірити і забезпечити прохідність дихальних шляхів — поліпшити заки­дання голови, висунути вперед нижню щелепу і продовжити ШВЛ.

Не слід намагатись видалити газ із шлунка, оскільки під час натискання на надчеревну ділянку різко підвищується небезпе­ка виникнення регургітації.

У разі регургітації пацієнта повертають на бік, звільняють рот і глотку від шлункового вмісту за допомогою пальця, обгор­нутого серветкою або носовою хусточкою, і продовжують ШВЛ.

Методи підтримання і відновлення кровообігу. Найпрості­шим і найефективнішим способом відновлення кровообігу є ма­саж серця і одночасне проведення ШВЛ, що забезпечує цирку­ляцію оксигенованої крові, достатню для запобігання розвитку незворотних змін у життєво важливих органах і системах. У цьому разі відновлення коронарного кровотоку і механічне подразнення міокарда сприяють відновленню серцевої діяльності. Сприятливий прогноз може бути у тих випадках, коли масаж починають не пізніше, ніж через 4 хв з моменту раптового припинення кровообігу. Перед масажем серця треба нанести "перикардіальний удар" (ударити ребром долоні по ділянці серця).

Існують два види масажу серця:

· закритий (непрямий, зовнішній),

· відкритий (прямий, внутрішній).

Суть закритого масажу полягає у тому, що серце, зафіксоване в середостінні між грудниною і хребтом, при натисканні на грудну клітку в передньозадньому напрямі стискається і з його порожнин кров ви­ганяється в судини великого і малого кола кровообігу. Крім того, під час натискання на грудну клітку, кров із легеневих судин поступає в серце. Після припинення натискання на грудну клітку вона внаслідок своєї еластичності розправляється і сер­це знову заповнюється кров'ю. У більшості випадків це дає змо­гу підтримувати систолічний тиск протягом кількох годин на рівні 60-70 мм рт. ст. Але такий кровообіг не дає можливість позбутися гіпоксії тканин і її наслідків. Більше того, за цих умов кисневий голод організму і метаболічний ацидоз продовжують наростати. Масаж серця в поєднанні з ШВЛ і деякими іншими лікувальними заходами дає змогу лише зберегти життєді­яльність організму протягом кількох годин.

Техніка проведення закритого масажу серця. Хворого вкла­дають спиною на тверду основу (найчастіше на підлогу), розсті­бають або розрізають одяг, який стискує груди і живіт. Особа, яка надає допомогу, стає на коліна збоку від потерпілого і кисть однієї руки кладе на нижньосередню третину груднини, а кисть іншої – зверху, поперек першої, для збільшення тиску. Завдяки правиль­ному вибору місця для натискання на груднину вдається запобіг­ти виникненню небезпечних ускладнень. Під час натискання на середину груднини може виникнути її перелом. Натискання на ребра в ділянці серця може призвести до перелому ребер, ушкод­ження плеври, легень, перикарда і серця.

Ритмічними поштовхами проксимальною частиною кисті (пальці не повинні натискати на ребра) натискають на груднину з метою зміщення її в напрямку до хребта приблизно на 4-5 см. Під час масажу серця доцільно використовувати не лише силу рук, а й масу тулуба.

Після натискання на груднину руки не відривають від груд­ної клітки, але тиск повністю припиняють для того, щоб дати можливість грудній клітці відновити вихідне положення. Три­валість періоду натискання і періоду розслаблення має бути од­наковою. Число стискань грудної клітки повинне бути в межах 60-80 за 1 хв. Дітям віком до 10-12 років закритий масаж сер­ця можна проводити лише однією рукою (70-80 поштовхів за 1 хв), новонародженим і грудним дітям – двома пальцями.

У 2005 р. Міжнародна конференція внесла поправки і за­пропонувала такий варіант рекомендацій для проведення оживлення: співвідношення частоти натискувань грудної клітки (зовнішній масаж серця) і штучних вдувань (масаж:дихання) — 30:2.

Мета – підкреслити пріоритет та значення зовнішнього ма­сажу серця перед штучним диханням (якнайменше часу зали­шати потерпілого без зовнішнього масажу). Правильність вико­нання масажу контролює реаніматор, який проводить ШВЛ (відзначає наявність пульсових поштовхів на сонній артерії, син­хронних з натисканнями на груднину).

Ефективність цієї стадії оживлення підтверджує наявність таких ознак:

· звужуються зіниці;

· синхронно з натисканням на грудни­ну на сонній артерії пальпується пульсова хвиля;

· відновлюєть­ся тонус повік (закривається очна щілина);

· виникають спонтанні рухи гортані;

· відновлюється нормальний колір шкіри і слизо­вих оболонок.

Щоб перевірити, чи не з'явився пульс на магістральних су­динах, через кожні 2 хв реанімацію на декілька секунд припи­няють.

Масаж серця і ШВЛ треба продовжувати до відновлення сер­цевої діяльності та кровообігу в такому обсязі, який дає мож­ливість підтримувати життєдіяльність вищих відділів головно­го мозку.

Якщо, незважаючи на правильне проведення реанімації про­тягом 30-40 хв, ознаки клінічної смерті зберігаються, а спе­ціалізовану бригаду швидкої допомоги викликати неможливо (в умовах віддаленої місцевості, експедиції тощо), оживлення мож­на припинити.

Слід зазначити, що далеко не у всіх випадках навіть досвід­чений фахівець може з твердою впевненістю засвідчити без­надійність стану потерпілого, а тому в разі бодай найменших сумнівів щодо цього потрібно надавати повноцінну реанімацій­ну допомогу. Лише за наявності ознак біологічної смерті оживлення не проводять!

Ускладнення, зумовлені проведенням оживленням. Під час прове­дення закритого масажу серця можуть статися переломи ребер. Найчастіше – поперечно, в ділянці III-IV міжреберних проміжків, уздовж серединно-ключичної лінії або в місці з'єднання ребер із грудниною.

У разі виникнення множинних переломів ребер об'єм легень зменшується внаслідок деформації грудної клітки. На передній і задній поверхні серця утворюються точкові крововиливи, які зливаються в осередки в місцях, що відповідають ділянкам стис­нення серця між грудниною і хребтом.

Рідше спостерігаються ушкодження печінки, селезінки, підшлункової залози.

Одним з ускладнень реанімації (особливо у тих випадках, коли не проводили інтубацію трахеї) є регургітація шлунково­го вмісту в дихальні шляхи. Вона виникає внаслідок потраплян­ня повітря в шлунок під час його форсованого вдування. Як пра­вило, це відбувається у разі недостатнього закидання голови, коли корінь язика частково перекриває вхід у трахею і основна частина повітря поступає не в легені, а в шлунок і перерозтягує його. У непритомних хворих кардіальний сфінктер розслабле­ний, тому вміст шлунка витікає з нього і потрапляє в легені.

При деяких тяжких захворюваннях та травматичних ушко­дженнях (злоякісні пухлини з метастазами, тяжка травма че­репа із пошкодженням головного мозку) реанімація недоречна і її не слід розпочинати. У інших випадках раптової смерті завж­ди залишається надія на оживлення хворого і для цього повинні бути задіяні всі можливі заходи.

Транспортування хворого із зупинкою дихання та серцевих скорочень може бути виконане лише після відновлення серце­вої діяльності і дихання або у спеціальній машині швидкої до­помоги, в якій можливе продовження реанімаційних заходів.

 


Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1026 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)