АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оживлення та його методи.

Встановивши клінічну смерть, обов'язково розпочинайте оживлення, не чекаючи приходу лікаря!

Послідовність методів оживлення відповідає "азбуці" ожив­лення і виконується завжди у визначеній послідовності:

А — звільнення дихальних шляхів від слизу та сторонніх тіл;

Б — штучна вентиляція легень (штучне дихання) способом "з рота в рот" або "з рота в ніс";

В — відновлення кровообігу за допомогою зовнішнього ма­сажу серця.

Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів. При клінічній смерті всі дії по оживленню повинні починатись із за­безпечення прохідності верхніх дихальних шляхів. Оскільки у пацієнтів, які перебувають у стані клінічної смерті, корінь язи­ка може закривати гортанний відділ глотки, то для здійснення ШВЛ (штучної вентиляції легень) необхідно забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, що досягається шляхом максимального розгинання го­лови в шийному зчленуванні. Оглядають та очищують від сто­ронніх тіл ротову порожнину та верхні дихальні шляхи. Вису­вають уперед нижню щелепу. Язик відсувається наперед, відкриваючи вхід до трахеї. Для цього одну руку підкладають під шию пацієнта, трохи піднімають верхню частину тулуба і голову закидають назад. Долонею іншої руки натискають на лоб пацієнта, посилюючи закидання голови, а двома її пальцями за­тискають ніс. Звільнивши руку, що була підкладена під поти­лицю, охоплюють нею знизу нижню щелепу, висовують її впе­ред і трохи піднімають, а першим пальцем руки трохи відкри­вають рота. Осушують рот, потім накривають його серветкою або носовою хустинкою. У швидкому темпі роблять 3-5 вдувань у легені, наносять короткий різкий удар у ділянку проекції сер­ця кулаком або ребром долоні з відстані 15-20 см ("перикардіальний удар") по груднині. Якщо через 5 с пульс не відновився, необхідно розпочати зовнішній масаж серця, чергуючи його зі штучним диханням.

Методи підтримання дихання. Під час проведення дихання через ніс рукою, що підтримувала нижню щелепу, закривають рот і повітря вдувають через ніс. Під час проведення ШВЛ осо­ба, яка надає допомогу, накриває рот хворого серветкою, робить глибокий вдих, широко відкриває рот потерпілого і щільно при­тискуючись губами навколо його рота (або охоплюючи губами його ніс, а у немовлят – ніс і рот), вдуває повітря в легені потер­пілому. Одночасно краєм ока контролює, як піднімається груд­на клітка при вдуванні повітря. ШВЛ через ніс проводять у тих випадках, коли щелепи хворого щільно стиснуті або важко до­могтися герметизації під час проведення дихання методом "із рота в рот", а також під час поранення губ, порожнини рота, нижньої щелепи.

Внаслідок повернення до вихідного положення еластичних структур легень видих проходить пасивно. Під час видиху, збе­рігаючи розігнуте положення голови, відкривають рот і ніс па­цієнта. Якщо вдування повітря неефективне і грудна клітка за­лишається нерухомою, доцільно звільнити пальцем, обмотаним носовою хусточкою, порожнину рота від слизу, блювотних мас.

Не слід занадто форсовано проводити вдих, бо при частко­вому перекритті дихальних шляхів роздувається шлунок і мо­жуть спостерігатись регургітація і аспірація шлункового вмісту в легені.

Якщо спостерігається роздування шлунка (піднімається і не опускається епігастральна частина), слід повторно перевірити і забезпечити прохідність дихальних шляхів — поліпшити заки­дання голови, висунути вперед нижню щелепу і продовжити ШВЛ.

Не слід намагатись видалити газ із шлунка, оскільки під час натискання на надчеревну ділянку різко підвищується небезпе­ка виникнення регургітації.

У разі регургітації пацієнта повертають на бік, звільняють рот і глотку від шлункового вмісту за допомогою пальця, обгор­нутого серветкою або носовою хусточкою, і продовжують ШВЛ.

Методи підтримання і відновлення кровообігу. Найпрості­шим і найефективнішим способом відновлення кровообігу є ма­саж серця і одночасне проведення ШВЛ, що забезпечує цирку­ляцію оксигенованої крові, достатню для запобігання розвитку незворотних змін у життєво важливих органах і системах. У цьому разі відновлення коронарного кровотоку і механічне подразнення міокарда сприяють відновленню серцевої діяльності. Сприятливий прогноз може бути у тих випадках, коли масаж починають не пізніше, ніж через 4 хв з моменту раптового припинення кровообігу. Перед масажем серця треба нанести "перикардіальний удар" (ударити ребром долоні по ділянці серця).

Існують два види масажу серця:

· закритий (непрямий, зовнішній),

· відкритий (прямий, внутрішній).

Суть закритого масажу полягає у тому, що серце, зафіксоване в середостінні між грудниною і хребтом, при натисканні на грудну клітку в передньозадньому напрямі стискається і з його порожнин кров ви­ганяється в судини великого і малого кола кровообігу. Крім того, під час натискання на грудну клітку, кров із легеневих судин поступає в серце. Після припинення натискання на грудну клітку вона внаслідок своєї еластичності розправляється і сер­це знову заповнюється кров'ю. У більшості випадків це дає змо­гу підтримувати систолічний тиск протягом кількох годин на рівні 60-70 мм рт. ст. Але такий кровообіг не дає можливість позбутися гіпоксії тканин і її наслідків. Більше того, за цих умов кисневий голод організму і метаболічний ацидоз продовжують наростати. Масаж серця в поєднанні з ШВЛ і деякими іншими лікувальними заходами дає змогу лише зберегти життєді­яльність організму протягом кількох годин.

Техніка проведення закритого масажу серця. Хворого вкла­дають спиною на тверду основу (найчастіше на підлогу), розсті­бають або розрізають одяг, який стискує груди і живіт. Особа, яка надає допомогу, стає на коліна збоку від потерпілого і кисть однієї руки кладе на нижньосередню третину груднини, а кисть іншої – зверху, поперек першої, для збільшення тиску. Завдяки правиль­ному вибору місця для натискання на груднину вдається запобіг­ти виникненню небезпечних ускладнень. Під час натискання на середину груднини може виникнути її перелом. Натискання на ребра в ділянці серця може призвести до перелому ребер, ушкод­ження плеври, легень, перикарда і серця.

Ритмічними поштовхами проксимальною частиною кисті (пальці не повинні натискати на ребра) натискають на груднину з метою зміщення її в напрямку до хребта приблизно на 4-5 см. Під час масажу серця доцільно використовувати не лише силу рук, а й масу тулуба.

Після натискання на груднину руки не відривають від груд­ної клітки, але тиск повністю припиняють для того, щоб дати можливість грудній клітці відновити вихідне положення. Три­валість періоду натискання і періоду розслаблення має бути од­наковою. Число стискань грудної клітки повинне бути в межах 60-80 за 1 хв. Дітям віком до 10-12 років закритий масаж сер­ця можна проводити лише однією рукою (70-80 поштовхів за 1 хв), новонародженим і грудним дітям – двома пальцями.

У 2005 р. Міжнародна конференція внесла поправки і за­пропонувала такий варіант рекомендацій для проведення оживлення: співвідношення частоти натискувань грудної клітки (зовнішній масаж серця) і штучних вдувань (масаж:дихання) — 30:2.

Мета – підкреслити пріоритет та значення зовнішнього ма­сажу серця перед штучним диханням (якнайменше часу зали­шати потерпілого без зовнішнього масажу). Правильність вико­нання масажу контролює реаніматор, який проводить ШВЛ (відзначає наявність пульсових поштовхів на сонній артерії, син­хронних з натисканнями на груднину).

Ефективність цієї стадії оживлення підтверджує наявність таких ознак:

· звужуються зіниці;

· синхронно з натисканням на грудни­ну на сонній артерії пальпується пульсова хвиля;

· відновлюєть­ся тонус повік (закривається очна щілина);

· виникають спонтанні рухи гортані;

· відновлюється нормальний колір шкіри і слизо­вих оболонок.

Щоб перевірити, чи не з'явився пульс на магістральних су­динах, через кожні 2 хв реанімацію на декілька секунд припи­няють.

Масаж серця і ШВЛ треба продовжувати до відновлення сер­цевої діяльності та кровообігу в такому обсязі, який дає мож­ливість підтримувати життєдіяльність вищих відділів головно­го мозку.

Якщо, незважаючи на правильне проведення реанімації про­тягом 30-40 хв, ознаки клінічної смерті зберігаються, а спе­ціалізовану бригаду швидкої допомоги викликати неможливо (в умовах віддаленої місцевості, експедиції тощо), оживлення мож­на припинити.

Слід зазначити, що далеко не у всіх випадках навіть досвід­чений фахівець може з твердою впевненістю засвідчити без­надійність стану потерпілого, а тому в разі бодай найменших сумнівів щодо цього потрібно надавати повноцінну реанімацій­ну допомогу. Лише за наявності ознак біологічної смерті оживлення не проводять!

Ускладнення, зумовлені проведенням оживленням. Під час прове­дення закритого масажу серця можуть статися переломи ребер. Найчастіше – поперечно, в ділянці III-IV міжреберних проміжків, уздовж серединно-ключичної лінії або в місці з'єднання ребер із грудниною.

У разі виникнення множинних переломів ребер об'єм легень зменшується внаслідок деформації грудної клітки. На передній і задній поверхні серця утворюються точкові крововиливи, які зливаються в осередки в місцях, що відповідають ділянкам стис­нення серця між грудниною і хребтом.

Рідше спостерігаються ушкодження печінки, селезінки, підшлункової залози.

Одним з ускладнень реанімації (особливо у тих випадках, коли не проводили інтубацію трахеї) є регургітація шлунково­го вмісту в дихальні шляхи. Вона виникає внаслідок потраплян­ня повітря в шлунок під час його форсованого вдування. Як пра­вило, це відбувається у разі недостатнього закидання голови, коли корінь язика частково перекриває вхід у трахею і основна частина повітря поступає не в легені, а в шлунок і перерозтягує його. У непритомних хворих кардіальний сфінктер розслабле­ний, тому вміст шлунка витікає з нього і потрапляє в легені.

При деяких тяжких захворюваннях та травматичних ушко­дженнях (злоякісні пухлини з метастазами, тяжка травма че­репа із пошкодженням головного мозку) реанімація недоречна і її не слід розпочинати. У інших випадках раптової смерті завж­ди залишається надія на оживлення хворого і для цього повинні бути задіяні всі можливі заходи.

Транспортування хворого із зупинкою дихання та серцевих скорочень може бути виконане лише після відновлення серце­вої діяльності і дихання або у спеціальній машині швидкої до­помоги, в якій можливе продовження реанімаційних заходів.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1103 | Нарушение авторских прав