АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ф. Бекон

Загальна патологія є галуззю

знань, в якій концентрується все,

що нагромаджено різними медич-

­ними науками і що може служити

вивченню патологічних процесів у

всій їх повноті

І.В.Давидовський

ВСТУП

Патологічна анатомія є медичною дисципліною, що вивчає матеріальну сутність, або структурні основи захворювань.

Слово "патологічна" (гр. "pathos") означає "захворювання", "страждання". Воно є спорідненим з терміном "патологія" — розділу медико-біологічних знань, що вбирає в себе всі питання, які стосу­ються хворої людини. У широкому розумінні цей термін включає клініку захворювання, його етіологію (причину), патогенез (механізм розвитку), лікування, профілактику, а також вивчення структурних змін в органах та тканинах.

Патологічна анатомія є фундаментальною медико-біологічною дисципліною, що вивчає морфологічні зміни, які виникають в організмі хворої людини. Особливістю її є науково-практична спрямованість: з одного боку, це дисципліна теоретична, що вивчає загальні закономірності, властивості та явища матеріального світу, вносячи корінні зміни в рівень їх пізнання, з іншого - це дисципліна практична, що має прикладне значення, бо широко інтегрується з клінічними дисциплінами і є невід'ємною частиною їх при вивченні патології людини (етіології, патогенезу, клінічних проявів та профі­лактики захворювань).

Мета патологічної анатомії полягає у вивченні структурних основ захворювань, їх етіології, патогенезу для більш глибокого розуміння теоретичних основ медицини, детального вивчення клініки та використання набутих знань у роботі лікаря будь-якого фаху.

Завдання патологічної анатомії:

— вивчення патології клітини та загальнопатологічних процесів для визначення морфологічних проявів захворювання;

— вивчення етіології, патогенезу та морфології захворювань на різних стадіях їхнього розвитку (морфогенез), а також структурних основ процесів одужання, ускладнень та віддалених наслідків;

­­­­­ вивчення морфології та механізмів процесів пристосування організму до дії патогенних агентів в умовах постійних змін навко­лишнього середовища;

— вивчення структури захворювань, що виникають у зв'язку зі змінами умов життя людини та її лікуванням (патоморфоз), а також внаслідок терапевтичних та діагностичних маніпуляцій (патологія терапії, ятрогенія);

— вивчення організації патологоанатомічної служби та її ролі в системі органів охорони здоров'я.

На сучасному етапі свого розвитку патологічна анатомія, як і раніше, зберігає клініко-анатомічну спрямованість. Наукові основи цього напрямку були закладені ще Дж. Б. Морганьї, К. Рокитанським, Р. Вірховим. Найбільш вираженим цей напрямок став у другій поло­вині нашого століття, що зумовлено двома факторами: розробкою та впровадженням у клінічну практику принципово нових методів діагностики захворювань людини (ендоскопія, ультразвукова діагностика, комп'ютерна томографія); суттєвим розширенням мож­ливостей структурно-функціонального аналізу патологічних проце­сів у зв'язку з розвитком електронної мікроскопії, гістохімічних, імуногістохімічних та інших методів морфологічного дослідження.

Усе це відкрило нові можливості для прижиттєвого спостере­ження за патологічними процесами та їхньої більш різнобічної і детальної оцінки. "Росте взаємодія, об'єднуються зусилля клініци­стів та морфологів... розквітає нова діагностична дисципліна - клінічна морфологія" (В. X. Василенко).

У цьому плані незаперечним досягненням сучасної патологічної анатомії є остаточне вирішення питання про співвідношення структури та функції на основі принципу структурності, який необ­хідно розглядати як генетичне детерміновану властивість живої матерії, як один з об'єктивних проявів матеріальних систем та про­цесів. Інакше кажучи, принцип структурності — є принцип єдності морфології та фізіології.

Комплексний підхід у вивченні патологічних процесів та захво­рювань відображає також сучасну загальнобіологічну закономір­ність, в основі якої лежить тенденція до злиття різноманітних методів дослідження, що дозволяє вивчати топографію та визначити якісну характеристику ферментних систем клітини, виявляти мембранну локалізацію компонентів імунної реакції, встановлювати рівень біосинтетичних процесів у ядрі та цитоплазмі. Інакше кажучи, мова йде про органічне об'єднання морфології, біохімії та фізіології, тобто про все більшу матеріалізацію вище зазначеного принципу взаємоза­лежності структури та функції.

Визначення їх взаємовідносин є не тільки предметом узагаль­нення матеріалістичної філософії (наприклад, проблеми детермі­нізму та теорії причинності), а й основою прогресу фундаментальних медико-біологічних дисциплін, зокрема патологічної анатомії.

Комплексний підхід до патологічної анатомії передбачає різні рівні вивчення структурних основ захворювання: організмений, системний, органний, тканинний, клітинний, субклітинний, молекулярний.

Організмений рівень дає можливість вивчати захворювання та його прояви у цілісному організмі, у взаємозв'язку різних його органів та систем.

Системний рівень вивчає морфологічні зміни в межах певних систем (система сполучної тканини, система крові, система травлення та ін.).

Органний рівень дозволяє проводити структурно-функціо­нальний аналіз виявлених змін у внутрішніх органах.

Тканинний та клітинний рівні — це рівні вивчення змінених тканин, клітин та міжклітинної речовини за допомогою різнома­нітних світлооптичних методів.

Субклітинний рівень дає можливість вивчати ультраструктурні зміни в клітинах та інтерстиціальній тканині.

Молекулярний рівень уможливлює використання комплексних методів дослідження, в першу чергу електронної мікроскопії, імуногістохімії, цитохімії, радіоавтографії.

Для клініки важливе значення має не тільки те, що за допомогою сучасних методів можна виявити на зазначених структурних рівнях органну (тканинну) морфологію на етапі розвитку захворювання. Більш важливим є вивчення змін, що передують розвитку хвороби, клінічні ознаки якої в цей період практично відсутні, тому поява перших клінічних проявів захворювання по суті є ознакою недосконалості процесів пристосування до тих структурних змін, що вже мають місце.

Інакше кажучи, ранні структурні зміни при захворюванні (так званий доклінічний період його розвитку) випереджають його ранні клінічні прояви (так званий клінічний період захворювання). Із сказаного стає зрозумілим, що не клінічна симптоматика, а перш за все морфологічні та біохімічні зміни клітин і тканин є основними при виявленні ранніх стадій розвитку захворювання. У цих умовах вивчення характеру порушеного обміну речовин та ступеня функціо­нальної достатності морфологічних структур при різних захворюван­нях дає можливість виявити сутність та патогенез патологічних про­цесів, а також визначити ступінь компенсації функціональних порушень.

Патологічна анатомія приділяє також значну увагу вивченню мінливості захворювань (патоморфоз) та захворюванням, що розвиваються у зв'язку з діяльністю лікаря (ятрогенія). У широкому розумінні термін "патоморфоз" відображає зміни в структурі захво­рюваності та летальності, які мають місце при проведенні масових профілактичних та лікувальних заходів, зміні навколишнього сере­довища та умов життя населення. У вузькому розумінні патомор­фоз — це розвиток стійких і суттєвих клініко-морфологічних змін при окремих видах захворювання.

Розрізняють природний, або спонтанний патоморфоз, що виникає при змінах умов життя і конституції людини та індукований, або терапевтичний патоморфоз, що виникає в результаті викори­стання різноманітних медичних препаратів.

Методи патологічної анатомії тісно пов'язані з особливостями відбору матеріалу для дослідження:

1. Розтин трупів (секція, аутопсія, обдукція, некропсія).

2. Біопсія.

3. Експеримент.

Розтин. При розтині померлих — (аутопсії) вивчаються морфо­логічні зміни, що лежать в основі даного захворювання, проводиться зіставлення їх з характером прижиттєвих проявів, що необхідно для пояснення клінічної картини хвороби. При цьому вивчаються також зміни, що виявляються не тільки під час розтину (макроскопічно), а й при мікроскопічному дослідженні частинок тканин та внутрішніх органів, що беруться для опрацювання. Проведення порівняльного аналізу в подібних випадках певною мірою дозволяє вивчати дина­міку патологічного процесу. На підставі розтину проводиться клініко-анатомічний аналіз: встановлюється правильність клінічного діагнозу, причина смерті хворого, особливості перебігу захворю­вання, розробляється статистика смертності та летальності, визнача­ється ефективність лікування та ін. Проведення аутопсій уможлив­лює контроль за лікувально-діагностичною роботою стаціонарів та поліклініки. Проведення розтину має також велике санітарно-епідеміологічне значення, бо сприяє своєчасному виявленню інфек­ційних захворювань та проведенню відповідних заходів, які попе­реджують поширення інфекції. Завдяки розтину з'являється мож­ливість вивчення пато- та морфогенезу різноманітних захворювань та виявлення захворювань, що дуже рідко зустрічаються, у тому числі й нових нозологічних форм, розробки проблеми патоморфозу та ятрогенії. Крім того, аутопсія є основною матеріальною базою при розробці проблем танатології та танатогенезу, тобто вчення про причини та механізми смерті.

Результати проведеної аутопсії, незважаючи на те, що "вона поступово вмирає для клініки" (В.В.Серов), і сьогодні залишаються найбільш достовірними фактами при аналізі лікувально-діагно­стичної роботи та організації лікувальної справи в системі органів практичної охорони здоров'я.

Біопсія — прижиттєве взяття кусочка органу або тканини для гістологічного дослідження (грец. bios — життя, opsis -- зір) з діагностичною метою (так звана "операція для діагнозу"). За допомо­гою біопсії клініцист отримує дані, що дають можливість встановити динаміку патологічного процесу, характер розвитку захворювання та його прогноз, доцільність та ефективність різного виду терапії, можливість шкідливого впливу тих чи інших лікувальних препаратів. Дослідження післяопераційного матеріалу також дає можливість вивчати морфологію захворювання на різних етапах його розвитку, використовуючи при цьому різноманітні методи світлооптичного та електронномікроскопічного аналізу. Біопсія відіграє важливу роль при підтвердженні або постановці клінічного діагнозу, визначенні спеціальних (початкових) стадій захворювання, встановлення ступеня радикальності хірургічної операції, проведенні диференці­альної діагностики різноманітних патологічних процесів в організмі хворого (запальної, гіперпластичної або пухлинної природи).

Матеріал для прижиттєвого гістологічного дослідження можна отримати практично з будь-яких тканин та внутрішніх органів завдяки широкому використанню в сучасній клініці досконалих методів інструментально-діагностичних досліджень. Залежно від методу відбору матеріалу розрізняють ексцизійну, пункційну, ендоскопічну, аспіраційну біопсії.

Експеримент широко використовується для моделювання патологічних процесів, дає можливість більш глибоко вивчити морфогенез і патогенез окремих захворювань, дію на організм різноманітних лікарських препаратів, розробити методи оперативних втручань та вивчити їхні наслідки. Недоліком цього методу є те, що далеко не всі захворювання, які зустрічаються в людини, можна отримати в експерименті.

Курс патологічної анатомії складається з трьох частин:

— загальна патологічна анатомія;

— спеціальна патологічна анатомія;

— курс клінічної патології (біопсійно-секційний курс).

У розділі загальної патології вивчаються патологічні процеси, що є спільними для багатьох захворювань. Складаючись у певних комбінаціях, вони формують клініко-анатомічні ознаки захворювань залежно від ступеня пошкодження тих або інших систем організму.

У розділі спеціальної патологічної анатомії вивчається морфо­логія окремих захворювань людини за нозологічним принципом, тобто викладається також етіологія (причина), патогенез (механізм розвитку) та клініко-морфологічна характеристика найважливіших захворювань.

Курс клінічної патології (біопсійно-секційний курс) доповнює та завершує підготовку майбутнього лікаря, необхідну для його прак­тичної діяльності. Його завданням є ознайомлення студентів з органі­зацією патологоанатомічної служби в системі охорони здоров'я, технікою проведення розтину, структурою патологоанатомічного діагнозу та епікризу, проведення клініко-анатомічних конференцій, оформлення відповідної документації, тощо.

Патологічна анатомія є невід'ємною складовою частиною теоре­тичної та практичної медицини, але розвиток її як самостійної дисципліни в історичному аспекті відбувався дуже повільно у зв'язку з забороною проведення розтинів. Тому до XVIII ст. патологоанатомічні спостереження були дуже примітивними і зводились, головним чином, до опису різних вад розвитку та вивчення пухлинних змін. І тільки з XVIII ст. патологічна анатомія набуває самостійного значен­ня. У цей період з'являється робота Дж. Б. Морганьї (1766) "Про локалізацію та причини захворювань, виявлених анатомом", у якій автор описує морфологічні зміни в органах при різних захворюван­нях. Власне ця робота поклала початок "анатомічному мисленню" в медицині.

Більш повне вивчення патологоанатомічних змін у внутрішніх органах було представлено в XIX ст. відомим віденським патологом К. Рокитанським (1804-1878) у його роботах з патологічної анатомії, які не втратили свого значення і до нашого часу. К.Рокитанський був представником гуморального напрямку в патології.

Антитезою до зазначеного напрямку стала створена німецьким патологом Р. Вірховим (1855) теорія клітинної патології, згідно з якою вважалось, що в основі будь-якого захворювання лежать зміни клітин, які супроводжуються порушеннями процесів життєдіяль­ності організму. Своє вчення Р.Вірхов (1821-1902) обґрунтував детальним вивченням патологічних змін клітин, провів їх система­тизацію та дав тлумачення морфологічної сутності.

У XX ст. бурхливий розвиток патологічної анатомії значною мірою був пов'язаний з прогресом у таких науках як хімія, фізика, фізіологія, молекулярна біологія та ін. У більшості країн світу були створені інститути патології, написані фундаментальні підручники, організовані міжнародні, європейські, національні академії, асоціації та товариства патологів.

Таким чином, вивчення патологічної анатомії базується на двох принципах: це єдність структури та функції як методична основа вивчення патології взагалі та клініко-анатомічний напрямок її розвитку.

Перший принцип дає можливість бачити тісний зв'язок патоло­гічної анатомії з анатомією, гістологією, фізіологією та біохімією, що є необхідним для вивчення основ патології.

Другий принцип демонструє необхідність знання патологічної анатомії для вивчення інших клінічних дисциплін у практичній діяль­ності кожного лікаря незалежно від обраного ним фаху (А.І.Струков, В.В.Сєров, 1993).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 478 | Нарушение авторских прав