АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Університету - Харківський медичний інститут

У першому в Україні університеті — Харківському (заснованому 18 листопада 1804 p., відкритому 17 січня 1805 р.) "Лікарське від­ділення" - медичний факультет почав свою історію з 17.1.1805 р. За Статутом російських університетів 1804 р. він мав шість кафедр, які очолили закордонні професори — німецькі, французькі, італійські й слов'янські вчені, що володіли прийнятою за тих часів для науко­вого викладання латинською мовою. Науку на медичному факультеті організували за німецькими зразками, а провідна роль у цій галузі належала "вікну" з Російської імперії до Німеччини, яким був Дерптський університет (засн. 1801 p.), з його розсадником професури для російської вищої школи XIX ст. — Професорським інститутом. Професори кафедри описової (нормальної) анатомії Л.О.Ванноті, І.Д.Книгін, О.С.Венедиктов, П.А.Наронович, Т.С.Іллінський "за сумісництвом" читали лекції і проводили практичні заняття судової медицини, фізіології, порівняльної і патологічної анатомії. Ясна річ, що це було побічне ознайомлення студентів з елементами патологіч­ної анатомії, з її термінологією та найпершими поняттями. З-поміж цих професорів-енциклопедистів Олександр Савич Венедиктов (1799-1882) і Тимофій Степанович Іллінський(1820-1867) до патоло­гічної анатомії ставилися з особливою науковою увагою.

В епідемію холери 1829-1831 років професор Венедиктов у м. Харкові розтинав трупи хворих, що вмерли від холери, і залишив (опублікував) ретельний опис чіткої, раціональної схеми автопсії, вивчення органів і тканин трупа, глибокого розуміння і тлумачення (для тих часів) патологоанатомічних змін при азіатській холері; залишив метод дезинфекції інструментів прозектора і приміщення прозекторії.

На початку 50-х років професори університетських клінік (терапевтичної, хірургічної, акушерської), лікарі та студенти, як правило, були присутні при розтинах трупів хворих, які вмирали у клініці. У ці ж роки університет готував кандидата на майбутню кафедру патологічної анатомії — Альфреда Гана, який після захисту докторської дисертації "De hypertrophia cordis", був обраний на ад'юнкта патологічної анатомії до міст Москви, Петербурга, Дерпта, Праги і Відня; однак через важку хворобу, доктора медицини Гана не обрали на кафедру. Дисертація А.Гана— перша з патологоанатомічної компетенції в м. Харкові й друга в Україні.

1860 року Т.С.Іллінський перейшов на кафедру патологічної анатомії (заснов. 1859 р.) Петербурзької медико-хірургічної академії і на профессора вакантної кафедри у квітні 1861 р. було обрано (за конкурсом) доктора медицини, приват-доцента Празького універси­тету Душана Федоровича Лямбля (1824-1895); до Харківського університету прибув відомий вчений Європейської школи, з багато­річним досвідом прозектора, майстер автопсій, з умінням високо-професійно показувати анатомічні препарати, вести заняття з пато­логічної гістології. З 1861 р. професор Лямбль почав викладати систематичний курс патологічної анатомії, котрий слухали студенти і лікарі; з осені 1862 року ввів новий "демонстраційний" курс: на кожній лекції показували, аналізу­вали і пояснювали хворобливо змінені органи та патологогістологічні зміни.

Лямбль

Душан Федорович (1824-1895)

1863 р. згідно з Університет­ським статутом 1863 р. було засно­вано окрему кафедру патологічної анатомії — "патологічна анатомія (описова і розтини)"; розміщува­лись кафедри в Анатомічному театрі університету (пристосоване приміщення). Штат кафедри скла­дали професор Д.Ф.Лямбль, про­зектори І.О.Вилькомирський, Ф.В.Ган, помічник прозектора П.К.Гамбург і професорський стипендіат М.О.Попов. Джерелами патологоанатомічного матеріалу для кафедри були факультетські клініки (терапевтична, хірургічна, акушерська), лікарня на Сабуровій дачі (лікарня Приказу громадського спілкування, потім Губернська земська лікарня), Кабінет судово-медичних автопсій. Умови викладання анатомії і патологічної анатомії поліпшилися: збільшено приміщення кафедри, аудиторію перебудовано і пристосовано для показу макро- і мікропрепаратів, придбано (вперше в м. Харкові) 12 мікроскопів (фірм: "Schirack" і "Hartnack"), заведено халати для студентів. Започатковано створення музею патологоанатомічних препаратів, сформульовано програму конкурсу на посаду прозектора кафедри патологічної анатомії, створено проект прозекторії Харків­ської губернської земської лікарні.

Професор Лямбль був одним із кращих лекторів в університеті. Його лекціям були притаманні логічна послідовність, ясність і повнота викладу, доповненого імпровізованими чудовими малюн­ками патологоморфологічних змін (макроскопічних і гістологічних) кольоровою крейдою на класній дошці. При читанні лекцій (5 годин на тиждень) професор орієнтувався на твори Кагlа Rokitansky, August'a Forster'a, надані найновіших досліджень, зокрема гістоло­гічних; користувався своїми записками, що базувалися на особис­тому досвіді — прозекторському і науково-дослідницькому. В лекціях гармонійно поєднувалися спостереження Д.Ф.Лямбля під час лікар­ських мандрів по Європі, відомості про унікальні колекції музеїв наукових центрів Європи, талановите розуміння патологічної ана­томії. Блискучі лекції професора Лямбля охоче відвідували студенти 5, 4 і 3-го курсів, лікарі й професори: викладання патологічної анатомії було на європейському рівні.

Студентам рекомендували підручники з патологічної анатомії: Матв. Бейллі "Патологическая анатомія важнейшихъ частей тела человеческого, преимущественно находящихся въ главныхъ четырехъ полостяхъ" (1826), перекл. з англ., з додатком трактату Івана Костома­рова "Объ отношеніи патологической анатомии къ другим врачебнымъ наукамъ, и о способахъ, коими она может быть познаваема и совершенствуема, с предварительнымъ короткимъ изложениемъ ея исторіи"; Карл Рокитанський "Руководство къ патологической анатоміи" Ч.І — Общая патологическая анатомія; Ч.II - Частная патологическая анатомія" (1844-1849), перекл. з німецьк.; Август Ферстер "Руководство къ изученію патологической анатоміи" (1860), перекл. з німецьк.; Д.Ф.Лямбль "Патологическая анатомія" "Osteopathologia" (мал. 2), "Dermatopathologia"; "Pseudoplasmata" (1861-1865). Ці книги є першими підручниками з патологічної анатомії в Україні.

Д.Ф.Лямбль як прозектор виконував автопсії майстерно, уважно, швидко, послідовно; помічав найменші патологічні зміни в органах. Його патологоанатомічний діагноз завжди був чітким, ясним. Професор Лямбль — адепт Віденської школи, в якій побуту­вали гуморальна теорія Рокитанського, органопатологія Паризької школи і целюлярна патологія Вірхова, — на автопсіях аналізуючи патологоанатомічні зміни, формулював клініко-анатомічний напрям у трактуванні цих змін. Автопсії мали велике навчально-пізнавальне значення та етичний вплив на студентів і лікарів, які завжди заповню­вали секційний зал.

Д.Ф.Лямбль різнобічне освічений вчений (медик, філолог і істо­рик). Досліджував запалення, пухлини яєчників, гнійні запалення очеревини, природжену патологію кісткової системи, способи приго­тування анатомічних препаратів; дослідив і описав сполучнотканинні розростання на аортальних клапанах, залишив у патологічній морфо­логії поняття "лямблівські розростання".

Видатним його твором є монографія " Микроскопическіе изследованія кишечнихъ испражненій" (1859), де описано знайдене Д.Ф.Лямблем у діарейних випорожненнях при кривавому поносі у дітей паразитичне найпростіше, "одноячеечное наливчатое живот­ное" (до 1859 р. нікому не відоме), і назване cercomonas intestinalis; згодом у Франції назване Lamblia intestinalis, а захворювання, спричинене "лямбліями" — лямбліоз. Д.Ф.Лямбль є лауреатом анато­мічної премії П.А.Загорського Петербурзької військово-медичної академії.

Учні професора Д.Ф.Лямбля М.А.Попов і Я.С.Крем'янський — згодом професори Харківського імп. університету.

1872 року, після від'їзду Д.Ф.Лямбля до Варшавського універси­тету, Рада професорів Харківського університету обрала на профе­сора кафедри патологічної анатомії доктора медицини, приват-доцента і вихованця Петербурзької медико-хірургічної академії Володимира Платоновича Крилова (1841 -1906) — учня професорів-патологоанатомів Т.С.Іллінського і М.М.Руднєва. Докторську дисер­тацію "Изследованія о патологоанатоміческихь измененіяхь легких у сифилитиковъ" В.П.Крилов захистив 21.УІ. 1870 р. в засіданні Конференції академії.

Професор В.П.Крилов невдовзі кафедру перебудував з метою "установить, упрочить и расширить" викладання патологічної анатомії, у зв'язку з вимогами практичної медицини. У ті часи кожен професор патологічної анатомії сам створював "программу курса предмета", за якою мав викладати, і за шість місяців до початку чергового академічного року подавав програму ректорові універ­ситету. Вже через рік читались теоретичний курс загальної патоло­гічної анатомії (вчення про патологічні стани клітин, тканин, органів і систем) для студентів 3-го курсу по 4 години на тиждень, курс спеціальної патологічної анатомії, практичні заняття з патологічної гістології, демонстраційний курс по 2 год. на тиждень, вправи в патологічній гістології, курс патологоанатомічних автопсій (факультетських і госпітальних).

Така програма викладання патологічної анатомії викликала зацікавленість студентів і лікарів. За їхнім бажанням професор Крилов започаткував спеціальні курси лекцій (з показом препаратів): у 1875 і 1876 pp. "О трихинах и трихинозной болезни"; у 1877 р. -"Патологическая анатомия травматических повреждений и пиэмических процессов в виду предстоящей войны"; у 1878 р. - "Пато­логическая анатомия заразных болезней" (12 лекций), "Патоло­гическая анатомия сифилитических заболеваний" (25 лекций); у 1884 і 1892 pp. — "Курс лекций о холере"; в 1887 р. - "Краткий курс терапіологии — патологическая морфология и органология", "Пато­логическая анатомия и гистология костной системы", "Специальные методы патолого-гистологического исследования", "Бактериоско­пия"; в 1888, 1889 і 1890 pp. — "Очерк бактериоскопии и бактериоло­гии с демонстрацией"; в 1898 і 1899 pp. -- "Курс антропометрии и телосложения"; в 1902 р.— "Учение об антропометрии, телосло­жении и предрасположении", "Курс патологоанатомических вскры­тий на трупах",

У 1893 р. читання курсів лекцій перенесено у Харківське медичне товариство та засновані В.П.Крилевим і його учнем В.К.Високовичем при товаристві пастерівський і бактеріологічний інститути.

Професор Крилов викладав матеріал важкими для сприймання, довгими реченнями, монотонно, і його лекції не ілюструвалися препаратами, малюнками тощо; науковий стиль лекції не відразу сприймався студентами, однак при зосередженій увазі до мовленого професором, лекція захоплювала — завдяки розмаху думки, біоло­гічному висвітленню питань патологічної анатомії, критичному став­ленню до всього поверхового і широкому узагальненню даних патологічної анатомії, нормальної анатомії, ембріології, хімії.

Студентам рекомендували підручники з патологічної анатомії: Ф.В.Бірх-Гіршвельд "Руководство к патологической анатомии" (1877), І.Ортт "Руководство к патолого-анатомической диагностике и вскрытию трупов" (1878), перекл. з німецьк., і посібники: В.П.Крилов "Лекции патологической анатомии" (1884), "Школьная хроника" проф. В.П.Крилова(1890-1895) в шістьох книгах.

Патологоанатомічні автопсії, за визначенням В.П.Крилова, це одна з найістотніших частин викладання патологічної анатомії. Автопсії, виконувані прозектором Криловим, ув'язувались із вченням про будову тіла, про конституційні хвороби, про індиві­дуальні аномалії, про схильність до хворобливих уражень різних органів і систем у зв'язку з віком і раніше перенесеними захворю­ваннями й вченням про спадковість. Автопсії Крапова були насичені глибоким змістом - професор-прозектор вкладав у них гострий критичний аналіз, ідучи від трафаретного опису до творчого синтезу, до чіткої концепції про конституцію тіла. Витончена спостереж­ливість, оригінальний розум, феноменальна пам'ять, дотепність, величезна ерудиція (не лише в патологічній анатомії, айв інших галузях медицини і біології), незаперечна логіка, — це рідкісні якості В.П.Крилова особливо яскраво виявлялися біля автопсійного столу.

Огляд трупа був майже завжди "одкровення": так глибоко науко­во і логічно пов'язував професор-прозектор все індивідуальне в одну цілісну картину. Ніщо не випадало з поля зору прозектора: колір трупа, плями, асиметрія черепа, форма грудей, втягненість живота, періостози, атрофія підшкірного шару, набряклість кінцівок тощо; все, що побачив, він ув'язував у чітку схему; аналізував причини патологічних змін, вплив середовища, створював гіпотезу про пато­логію, котру буде виявлено автопсією. Результати огляду були на диво правильні для визначення патології внутрішніх органів і викликали захоплення аудиторії — студентів і лікарів. Способом виключення прозектор приходив до діагнозу, за його висловом, "не втикаючи ножа в трупа", і діагноз майже завжди підтверджувався. Траплялися і помилки, проте й вони були повчальними: прозектор чесно і вдум­ливо старався з'ясувати причину помилки.

Навчаючи студентів методу огляду трупа, В.П.Крилов радив застосовувати цей метод і на живій людині, а відтак допомагав клінічній діагностиці.

В.П.Крилов продовжив культивування, започаткованого Д.Ф.Лямблем "правильного напрямку при патологоанатомічних роз­тинах" - клініко-анатомічного напрямку; він був першим, хто широко тлумачив результати автопсій з позицій танатології, котра лише згодом набула розвитку.

В.П.Крилов за схильністю розуму був, як визначали його учні, "скоріше вчений-філософ, аніж учений-дослідник". Розум його нерідко від фактів легко переходив до сміливих гіпотез, а вислов­лювані думки і міркування блискуче підтверджували чітке припу­щення, здогадку. Прозекторія для Крилова була лабораторією розду­мів, з'ясування, витлумачення, а аутопсійний стіл — джерелом наукових фактів; біля аутопсійного столу виникли здогадки про конституційні хвороби. Матеріал (органи, тканини), здобутий у прозекторії Олександрівської міської лікарні, в Патологоанатомічному кабінеті оброблювали, вивчали й описували під керівництвом В.П.Крилова та його талановитих помічників — В.К.Високовича, С.І.Моісеєва, К.Ф.Єленевського, С.Л.Ерліха. В.П.Крилов належав до когорти адептів школи Rudolf'a Virchow'a, перенесеної в Росію М.М.Руднєвим — одним з учнів геніального творця целюлярної патології, а отже й "нової загальної патологічної морфології"; харківський патологоанатом Крилов сповідував методологію целюлярної патології. Він першим в Україні (та й у Російській імперії) намітив канву самостійного й оригінального вчення про антропометрію і типи будови тіла, про закономірності, за якими анатомічна конституція ув'язується з зовнішніми формами тіла людини, тобто продовжив опрацювання "Вчення про конституції в патологічній анатомії", котре започаткував у 1844 році Karl Rokitansky.

Наприкінці 70-х років професор Крилов зацікавився бактеріо­логією, що в ті часи народжувалася; в патологоанатомічному кабінеті бактеріологічні дослідження виконувалися на рівні (за кількістю праць) з патологоморфологічними дослідженнями: з шістьох докторських дисертацій лише дві були на патологоморфологічну тему. 1881 року В.П.Крилов виявив гіпотетичного збудника дифтерії, названого "Ascococcus diphtheriae Krylowii".

За 30 років завідування професором Криловим кафедрою з кафедри — Патологоанатомічного кабінету вийшло 112 науково-літературних праць, із них автор 10-ти — В.П.Крилов. Він був воро­гом плодовитого "письменства" і частого друкування, вбачаючи в них неминучу поверховість і визнавав лише ті друковані праці, котрі містили цінний матеріал і вносили щось нове. Проте літературна робота займала у професора значне й особливе місце — організація перекладів з німецької мови на російську (зі своїми коментаріями і додатками) підручників і посібників, а надто видання "Школьной хроники" (1890-1895) у шістьох книгах (183 друк, арк., 2965 с.). Професор Крилов розглядав і тлумачив "Школьную хронику" як "дело чрезвычайной важности", тому що вміти розібратися в патоло­гоанатомічному матеріалі — означає вміти пізнати сутність хворобли­вих змін складного людського організму.

"Школьная хроника" професора Крилова висвітлювала патолого-морфологічні зміни при інфекційних епідемічних хворобах—дизен­терії, черевному тифі, грипу, дифтерії, скарлатині, корі; повідомляла лікарів про спостереження, гіпотези, концепції, котрі формулювали в Патологоанатомічному кабінеті при аналізі, вивчені цих змін, залежно від конституції померлого, умов життя хворого та особли­востей епідемії. "Школьная хроника" віддзеркалювала наукове життя одного з університетських патологоанатомічних кабінетів 90-х років XIX ст. —теоретичний і методичний рівні патологічної анатомії тих часів, методи досліджень і оснащення, методологічну позицію кафедри в розумінні і тлумаченні патологоморфологічних змін; теоретичні й наукові погляди та прозекторство професора В.П.Крилова.

За роки навчальної і науково-дослідницької роботи кафедри сформульовані такі наукові напрями:

1. Антропометрія, будова тіла і схильність до захворювань;

2. Запальні й дегенеративні процеси;

3. Інфекційні епідемічні хвороби (холера, черевний тиф, дифтерія, грип);

4. Бактеріологія;

5. Підготовка кадрів патологоанатомів і прозекторів;

6. Створення навчальної літератури;

7. Музейна справа.

З патологоанатомічного кабінету вийшла ціла низка спосте­режень, гіпотез і концепцій.

Професор В.П.Крилов — людина енергійна, з добре розвиненим почуттям громадського обов'язку, — був діяльним і авторитетним членом медичного факультету (неодноразовий декан), Ради профе­сорів університету та Харківського медичного товариства (неоднора­зовий віце-президент); у м. Харкові професор Крилов славився як талановитий і оригінальний лектор, медичний громадський діяч, авторитетна і впливова особистість.

За роки професорування В.П.Крилова ним (або за його участю) складено 24 "рапорти", "думки", "проекти", зокрема: "Проект эпидемического общества и Института для борьбы с инфекционными болезнями", "Проект учебного плана преподавания на медицинском факультете", "Особое мнение В.П.Крылова об испытаниях на степень доктора медицины", "Заявление факультета о желании читать курс "Энциклопедия и методика медицины с кратким очерком истории медицины", "Проект правил о вскрытии мертвых тел в городской Александровской больнице".

Професор Крилов — учасник експедиції у козачу станицю Ветлянку на епідемію чуми 1878-1879 pp. та Обласного з'їзду земських представників і фахівців по боротьбі з дифтеритом (м. Харків, 1887 p.). Учні професора В.П.Крилова В.К.Високович, О.І.Моісеєв, Ф.І.Романов, К.Ф.Єленчевський, С.Л.Ерліх, Й.Х.Пожариський, С.М.Салтиков — згодом доктори медицини, професори-патологоанатоми. У лютому 1902 р. заслужений професор Харківського імп. університету В.П.Крилов вийшов у відставку, залишивши кафедрі патологічної анатомії на початку XX ст. цінну спадщину:

1. Патологоанатомічний кабінет (у Медичному корпусі універ­ситету).

2. Зразкову прозекторську у міській Олександрівській лікарні.

3. Колекцію патологоанатомічних препаратів.

4. "Школьную хронику" (книжки і гістологічні препарати).

Проте найціннішою спадщиною були помічники і соратники професора; В.П.Крилов, представляючи їх своєму наступникові, мовив: "Все ассистенты отличались преданностью и любовью к своему делу".

Рада професорів університету обрала (за конкурсом) на екстраор­динарного професора кафедри патологічної анатомії доктора меди­цини, приват-доцента і виученика Московського університету Миколу Федотовича Мельникова-Развєдєнкова(1866-1937) — учня М.Н.Никифорова та Ernst'a Ziegler'a.

Докторську дисертацію "К вопросу об искусственной невоспри­имчивости к сибирской язве" М.Ф.Мельников-Развєдєнков захистив 17 квітня 1895 р. у Московському університеті.

27 лютого екстраординарний професор Мельников-Развєдєнков, у переповненій професорами, викладачами, студентами, освіченими громадянами міста аудиторії, в присутності В.П.Крилова, прочитав вступну професорську лекцію "Очерк развития патологической анатомии в Западной Европе и в России преимущественно в XIX веке". У ті часи новий професор в університеті мусив з'явитись перед поважною аудиторією в усьому блиску таланту, освіченості, лікарської привабливості, оригінальності й самобутності особи.

Професор Мельников-Развєдєнков був ґрунтовно обізнаний з європейською школою патологічної морфології, яка виробила синтетичний напрям на основі об'єктивних фактів, цей напрям був новою методологією. Працюючи у Вюрцбурзькому патологічному інституті, М.Ф.Мельников-Развєдєнков відвідував наукові центри Німеччини, Австрії, Швейцарії. Головну особливість цих інститутів становила можливість працювати в них позаштатним дослідником і розробляти "свої" теми. Інститути виконували велику навчально-практичну і науково-дослідницьку роботу, працювали у творчому єднанні з суміжними галузями медицини; в структурі кожного інсти­туту були морфологічне, експериментально-біологічне, колоїдно-хімічне і бактеріальне відділення, чудові музеї та колекції.

Побачене професором Мельниковим-Развєдєнковим у патолого-анатомічному "господарстві" Харківського університету порівню­валось з баченим у європейських університетах. І, природно, виникла потреба в перебудові й реорганізації цього "господарства", згідно з рівнем і обсягом досліджень, дизайном та естетикою місць праці.

Невдовзі кафедра, патологоанатомічний кабінет, три прозекторії (в Олександрівській лікарні, у військовому госпіталі та заснована М.Ф.Мельниковим-Развєдєнковим у Губернській земській лікарні), дві лабораторії — хіміко-бактеріологічна при прозекторії Губерн­ської місцевої лікарні (ця прозекторія — прозектор Мельников-Развєдєнков — стала місцем підготовки патологоанатомів і бактері­ологів) та патологоанатомічна при Жіночому медичному інституті, три музеї патологоанатомічних препаратів, у сукупності набували статусу патологоанатомічного інституту, в котрому найперше започаткували з 1902 року щотижневі наукові конференції (діяли до 1907 р.) — клініко-анатомічні "четверги", що стали популярними й авторитетними у лікарів клінік, лікарень, диспансерів, амбулаторій міста.

У засіданнях конференцій обговорювали (140 повідомлень) широку патологоанатомічну проблематику, з якої лікарі різного фаху черпали матеріал для наукових праць, і результати досліджень (статті, 70 назв) друкували в "Хирургической летописи" (м. Москва), в "Харьковском медицинском журнале" (з 1907 p.), а докладні рефе­рати про засідання — в "Ergebnisse der allgemeinen Pathologic und pathologische Anatomie" Lubarsch'a u. Ostertag'a (м. Берлін). З 1908 року лікарі свої повідомлення, доповіді перенесли у пленарні засідання Харківського медичного товариства.

Початковий штат кафедри складали: професор М.Ф.Мельников-Развєдєнков, прозектор К.Ф.Єленевський, помічник прозектора Й.Х.Пожариський, препаратор А.Я.Яковлев. Згодом у Патолого­анатом ічному інституті працювали 15 фахівців.

Принесений М.Ф.Мельниковим-Развєдєнковим у Харківський університет "фермент відкритих дверей" європейських патологічних інститутів (насамперед Р.Вірхова і Е.Ціглера) у поєднанні з притаман­ними М.Ф.Мельникову-Развєдєнкову якостями, що створили йому ім'я європейського вченого, приваблювали лікарів у лабораторію професора. Тут фахівці опрацьовували такі наукові напрямки:

1) виготовлення препаратів і методи бальзамування;

2) гістологія пружної тканини;

3) тканинні зміни у зв'язку з паразитами;

4) вроджені пухлини;

5) бластоматозний ріст;

6) інфекційні гранульоми;

7) тканинні зміни у зв'язку з гострими епідеміями, інтоксикаціями, розладами в обміні

жирів і вапна;

8) педагогічні питання (створення посібників);

9) історія медицини.

Загальний принциповий напрямок праць професора морфолога-динаміста — реагування елементів організму на патологічні процеси — позначався, природно, і на дослідженнях у лабораторії. Налагоджувались загальні принципи досліджень: комбінація топографо-анатомічного методу з органометричним, гістологічним дослідженням. М.Ф.Мельников-Развєдєнков був палким прихиль­ником "целоїдинової техніки" (він увів целоїдин у м. Харкові).

Він був прекрасним лектором; його лекції, за свідченням Є.Г.Пальчевського, були цікавими, змістовними, з обов'язковим екскурсом у історію висвітлюваної теми, гарною літературною мовою. Систематичний курс патологічної анатомії професор викла­дав, орієнтуючись на досвід Московського патолого-анатомічного інституту, на особистий прозекторський і науково-дослідницький досвід, на публікації вітчизняних і зарубіжних вчених, посилався на Р. Вірхова, Є.Ціглера, М.Н.Никифорова, проте дотримуючись програми і традицій харківської кафедри.

Студентам рекомендували такі підручники і посібники: М.Ники­форов "Основы патологической анатомии" (1909); М. Никифоров "Краткий учебник микроскопической техники. Пособие при практическом изучении патологической гистологии" (1906), Н.Ф.Мельников-Разведенков "Пособие к практическому курсу патологической гистологии. Для студентов Харьковского универси­тета" (1909) та підручники і посібники, котрі рекомендували професори В.П.Крилов і Д.Ф.Лямбль.

М.Ф.Мельников-Развєдєнков як прозектор володів високою технікою автопсій; удосконалюючись у Є.Ціглера, відвідуючи наукові центри Німеччини, Австрії, Швейцарії, він бачив автопсії, і в нього виробився свій метод макроскопічної діагностики. За свідченням О.І.Смирнової-Замкової, прозектор Мельников-Развєдєнков "на подив умів досліджувати органи особливим способом пальпації". Коли він брав у руки орган, то пальці так чутливо і виразно досліджу­вали тканину, що, спостерігаючи за цими рухами, здавалося, сам відчуваєш і бачиш зміни, виявлені цим способом". Кафедральний спадкоємець В.П.Крилова доповнював харківський стиль автопсій новими елементами майстерності.

М.Ф.Мельников-Развєдєнков — талановитий учений. Добре роз­винені природжені спостережливість, інтуїція, фантазія, ініціатива, потяг до науки були міцною основою для наукової творчості, для організаторської діяльності. Опрацювання ним нового способу приготування анатомічних препаратів із збереженням нормального їхнього забарвлення і патологогістологічне дослідження альвеоляр­ного (мультилокулярного) ехінокока у людини й у тварин визнані в усьому науковому світі; за ці дослідження він у 1897 і 1902 роках отримав анатомічну премію А.П.Зарогського. Мельников-Развє­дєнков створив концепцію про лептогрануломатоз (запальний процес судинно-грануломатозної сутності, пов'язаний з алергічним станом організму). В його 47 публікаціях головним є вчення про роль, функцію та значення патологічного процесу для організму; в них автор відійшов від описового напрямку.

У лабораторіях професора Мельникова-Развєдєнкова упродовж 18 років (1902-1919 pp.) теми опрацьовували 140 лікарів, які опублі­кували 296 праць (статті, монографії), з них 12 докторських дисер­тацій. Опрацьовано й висвітлено: 1) патофізіологічні процеси, 2) мор­фологічні і патоморфологічні зміни, 3) експериментальна патоморфологія, 4) патоморфологічні зміни в судинній системі, 5) патологія кровотворення і шлунково-кишкового тракту, 6) патологічна ембрі­ологія, 7) новоутворення, 8) вивчення гістогенезу, 9) ліпіди, метаплазія, культури тканин. М.М.Шульгін (1909 р.) виробив спосіб фарбування тканини селезінки трупів хворих, що померли від поворотного тифу, і виявив збудника хвороби — спірохету Обермейєра у фолікулах. Спосіб Шульгіна визнали на XI Пироговському з'їзді (м.Петербург, 1910 р.). У "четвергах" кафедри лікарі м. Харкова подали свій доробок у 140-ка доповідях і в 70-ти статтях.

Професор Мельников-Развєдєнков як член Університетської колегії вважав недоторканим право університету на вільне самови­значення, а при оцінці науковців, аспірантів визнавав тільки їхні наукові заслуги; як людина філологічне обдарована полюбляв і знав літературне слово, він — організатор видання і редактор "Харьковського медицинского журнала" (1907 p.), збірників у пам'ять професорів М.Н.Никифорова (1911 р.), С.С.Корсакова (1911 p.), В.П.Крилова (1912р.), журналу "Врачебное дело" (1918р.).

Учнями професора М.Ф. Мельникова-Развєдєнкова є Г.О.Валяшко, Є.І.Істомін, С.М.Давиденков, О.В.Говоров, Е.Н.Вінтелер, М.М.Шульгін, О.М.Петров, М.П.Костенко, Є.В.Талієва, Г.С.Макулько-Горбацевич, Г.С.Воронянський.

1919 року професор Мельников-Развєдєнков виїхав на Кубань. У цьому ж році Медичний факультет університету та Жіночий медич­ний інститут Харківського медичного товариства (почав заняття в листопаді 1911 р.) були об'єднані в новий навчальний заклад -Харківську державну медичну академію, котру в кінці 1921— на початку 1922 року перетворено у Харківський державний медичний інститут (вул. Сумська, 41).

1921 року кафедру патологічної анатомії очолив доктор меди­цини Михайло Матвійович Шульгін (1880-1932) — виученик Харківського університету, учень професора М.Ф.Мельникова-Развєдєнкова. Докторську дисертацію "К патологической анатомии врожденных множественных опухолей мозга, сердца, почек и кожи" захистив 12 квітня 1912 р. у Харківському університеті.

Штат кафедри складали професор М.М.Шульгін, асистенти В.Р.Мейер і Є.В.Талієва.

У викладанні патологічної анатомії зберігся навчально-педаго­гічний стиль, що сформувався на кафедрі в минулі роки. Студентам рекомендували такі посібники: М.Н.Никифоров і А.И.Абрикосов "Основы патологической анатомии. Ч.І — Общая патологическая анатомия" (1919); И.Ф.Пожариский "Основы патологической анатомии", вып. I, II, III (1914, 1916, 1919); М.Никифоров "Микроскопическая техника. Пособие при практическом изучении патологической гистологии" (1919). Джерелами патологоанатомічного матеріалу для кафедри були 4-а радянська лікарня (прозектор М.М.Шульгін), 1-а радянська лікарня (прозектор В.Р.Меєр), Інститут туберкульозу (прозектор Є.В.Талієва), Українська рентгенівська академія (завідувач онкологічним відділом М.М.Шульгін), Український клінічний інститут ортопедії і травма­тології (завідувач відділом експериментальної патології та патоло­гічної анатомії К.Ф.Єленевський).

Двадцяті роки — то був період становлення нової системи охорони здоров'я людини з виразним профілактичним напрямком, перебудови вищої медичної школи для підготовки інших, ніж до 1917 року, нових кадрів — лікарів і науковців, з максимальним наближен­ням досліджень до лікарень, поліклінік, диспансерів, амбулаторій. Змінювала зміст роботи й кафедра в усіх її напрямках — науково-педагогічному, підготовці кадрів, прозекторському. "Старі методи вивчення і впровадження патологічної анатомії в охорону здоров'я необхідно було перебудовувати" (Г.Л.Дерман, 1969 p.).

Наукові дослідження з патологічної анатомії зосереджувалися в патологоанатомічному інституті, заснованому 1918 року на базі прозектори міської Миколаївської лікарні прозектором і професором К.Ф.Єленевським, в Патологоанатомічному інституті Укрнауки, заснованому 1925 року (директор М.Ф.Мельников-Развєдєнков), у відділах патологічної морфології— в Інституті лабораторної діагнос­тики, заснованому 1911 року (директор С.Л.Ерліх) та в Українському державному психоневрологічному інституті, заснованому 1922 року (директор О.І.Гейманович).

У 1932 році Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту було обрано на завідувача і професора кафедри патоло­гічної анатомії приват-доцента Ленінградського інституту вдоскона­лення лікарів Георгія Євгенійовича Земана (1896-1937) — виученика Московського і Донського (м. Ростов-на-Дону) університетів, учня професорів патологоанатомів Й.Х.Пожариського і Ludwig'a AschofFa. Як відомого фахівця-патоморфолога з експериментальним ухилом професора Земана запросили завідувати (за сумісництвом) відділом патологічної анатомії Інституту туберкульозу та секцією експериментальної патології Всеукраїнського інституту експеримен­тальної медицини.

Штат кафедри складали професор Г.Є.Земан, доцент В.Г.Меєр, асистенти А.Д.Парфеньєва, М.Г.Іванова, А.А.Філімонова, Д.В.Ігнатов, П.П.Очкур.

Джерелами патоморфологічного матеріалу для кафедри були вже згадувані лікарні, в котрих на посаді прозекторів працювали (за сумісництвом) доцент і асистенти кафедри.

Науковий напрямок кафедри: 1) опрацювання питань алергічних реакцій з клініко-анатомічних позицій; 2) патоморфологія тубер­кульозу; 3) токсикози у дітей.

Систематичний курс предмету професор Земан викладав за єдиною (вперше у вузах) "Програмою з патологічної анатомії для лікувально-профілактичних та охматдит факультетів медичних інститутів" (1934), рекомендованого Народним комісаріатом охорони здоров'я УРСР та "Программами по курсу анатомии патологической для всех факультетов медицинских институтов СССР" (1936).

Викладання патологічної анатомії в ті роки мало свою особ­ливість, що витікала з клініко-анатомічного напрямку клінічної патоморфології, - не за принципом змін в окремих анатомо­фізіологічних системах, а за нозологічним принципом, що базувався на положенні: кожна хвороба є страждання всього організму, але з переважним ураженням того чи іншого органу.

Студентам рекомендували такі посібники і підручники: А.И.Абрикосов "Основы общей патологической анатомии" (1931), П.О.Кучеренко "Основи патологічної морфології" (1929), П.О.Кучеренко "Патологічна анатомія. Частина спеціальна" (1936), Ф.Я.Чистович "Практический курс патологической анатомии" (1924), А.И.Абрикосов "Техника патологоанатомических вскрытий" (1924), Г.Л.Дерман "Пособие к вскрытию трупов с элементами гистологической техники"(1936).

Професор Земан як лектор володів мистецтвом блискучого викладача і доповідача, вмів прищепити студентам і лікарям інтерес до свого фаху, до науки. Його лекції та доповіді в засіданнях Товариства патологів були побудовані на основі матеріалістичної діалектики і вирізнялись оригінальністю, свіжістю і новаторством.

Г.Є.Земан як прозектор наслідував метод свого вчителя профе­сора Пожариського, а відтак сповідав і утверджував Харківську патологоанатомічну школу. В прозектори, біля аутопсійного столу, прозектор "читав" студентам і лікарям "книгу" патологічного життя людини. Виявлені в органах патологічні процеси чітко розподілялись у хронологічному порядку, залежно від давності, і між ними встанов­лювалась логічна послідовність. Студентів навчали за виявленими змінами в органах створювати "картину" прижиттєвих страждань людини. Г.Є.Земан пам'ятав заповідь Харківської патологоанатомічної школи, котру його вчитель приніс у Патологоанатомічний інститут Донського університету "Не знаючи патологічної анатомії, ви будете лікувати симптоми хвороби, а не її сутність. Без патологіч­ної анатомії немає реального уявлення про хворобу".

Г.Є.Земан привіз у Харківський медичний інститут концепцію Фрейбурзької школи — Патологічного інституту Л.Ашоффа, згідно з якою "патологоанатом, котрий не вивчає фізико-хімічного боку справи своєї компетенції, не є справжній патолог, бо він не може правильно зрозуміти явищ на трупі". І далі: "Для патологоанатома, крім гістологічних методів дослідження, так само потрібні методи бактеріологічні, серологічні, хімічні та фізико-хімічні".

Г.Є.Земан, за визнанням авторитетів, був талановитим вченим, людиною широкої ерудиції, з великим досвідом науковця: працював у лабораторіях відомих учених: у Й.Х.Пожариського (м. Ростов-на-Дону), у І.І.Широкогорова (м. Баку), у Ф.Я.Чистовича (м. Ленінград), у Ludwig'a Aschoff'a (м. Фрейбург); у Патологічному інституті Фрейбурзького університету виконав експериментальне дослідження і результати виклав у монографії "Histobiologie der Lungenalveole" (1931), високо поцінюваній у науковому світі. Г.Є.Земан досліджував гістогенез елементів крові, мезенхіми! реакції при гострих і хроніч­них інфекційних хворобах, туберкульозі легенів, алергічних реак­ціях; сформулював термін "системні алергічні хроніосептичні васкуліти", висловив гіпотезу: "Ліпоїдний нефроз — це не самостійна хвороба, а частковий симптоматичний прояв загального порушення обміну речовин, ліпоїдного і білкового комплексів". Творчий доробок Г.Є.Земана викладено у 58 наукових працях, а праця "Пути развития патоморфологии и план ВУИЭМа"(1934) — помітна віха у розумінні патоморфопогії (патологоморфологічних процесів) на початку другої третини XX ст., у визначенні завдань патоморфології у зв'язку з ученням про конституції, появою науки соціальної гігієни, швидким прогресом біологічних дисциплін, у зв'язку з ускладненням завдань патологічної морфології та патологоанатома, котрого оточують запити патофізіології, імунології, клініки, нормальної морфології, експериментальної біології, соціальної патології, біохімії і фізіохімії.

1936 року Г.Є.Земану надали вчений ступінь доктора медичних наук honoris causa.

Наукові напрямки кафедри: 1) експериментальна патоморфологія; 2) клініко-анатомічна концепція; 3) підготовка високопрофесійних кадрів патоморфологів — науковців і прозекторів.

Учні професора Г.Є.Земана — М.П.Тищенко, П.П.Очкур.

У лютому 1938 р. Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту було обрано на завідувача і професора кафедри патологіч­ної анатомії доктора медичних наук приват-доцента 1-го Москов­ського медичного інституту, виученика Воронезького університету Анатолія Івановича Струкова (1901-1988) - учня професорів патологоанатомів О.І. Абрикосова і В.Г.Штефко. Докторську дисерта­цію "Возрастная патологическая анатомия туберкулезного спонди­лита" А.І.Струков захистив 14 грудня 1935 р. у 1-му Московському медичному інституті.

Штат кафедри складали професор А.І.Струков, асистенти А.А.Бакушева, М.В.Константинович, Н.О.Максимович, А.С.Налбат, П.П.Очкур, М.П.Тищенко.

На початку березня професор Струков у найбільшій аудиторії 1-го Харківського медичного інституту, ущерть заповненій студен­тами, лікарями, професорами, в присутності директора інституту і всіх членів Вченої ради прочитав пробну професорську лекцію "Гистотопография воспалительных процессов в легких", доповідь ілюстрував діапозитивами гістотопографічних зрізів, привезеними з Москви. Лекція мала успіх.

Упродовж багаторічного розвитку кафедри патологічної анатомії було вироблено об'єктивне положення, за яким кафедра є "однією з центральних" (А.І.Струков, 1938 р.) і відіграє роль передаточної інстанції між кафедрами теоретичного профілю перших двох курсів навчання студентів у медичному вузі та клінічними кафедрами. Кафедра патологічної анатомії тісніше, ніж інші кафедри, пов'язана у науково-педагогічній роботі майже з усіма кафедрами вузу. В основу дуже важливих стосунків кафедри з клініками було покладено, за Струковим, "принцип паритетності — обидві сторони (клініцисти і патологоанатоми) у своїх правах рівні, й виступаючи у диспуті, вчаться один у одного, а не вишукують помилки один у одного". В Україні з 1935 року в клінічних лікарнях, у лікарнях (з прозекторіями) клінічні патологи (прозектори) у співдружності з клініцистами проводили "клініко-анатомічні паралелі" на зразок харківських "четвергів" і одеських "п'ятниць" при кафедрах патологічної анато­мії. Ці "паралелі" - клініко-анатомічні конференції прийшли на зміну взаємовідносинам, які подекуди існували між патологоанато­мами і клініцистами в їхній повсякденній праці — "ясна взаємна відчудженість, настороженість, підозра, а частенько й неприхована ворожнеча" (О.І.Абрикосов, 1947 p.). Тісне співробітництво клініцис­тів з патологоанатомами, що трансформувалося у клініко-анатоміч-ний напрямок в роботі клінічних патологів, сформульовано у конкретні положення: 1) результати аутопсій порівнюють із симпто­мами перебігу хвороби та обговорюють на засіданнях клініко-анатомічних конференцій; 2) провідна тематика науково-дослідниць­кої роботи підкорена клініко-анатомічному принципу. Наукові напрямки кафедри, очолювані Струковим — 1. Туберкульоз (уражен­ня легень, кісток). 2. Інфекційні епідемічні хвороби.

Професор Струков як лектор наслідував своїх учителів, які високо цінували лекторське мистецтво; особливістю його лекцій були простота викладу складних проблем, новизна матеріалу. Лекції супроводились показом діапозитивів.

А.І.Струков як прозектор здобув фах у двох знаних школах: воронезькій та московській. Яклюдина спостережлива і мисляча, він сформулював (для себе) заповідь і свято її дотримувався: біля секційного столу при виконанні автопсії - "Завжди треба бути готовим до всіляких несподіванок, і навіть уміти передбачити їх. Для прозектора — клінічного патолога дуже важливо багато знати; його кругозір мусить бути трохи ширшим, аніж кругозір клініциста". А.І.Струков-учений формувався у сприятливих умовах — "дерпт-ська" професура Воронезького університету і московські Централь­ний туберкульозний інститут (професор В.Г.Штефко) та кафедра патологічної анатомії (професор О.І.Абрикосов). Під впливом московських учених була обрана для розробки проблема "Тубер­кульоз" і склався науковий напрямок — робота в тісному творчому єднанні з клініцистами-фтизіатрами і рентгенологами, - відтак патологічна анатомія увійшла в клініку як рівноправний член у лікуванні хворих. Професор Струков обгрунтував концепцію тубер­кульозної бацилемії - раннього проявлення первинного тубер­кульозу, створив концепцію параспецифічних реакцій при туберку­льозі легенів, створив анатомо-клінічну класифікацію туберкульозу легенів. У 54-х наукових працях висвітлено морфологію людини різного віку (вікову морфологію) і туберкульоз.

З кафедри (з 1939 по 1945 рік) вийшло шість дисертацій: дві докторські й чотири кандидатські.

Учні професора А.І.Струкова - М.В.Константинович, М.П.Тищенко, Н.О.Максимович, А.С.Налбат — згодом доктори медичних наук, професори-патологоанатоми.

На початку 1945 року Вчена рада Харківського медичного інституту обрала на завідувача кафедри патологічної анатомії виученика Харківського університету, доктора медичних наук, професора Григорія Львовича Дермана (1890-1983) - учня професора-патологоанатомаС.Л.Ерліха.

Докторську дисертацію "Материалы к вопросу о незрелых нейромах" Г.Л.Дерман захистив 17 жовтня 1926 р. в Комісії медико-морфологічних наук Укрголовнауки.

Штат кафедри складали професор Г.Л.Дерман, доценти А.С.Налбат, М.П.Тищенко, О.С.Ступіна; асистенти Д.Є.Гейко, П.А.Бордюг, Ю.І.Бутов, Л.С.Гончарова, Г.С.Зенкевич, А.А.Каганська, В.В.Нестайко, Ю.І.Макляєв, М.М.Тираспольська, З.Н.Фінкель, А.Ф.Яковцова.

Навчально-дослідницький процес на кафедрі був усталений; кафедру очолив професор, який "достойний зайняти будь-яку кафедру патологічної анатомії" (О.І.Абрикосов, 1943 p.).

Навчали студентів за програмами 1934 і 1936 років, а потім за єдиною "Программой по патологической анатомии" (1948), затверд­женою МОЗ СРСР. Студентам рекомендували такі підручники і посібники: А.И.Абрикосов "Основы общей патологической атомии" (1945) й "Основы частной патологической анатомии" (1945); И.В.Давыдовский "Патологическая анатомия и патогенез важнейших заболеваний человека" (1937); М.А.Скворцов "Патологическая анатомия важнейших заболеваний детского воз­раста" (1945); Г.Л.Дерман "Пособие к вскрытию трупов с элементами гистологической техники" (1936); М.Э.Мандельштам "Пособие к практическим занятиям по патологической гистологии" (1938); И.И.Медведев "Основы патологоанатомической техники с элемен­тами диагностики" (1945); А.И.Абрикосов "Техника патолого-анатомических вскрытий трупов" (1948).

Наукові напрямки кафедри: 1) гіпертонічна хвороба; 2) арте­ріосклероз; 3) злоякісний ріст. У дослідженнях застосовували, крім класичних методик, нові — люмінесцентну й електронну мікро­скопію. Наукові результати досліджень з допомогою нових методик використовували на практичних заняттях.

Професор Дерман як лектор був вправним популяризатором методу викладання Харківської школи і свого прозекторського до­свіду — вивчення патологічної анатомії починається з прозекторії. Викладаючи матеріал, лектор звертався до нормальної гістології та ембріології, до найновіших теоретичних положень, до розробок авторитетних учених.

Г.Л.Дерман як прозектор сповідував кращі традиції клінічної патологічної морфології - ґрунтовність теоретичної підготовки, вивчення патологічної анатомії біля секційного столу, глибоке проникнення у сутність морфо-фізіологічних процесів, зв'язок їх із симптомами хвороби, з клінічним перебігом хвороби, вдумливість, спостережливість (уміння бачити!) та обережність у висновках (епікриз).

Прозекторська допомога кафедри лікарням м. Харкова і районів області зосереджувалася у патологоанатомічному відділені обласної лікарні — організаційно-методичному і консультативному центрі кафедри та при кафедрі -у центрі автопсій новонароджених (у пологових будинках міста). Важливою допомогою кафедри районним лікарням є участь працівників кафедри - добре підготовлених фахівців — у клініко-анатомічних конференціях. Кадри патологоана­томів кафедра готувала в аспірантурі (три роки) і в ординатурі (два роки).

Г.Л.Дерман — це дослідник, який вдумливо ставився до науко­вого матеріалу, вмів визначити актуальність теми і послідовно розробляти її. У 95 наукових працях ученого висвітлено онкологічну і серцево-судинну патологію, ретикуло-ендотеліальну систему, експе­риментально-морфологічні дослідження ролі легенів, печінки і селе­зінки в ліпоїдному обміні, жирову тканину у плодів і новонарод­жених, морфогенез туберкульозу, аліментарно-токсичну алейкемію, питання історії Харківської школи патологоанатомів. Г.Л.Дерман вивчив і описав клітини Тюрка у хворих на висипний тиф, особли­вості морфології шлунково-кишкового тракту при скарлатині, міоцити Аничкова при дитячих інфекційних хворобах; створив класифі­кацію черевнотифозних процесів.

З кафедри (з 1950 р.) вийшло 17 дисертацій: 14 кандидатські, З докторські. Учні професора Г.Л.Дермана - З.Н.Фінкель, О.С.Ступіна, Б.М.Брук, А.Ф.Яковцова.

Яскравим представником клінічних прозекторів — дослідників Харківської школи, котра "вскрывает особенно хорошо" (М.Ф.Мельников-Развєдєнков, 1888 p.), безумовно, є виученик Харківського університету, доктор медицини, професор Костянтин Феліксович Єленевський (1864-1942) — учень професора В.П.Крилова. Доктор­ську дисертацію "К патологической анатомии мультилокулярного эхинококка у человека" К.Ф.Єленевський захистив 29 січня 1905 р. у Петербурзькій Військово-медичній академії.

К.Ф.Єленевський — основоположник та перший прозектор з 1905 р. прозектури Миколаївської лікарні м.Харкова. За часів 1-ої світової війни на території цієї лікарні Спілка міст спорудила, з ініціативи і за планом професора С.М.Салтикова, будівлю для патологічного інституту. 1918 р. у цю будівлю вселився прозек­торський кабінет К.Ф.Єленевського; згодом кабінет розвинувся у Патологічний інститут з гістологічним, бактеріологічним і хіміко-мікроскопічним відділами, з музеєм понад 3000 препаратів. 1926 р. Патологічному інститутові було присвоєно ім'я професора К.Ф.Єленевського.

З патологічного інституту вийшли описи (В.Г.Штефка, К.Ф.Єле­невського, 1919 р.) патологоморфологічних змін у нервах — n. va­gus, n. medianus, n. ischiadicus — внаслідок діяння холерного токсину (епідемія холери) та діагностична назва цих змін — Telencuritis mul­tiplex cholerica.

Учні професора К.Ф. Єленевського - це, головним чином, прозектори (кожен третій прозектор) харківських лікарень.

В університетському м. Харкові за 125 років сформувалася на­уково-практична школа патологічної анатомії з видатними керівни­ками — вченими, знаними в університетах Західної Європи, з двома патологоанатомічними інститутами та Інститутом лабораторної діа­гностики, зі своєю технікою й аналізом автопсій, зі своїми секцією патології у Харківському медичному товаристві, а з 1926 р. — філією Українського товариства патологів, зі своїми "відділами" у "Ха'рковском медицинском журнале", у "Врачебном деле", в "Українському медичному архіві".

Медичний факультет імп. Київського університету

св. Воло­димира — Київський медичний інститут

У другому (за ліком) в Україні університеті -- Київському (заснованому 25 грудня 1833 p., відкритому 15 липня 1834 p.), Медичний факультет утворено з Віленської медико-хірургічної ака­демії 27 квітня 1840 p., навчання почали у жовтні 1841 р.

Навчати студентів патологічної анатомії почав професор описо­вої анатомії Микола Іларіонович Козлов (1814-1889) — виученик Казанського і Дерптського університетів; з 1850 р. викладав патоло­гічну анатомію біля автопсійного столу (зробив 182 автопсії) у військовому госпіталі, орієнтуючись на твори Jean'a Gruveilhier'a та Karl'a Rokitansky, сповідуючи методології органіцизму (органопатології) та гуморальної патології.

У жовтні 1854 р. на екстраординарного професора створюваної кафедри патологічної анатомії призначили (Міністерством народної освіти) виученика Дерптського університету доктора медицини Юлія Івановича Мацона (1817-1885). Докторську дисертацію "De primo gradu degenerationis renum in morbo Brightii" Ю.І.Мацон захистив 15 травня 1850 p. у Київському університеті. Це була перша дисертація на патологоанатомічну тему в Україні.

На початок 1861 р. штат кафедри складали професор Ю.І.Мацон, доцент І.М.Станкевич, помічники прозектора Є.Ф.Черниш і С.А.Радецький. Кафедра мала апаратуру, інструментарій, реагенти, мікроскопи; 1854 р. професор Мацон придбав мікроскоп фірми "Oberha-user" • - перший мікроскоп в універ­ситетах України (мал. 4). Розміщува­лася кафедра в Анатомічному театрі університету. З 1858 р. професор Мацон започаткував систематичні автопсії у військовому госпіталі -навчальній базі університету з 1849 р.

1876 р. на екстраординарного професора кафедри був обраний док­тор медицини одеський прозектор Григорій Миколайович Мінх (1835-1896) — виученик Казанського і Мос­ковського університетів.

Докторську дисертацію "К уче­нию о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях" Г.М.Мінх захистив 9 червня 1870 р. у Москов­ському університеті.

Мацон

Юлій Іванович

(1817—1885)

Професор Мінх - талановитий дослідник; він сформулював положення, згідно з яким "лише на грунті широкого знання фізіології та патологічної анатомії може бути заснована раціональна клініка, себто практична діяльність лікаря". Це положення й було лейт­мотивом діяльності професора Мінха у м.Києві. Лекції з патологічної анатомії (частина спеціальна) професор Мінх читав у садибі Олексан-дрівської лікарні (аудиторія університету). Навчанню студентів у прозекторських (Військового госпіталю, Олександрівської лікарні, факультетських клінік) надавали великого значення; у "секційній камері" прозекторської Олександрівської лікарні автопсії виконували тільки під керівництвом і наглядом професора Мінха (у певні дні й години). В середовище лікарів м.Києва професор Мінх патологічну анатомію впроваджував доповідями і показом препаратів в засідан­нях Товариства київських лікарів. Невдовзі (1887 р.) кафедра була реорганізована у Патологоанатомічний інститут університету (як то було в університетах Німеччини) — вищий ступінь розвитку кафедри, зокрема, її дослідницького начала, інституцію 'відкритих дверей" для лікарів-дослідників усіх компетенцій, з науковими напрямками: 1) клініко-анатомічне трактування патологоморфологічних змін, — наука патологічна анатомія слугувала клініці; 2) епідеміологія і патологічна морфологія чуми, холери, лепри; 3) патологоморфо-логічна казуїстика; 4) удосконалення прозекторської справи. Штат інституту складали 10 науковців. Патологоанатомічний інститут Київського університету мав наукові зв'язки з Патологічним інститу­том Вюрцбурзького університету.

З Патологоанатомічного інституту вийшли (за 19 років): 49 нау­кових статей (у вітчизняних і зарубіжних журналах), дві книги лекцій і три монографії Г.М.Мінха, дві докторські дисертації: М.М.Волкович "Риносклерома (Scleroma respiratorium) с клинической, патологоанатомической и бактериологической сторон" (1888) та І.І.Судакевич "К патологии прока­зы (Lepra arabum)" (1888).

Мал. 4. Мікроскоп фірми

Oberhaitser (Франція)

Учні професора Г.М.Мінха — В.В.Підвисоцький, І.І.Савченко, І.І.Судакевич, В.Ф.Недельський.

1895 року (27 липня) Патологоанатомічний інститут очолив (призначений Міністерством на­родної освіти) доктор медицини, виученик, прозектор і екстраор­динарний професор-патологоанатом Харківського університету Володимир Костянтинович Високович (1854-1912) - учень про­фесора В.П.Крилова. Докторську дисертацію "О заболевании крове­носных сосудов при сифилисе" В.К.Високович захистив ЗІ травня 1882 р. у Харківському університеті. Професор Високович вступну лекцію ''О самозащите организма" прочитав (у присутності професорів і студентів) 20 вересня 1895 р. Лекцію читав учений з європейським ім'ям, котрий у лабораторії Karl'a Flugge (м. Геттинген, 1885 р.) експериментальними досліджен­нями відкрив факт захоплювання бактерій ендотелієм кровоносних судин, — нове пристосування організму теплокровних, з допомогою якого бактерії видаляються з току крові і знешкоджуються. Про це відкриття автор повідомив у монографії "Veber die Schicksale der in's Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter" (1886).

Патологоанатомічний інститут мав своє приміщення (Бібіковський бульвар, 19), з аудиторією, прозекторською та доброю клініч­ною базою, був достатньо укомплектований приладами й апарату­рою, тому новий керівник інституту мав змогу зосередитись на твор­чій роботі. З часом професор Високович набув у м. Києві репутації зразкового викладача та авторитетного фахівця. Сила впливу В.К.Високовича на студентів і лікарів полягала у видатних якостях професора — гідних подиву працездатності й енергії, рівного життє­радісного характеру, любові до науки, розвиненого інстинкту громад­ськості: професор Високович створив Жіночий медичний інститут, був головою комісії Курсів удосконалення лікарів.

Наукові напрямки Патологоанатомічного інституту розшири­лися: 1) патологічна морфологія та епідеміологія чуми, холери, дифтерії; 2) злоякісний ріст (рак, саркома); 3) інвазивний процес (актиномікоз); 4) жировий обмін. В інституті, що став центром наукового життя лікарів м. Києва, охоче працювали лікарі різного фаху, вони мали свої робочі місця в лабораторіях, і наполегливо опрацьовували різні наукові питання. Школу Високовича вирізняли точність і ясність у роботі, висока гістологічна і бактеріологічна техніка, ретельність оброблення матеріалу та гарний літературний виклад результатів досліджень. Патологоанатомічний інститут мав наукові зв'язки з вітчизняними науковими установами, Патологічним інститутом Лейпцігського університету та Патологічним інститутом Празького університету. Творчий доробок інституту за 16 років становили 64 наукові статті, чотири докторські дисертації, посібник В.К.Високовича "Патологическая анатомия" (1911) і брошура "О холере" (1905, 1907).

Учні професора В.К.Високовича-- В.М.Константинович, О.І.Смирнова-Замкова, І.Т.Титов, П.О.Кучеренко.

1913 року 14 січня на екстраординарного професора кафедри патологічної анатомії — Патологоанатомічного інституту, кафедри патологічної анатомії Жіночого медичного інституту було призна­чено прозектора і приват-доцента університету св. Володимира доктора медицини Володимира Миколайовича Константиновича (1872-1920) — учня професора В.К.Високовича,

Докторську дисертацію "К вопросу о жировом перерождении. Физиологическое отложение жира в организме различных позвоноч­ных животных" В.М.Константинович захистив у червні 1903 р. в Київському університеті.

В.М.Константинович був досвідченим викладачем, прозек­тором і науковцем; він спеціалізувався у відомих учених Західної Європи — у містах Берліні, Марбурзі, Гейдельберзі, Фрейбурзі, Базелі, Цюріху, Відні, Франкфурті-на-Майні.

Штат кафедри складали професор В.М.Константинович, асистенти О.І.Смирнова-Замкова, П.О.Кучеренко, І.Т.Титов, поміч­ник прозектора В.Г.Гаршин.

У часи великих соціальних змін (Першої світової війни, Лютневої революції і Жовтневого перевороту в Петрограді, націо­нальної революції в Україні) стиль навчання, наукових досліджень на кафедрах мало змінився, вдалося зберегти господарство кафедр. 1915 року кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інсти­туту очолив (обрано на професора) прозектор і приват-доцент університету св.Володимира доктор медицини Іван Трохимович Титов (1875-1949) — учень В.К.Високовича. Докторську дисертацію "О влиянии сыворотки тиреоидэктомированных животных на функцию щитовидной железы" I.Т.Титов захистив у березні 1912р. в університеті св.Володимира.

1919 року (серпень—грудень) відновлений університет св.Воло­димира (в часи денікінщини) розділили на Всеукраїнський інститут народної освіти імені М.Драгоманова та Інститут охорони здоров'я (Головпрофосу), в якому Медичний факультет (у серпні 1920 р.) склали Український медичний факультет, Жіночий медичний інсти­тут і Медичний факультет університету св.Володимира; цей новостворений факультет мав три кафедри патологічної анатомії зі своїми штатами працівників і мовою викладання — українською і російською. У грудні 1920 р. Інститут охорони здоров'я перетворили в Київську державну медичну академію з двома лектурами: українськомовною і російськомовною, з двома кафедрами патологічної анатомії; кафедру з українськомовною лектурою очолив П.О.Кучеренко, кафедру з російськомовною лектурою — І.Т.Титов. У січні 1921 р. всі споріднені кафедри медичного факультету об'єднали, мова викладання предметів - українська. Об'єднану кафедру очолив доктор медицини П.О.Кучеренко. Восени 1922 р. академію перетво­рили в Київський державний медичний інститут НКОЗ УРСР; на професора кафедри патологічної анатомії призначили П.О.Кучеренка. Докторська дисертація Павла Олександровича Кучеренка "К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизну­рении (Отложение гликогена и растительных полисахаридов в почке при различных экспериментальных условиях)", захищена 25 квітня 1918 р. До штату працівників кафедри входили прозектор О.І.Смир­нова-Замкова, помічники прозектора П.Г.Бережанський, Д.І.Іоселевич, Є.М.Кудрицька, В.С.Лісовецький, Г.С.Махулько-Горбацевич, молодші асистенти Т.С.Шведкова і М.С.Сисак. Формування цієї кафедри (з господарств трьох кафедр) відповідно до вимог нової медичної доктрини, за тяжких умов руйнації і голоду, тривало до 1925 року, й кафедра сягнула академічного рівня Патологоанато­мічного інституту, очолюваного В.К.Високовичем.

В аудиторії, в лабораторії кафедр, у клініки прийшла молодь із села, з робітничого середовища, мало підготовлена для навчання у вищій школі. І професор Кучеренко конструював навчання за полегшеною програмою. Застосовували лекційно-семінарську систему в супроводі практичних вправ.

Викладачі-науковці кафедри опрацьовували (з 1920 р.) плями­стий тиф, скарлатину, ретикуло-ендотеліальну систему, новоутвори, старіння організму, риносклерому, цистоцеркоз, сапні гранулеми, спірохетоз, дистрофію, лейкемію. У дослідженнях разом з морфоло­гічними методами, застосовували методи мікро-хімічні, капілярно-хімічні, фізико-хімічні. У лабораторіях кафедри — Патологоанато­мічного інституту постійно працювали (за дозволом деканату) лікарі клінік, лікарень, госпіталю. Кафедра була зв'язана з лікарнями Київського, Житомирського, Черкаського, Чернігівського округів—проводила аналітичну і консультативну роботу з патологічної морфології. Патологоанатомічний інститут Київського медичного інституту мав наукові зв'язки з кафедрами патологічної анатомії і патологічними інститутами в Україні, Росії, Грузії, Чехословаччині, Бельгії, Латвії, Голландії, Японії. Патологоанатомічний інститут організаційно об'єднував засновані кафедри патологічної анатомії Інституту вдосконалення лікарів (1927 р.) і Всеукраїнської академії наук (1927 р.); на цих кафедрах готували прозекторів і науковців, опрацьовували актуальні наукові питання патоморфології.

У середині 20-х років у науковій медицині означилися кризові тенденції: С.П.Федоров опублікував брошуру "Хирургия на распутьи"(1924), І.В.Давидовський виголосив доповідь "О некоторых уклонах в современной патологии" (1925), О.О.Богомолець виголо­сив доповідь "Кризис эндокринологии" (1926). У цих умовах хитань наукової думки П.О.Кучеренко наважився сформулювати (бодай схематично) нову концепцію патологічної морфології й подав у доповіді "Про нові шляхи в патології", виголошеній у засіданні Медичної секції Всеукраїнської академії наук. Завдання клінічних патоморфологів-прозекторів професор Кучеренко виклав у статті "Про стан та перспективи розвитку прозекторської допомоги в м. Києві" (1933).

1923 року Головпрофосвіта УРСР поставила питання про украї­нізацію Київського медичного інституту, котрий, зокрема, виконував завдання "підготовки червоних лікарів для обслугування села на Вкраїні". Було визнано: ця вища медична школа "є одночасно й центром української національної культури в галузі медичної науки".

Професори інституту: Ф.О.Цешківський, О.Г.Черняхівський, О.В.Корчак-Чепурківський опрацьовували українську термінологію, створювали словники, перекладали тексти на українську мову, і цим сприяли розвиткові наукової української мови. П.О.Кучеренко написав підручник "Основи патологічної морфології" (мал.5) -перша книга про патологічну анатомію українською мовою в історії медицини.

У Патологоанатомічному інституті завершена одна докторська дисертація Б.П. Кучеренка "Про ожиріння і парадоксально добру вгодованість при злоякісних опухолях".

Учні професора П.О.Кучеренка — В.С.Лисовецький, П.Г.Бере­жанський, Г.С.Махулько-Горбацевич, Б.М.Соловйов, М.Д.Юркевич, Є.І.Чайка, Б.П.Кучеренко, І.Ф.Разгон.

Під кінець 1936 року Патологоанатомічний інститут почав занепадати. Лишилася кафедра патологічної анатомії, якою "по черзі" керували: доцент В.С.Лисовецький, професор В.Г.Штефко, професор І.І.Широкогоров, доцент Є.І.Чайка.

1942 року Вчена рада 1 -го Київського медичного інституту обра­ла на завідувача кафедри патологічної анатомії вихованця цього ж інституту, доцента, доктора медичних наук Євгена Івановича Чайку (1902-1976) — учня професора П.О.Кучеренка. Докторську дисер­тацію "Соединительно-тканный скелет сердца и его значение в патологии" Є.І.Чайка захистив 11 лютого 1941 р. у 1-му Київському медичному інституті.

Штат кафедри складали професор Є.І.Чайка, доценти О.П.Кисельова, К.М.Танцюра; асистенти В.А.Гримайловська, Ю.С.Козачук, О.М.Кучер, Н.М.Коврижко, В.І.Мацуй, А.П.Федотов; аспіранти: В.Г.Пінчук, Л.А.Зотіков.

Наукові напрямки кафедри: 1) поглиблене вивчення сполучної тканини; 2) реактивність нервової системи в патологічних умовах; 3) вікові зміни внутрішніх органів; 4) судинна система нирок і печінки при гіпертонічній хворобі; 5) експериментальний грип.

Учні професора Є.І.Чайки — О.П.Кисельова, Н.М.Коврижко, А.П.Федотов.

1971 року на завідувача і професора кафедри патологічної анатомії було обрано доцента, доктора медичних наук Олександру Пилипівну Кисельову (1918-1995).

Докторську дисертацію "Изменения интрамуральных нервных элементов сердца при гипертонической болезни" О.П.Кисельова захистила 19 травня 1955 р. у Київському медичному інституті імені О.О.Богомольця.

Штат кафедри складали професор О.П.Кисельова, доценти К.М.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 866 | Нарушение авторских прав