АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ХРОМОСОМНІ АБЕРАЦІЇ ТА ХРОМОСОМНІ ХВОРОБИ

Під хромосомними абераціями розуміють зміни структури хромосом, викликані їхнім розривом з наступним розподілом, втратою або подвоєнням генетичного матеріалу. Вони відображають різні види аномалій хромосом. У людини хромосомні аберації, що супроводжуються розвитком глибокої патології, пов'язані з анома­ліями числа та структури хромосом. Зміна числа хромосом може проявлятися відсутністю однієї із пари гомологічних хромосом (моносомія) або появою додаткової, третьої, хромосоми (трисомія). Загальна кількість хромосом у каріотипі в цих випадках відрізняється від модального числа і дорівнює 45 або 47. Поліплоїдія та анеуплоїдія мають менше значення для розвитку хромосомних синдромів. До пошкоджень структури хромосом при загальному нормальному їх числі в каріотипі відносять різні типи їх "зламу": транслокацію (обмін сегментами між двома негомологічними хромосомами), делецію (випадіння частини хромосоми), фрагментацію, кільцеві хро­мосоми.

Хромосомні аберації є причиною різноманітних відхилень у будові та життєдіяльності організму, які проявляються хромосом­ними хворобами.

Хромосомні хвороби поділяють на пов'язані з аномаліями соматичних хромосом (аутосом) і з аномаліями статевих хромосом (тільця Барра). При цьому враховують характер хромосомної аномалії — порушення числа окремих хромосом, кількості хромосом­ного набору або структури хромосом. Ці критерії дозволяють виді­лити повні чи мозаїчні клінічні форми хромосомних хвороб. Ті з них, які зумовлені порушенням числа окремих хромосом (трисоміями і моносоміями), можуть бути пов'язані як з аутосомами, так і з статевими хромосомами.

Моносомії аутосом (будь-які хромосоми, окрім X- та Y-xpoмосом) несумісні з життям. Трисомії аутосом достатньо поширені в патології людини. Найчастіше вони представлені синдромами Патау (13-та пара хромосом) і Едвардса (18-та пара), а також хворобою Дауна (21-а пара). Хромосомні синдроми при трисоміях інших пар аутосом зустрічаються значно рідше. Моносомія статевої Х-хромосоми (генотип ХО) лежить в основі синдрому Шерешевського-Тернера, трисомія статевих хромосом (генотип XXY) — в основі синдрому Клейнфелтера. Порушення числа хромосом у вигляді тетра- чи триплоідії можуть бути представлені як повними, так і мозаїчними формами хромосомних хвороб.

Порушення структури хромосом дають найбільшу групу врод­жених хромосомних синдромів (понад 700 типів), але можуть бути зумовлені й іншими етіологічними факторами.

Для всіх форм хромосомних хвороб характерна множинність проявів у вигляді вроджених вад розвитку, причому їхнє формування починається на стадії гістогенезу і продовжується в органогенезі. Це пояснює схожість клінічних проявів при різних формах хромосом­них хвороб.

Таким чином, на організм і його клітини в процесі життєдіяль­ності впливають різноманітні фактори, які викликають пошкоджен­ня однієї або кількох внутрішньоклітинних структур, що може призвести до порушення функції клітини. Залежно від сили патогенного агента доля клітини може бути різною. В одному випадку вона може відновити свою структуру, в іншому — загинути навіть після припи­нення дії патологічного агента. Виходячи з цього, морфологія клітин у цих станах може бути різноманітною.

Сукупність неспецифічних зворотних змін цитоплазми, які вини­кають в результаті дії різних агентів, отримала назву "паранекроз" (від грец. para — біля, necros — смерть). У стані паранекрозу клітина зберігає свої життєві властивості. При посиленні подразнення до фізіологічне критичної межі (опік, механічне руйнування, отруєння) паранекроз переходить у незворотний процес коагуляції білків - некроз (змертвіння). Для цитологічного дослідження паранекрозу Д.І.Насонов запропонував метод прижиттєвого фарбування клітин нейтральним червоним. Він встановив, що подразнення клітин викликає зміни в колоїдах їхньої цитоплазми, що призводить до посиленого накопичення в клітинах краплин барвників. При переході паранекрозу в некроз мертва цитоплазма клітин починає фарбуватися дифузно.

На ранніх етапах пошкодження клітини змінюють форму, втрача­ють вирости і мікроворсинки. Можлива вакуолізація цистерн ендо­плазматичної сітки, зменшення числа асоційованих з нею рибосом, набухання мітохондрій, збільшення об'єму диктіосом комплексу Гольджі, числа лізосом, аутофагасом, що свідчить про активність аутолітичних процесів. Загибель клітини супроводжується змінами в її цитоплазмі, однак найпереконливішим свідченням її загибелі є зовнішній вигляд ядра. Зміни в ядрі, які вказують на смерть клітини, поділяються на три головних типи.

Пікноз ядра - зморщення ядерного матеріалу в однорідну гіперхромну (інтенсивно зафарбовану) масу.

Каріорексис — розпад ядра на окремі фрагменти.

Каріолізис — повне розчинення ядра.

Кожний функціональний прояв діяльності клітини є результатом спільної "роботи" її взаємопов'язаних компонентів, тому для пра­вильного розуміння змін клітини при патологічних станах необхідно враховувати можливі пошкодження всіх її структур, включаючи кооперативні зв'язки з іншими клітинами, а також з мікрооточенням. Патологія клітини є основою морфогенезу загальнопатологічних процесів і може проявлятись як стереотипними змінами, так і специ­фічними настільки, що можна говорити про хромосомні хвороби, "хвороби рецепторів", лізосомні, пероксисомні та інші хвороби клітини.

Можливі зміни клітини при патологічних станах і хворобах представлені в таблицях (схема ІІІа, ІІІб, ІІІв, ІІІг).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 684 | Нарушение авторских прав