АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЧЕРЕВНИЙ ТИФ. ПАРАТИФИ А, В

Це гострі інфекційні хвороби, що характеризуються бакте­ріемією, загальною інтоксикацією, збільшенням печінки і селезінки та ураженнями лімфатичної тканини тонкої кишки з утворенням виразок.

Актуальність. Питома частка цих захворювань у загальній структурі інфекційних хвороб відносно низька, однак соціально-економічні збитки від черевного тифу у зв'язку з тривалим пере­бігом і тяжкими ускладненнями (кишкова кровотеча, перфорація кишок) та можливим хронічним носійством збудника великі. Летальність від черевного тифу досягає 0,1-1 %. Зараз через легший і часто нетиповий перебіг збільшується кількість поми­лок у діагностиці тифів.

Етіологія. Збудники черевного тифу – Salmonella typhi, паратифів АйВ- Salmonellae раratyphi А еt В. Фаготипування збудників допомагає у встановленні епідеміоло­гічних зв'язків (виявлення джерела і шляхів передачі інфекції) між окремими захворюваннями та ідентифікації культур.

Ці бактерії відносно стійкі до факторів довкілля, однак, як правило, в зовнішніх об'єктах не накопичуються. Виняток ста­новлять молоко, м'ясний фарш, бульйон, вінегрет, у яких мож­ливе розмноження збудників. У грунті зберігаються протягом 1-9 міс, у воді - до 4 тижнів, у фекаліях - близько року. Salmonella раratyphi В стійкіша за збудників черевного тифу і паратифу А. Вони витримують низькі температури, у разі на­грівання швидко гинуть. Під дією хлораміну, фенолу, сулеми у звичайних концентраціях гинуть через декілька хвилин.

Джерело збудника. При черевному тифі і паратифах джерелом збудника є людина, при паратифі В допускають можливість зараження також від тварин і домашніх птахів. Хворі виділяють збудників у довкілля з калом і сечею. Бактерювиділення починається в кінці інкубаційного періоду, різко посилюється в розпал хвороби і зменшується в період видужання; іноді переходить у тривале бактеріоносійство (частіше при паратифах).

Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять хронічні бактеріоносії, позаяк їх у багато разів більше, ніж хворих. Вони виділяють збудників роками, а хворі - лише протягом кількох тижнів. Носії перебувають у звичайних побутових умовах, спілку­ються з різними людьми, а хворі ізольовані. Найчастіше хроніч­ними носіями стають особи середнього і старшого віку, що ма­ють 2-у групу крові, хронічне запалення жовчних і сечових шляхів. Більшість заражень відбувається саме від здорових бактеріоносіїв.

Найчастіше такі особи виділяють сальмонел з випорожнен­нями, рідше - із сечею. Останнє особливо небезпечне, оскільки сечовипускання здійснюється частіше, ніж дефекація, іноді в не відведених для цього місцях. Найбільшу небезпеку становлять носії, котрі працюють у системі водопостачання, харчової про­мисловості, громадського харчування, в дитячих закладах.

Прояви епідемічного процесу. Для черевного тифу та па­ратифів властива літньо-осіння сезонність. Як і в більшості киш­кових інфекцій, це пов'язано з активізацією шляхів передач: інфекції у цю пору, сприятливими умовами для зберігання і роз­множення збудників у довкіллі, зниженням опірності макроорга­нізму (вплив сонячного випромінювання, підлужування шлунко­вого вмісту через вживання великої кількості клітковини).

При водних спалахах хворіють частіше дорослі. Захворю­ваність має масовий характер, у містах часто пов'язана з однією мережею водопостачання. При молочних епідеміях, як правило, хворіють діти раннього віку, перебіг хвороби при цьому тяжчий, захворюваність зв'язана з однією молочною фермою, молокоза­водом чи магазином. З побутовим зараженням пов'язані спора­дичні випадки хвороби.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Вра­ховують взятих на облік і щойно виявлених хворих й хронічних бактеріоносіїв. При оцінці факторів передачі беруть до уваги са­нітарний стан населеного пункту, систему водопостачання, кана­лізації та знешкодження нечистот, вживання харчових продуктів, особливо молока. У випадку групових захворювань здійснюють картографування захворюваності на території, відображають місце водойми, схему водогону і каналізації, з'ясовують факти аварій у водопровідній і каналізаційній системах, обстежують можливі місця бактерійного забруднення води, молока чи інших продуктів, здійснюють їх бактеріологічне обстеження. Крім цього, обстежу­ють людей (копрокультура), виявляють осіб з Vі-антитілами (ре­акція Vі-гемаглютинації), проводять фаготипування збудників, виділених від ймовірного джерела та інших осіб. Якщо фактором зараження було молоко, то виділені культури сальмонел належа­тимуть до одного фаготипу, при водних спалахах - до багатьох.

Протиепідемічні заходи. Вплив на джерело збудника пе­редбачає:

· обстеження на тифо-паратифи усіх хворих з гарячкою, яка триває 5 днів і більше (одноразове дослідження на гемокультуру, а при утриманні гарячки понад 10 днів ставлять реакцію аглютинації Відаля або РИГА);

· обстеження всіх, хто влаштовується на роботу на харчові та прирівнювані до них підприємства, з метою активного виявлення бактеріоносіїв;

· обов'язкову госпіталізацію виявлених хворих і носіїв в інфекційний стаціонар;

· розмежування контактних осіб і спостереження за ними протягом 25 днів з обов'язковою термометрією, опитуван­ням і оглядом, однократним дослідженням калу на копрокультуру, дослідженням крові на Vі-антитіла;

· виписування реконвалесцентів лише після клінічного оду­жання і триразового бактеріологічного дослідження калу й сечі, здійсненого з 5-денним інтервалом, і жовчі через 10 днів після зникнення клінічних проявів, якщо резуль­тати негативні;

· 3-місячне диспансерне спостереження за перехворілими, а також 2-річний облік у санепідемстанції з кількаразовим лабораторним обстеженням (виявлення можливого носійства серед перехворілих).

Для розриву механізму передачі в епідемічному осередку використовується поточна і заключна дезінфекція.

ШИГЕЛЬОЗ

Це бактерійний антропоноз із переважним ураженням слизової оболонки товстої кишки, яке супроводжується проносом і загальною інтоксикацією.

Актуальність. Шигельоз (дизентерія) - одна з найпоши­реніших кишкових інфекцій. її частка у структурі гострих киш­кових захворювань коливається від 28 до 75 %. Це одна з найча­стіших інфекційних хвороб у дітей.

Високий рівень захворюваності на шигельоз завдає знач­них соціальних та економічних збитків. На тлі загального, зни­ження життєвого рівня населення, тяжкої економічної ситуації в Україні очікується подальше зростання рівня захворюваності на гострі кишкові інфекції та шигельоз зокрема.

Етіологія. За ферментативною активністю і антигенними властивостями розрізняють 4 види збудника: Sh. dysenteriae, Sh. flexneri, Sh. boydii, Sh. Sonnei. В Україні найчастіше вияв­ляють шигели Зонне і Флекснера, зрідка - шигели Бойда. Перші 3 види додатково діляться на ряд серологічних типів, а Sh. Sonnei - на біохімічні типи. Це короткі нерухливі грамнегативні аеробні бактерії.

Мікроби мають різну стійкість у довкіллі. Найбільшою стійкістю відзначається Sh. sоппеі, найменшою - Sh. dysenteriae. Водночас ступінь патогенності цих збудників характеризується зворотною залежністю: найбільш патогенною є Sh. dysenteriae, найменш - Sh. sоппеі. Шигели досить добре зберігаються у воді. ґрунті, молоці, на поверхні багатьох харчових продуктів (від де­кількох діб до місяця і навіть довше). Разом з тим, вони дуже чутливі до підвищення температури (при 56-60 °С гинуть за 10 хв), дії ультрафіолетових променів, дезінфектантів, які містять хлор.

Джерело збудника. Джерелом є хвора на дизентерію люди­на або бактеріоносій. Виділення збудників з фекаліями починаєть­ся одночасно з першими проявами хвороби, досягає максимуму на 3-5-й день і триває навіть в період реконвалесценції (аж до загоєн­ня слизової). Найбільша епідеміологічна роль належить хворим з легким і стертим перебігом інфекції (80-90 % заражень), а також реконвалесцентним носіям. Особливу небезпеку становлять хворі та носії збудників серед осіб, що працюють у системі харчування і водопостачання, дошкільних дитячих закладах.

Прояви епідемічного процесу. Для шигельозу характерна літньо-осіння сезонність. Сприйнятливість загальна, однак хво­ріють переважно діти, особливо віком 2-7 років.

Шигельоз Зонне викликає періодичні підйоми захворюва­ності через 2-3 роки. Саме Sh. sоппеі домінує зараз у світі.

Шигельоз - супутник воєн і стихійних лих. На рівень зах­ворюваності значною мірою впливає густина населення, якість комунальних послуг, санітарно-гігієнічна культура людей.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З ме­тою виявлення джерела, шляхів і факторів передачі інфекції вив­чають характер харчування, водопостачання, побутові особли­вості та інші умови появи шигельозу.

Підозрілих на шигельоз обстежують клінічно, з'ясовують епіданамнез і здійснюють лабораторні дослідження. Випорожнення забирають на бактеріологічне дослідження до початку етіотропного лікування. Для виділення шигел використовують штучні живильні середовища (Плоскірєва, Ендо, Левіна). Допоміжне значення має визначення у крові специфічних антитіл у РПГА.

Епідемічне обстеження в осередках включає спостереження за контактними особами (контроль за випорожненнями, у дітей - ще й термометрію). Декретованих осіб та «організованих» дітей обстежують бактеріологічно, а в разі позитивного результату - також інших членів колективу. Для аналізу групового спалаху доцільно скласти картограму захворювань.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на джерело збудни­ка, такі:

· виявлення та ізоляція хворих (їх госпіталізують за наяв­ності відповідних клінічних та епідеміологічних показань);

· встановлення спостереження за контактними в осередку протягом 7 діб від часу ізоляції останнього хворого;

· одноразове бактеріологічне обстеження (у квартирних осе­редках) декретованих працівників і організованих дітей;

· припинення ізоляції лише після клінічного одужання і (для декретованих і прирівнюваних до них осіб) негативного результату бактеріологічного дослідження калу.

Розірвати механізм передачі можна шляхом:

· поточної (при лікуванні вдома) і заключної (при госпіталі­зації) дезінфекції 3 % розчином хлорвмісних препаратів;

· встановлення санітарно-протиепідемічного режиму в ди­тячих, лікувальних установах і закладах громадського хар­чування, в яких може відбутися інфікування;

· забезпечення населення доброякісною водою та харчовими продуктами.

ХОЛЕРА

Це особливо небезпечний бактерійний антрогіоноз із схильністю до епідемічного пандемічного поширення Характеризується розвитком проносу, блювання з різким зневодненням організму і розладами кровоплину.

Актуальність. Від стародавніх часів і дотепер постійні осередки холери існують у Південній і Південно-Східній Азії. Звідси розпочиналися 6 спустошливих пандемій холери (1817-1926 pp.). З 1961 р. у цих же регіонах започаткувалася сьома пандемія, яка триває й досі. Починаючи з 1970 p., холера щоріч­но реєструється у багатьох країнах світу. В Африці і Латинській Америці сформувалися стійкі ендемічні осередки цієї хвороби. У 70-80 роки пандемія досягла країн Європи (в тому числі й Украї­ни). У 1994-1995 pp. виникли крупні спалахи холери на півдні нашої країни (Миколаївська, Херсонська області, Автономна рес­публіка Крим), під час яких було виявлено 1371 хворого і 999 носіїв, 32 особи вмерли.

Етіологія. Збудником холери є вібріон холери (класичний Ель-Top).

У кишках людини холерні вібріони продукують ендо- і ек­зотоксин (холероген) з сильною дією на слизову тонкої кишки.

Вібріони холери належать до мікроорганізмів із середньою стійкістю. Вони місяцями зберігаються у довкіллі, особливо у воді відкритих водойм, каналізаційних стоках і льоду. Добре роз­множуються у свіжому молоці та м'ясі. На харчових продуктах зберігаються 2-3 тижні. Доведено, що ці мікроорганізми зберіга­ють життєздатність у планктоні, креветках, свіжій та малосо-лоній рибі. У зв'язку з цим існує епідемічна небезпека для спо­живачів рибних продуктів.

Мікроби чутливі до дії прямого сонячного проміння, вису­шування, дезінфекційних розчинів, моментально гинуть при ки­п'ятінні й у кислому середовищі (зокрема, під впливом соляної кислоти шлункового соку).

Джерело збудника. Джерелом є хворі люди і вібріоносії (реконвалесцентні, транзиторні і хронічні). Хворі виділяють збуд­ника з фекаліями і блювотинням. Особливу епідемічну загрозу становлять хворі на легкі, стерті форми і «здорові» носії з огляду на їхню рухливість і складності діагностики. У населений пункт холера найчастіше заноситься саме бактеріоносіями. Вважають, що відношення хворі/вібріоносії характеризується так званим «феноменом айсберга», оскільки в епідемічному осередку на 1 хворого припадає 2-10 і більше носіїв. Але під час останньої епі­демії холери в Україні число хворих перевищило кількість вияв­лених здорових носіїв.

Прояви епідемічного процесу. У попередні пандемії холера існувала постійно у своєму ендемічному осередку, а в інші регіони «виносилася» тільки періодично. Іншими словами, класичні вібріо­ни не спроможні «закріпитися» на нових територіях. Вібріони Ель-Тор внаслідок більшої стійкості у довкіллі і здатності формувати триваліше носійство, навпаки, продовжують виявлятися у тих регі­онах, куди були занесеними ще на початку сьомої пандемії. На півдні України вібріони холери виявили здатність «перезимувати». В ендемічних районах переважають захворювання серед дітей та осіб похилого і старечого віку. На початку епідемії час­тіше хворіють особи, котрі ведуть безладний спосіб життя (алко­голіки, волоцюги), а також хворі на гастрити з пониженою кис­лотністю, дисбактеріоз кишечника.

Сезонність літньо-осіння, що пов'язано зі сприятливішими умовами для зберігання і розмноження холерних вібріонів у довкіллі, активацією шляхів передачі, більшою сприйнятливістю людей (через вживання великої кількості напоїв, овочів і фруктів зменшується кислотність вмісту шлунка, що сприяє занесенню живих вібріонів у тонку кишку).

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Зби­рають епідеміологічний анамнез, бактеріологічно досліджують матеріал від людей (випорожнення, блювотиння) і з об'єктів дов­кілля. Виявляють усіх кон­тактних з хворим чи вібріоносієм осіб, яких необхідно ізолювати у спеціально відведеному стаціонарі (ізолятор для контактних).

Протиепідемічні заходи спрямовані на локалізацію і ліквіда­цію осередку холери. Для нейтралізації джерела збудника актив­но виявляють й ізолюють усіх осіб з розладами травлення, а також контактних із хворими на холеру.

Таких осіб госпіталізують у лікарню для хворих на гострі кишкові інфекції (провізорний госпіталь, мал. 32). Хворих на холеру (після отримання результатів бактеріологічного обстеження) переводять у холерний госпіталь, що працює у суворому епідеміологічному режимі. Вібріоносіїв госпіта­лізують окремо від хворих, у спеціальне відділення. Про кожний випадок холери і вібріоносійства негайно повідом­ляють місцеву санепідемстанцію, управління охорони здо­ров'я і Міністерство охорони здоров'я та заповнюють карту епідобстеження. Виписують перехворілих після клінічного одужання, завершення курсу антибіотико терапії і негативного результату триразового бактеріологічного дослідження випорожнень (для декретированих 5-кратне дослідження калу і 1-разове - жовчі) Усіх тих, хто мав тісний контакт з хворим на холеру або вібріоносієм, госпіталізу­ють у спеціальні ізолятори, за рештою встановлюють спос­тереження за місцем проживання. Особи, котрі прибули з ендемічних щодо холери регіонів, підлягають п'ятиденній обсервації з бактеріологічним обстеженням калу. Різко обмежують (у разі карантину - повністю припиня­ють) контактування осіб з осередку з населенням за його межами: забороняють в'їзд в осередок і транзит міжміського транспорту; для від'їжджаючих осіб організовують обсер­вацію на 5 днів з одноразовим бактеріологічним дослід­женням випорожнень. Слід зазначити, що карантин зап­роваджують лише у виняткових випадках, згідно з рішен­ням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК).

Серед заходів, спрямованих на розрив механізму передачі, слід виділити такі:

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 440 | Нарушение авторских прав