АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОЛІОМІЄЛІТ ТА ІНШІ ЕНТЕРОВІРУСНІ ХВОРОБИ

Це гострі вірусні хвороби, що супроводжуються ураженням нервової системи переважно у вигляді в'ялих карелів і паралічів (при поліомієліти), запалення оболонок мозку, м'язів, мигдаликів, дихальцях шляхів, серця, кишок, шкіри з появою висипки (при ентеровірусних хворобах).

Актуальність. У зв'язку з впровадженням вакцинопрофілак-тики (1955-1965 рр.) захворюваність на поліомієліт різко пішла на спад, але останнім часом в Україні реєструються випадки захворю­вань серед дітей з інвалідизацією. На відміну від поліомієліту, ентеровірусну хворобу поки що контролювати неможливо і вона прояв­ляється як спорадично, так і у формі групових спалахів.

Етіологія. Ентеровірусні хвороби спричиняються числен­ними сероварами вірусів Коксакі А і В, ЕСНО. Розрізняють 3 типи вірусів поліомієліту (І, II і ІІІ).

Це дрібні РНК-віруси. У довкіллі вони досить стійкі. У стічних водах при температурі 4°С зберігають інфективність протягом кількох місяців, а при заморожуванні ще довше. При температурі 50-56 °С інактивуються через 30 хв, а кип'ятіння знешкоджує їх протягом кількох секунд. Поліовіруси чутливі до прямого впливу ультрафіолетових променів, дезінфектантів, які містять хлор, і окислювачів.

Джерело збудника. Ентеровірусні інфекції - антропонози. Збудники виділяються хворими (ще в інкубаційному періоді та впродовж кількох місяців після інфікування) і вірусоносіями. Величезна кількість вірусів міститься у випорожненнях, дещо менше - у носоглотковому секреті. Часте і тривале здорове носійство створює більшу епідеміологічну небезпеку, порівняно з хворими, яких вдається виявити та ізолювати.

Прояви епідемічного процесу. Сприйнятливість до поліо­мієліту висока, але інфекційний процес здебільшого перебігає у стертій або безсимптомній формі. Для епідемічного поширення поліомієліту була характерною літньо-осіння сезонність, що по­яснюється активізацією шляхів зараження у цей період. Однак на епідемічний процес хвороби суттєво вплинуло впровадження обов'язкової імунізації. Зараз у зв'язку з поодинокими захворю­ваннями сезонність не визначається. Через високу контагіозність і стійкий імунітет поліомієліт має всі ознаки дитячої інфекції: 75-90 % захворювань припадає на дітей до 7 років. Крім того, інтен­сивний показник захворюваності серед малюків дошкільних орга­нізованих колективів за рахунок кращої вакцинопрофілактики у 2,3 рази нижчий, ніж серед неорганізованих дітей. Повторно на поліомієліт хворіють дуже рідко.

Інші ентеровірусні хвороби трапляються повсюдно у виг­ляді спорадичних випадків і групових захворювань. Сезонність теж літньо-осіння. Найчастіше хворіють діти і підлітки. Бувають епідемічні спалахи у дитячих колективах.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З'ясо­вують причини захворювання в сім'ї, колективі. Разом з невропа­тологом обстежують оточення хворого на предмет виявлення паралітичних і непаралітичних форм захворювань, що передува­ли наявному випадку. Беруть на облік осіб, які контактували з хворим, і при можливості обстежують їх вірусологічно та сероло­гічно. Роблять також вірусологічне дослідження стічних вод.

Протиепідемічні заходи. Для нейтралізації джерела збуд­ника використовують:

· госпіталізацію хворого або підозрілого на поліомієліт в інфекційну лікарню (крім санепідемстанції, по телефону у найближчі 48 год інформують ще й МОЗ);

· встановлюють спостереження за контактними дітьми (вони усуваються з колективу на 20 днів, на групу накладають карантин, здійснюють щоденний медичний огляд з термометрією);

· реконвалесцентів виписують зі стаціонару не раніше, ніж через 40 днів з моменту захворювання (а організованих дітей ізолюють додатково вдома протягом ще 12 днів).

Розірвати механізм передачі можна шляхом:

· контролю джерел водопостачання, каналізаційних й очис­них споруд тощо;

· здійснення дезінфекції в епідемічних осередках 2-3 % роз­чином хлорвмісного препарату, 1,5 % розчином гіпохло­риту кальцію.

Формування несприйнятливості населення досягається шляхом імунізації. Зокрема:

· негайній одноразовій вакцинації підлягають особи, які мали тісний контакт з хворим на поліомієліт (дітям з осередку до 7 років вводять ще й плацентарний гамаглобулін).

2.5 Механізм і шляхи передачі. Основний механізм передачі -фекально-оральний, який реалізується водним, харчовим і побутовим шляхами; механічними переносниками, що забруднюють хар­чові продукти, можуть бути мухи і таргани.

Для черевного тифу і паратифів А і В найважливішими фактором передачі є вода (річок, озер), небезпечним фактором може бути молоко, забруднене при доїнні, переробці та реалізації.

При шигельозах найчастіше факторами передачі є:

а) харчові продукти, що безпосередньо перед вживанням не
підлягають термічній обробці (переважно при шигельозі Зонне);

б) забруднена нечистотами вода (переважно при шигельозі Флекснера);

в)предмети побуту (іграшки, посуд, дверні ручки тощо).

При холері провідне значення має водний шлях поширення (воддойми, річки, озера)

2.6. Специфічна профілактика. Для специфічної профілак­тики при черевному тифі на неблагополучних територіях за епідеміологічними пока­заннями використовують хімічну сорбовану черевнотифозну моновакцину, для щеплення дітей - спиртову вакцину, збагаче­ну Vі-антигеном. При поліомієліті використовують живу вакцину Сербіна. Для інших хвороб специфічна профілактики не розроблена.

2.7 Профілактика розглянутих інфекційних хвороб зводиться до проведення комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних заходів спрямованих на благоустрій джерел водопостачання, ретельне очищення населених продуктів, посилення санітарного нагляду за громадським харчуванням, підприємствами по переробці харчових продуктів. Періодичним обстеженням декретованих осіб для виявлення бактеріоносіїв при черевному тифі і паратифах А і В, шигельозах: здійснення суворого обліку носіїв, хронічних носіїв не допускають до роботи на харчових підприємствах, у дитячих садках, тощо.

Велике значення має санітарно-освітня робота серед населення (миття рук, овочів, фруктів і т.ін)

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 364 | Нарушение авторских прав