АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЧЕРЕВНИЙ ТИФ. ПАРАТИФИ А та В.

План:

1. Основи етіології і епідеміології черевного тифу.

2. Основні клінічні ознаки. Проблеми пацієнта. Ускладнення. Клінічна картина кишкової кровотечі і перфорації виразки кишки, тактика медичної сестри при їх виникненні.

3. Сестринська оцінка загального стану хворого на черевний тиф.

4. Лабораторна діагностика.

5. Принципи лікування. Значення організації режиму: лікувальної дієти та догляду за хворими.

6. Профілактичні заходи.

7. Короткі відомості щодо етіології, епідеміології, клініки та діагностики паратифу А і В.

Черевний тиф – гостра інфекційна хвороба, що спричинюється паличкою черевного тифу, має фекально-оральний механізм передачі і характеризується симптомами загальної інтоксикації, типовою гарячкою та бактеріємією з ураження усього лімфатичного апарату організму, переважно травного каналу, насамперед дистального відділу клубової кишки.

Етиологія - збудник черевного тифу Salmonella typhi abdominalis, паратифу – Salmonella paratyphi A et B, належать до роду сальмонел, родини ентеробактерій. Рухливі, мають форму паличок, джгутики, добре ростуть на живильних середовищах, що містять жовч, виробляють ендотоксин. Мають О – соматичний а/г, Н – джгутиковий а/г та Vi – а/г вірулентності.

Стійкі до факторів зовнішнього середовища, у грунті зберігається до 9 місяців, у воді – 4 тижні, у фекаліях близько року. Добре зберігаються та розмножуються у м`ясних та молочних продуктах, на фруктах і овочах, у сирі, маслі, хлібі. Витримують низькі

температури, при кип`ятінні та під дією дезрозчинів гинуть через декілька хвилин.

Епідеміологія – джерелом інфекції є хвора людина та бактеріоносій. Хворі виділяють збудника з сечею, калом, слиною та молоком. Виділення починається з кінця інкубаційного періоду, максимальне в період розпалу, зменшується при видужуванні, може залишатись бактеріо-носійництво. Розрізняють гостре, хронічне та транзиторне бактеріо-носійництво. Жінки є носіями частіше. Виділяють збудника з калом.

Механізм зараження – фекально-оральний. Шлях зараження – водний, харчовий, контактно-побутовий. Кожен з них може привести до епідемії.

Властива літньо-осіння сезонність. Імунітет після захворювання стійкий.

Патогенез – збудник потрапляє ворганізм людини через рот, частково під дією шлункового соку гине, частково потрапляє в тонку кишку, проникає в епітелій слизової оболонки а також в лімфатичні вузли кишки, розмножується в них та сенсебілізує. Коли збудник в достатній кількості накопичився в лімфоїдній системі тонкої кишки, відбувається його вихід у кров та розповсюдження по різних органах та тканинах. Виникають вогнища в печінці, селезінці. Клінічно це супроводжується інтоксикацією та розпалом хвороби. Кров`ю збудник заноситься знов в лимфоїдну тканину тонкої кишки і починається процес аутоімунного запалення кишкових лимфовузлів. Запалення проходить декілька стадій:

І – стадія “мозковидного набухання” – відбувається набухання пейерових бляшок та лімфатичних фолікулів клубової кишки, характерна для першого тижня хвороби;

ІІ – стадія некрозу – під впливом ендотоксину лимфовузли некротизуються, на другому тижні;

ІІІ – стадія утворення виразок - некротичні тканини відпадають, відкриваються виразки, на третьому тижні;

IV – стадія чистих виразок – на четвертому тижні;

V – стадія загоювання – на 5-6 тижні.

Ускладнення черевного тифу виникають на третьому тижні хвороби, коли відкриваються виразки. В цей час можлива перфорація кишки та кишкова кровотеча. На третьму тижні слідкують за станом хворого з особливою ретельністю.

Клініка – інкубаційний період триває 5-25 днів (найчастіше 10-15 днів).

Початковий період – початок поступовий, температура до 5 доби підвищується до високих цифр, турбує слабкість, головний біль,

порушення сну та апетиту, схильність до запорів. Спостерігається блідість шкіри, язик збільшений з відбитками зубів, кінчик та краї вільні від нальоту (черевнотифозний язик), печінка та селезінка пальпуються, у правій здухвинній ділянці при пальпації відмічається бурчання, відмічається відносна брадікардія, сухе покашлювання.

Розпал хвороби – температура встановлюється на високих цифрах з добовими коливаннями біля 1°С, спостерігається інтоксикація та всі вищеназвані симптоми. У окремих випадках виникає тифозний статус, на 8-10 день з`являється типовий розеольозний висип на передній черевній стінці та на бокових поверхнях грудей, елементи поодинокі, метеоризм, запор може змінюватись проносом, біля ліжка відчувається запах аміаку.

На третій добі захворювання можливі ускладнення:

- кишкова кровотеча – стан хворого погіршується, наростає слабкість, температура та АТ знижується, тахікардія, “температурно-пульсові ножиці”, в калі кров.

- перфорація кишок – виникає “кинджальний” біль у животі, симптоми гострого живота, стан погіршується.

Гострий період хвороби утримується 10-15 діб.

Період видужування – період відновлення функцій.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 500 | Нарушение авторских прав